12 листопада 2021 року ЛуцькСправа № 140/8495/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ковальчука В.Д.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд із позовом до Луцької міської ради (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Луцької міської ради №6.1-7/3138/2021 від 28.07.2021 “Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для індивідуального садівництва”; визнання протиправною бездіяльності щодо неприйняття рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва у відповідь на його заяву від 05.07.2021; зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва площею 0,12 га, яка знаходиться адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 05.07.2021 звернувся з письмовою заявою до Луцької міської ради про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва площею 0,12 га, яка розташована в селі Заболотці Луцького району Волинської області, до якої долучив витяг із Публічної кадастрової карти України із зазначенням бажаного місце розташування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Однак 28.07.2021 Луцькою міською радою було прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва у зв'язку із тим, що дана земельна ділянка садівничого товариства перебуває у постійному користуванні згідно з Державним актом на право постійного користування землю серія Б № 006578. Проте позивач не погоджується з таким рішенням Луцької міської ради та вказує, що згідно витягу із Публічної кадастрової карти України бажана земельна ділянка є вільною та не приватизованою.
Позивач вважає протиправною бездіяльність Луцької міської ради про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва площею 0,12 га шляхом ненадання відповіді на заяву від 05.07.2021, оскільки перешкоджає реалізовувати ОСОБА_1 своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель комунальної власності. З наведених підстав просить позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 13.08.2021 відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
У відзиві на позовну заяву від 06.09.2021 №1.1-8/4658/2021 відповідач заперечив пред'явлені позовні вимоги та просив відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування своєї позиції що законності відмови у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва вказує, що при розгляді Луцькою міською радою клопотання ОСОБА_1 про надання у власність земельної ділянки для ведення садівництва, встановлено, що бажане місце розташування земельної ділянки, яке ОСОБА_1 зазначив на доданих до клопотання графічних матеріалах входить у межі земельної ділянки, яка надана в постійне користування садівничому товариству “Заболоття”, згідно з Державним актом на право користування землею серії Б № 006578. Відповідач зазначає, що надання у власність земельної ділянки чи її частини, яка перебуває у постійному користуванні іншого суб'єкта господарювання можлива лише після припинення у встановленому законом порядку такого речового права на земельну ділянку.
При цьому вказує, що підстави припинення права постійного користування визначено статтею 141 Земельного кодексу України, зокрема: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; г) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об'єктом державно-приватного партнерства або об'єктом концесії. Однак, жодної із зазначених підстав для припинення садівничому товариству “Заболоття” права постійного користування земельною ділянкою на даний час не існує.
Щодо використання земельних ділянок садівничого товариства відповідач зазначає, що згідно з частиною 6 статті 35 Земельного кодексу України, використання земельних ділянок садівничих товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.
Пунктом 1.3. Статуту Садівничого товариства “Заболоття”, затвердженого загальними зборами товариства від 24.03.2019, Протокол № 1 (надалі - Статут), Товариство здійснює свою діяльність на земельній ділянці, яка складається із земель загального користування, що знаходиться в колективній власності Товариства, на орендованих землях та землях, що знаходяться у приватній власності членів товариства. Відповідно до пункту 2.4. та 2.4.1. Статуту, прийом в члени товариства проводиться правлінням за письмовою заявою особи, що вступає. Особа, що вступає вважається членом Товариства при позитивному рішенні Правління та після сплати вступних, членських та цільових внесків. Правління видає кожному члену товариства членську книжку. Після цього, згідно з пунктом 2.5.10 Статуту, член товариства має право на користування майном Товариства. Таким чином, для користування земельними ділянками Садівничого товариства “Заболоття” позивачу необхідно бути членом такого товариства.
Щодо відсутності земельної ділянки в системі Державного земельного кадастру відповідач вказує, що частиною 1 статті 79-1 Земельного кодексу України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Пунктом 2 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про землеустрій” встановлено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, детального плану території за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом, або органу місцевого самоврядування, що затвердив комплексний план просторового розвитку території територіальної громади, генеральний план населеного пункту, детальний план території. Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок. Оскільки, як вказує відповідач, земельна ділянка в селі Заболотні Луцького району Волинської області, яка надана в постійне користування садівничому товариству “Заболоття” відповідно до Державного акта на право користування землею серії Б № 006578, вважається сформованою, а право постійного користування, яке посвідчене вказаним Державним актом, є діючим на даний час, тому підстави для задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 немає. Просить в задоволенні позову відмовити.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
Відповідно до частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Згідно із частиною першою статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відтак, справу розглянуто по суті відповідно до вимог частини першою статті 258 та частини другої статті 262 КАС України.
