Справа № 766/6146/16-ц
н/п 2/766/50/21
18 жовтня 2021 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:
головуючого-судді Прохоренко В.В.,
секретар Бакшина К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики,
встановив:
01.07.2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним вище позовом, у якому свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що 04.07.2013 року вона надала в борг ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 14 000,00, які останній зобов'язався повернути в строк до кінця липня 2013 року. У встановлений розпискою строк відповідач грошові кошти не повернув. Просила суд з урахуванням уточнених в ході розгляду справи позовних вимоги стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 50 608,22 грн., з яких: 14 000,00 грн. - сума основного боргу, 3 256,43 грн. - три відсотки річних, нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України, 17 605 грн. - інфляційні втрати, нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України, та 15 46,79 - відсотки за користування позикою відповідно до ч.2 ст. 1048 ЦК України, стягнути з відповідача судові витрати
Позивач в останнє судове засідання не з'явилась, надала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити з підстав, зазначених в позовній заяві з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 18.10.2021 року.
Відповідач в судове засідання не з'явився, надав повноваження представнику.
Представник відповідача в останнє судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку.
Враховуючи подану позивачем заяву та належне повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання суд, вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За правилами ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Так, із матеріалів справи вбачається, що відповідно до письмової розписки від 04.07.2013 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 14 000,00 гривень, строком до кінця липня 2013 року.
Відповідно до частини першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінювалися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною( сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. (правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові №6-50цс 16 від 24.02.2016 року).
Отже, дослідивши боргову розписку про отримання в борг грошових коштів, яка видавалася відповідачу (боржнику) - позивачу (позикодавцю), суд приходить до висновку, що між сторонами укладений письмовий договір позики, який в силу його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошових сум позичальнику, тому невиконання відповідачем грошових зобов'язань у встановлені строки, свідчить про порушення ними права позивача, яке підлягає судовому захисту.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язаннями є правовідносинами, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свої зобов'язання і на підставі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Таким чином, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню заборгованість за договором позики від 04.07.2013 року в сумі 14 000,00 грн.
Щодо стягнення процентів на підставі статті 1048 ЦК Уукраїни.
Відповідно до статті 1048 ЦК України договір позики може бути оплатним, тобто таким, що передбачає сплату процентів за користування сумою позики, або безоплатним - якщо виконання позичальником зобов'язання обмежується поверненням.
Так, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, у частині першій статті 1048 ЦК України, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.
Випадки, коли договір позики вважається безоплатним, зазначені в частині другій статті 1048 ЦК України. Визначене вказаною нормою правило про безоплатність договорів позики є імперативним і не може бути змінене за погодженням сторін.
Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики, або, якщо такий розмір процентів не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Таким чином, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки Національного банку України, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі:1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3)період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.
За таких обставив суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення процентів від суми позики, нараховані відповідно до статті 1048 ЦК України у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки Національного банку України підлягають частковому задоволенню, тобто в межах строку дії договору позики, а саме: за період з 04.07.2013 року по 31.07.2013 року (останній день повернення позики/останній день місяця) 144,99 виходячи з розрахунку (14 000, 00 грн. (сума боргу) х 14 (подвійна ставка НБУ)% х27(кількість днів користування коштами)/365/100).
Щодо стягнення індексу інфляції та трьох проценти річних від простроченої суми на підставі статті 625 ЦК України.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно із частинами першою, четвертою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19).
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що позивач має права на стягнення з відповідача інфляційний витрат та трьох процентів річних.
Отже, встановивши, що відповідач умов укладеного із позивачем договору позики не виконав, а тому боржник зобов'язаний сплатити позивачу інфляційні витрати та три процента річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Згідно розрахунку позивача розмір інфляційних витрат та трьох процентів річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України за період з 01.08.2013 року по 18.10.2021 року становить 20 861,43 грн., з яких: 3 256,43 грн. - 3% річних, 17 605,00 грн. - інфляційні втрати, які також підлягають стягненню з відповідача.
З огляду на вищенаведене, суд бере до уваги розрахунок заборгованості позивача, який складений у відповідності до вимог чинного законодавства, відповідач обґрунтованих заперечень щодо розрахунку суду не надав, клопотання щодо неспівмірності витрат до суду не надходило.
Згідно з ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом.
З урахуванням вищевказаного, аналізуючи матеріали справи та подані докази в їх сукупності та співставленні, суд вважає позовні вимоги позивача повністю доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Доводи відповідача,що фактично ним вказані кошти не отримувались суд до уваги не приймає, оскільки зазначені факти судом не встановлені та відповідачем не доведені, що є його обов'язком відповідно до вимог ст.81 ЦПК України.
Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 141 ЦПК України стягненню із відповідача на користь позивача підлягає судовий збір сплачений за подання позовної заяви пропорційно до розміру задоволених вимог у розмірі 103,76 грн. та недоплачений позивачем судовий збір в дохід держави в розмірі 524,3 грн.
На підставі викладеного, ст.ст. 625, 1046 -1050 ЦК України, керуючись ст. ст. 6-13, 81, 133, 141, 258, 259, 263- 265, 280-282 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , борг за договором позики від 04.07.2013 року в розмір 14 000,00 грн., відсотки за користування коштами на рівні подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 144,99 грн., три відсотки річних у розмірі 3 256,43 грн., та інфляційні втрати у розмірі 17 605,00 грн., а всього 35 006,42 грн.
В решті вимог відмовити
Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , судовий збір у розмірі 150 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 524,3 грн.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Суддя: В.В. Прохоренко