м. Вінниця
12 листопада 2021 р. Справа № 120/8966/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 до Іванівської сільської ради про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії
04.08.2021 у Вінницький окружний адміністративний суд надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 (далі - позивачі) до Іванівської сільської ради (далі - відповідач).
У позовній заяві позивачі просили:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача при розгляді їхнього клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га для кожного окремо на території Іванівської сільської ради (за межами населеного пункту) Калинівського (Хмільницького) району Вінницької області;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення, яким надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га для кожного окремо на території Іванівської сільської ради (за межами населеного пункту) Калинівського (Хмільницького) району Вінницької області.
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначили, що 14.06.2021 звернулися до відповідача з клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на кожного на території Іванівської сільської ради (за межами населеного пункту).
Позивачі вказують, що нормами Земельного кодексу України на Раду покладено обов'язок у місячний строк розглянути клопотання та прийняти рішення про надання дозволу або про відмову у його наданні. Звертають увагу на те, що подане ними клопотання відповідає усім вимогам, що встановлені нормами Земельного кодексу України, при цьому вичерпний перелік підстав для відмови у наданні бажаного дозволу установлений ст. 118 ЗК України. На їх думку, з огляду на відповідність клопотання встановленим вимогам та відсутність передбачених Земельним кодексом України підстав для відмови у задоволенні клопотання, Рада повинна прийняти рішення про надання їм дозволу. Однак, станом на 04.08.2021 (день звернення до суду) жодного із рішень відповідачем не прийнято.
Позивачі вважають, що такий стан розгляду їх клопотання вказує на протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а тому звернулися до суду з метою захисту своїх прав у спосіб вказаний в адміністративному позові.
Ухвалою від 09.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін в порядку, встановленому ст. 262 КАС України. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено 15-ти денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву в порядку, передбаченому статтею 162 КАС України.
12.08.2021 на адресу суду від позивачів надійшла заява про зміну предмету позову, в якій позивачі просять вважати прохальну частину позову викладеною в наступній редакції:
- визнати протиправним рішення 11 сесії 8 скликання Іванівської сільської ради від 02.07.2021 яким відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га для кожного із позивачів окремо на території Іванівської сільської ради (за межами населеного пункту) Калинівського (Хмільницького) району Вінницької області;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення, яким надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га для кожного окремо на території Іванівської сільської ради (за межами населеного пункту) Калинівського (Хмільницького) району Вінницької області (а.с. 51-56, т.1).
Ухвалою від 19.08.2021 заяву про зміну предмету позову прийнято до розгляду. Подальший розгляд справи вирішено здійснювати в межах предмета позову із урахуванням заяви про його зміну та встановлено відповідачу новий строк для подання відзиву із урахуванням заяви про зміну предмета позову.
17.09.2021 на адресу суду надійшли додаткові пояснення, у яких представник позивачів вказав, що не є дискреційними повноваженнями органу місцевого самоврядування прийняття позитивного рішення на користь позивачів, якщо для його прийняття виконані всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (а.с.67-70, т.1).
17.09.2021 на адресу суду від представника позивачів надійшло клопотання про розгляд справи у встановлений процесуальним Законом строк за наявними матеріалами у зв'язку із неподанням відповідачем відзиву на позовну заяву (а.с. 71, т.1).
Також 17.09.2021 подано клопотання про долучення додаткових доказів, а саме клопотань позивачів про надання дозволу (а.с. 72-110, т.1).
23.09.2021 на адресу суду від відповідача на виконання ухвали від 09.08.2021 надано клопотання позивачів із додатками до ним, рішення від 02.07.2021 № 220/1 та документи які слугували підставою для прийняття рішення про відмову у наданні дозволу (а.с.111-238).
07.10.2021 на адресу суду надійшло клопотання за підписом адвоката Тиховського М.О. в інтересах позивачів про зупинення провадження у справі (а.с. 239-244, т.1).
Ухвалою від 19.10.2021 провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішенням Калинівського районного суду Вінницької області по справі № 132/3143/21.
05.11.2021 на адресу суду від представника позивачів надійшло клопотання про поновлення провадження у справі у зв'язку із постановленням Калинівським районним судом Вінницької області 03.11.2021 ухвали про закриття провадження у цивільній справі № 132/3143/21.
Ухвалою від 05.11.2021 поновлено провадження у справі.
09.11.2021 на адресу суду від представника позивачів надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.
Копію ухвали від 09.08.2021 та від 19.08.2021 надіслано на офіційну електронну адресу відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується довідкою, яка міститься в матеріалах справи. Таким чином, вважається, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд цієї адміністративної справи, однак своїм правом на подання відзиву не скористався.
Як зазначено у ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в своїй сукупності, суд встановив наступне.