Перевіривши письмовими доказами доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що 05.07.2021 ОСОБА_1 звернувся до Луцької міської ради із заявою щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва площею 0,12 га, яка розташована в селі Заболотці Луцького району Волинської області.
До вказаної заяви позивачем додано витяг із Публічної кадастрової карти України із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки за адресою: с. Заболотці Луцького району Волинської області, КОАТУУ 722887500, зона 02, квартал 001.
За результатами розгляду заяви Луцька міська рада листом від 28.07.2021 №6.1-7/3138/2021 повідомила позивача, що відповідно до Генерального плану міста Луцька, затвердженого рішенням Луцької міської ради від 24.06.2009 №42/1 та плану зонування території міста Луцька, затвердженого рішенням Луцької міської ради від 25.02.2015 №71/13, в існуючих межах м. Луцька, в зв'язку з відсутністю земель запасу нові масиви для ведення садівництва не передбачені. Згідно з існуючими генеральними планами населених пунктів, що приєдналися до Луцької міської територіальної громади нові масиви для ведення садівництва не запроектовані. Враховуючи вищенаведене вільні земельні ділянки комунальної власності для ведення садівництва на території Луцької міської територіальної громади відсутні. Додатково повідомила, що земельна ділянка, яка зазначена ОСОБА_1 на графічних матеріалах з Публічної кадастрової карти України, знаходиться на території садівничого товариства “Заболоття” в межах села Заболотці Луцького району. Земельна ділянка садівничого товариства “Заболоття” перебуває у постійному користуванні згідно з Державним актом на право постійного користування землею серія Б № 006578. Звернуто увагу, що в садівничих товариствах земельні ділянки надаються членам садівничого товариства згідно із статтею 121 Земельного кодексу України площею не більше 0,12 га.
Крім того, в даному листі вказано, що відповідно до Закону України “Про Державний земельний кадастр”, що набув чинності 01.01.2013, на даний час відомості не про всі земельні ділянки, що були передані у власність до 01.01.2013, внесені до Публічної кадастрової карти України, тому щодо наявності ділянок, які використовуються, позивачу необхідно звернутись до голови садівничого товаристві “Заболоття”.
Оскільки відповідно до Закону України “Про адміністративні послуги”, рішення Луцької міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є адміністративною послугою, ОСОБА_1 запропоновано звернутись із відповідною заявою до Департаменту “Центру надання адміністративних послуг у місті Луцьку”.
Не погоджуючись з таким рішенням та бездіяльністю відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (надалі - ЗК України), а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Статтею 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктами “а”, “б” статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Як визначено пунктом “б” частини першої статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Частинами першою, другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт “в” частини третьої статті 116 ЗК України).
Відповідно до частини першої статті 35 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.
Відповідно до пункту “в” частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.
Згідно з статтею 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради, серед інших, вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Відповідно до статті 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.
Отже, у даному випадку Луцька міська рада має виключні повноваження на вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель комунальної власності відповідної територіальної громади.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 ЗК України. Відповідно до положень частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, чинним законодавством чітко визначено, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
При цьому чинним законодавством не передбачено права суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17.
Суд звертає увагу, що системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам, зазначеним у ЗК Україні, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
За приписами частин сьомої-одинадцятої статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб'єктів земельно-правової процедури є взаємопов'язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність. Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого земельного питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.
Суд наголошує, що положення статей 118, 122 ЗК України надають відповідачу повноваження на вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва та зобов'язують мотивувати відмову у наданні такого дозволу, а також визначають підстави, з яких така відмова, може бути прийнята.
Отже, отримавши заяву позивача від 05.07.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва площею 0,12 га, яка розташована в селі Заболотці Луцького району Волинської області, відповідач згідно зі статтею 118 ЗК України повинен був у місячний строк дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати позивачу мотивовану відмову у наданні дозволу.
Натомість, відповідач за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність надіслав лист від 28.07.2021 №6.1-7/3138/2021, яким повідомив позивача про відмову у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва у зв'язку із тим, що дана земельна ділянка садівничого товариства перебуває у постійному користуванні згідно з Державним актом на право постійного користування землю серія Б № 006578.
Таким чином, відповідач фактично відмовив позивачу у розгляді заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстав, не передбачених нормами ЗК України.
З огляду на наведене вище та з урахуванням встановлених обставин справи і наведених норм права, які регулюють спірні правовідносин, суд дійшов до висновку, що, відмовляючи позивачу в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідач діяв всупереч вимог Конституції України та Земельного кодексу України, не на підставі та не у межах повноважень передбачених законом, а також без урахування всіх обставин по справі.
На думку суду, відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо належного розгляду заяви позивача від 05.07.2021 та у встановлений законодавством строк не прийняв відповідного рішення.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свої власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні у справі “Беєлер проти Італії” від 05.01.2000 (заява №33202/96) Європейський Суд зазначив, що поняття “майно” у статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується власністю на фізичні речі. Воно є незалежним від формальної класифікації в національному праві: деякі інші права та інтереси, що складають активи, можуть розглядатися як право власності і, таким чином, як “майно” в цілях даного положення.
Зміст конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського суду від 29.11.1991 у справі ““Пайн Веллі Девелопментс ЛТД” та інші проти Ірландії” (заява №12742/87) зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю. Також в цьому рішенні Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції може застосовуватися для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей у майбутньому.
Таким чином, враховуючи наведене та встановлені судом обставини справи, суд вважає, що при зверненні до Луцької міської ради із заявою щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва позивач мав правомірні очікування на реалізацію свого законного права на отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва.
Суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною третьою статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями, тобто, суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективного державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства є контроль легальності.
Суд є правозастосовуючим органом, тобто, не створюючи нових правових норм, не підміняючи собою органи виконавчої та законодавчої влади, на підставі закону у встановленому процесуальним законом порядку вирішує справи.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова “може”.
Проте, на законодавчому рівні поняття “дискреційні повноваження” суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Отже, повноваження відповідача у даних спірних правовідносинах не є дискреційними.
Проте, незважаючи на відсутність за даних обставин дискреційних повноважень у відповідача, суд наголошує, що предметом спору в цій частині є правомірність зобов'язання Луцької міської ради вчинити певні дії, а саме надати відповідний дозвіл.
При цьому, суд виходить того, що стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, а стаття 122 цього ж Кодексу - повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.
Згідно вимог частини четвертої статті 122 ЗК України питання щодо відведення спірної земельної ділянки у власність належить саме до компетенції Луцької міської ради, яка, в свою чергу, допустила протиправну бездіяльність щодо належного розгляду заяви позивача від 05.07.2021 та не прийняла відповідного вмотивованого рішення.
Разом з тим, у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою про відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до вимог частини 4 цієї ж статті, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Отже, “ефективний засіб правого захисту” в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Підсумовуючи наведене, суд вважає, що хоч і повноваження Луцької міської ради щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин слід визнати саме зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва із прийняттям відповідного владного рішення, оскільки таке рішення відповідач не приймав.
Щодо ефективності такого способу захисту, то суд має право визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення. При цьому, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Частиною першою, другою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що лист Луцької міської ради від 28.07.2021 №6.1-7/3138/2021 не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 19 статті 4 КАС України, а тому не є належним способом захисту порушеного права позивача з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування такого рішення.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України, з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача, а також з врахуванням повноважень, наданих суду відповідно до статті 245 КАС України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних ОСОБА_1 шляхом прийняття рішення про визнання протиправною бездіяльності Луцької міської ради щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 05.07.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва площею 0,12 га, яка розташована в селі Заболотці Луцького району Волинської області, КОАТУУ 722887500, зона 02, квартал 001 та зобов'язання відповідача повторно розглянути дану заяву, за наслідками розгляду якої прийняти рішення.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Земельного кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Луцької міської ради щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 05.07.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва площею 0,12 га, яка розташована в селі Заболотці Луцького району Волинської області, КОАТУУ 722887500, зона 02, квартал 001.
Зобов'язати Луцьку міську раду (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Богдана Хмельницького, 19, код ЄДРПОУ 34745204) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) від 05.07.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва площею 0,12 га, яка розташована в селі Заболотці Луцького району Волинської області, КОАТУУ 722887500, зона 02, квартал 001, та за наслідками розгляду прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.Д. Ковальчук