Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
11 листопада 2021 р. справа №520/17272/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку ст.287 КАС України за правилами письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправними та скасування постанов, -
встановив:
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, боржник, громадянин) у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Руденко Т.П. про стягнення виконавчого збору у розмірі 59092 грн. від 14.04.2020 року в межах виконавчого провадження №58830518; 2) визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Руденко Т.П. про відкриття виконавчого провадження №61843554 від 17.04.2020 року.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що оскаржені постанови винесені в порушення с. 27 Закону України "Про виконавче провадження" за відсутності фактично стягнутих сум боргу.
Відповідач, Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (далі за текстом - владний суб'єкт, адміністративний орган, орган ДВС) з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення зазначив, що виконавчий збір підлягає стягненню з боржника незалежно від фактично стягнутих сум - у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, а тому оскаржені постанови є цілком правомірними.
З огляду на приписи ч.9 ст.205 КАС України, суд дійшов висновку, що справа має бути розглянута в порядку письмового провадження.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
14.08.2018 року рішенням Дергачівського районного суду Харківської області у справі №619/2837/18, провадження №2/619/1306/18, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі еквівалентному 22 000 (двадцять дві тисячі) доларів США, що складає 590 920 (п'ятсот дев'яносто тисяч дев'ятсот двадцять) грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати у розмірі 5909,20 грн.
24.09.2018 року Дергачівським районним судом Харківської області було видано виконавчий лист № 619/2837/18 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової суми у розмірі 590 920 грн.
08.04.2019 року державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Овчарєнко Юлією Василівною відкрито виконавче провадження № 58830518 з виконання виконавчого листа № 619/2837/18, виданого 24.09.2018 року Дергачівським районним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової суми у розмірі 590 920 грн.
14.04.2020 року старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Руденко Т.П. винесено постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 за виконавчим провадженням № 58830518 у розмірі 59 092 грн.
14.04.2020 року старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Руденко Т.П. в межах виконавчого провадження № 58830518 винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
У відзиві на позов відповідачем підтверджено, що повернення виконавчого документу стягувачу відбулось за заявою стягувача про повернення виконавчого документу.
Фактичного виконання виконавчого листа № 619/2837/18, виданого 24.09.2018 року Дергачівським районним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової суми у розмірі 590 920 грн., не відбулось, що відповідачем не спростовано.
Разом з тим, у п. 3 постанови про повернення виконавчого документу від 14.04.2020 року зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 14.04.2023р., що також підтверджено відповідачем у відзиві на позов.
17.04.2020 року старшим державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Руденко Т.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 61843554 на підставі постанови про стягнення виконавчого збору.
Не погодившись із відповідністю закону постанови про стягнення виконавчого збору від 14.04.2020 року в межах виконавчого провадження №58830518 та постанови про відкриття виконавчого провадження №61843554 від 17.04.2020 року, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зміст та обсяг повноважень державного виконавця з приводу виконання рішень судів, а також спосіб та порядок реалізації цих повноважень визначені, насамперед, приписами Закону України “Про виконавче провадження”, у розумінні ч.1 ст.1 якого виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.
05.10.2016р. набрав чинності Закон України “Про виконавче провадження” від 02.06.2016р. №1404-VIII (далі за текстом - Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частина перша статті 5 Закону №1404-VIII передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.
Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частинами першою та другою статті 27 Закону №1404-VІІІ установлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Згідно із частиною п'ятою статті 27 Закону № 1404-VIII (у редакцій чинній на момент винесення спірної постанови про стягнення виконавчого збору) виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Також частиною дев'ятою вказаної статті (у редакцій чинній на момент винесення спірної постанови про стягнення виконавчого збору) передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
За правилами частини п'ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Згідно з частиною третьою статті 40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Частиною першою статті 42 Закону №1404-VIII передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Спір у цій справі виник при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).
Суд зазначає, що Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій. Натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню.
Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.
Так, положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII зобов'язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.
Вказані положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.
Натомість частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
При цьому пункт 22 розділу ІІІ Інструкції (у редакцій чинній на момент винесення спірної постанови про стягнення виконавчого збору) встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.
Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції (у редакцій чинній на момент винесення спірної постанови про стягнення виконавчого збору) визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Отже, стягнення виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Крім того, відповідно до статті 13 Закону № 1403-VIII заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством.
Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України постановою від 08 вересня 2016 року № 643 затвердив Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок), що визначає механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.
Відповідно до пункту 2 Порядку (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону № 1403-VIII, виплачується винагорода у такому розмірі:
- 2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ;
- 0,5 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - керівнику органу державної виконавчої служби та його заступникам, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Згідно з положеннями пункту 4 Порядку фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, якщо за таким документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Відповідно до пункту 6 Порядку для виплати винагороди державний виконавець, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ, подає заяву, в якій зазначаються: реквізити виконавчого документа; номер виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчого провадження; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника; категорія стягнення за виконавчим документом; розмір стягнутого виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, реквізити платіжних доручень; перелік виконавчих дій та строки їх проведення; розрахунок належної до виплати винагороди; відомості про дотримання критеріїв.
Аналіз наведених вище норм Порядку свідчить про те, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Вказані висновки узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 11.03.2020р. по справі № 2540/3203/18, від 21.01.2021 року по справі №160/5321/20, від 27.04.2021 року по справі №580/3444/20.
До того ж і у силу правового висновку п.47 постанови Великої палати Верховного Суду від 11.03.2020р. по справі № 2540/3203/18 при стягненні виконавчого збору відповідно до ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Таким чином, в усіх перелічених судових актах Верховного Суду сформульована одна і та ж правова позиція, згідно з якою між стягненням виконавчого збору та примусовим виконанням виконавчого документу за рахунок реалізації виконавцем владних управлінських функцій має бути наявний безпосередній причинно-наслідковий зв'язок.
У спірних правовідносинах фактичного стягнення за виконавчим листом №619/2837/18, виданого 24.09.2018 року Дергачівським районним судом Харківської області, не відбулось.
Під час розгляду даної справи відповідачем не доведено вчинення державним виконавцем будь-яких виконавчих дій, спрямованих на стягнення у примусовому порядку суми, зазначеній у виконавчому листі №619/2837/18.
Критерії законності рішення (діяння, тобто волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України.
Перевіривши аргументи учасників справи змістом належних норм матеріального права та добутими доказами, оцінка яким надана в їх сукупності і взаємозв'язку за правилами ст.ст.72-79, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що обсяг використаних адміністративним органом доказів та обрані ним мотиви вчинення управлінського волевиявлення не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскаржених рішень.
Суд вважає, що стягнення виконавчого збору у випадку відсутності фактично стягнутих сум (частково або у повному обсязі) не узгоджується із призначенням виконавчого збору як санкцією за невиконання виконавчого документу у добровільному порядку.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Підтверджений у ході розгляду справи факт порушення прав та інтересів заявника у галузі примусового виконання рішення суду за виконавчим провадженням є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову та скасування постанов про стягнення виконавчого збору та відкриття виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору як похідної вимоги.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Руденко Т.П. про стягнення виконавчого збору у розмірі 59092 грн. від 14.04.2020 року в межах виконавчого провадження №58830518.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Руденко Т.П. про відкриття виконавчого провадження №61843554 від 17.04.2020 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Дергачівському та Золочівському районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (ідентифікаційний код - 41430510; місцезнаходження - 62300, Харківська обл., м. Дергачі, вул. Сумський шлях, буд. 20) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) витрати по оплаті судового збору у розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень) 00 коп.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч. 6 ст. 287 КАС України (протягом 10 днів з дати проголошення (підписання); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду).
Суддя О.В. Старосєльцева