14.06.2021 позивачі звернулися до відповідача з клопотаннями датованими 11.06.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на кожного на території Іванівської сільської ради (за межами населеного пункту).
До клопотань позивачами долучено копії паспортів громадян України, довідок про присвоєння ідентифікаційних кодів та графічний матеріал із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки (а.с. 73-110, 112-226).
Рішенням 11 сесії 8 скликання Іванівської сільської ради від 02.07.2021 № 220/1 позивачам відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га для кожного окремо на території Іванівської сільської ради (за межами населеного пункту) Калинівського (Хмільницького) району Вінницької області, у зв'язку із тим, що бажана для позивачів земельна ділянка кадастровий номер 0521682800:03:002:0317 рішенням 10 сесії 8 скликання від 20.05.2021 надана в оренду власникам великої рогатої худоби для потреб сінокосіння та випасання великої рогатої худоби (а.с.227).
Не погоджуючись із таким рішенням позивачі звернулися до адміністративного суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 18 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Статтею 81 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.
Нормами ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем у статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відмовляючи позивачам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, відповідач зіслався на те, що бажана для позивачів земельна ділянка кадастровий номер 0521682800:03:002:0317 рішенням 10 сесії 8 скликання від 20.05.2021 надана в оренду власникам великої рогатої худоби для потреб сінокосіння та випасання великої рогатої худоби (а.с.227).
На підтвердження факту передання бажаної для позивачів земельної ділянки в оренду, відповідачем надано договір оренди земельної ділянки від 25.05.2021, укладений між Іванівською сільською радою (орендодавець) та гр. ОСОБА_20 (орендар); рішення про надання земельних ділянок в оренду для сінокосіння та випасання громадської худоби від 20.05.2021; акт прийому - передачі земельної ділянки, згідно договору оренди землі від 25.05.2021; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.09.2021 № 274303584 про реєстрацію 31.08.2021 права оренди на земельну ділянку кадастровий номер 0521682800:03:002:0317 за гр. ОСОБА_20 (а.с.228-235).
Визначаючись щодо підстави відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд зазначає наступне.
Безсумнівно, існування речового права у третіх осіб на бажані для позивачів земельні ділянки та відсутність згоди орендаря на вилучення із його користування земельної ділянки могло б вважатися правомірною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Оцінюючи єдину підставу прийняття рішення, що стало предметом оскарження (передання земельної ділянки щодо якої звернулися позивачі в оренду іншій фізичній особі), суд виходить із таких мотивів.
Відповідно до ст. 125 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
За ст. 126 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
У відповідності до ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" - речові права на нерухоме майно, що є похідними (право оренди земельної ділянки) реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про оренду землі", орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі, а право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
З аналізу наведених норм закону слідує, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права, а сама земельна ділянка вважається переданою орендареві в оренду з моменту державної реєстрації права оренди.
Тобто, до моменту державної реєстрації права оренди, у орендаря таке право не виникає і земельна ділянка вважається не переданою - вільною.
При цьому, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України "Про оренду землі").
Оскільки за договором оренди на орендодавця покладений обов'язок передати земельну ділянку у володіння орендаря, то до моменту передачі земельної ділянки вважається, що орендодавець свій обов'язок за договором оренди не виконав.
Момент укладення договору визначено у статтях 638, 640 ЦК України. Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення
Отже, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним. Із системного аналізу ЦК України можна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі.
Однак, права й обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після державної реєстрації права.
Слід зазначити, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб'єктів речових прав, технічні характеристики об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об'єктів нерухомого майна, з якими закон пов'язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб'єктивних прав та обов'язків.
Подібна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17.
Відповідач мотивуючи оскаржуване рішення від 02.07.2021 зіслався на передачу земельної ділянки щодо якої звернулися позивачі в оренду ОСОБА_21 згідно договору оренди від 25.05.2021.
Як слідує з матеріалів справи, договір оренди між Іванівською сільською радою (орендодавець) та гр. ОСОБА_20 (орендар) щодо земельної ділянки кадастровий номер 0521682800:03:002:0317 укладено 25.05.2021.
Однак, із поданих відповідачем відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна встановлено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право оренди земельної ділянки зареєстровано за громадянином ОСОБА_20 31.08.2021.
Отже, як на момент звернення позивачів до відповідача із клопотанням (11.06.2021) так і на час прийняття оскаржуваного рішення 11 сесії 8 скликання Іванівської сільської ради від 02.07.2021 № 220/1, бажані для позивачів земельні ділянки вважалися вільними від прав третіх осіб, а тому посилання у рішенні на передачу земельної ділянки в оренду не відповідає вимогам закону, адже право оренди зареєстровано лише 31.08.2021.
Суд вкотре наголошує, що відповідно до положень ст. 125 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
До того ж із відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно сформованих станом на 29.10.2021 суд встановив, що станом на 29.10.2021 скасована реєстрація права оренди гр. ОСОБА_20 на земельну ділянку кадастровий номер 0521682800:03:002:0317, а підставою для цього стало підписання між Радою та ОСОБА_20 угоди від 24.09.2021 про розірвання договору оренди земельної ділянки від 25.05.2021. Ця обставина виключала підстави для залучення до участі у справі інших осіб із мотивів ймовірного впливу рішенням суду у цій справі на їх права та інтереси.
Враховуючи, що при прийнятті оскарженого рішення 11 сесії 8 скликання від 02.07.2021 № 220/1 відповідач дійшов помилкового висновку про перебування земельних ділянок щодо яких звернулися позивачі в оренді і, як наслідок, неправомірно відмовив у наданні дозволу, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а позов у цій частині вимог слід задовольнити.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти чітко визначене судом рішення яким надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га для кожного окремо на території Іванівської сільської ради (за межами населеного пункту) Калинівського (Хмільницького) району Вінницької області, то суд розглядаючи її керується такими мотивами.
Згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У багатьох рішеннях Європейський суд формував висновок, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі «Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини»).
В пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).
Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:
- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України», п. 59);
- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Кудла проти Польщі», п. 158; рішення від 16 серпня 2013 року у справі «Гарнага проти України», п. 29).
Отже, «ефективний засіб правового захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Таким чином, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними оскільки за умови відповідності клопотання вимогам Земельного кодексу України та відсутності передбачених ст. 118 ЗК України підстав для відмови у наданні дозволу, Рада не вправі діючи на власний розсуд приймати рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 819/570/18, від 29.09.2020 у справі № 814/2221/17, від 27.05.2021 у справі № 442/3936/17, від 04.08.2021 у справі № 320/816/19.
За встановлених у цій справі суд враховує, що відповідачем клопотання позивачів розглянуто по суті, що вказує на відповідність клопотання за формою та змістом вимогам закону.
Підстава із якої Радою відмовлено позивачам у наданні дозволу визнана судом неправомірною. У свою чергу інших перешкод для прийняття позитивного для позивачів рішення в оскарженому рішенні органу місцевого самоврядування не наведено.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак на виконання вказаного процесуального обов'язку Іванівською сільською радою при розгляді цієї справи не надано відзиву із обґрунтуванням обставин, які б згідно ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III могли вважатися правомірною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.
В силу вимог п.п. 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії або обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (ч. 4 ст. 245 КАС України).
Тому, за встановлених у справі обставин, суд вважає, що всі умови для прийняття рішення про надання позивачам дозволу на розроблення проекту землеустрою виконані, а відтак перешкод для покладення на відповідача обов'язку прийняти вказане рішення не виявлено.
Отже, адміністративний позов в частині вимог зобов'язального характеру теж підлягає задоволенню у спосіб зобов'язання відповідача прийняти рішення, яким надати позивачам дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га для кожного окремо на території Іванівської сільської ради (за межами населеного пункту) Калинівського (Хмільницького) району Вінницької області.
Щодо клопотання позивачів про постановлення окремої ухвали, то суд при його розгляді враховує, що згідно ст. 249 КАС України основною метою її постановлення є усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону та носять системний характер для того, щоб не допустити таких порушень у майбутньому. У спірних правовідносинах задоволення позову позивачів у спосіб зобов'язання відповідача прийняти чітке рішення, на переконання суду виключатиме подальші порушення закону при розгляді їх клопотання.
Враховуючи зазначене, та беручи до уваги, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання.
Щодо клопотання позивачів про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, то суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки при прийнятті рішення судом не встановлено обставин, які б ставили під сумнів добросовісність дій відповідача в процесі виконання цього рішення. Однак у разі виникнення фактів неправомірної поведінки Ради у процесі виконання покладеного судом обов'язку, позивачі вправі ініціювати розгляд цього питання на стадії виконання рішення суду.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
У такому випадку, в силу ч. 1 ст. 139 КАС України, сплачений позивачами при зверненні до суду судовий збір підлягає стягненню в їх користь кожному по 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у цій справі.
Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 152000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Аналіз норми ч. 1 ст. 134 КАС України дає підстави для висновку, що предметом розподілу можуть бути витрати на професійну правничу допомогу сплачені (понесені) сторонами у справі.
На підтвердження факту понесених витрат на професійну правничу допомогу адвокат надав суду договір про надання правової допомоги від 15.07.2021 та квитанцію до прибуткового касового ордера № 12 від 15.07.2021, що підтверджує оплату адвокату коштів в загальній сумі 152000,00 гривень.
Однак судом встановлено, що кожен із позивачів уповноважили на підставі нотаріально посвідчених довіреностей громадянина Намакарського Станіслава Юрійовича представляти їх інтереси в тому числі у суді із питань приватизації земельних ділянок з правом передоручення повноважень третім особам (а.с. 17-35, т.1).
Відтак, Намакарський С.Ю. набув адміністративну процесуальну правосуб'єктність представника позивачів та міг діяти у суді від їх імені особисто.
Проте, скориставшись передбаченим довіреностями повноваженням передоручити представництво інтересів позивачів іншій особі, Намакарський С.Ю. уклав договір із адвокатом.
Судом встановлено, що стороною (клієнтом) за договором про надання правової допомоги від 15.07.2021 стали не позивачі (сторони) у цій справі, а Намакарський С.Ю. який діяв від їх імені на підставі вказаних вище нотаріально посвідчених довіреностей, що передбачали право передоручення повноважень на представництво третім особам (в даному випадку адвокату).
Повноваження адвоката як представника сторін підтверджено ордером серії ВН № 178983, тому суд не ставить під сумнів зміст та обсяг його правомочностей з метою представництва інтересів позивачів у цьому судовому процесі.
Однак згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 12 від 15.07.2021 (а.с. 14, т.1), цей документ підтверджує оплату адвокату коштів в загальній сумі 152000,00 гривень не кожним із позивачів, а їхнім представником Намакарським С.Ю. який зазначений у розрахунковому документі як платник.
Відтак, квитанція до прибуткового касового ордера № 12 від 15.07.2021 не є документом, що підтверджує понесення саме сторонами (позивачами) витрат на професійну правничу допомогу, адже відсутні докази того, що волевиявлення позивачів охоплювало дії щодо оплати їхнім представником за довіреностями Намакарським С.Ю. адвокату коштів у сумі 152000,00 грн. оскільки за розрахунковим документом платником є Намакарський С.Ю , який володіє процесуальним статусом представника, а нормою ст. 134 КАС України передбачено присудження позивачам (а не їх представнику) витрат на професійну правничу допомогу, що повинні бути оплачені саме позивачем (позивачами) як стороною адміністративної справи.
За таких обставин суд вважає, що квитанція до прибуткового касового ордера № 12 від 15.07.2021 не є належним доказом понесення позивачами витрат на професійну правничу допомогу, а тому у задоволенні клопотання про їх присудження слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним рішення 11 сесії Іванівської сільської ради 8 скликання від 02.07.2021 № 220/1, яким відмовлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га для кожного окремо на території Іванівської сільської ради (за межами населеного пункту) Калинівського (Хмільницького) району Вінницької області.
Зобов'язати Іванівську сільську раду прийняти рішення, яким на підставі клопотань від 11.06.2021 надати дозвіл ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею по 2 га для кожного окремо на території Іванівської сільської ради (за межами населених пунктів) Калинівського (Хмільницького) району Вінницької області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в розмірі по 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 коп.) кожному за рахунок бюджетних асигнувань Іванівської сільської ради.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 );
Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 );
Позивач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 );
Позивач: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 );
Позивач: ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 );
Позивач: ОСОБА_6 ( АДРЕСА_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 );
Позивач: ОСОБА_7 ( АДРЕСА_7 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 );
Позивач: ОСОБА_8 ( АДРЕСА_8 , ідентифікаційний номер НОМЕР_8 );
Позивач: ОСОБА_9 ( АДРЕСА_9 , ідентифікаційний номер НОМЕР_9 );
Позивач: ОСОБА_10 ( АДРЕСА_10 , ідентифікаційний номер НОМЕР_10 );
Позивач: ОСОБА_11 ( АДРЕСА_11 , ідентифікаційний номер НОМЕР_11 );
Позивач: ОСОБА_12 ( АДРЕСА_12 , ідентифікаційний номер НОМЕР_12 );
Позивач: ОСОБА_13 ( АДРЕСА_13 , ідентифікаційний номер НОМЕР_13 );
Позивач: ОСОБА_14 ( АДРЕСА_14 , ідентифікаційний номер НОМЕР_14 );
Позивач: ОСОБА_15 ( АДРЕСА_15 , ідентифікаційний номер НОМЕР_15 );
Позивач: ОСОБА_16 ( АДРЕСА_16 , ідентифікаційний номер НОМЕР_16 );
Позивач: ОСОБА_17 ( АДРЕСА_17 , ідентифікаційний номер НОМЕР_17 );
Позивач: ОСОБА_18 ( АДРЕСА_18 , ідентифікаційний номер НОМЕР_18 );
Позивач: ОСОБА_19 ( АДРЕСА_19 , ідентифікаційний номер НОМЕР_19 );
Відповідач: Іванівська сільська рада (вул. Свинаря, 17, с. Іванів, Хмільницький район, Вінницька область, 22432, код ЄДРПОУ 04328565).
Суддя Богоніс Михайло Богданович