11 листопада 2021 року Справа №160/17450/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Захарчук-Борисенко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі заяву позивача про встановлення судового контролю по справі №160/17450/20 за позовною заявою Приватного науково-виробничого підприємства “Стіл-груп” до відповідача 1: Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремлений територіальний підрозділ на правах філії, відповідача 2: Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.04.2021 року адміністративний позов Приватного науково-виробничого підприємства “Стіл-груп” (69035, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Феросплавна, буд. 38, кім. 31, код ЄДРПОУ 24441045) до відповідача 1: Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремлений територіальний підрозділ на правах філії (вул. Сімферопольська, 17-а, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 44118658), відповідача 2: Державної податкової служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 43005393) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено повністю. Визнано протиправним та скасувано рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних №2202853/24441045 від 04.12.2020. Зобов'язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №1 від 08.10.2020 року датою її фактичного отримання, тобто 28.10.2020 року.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.08.2021 апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративна суду від 02.04.2021 в адміністративній справі № 160/17450/20 повернуто особі, яка її подала.
23.06.2021 представник позивача звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в порядку ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вирішуючи питання наявності підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд встановив та зазначає наступне.
Особливості судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративних справах врегульовано статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відтак, аналіз статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень - відповідача подати звіт про виконання судового рішення є однією із форм судового контролю за виконанням ухваленого судового рішення та може бути застосовано судом під час прийняття рішення у справі.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, надати звіт про виконання судового рішення, після його надходження - розгляду поданого звіту, а за наслідками розгляду поданого звіту або в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту або накладенням штрафу на керівника такого суб'єкта владних повноважень.
Водночас, застосування інституту судового контролю є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 31.07.2018 р. у справі №235/7638/16-а.
Відповідно до частин 1 та 2статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі Сіка проти Словаччини (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення Ліпісвіцька проти України №11944/05 від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах Бурдов проти Росії від 07.05.2002, Ромашов проти України від 27.07.2004, Шаренок проти України від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі Сокур проти України (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі Крищук проти України (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 року у справі № 806/2143/15 звертає увагу, що норма статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставою її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувана шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України Про виконавче провадження).
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для його (рішення) виконання і позивачем, звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення, не надано жодних доказів на підтвердження зазначених обставин.
Позивачем, також, не надано доказів направлення виконавчого листа для примусового виконання в порядку встановленому Законом України Про виконавче провадження, доказів наявного виконавчого провадження, доказів ухиляння відповідача від виконання рішення суду.
З огляду на викладене суд не знаходить достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.04.2021 року по справі №160/17450/20 шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про його виконання.
Таким чином, враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви про встановлення судового контролю.
Керуючись статтями 241,243,248,382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
У задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю по справі № 160/17450/20 за позовною заявою Приватного науково-виробничого підприємства “Стіл-груп” до відповідача 1: Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремлений територіальний підрозділ на правах філії, відповідача 2: Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко