ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.11.2021Справа № 910/7978/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектінвестбуд"
про визнання правочину недійсним
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Фонду державного майна України
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектінвестбуд"
до Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця"
про зобов'язання вчинити дії
за участі представників:
від позивача (відповідача за зустрічним): Воронцов О.М., адвокат;
від відповідача (позивача за зустрічним): Іванов О.В., адвокат;
від Фонду державного майна України: Губський В.М., самопредставництво;
Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектінвестбуд" про визнання недійсним інвестиційного договору від 02.11.2015 № 824.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.
07.06.2021 через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 14.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 05.07.2021 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектінвестбуд" до Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" про зобов'язання виконати свої зобов'язання визначені пунктами 3.1, 4.3 та пунктом 6.1.6 Інвестиційного договору № 824 від 02.11.2015 укладеного між Державним підприємством "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проектінвестбуд", а саме: в порядку та в спосіб, що передбачений статтями 26-1 та 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", отримати вихідні данні для Проектування Об'єкта (Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:91:400:0101, площею 86,00 га.), що розташована між вулицею Газопровідною та вулицею Маршала Гречка в Подільському районі міста Києва). Вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом.
Ухвалою суду від 17.08.2021 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектінвестбуд" про залишення без розгляду клопотання про витребування доказів від 08.07.2021.
Ухвалою суду від 17.08.2021 задоволено частково клопотання Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектінвестбуд" про витребування доказів. Витребувано у Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця", Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики та продовольства України лист Мінагрополітики від 02.11.2015 № 37-27-1-13/17961.
Ухвалою суду від 17.08.2021 задоволено заяву Фонду державного майна України про вступ у справу. Клопотання Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" про залучення третіх осіб до участі у справі задоволено частково, в іншій частині відмовлено. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Фонд державного майна України.
Протокольною ухвалою суду від 07.09.2021 відмовлено в задоволенні заяви відповідача про залишення позову без розгляду. Суд зауважив на недоведеності відповідачем правових підстав для залишення позову без розгляду на підставі пункту 4 частини 1 статті 226 ГПК України.
Протокольною ухвалою суду від 21.09.2021 суд поновив позивачу процесуальний строк на подання доказів та долучив докази до матеріалів справи.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечував, пославшись на те, що сторонами досягнуто усіх істотних умов договору, договір є змішаної правової форми інвестиційно-підрядної діяльності, та був погоджений органом управління позивача.
Фонду державного майна України в письмових поясненнях зазначив, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, для укладення якого необхідне погодження Кабінету Міністрів України. Також умовами оспорюваного правочину передбачено відчуження об'єкту будівництва на користь відповідача та відчуження земельної ділянки, що обліковується на балансі позивача.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що спірний договір передбачає залучення державного майна - земельних ділянок, та вибуття їх з володіння позивача та з власності Держави. При цьому, умови договору суперечать ознакам інвестування та за його умовами сторони погодили діяти спільно для досягнення певної мети, а саме здійснення будівництва об'єкта. Крім того, Міністерство аграрної політики та продовольства України не надавало згоду на укладення інвестиційного договору від 02.11.2015 № 824 та підписання вказаного листа здійснено неуповноваженою особою.
У відзиві на зустрічний позов відповідач зауважив, що позивачем не підтверджено неможливості виконати відповідні дії самостійно. Крім того, позивачем обрано невірний спосіб захисту та договір не підлягає виконанню, оскільки є недійсним.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
02.11.2015 між позивачем та відповідачем укладено інвестиційний договір № 824 (далі - договір), предметом якого є зобов'язання та права сторін щодо їх дій по будівництву об'єкта на земельній ділянці з метою отримання кожною зі сторін своєї частини в збудованому об'єкті або іншого майна та/або коштів в порядку та на умовах, визначених в договорі.
Згідно розділу 1 договору терміни та скорочення, що використовуються в даному договорі слід розуміти та тлумачити наступним чином: «законодавство» - чинне законодавство України, включаючи (але не обмежуючись) Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Земельний кодекс України, Закон України «Про інвестиційну діяльність», Закон України «Про архітектурну діяльність», державні стандарти, технічні норми, державні будівельні норми та правила, екологічні норми, місцеві правила забудови, будь-які правила, розпорядження та процедури затверджені владою міста Києва, щодо будівництва та прийняття об'єктів в експлуатацію; «земельна ділянка» - частина земної поверхні (територія) орієнтовною площею 86 га, розташована між вулицею Газопровідною та вулицею Маршала Гречка в Подільському районі міста Києва, що надана позивачу на праві постійного користування згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний номер 25636809 від 15.08.2014, номер запису про інше речове право 6636428, дата державної реєстрації 04.08.2014, з межами, визначеними в додатку № 1 до даного договору; «право на земельну ділянку» - врегульована та захищена законодавством можливість особи певним чином впливати на земельну ділянку, а саме: право власності чи право користування земельною ділянкою, підтверджене відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 2.1. договору в порядку та на умовах даного договору позивач, як землекористувач земельної ділянки, залучає відповідача до будівництва об'єкта на земельній ділянці та делегує відповідачу забезпечити проектування та спорудження об'єкта, а відповідач зобов'язується на свій ризик за рахунок власних або залучених сил, коштів, матеріалів, засобів, техніки та устаткування забезпечити в повному обсязі проектування та спорудження об'єкта відповідно до проектної документації.
За умовами пункту 4.1. договору позивач у встановленому законодавством порядку здійснює функції землекористувача земельної ділянки, виконує в межах своєї компетенції відповідні дії щодо надання дозвільних документів на проектування та спорудження об'єкта, а також на звільнення земельної ділянки від існуючих об'єктів, у встановленому законодавством порядку (в тому числі «Положенням про замовника-забудовника (єдиного замовника, дирекцію підприємства, що будується) і технічний нагляд», затвердженим Постановою Держбуду СРСР від 02.02.1988 №16) здійснює функції замовника будівництва об'єкта в частині, що передбачена даним договором; згідно з договором бере участь у відрахуваннях (переданні) та платежах, передбачених законодавством щодо об'єкта.
Питання подальшої експлуатації об'єкта, його балансова належність та порядок обслуговування підлягають врегулюванню сторонами за окремою угодою, яка укладається не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованої дати прийняття об'єкта в експлуатацію, крім випадків, коли згідно з пунктом 5.2.3 договору об'єкт у цілому переходить у власність відповідача. Якщо протягом строку, що вказаний у даному пункті, зазначена угода не буде підписана позивачем, відповідач вправі вирішити це питання самостійно.
Згідно з пунктом 5.1.4. договору порядок, строки та джерело фінансування будівництва об'єкта визначаються відповідачем на власний розсуд у відповідності до договору і законодавства. Відповідач може використовувати як власні коштів, так і кошти, залучені на будь-яких не заборонених законодавством умовах від фізичних та юридичних осіб у способи, що не суперечать законодавству, самостійно укладаючи відповідні договори.
У пункті 5.2. договору сторони погодили, що враховуючи статус позивача та з метою економії державних коштів сторони погодили, що розрахунки між сторонами за Договором здійснюються шляхом отримання у власність (господарське відання) частин об'єкта (майнових прав на них) або іншого майна та/або коштів в наступному порядку: - за виконання своїх зобов'язань за договором позивач отримує у свою власність (господарське відання) 5% (п'ять відсотків) площі житла в об'єкті (пункт 5.2.1.); - решту об'єкта (95% (дев'яносто п'ять відсотків) площі житла в об'єкті та 100% (сто відсотків) площі нежитлового призначення в об'єкті) отримує у свою власність відповідач (пункт 5.2.2); за згодою сторін замість частини об'єкта, що вказана в п. 5.2.1. договору, позивачу можуть бути надані відповідачем нежитлові та/або жилі приміщення в інших об'єктах нерухомого майна та/або грошові кошти в розмірі не менше ніж 5% (п'ять відсотків) від вартості майнових прав на об'єкт за експертною оцінкою, проведеною відповідно до законодавства за ініціативою позивача. В такому разі відповідач отримає у власність об'єкт в повному обсязі (пункт 5.2.3).
Згідно з пунктами 6.3, 6.4 договору визначені наступні права та обов'язки відповідача, а саме щодо: розробки завдання на проектування об'єкта; укладення відповідних договорів та забезпечення фінансування процесу збору вихідних даних на проектування об'єкта; забезпечення розробки проектної документації, в тому числі визначення виконавців, укладення з ними відповідних договорів та, забезпечення прийняття результатів та здійснення розрахунків по них; забезпечення спорудження об'єкта, в тому числі визначення виконавців та постачальників, контроль щодо наявності у них необхідних дозволів, ліцензій; укладення з ними відповідних договорів та забезпечення прийняття результатів та здійснення розрахунків по них.
Пунктом 12.4. договору передбачено, що укладання договору не є зміною цільового призначення земельної ділянки, яке встановлюється та змінюється компетентними суб'єктами у встановленому законодавством порядку.
Право на земельну ділянку залишається за позивачем, земельна ділянка не є вкладом позивача у діяльності по реалізації договору і укладення даного договору не припиняє права позивача на земельну ділянку, яке протягом дії договору залишається за позивачем (пункт 12.5 договору).
Відповідно до пункту 12.6. договору останній не є договором про спільну діяльність, а є договором змішаної інвестиційно-підрядної форми відповідно до ст. 67 Господарського кодексу України та ст. 3, 6 Цивільного кодексу України. Майно (та майнові права), кошти тощо, внесені для реалізації даного Договору, не є об'єднанням вкладів сторін, не є їх спільною частковою власністю, а залишаються у власності сторони, що їх внесла. Частини об'єкта, що розподіляються між сторонами, не є спільною частковою власністю сторін, а належать кожній з сторін відповідно до положень договору. При реалізації договору сторони зберігають свою юридичну самостійність.
Із матеріалів справи вбачається, що листом від 02.11.2015 № 37-27-1-13/17961 Міністерство аграрної політики та продовольства України повідомило позивача про розгляд його листів від 02.09.2015 № 990 та від 07.10.2015 № 1120 щодо погодження двох інвестиційних договорів, укладених між позивачем та відповідачем, а також надання дозволу на проведення робіт щодо зміни цільового призначення частини земельної ділянки з кадастровими номерами 8000000000:91:400:0011 та 8000000000:91:066:0098 для здійснення на них будівництва житлової та громадської забудови, за результатами розгляду яких не заперечує проти зміни цільового призначення земельних ділянок з метою реалізації умов укладених інвестиційних договорів відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність».
10.10.2017 наказом № 26-1-СГ Головного управління Держгеокадастру у м. Києві позивачу надано згоду на поділ земельної ділянки площею 107,0507 га, кадастровий номер 8000000000:91:400:0011.
На підставі укладеного між позивачем та КП «Київський інститут земельних відносин» договору від 20.11.2017 № 616 розроблено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок (кадастровий номер 8000000000:91:400:0011).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 28.12.2020 № 26-1-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу для здійснення комплексного будівництва житлової та громадської забудови земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:400:0101, змінено цільове призначення вказаної земельної ділянки з іншого сільськогосподарського призначення (код КВЦПЗ 01.13) на призначення для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (код КВЦПЗ 02.10). Також затверджено розрахунок розміру втрат сільськогосподарського виробництва у розмірі 13734187 грн. та втрат лісогосподарського виробництва в розмірі 21741 грн., які позивача зобов'язано відшкодувати.
У зв'язку з цим, позивач звернувся до відповідача з листом від 25.01.2021 № 36/1.01.-13 щодо компенсації відповідачем встановлених у наказі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 28.12.2020 № 26-1-СГ витрат.
На виконання умов пункту 6.4.9 договору від 02.11.2015 № 824 відповідач сплатив на відповідний рахунок у Казначействі України грошові кошти в розмірі 13734187 грн. та 21741 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 02.02.2021 № 108 та № 109.
Згідно з інформацією від 20.04.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:91:400:0101 перебуває в державній власності та відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 29.03.2021 дана земельна ділянка зареєстрована за позивачем на праві постійного користування.
Звернувшись з даним позовом до суду, позивач просив визнати недійсним інвестиційний договір від 02.11.2015 № 824 на підставі частини 1 статті 215 ЦК України з огляду на невідповідність вимогам частин 1, 2 статті 203 ЦК України. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірний договір є за своєю правовою природою договором про спільну діяльність, а відтак укладений без встановленого законодавством порядку, зокрема, без одержання погодження Кабінету Міністрів України. Необхідність отримання такого погодження зумовлена тим, що частка держави в статутному капіталі позивача перевищує 50 %, а відтак отримання ним погодження Кабінету Міністрів України на укладення договору про спільну діяльність є обов'язковим. При цьому, умови оспорюваного правочину фактично зобов'язують позивача добровільно відмовитися від права користування земельною ділянкою.
Згідно з положеннями статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 ЦК.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Приписи статті 203 Цивільного кодексу України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно із статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно положень пункту 18 частини 2 статті 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296 затверджено Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном (надалі - Порядок №296), який визначає механізм і процедуру укладення такими підприємствами договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.
За положеннями статті 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Приписами статті 1131 ЦК України визначено, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом (частина 1 статті 1134 ЦК України).Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об'єднання осіб для досягнення спільної мети. При цьому, істотною умовою договору про спільну діяльність є угода учасників про розміри та порядок внесення внесків у загальне майно.
У той же час, зі змісту спірного інвестиційного договору від 02.11.2015 № 824 слідує, що позивач, як землекористувач земельної ділянки, залучає відповідача до будівництва об'єкта на земельній ділянці та делегує відповідачу забезпечити проектування та спорудження об'єкта, а відповідач зобов'язується на свій ризик за рахунок власних або залучених сил, коштів, матеріалів, засобів, техніки та устаткування забезпечити в повному обсязі проектування та спорудження об'єкта відповідно до проектної документації.
Відповідно до пунктів 5.1.4, 6.3, 6.4, договору здійснення будівництва об'єкта та реалізація інвестиційного договору покладається на відповідача та інших третіх осіб, з якими у відповідача будуть договірні зобов'язання.
При цьому, позивач здійснює функції замовника будівництва об'єкта в частині, що передбачена даним договором, а також здійснює функції землекористувача земельної ділянки.
Наведені вище права та обов'язки сторін притаманні для правовідносин з приводу інвестування та підряду, тобто укладений між сторонами договір містить змішаний правовий характер.
До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (частина 2 статті 628 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 ЦК України).
Згідно частини 1 статті 876 ЦК України власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних, робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.
Відповідно до частин 1, 1 статті 877 ЦК України підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов'язана надати відповідну документацію.
Частиною 1 статті 879 ЦК України та частиною 3 статті 318 ГК України визначено, що матеріально-технічне забезпечення будівництва покладається на підрядника, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.
За положеннями частини 4 статті 879 ЦК України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.
Одночасно судом також враховано, що в інвестиційному договорі від 02.11.2015 № 824 сторонами в розділі 1 договору та в пункті 12.6 договору окремо погоджено, що сторони керуються, зокрема, Законом України «Про інвестиційну діяльність», та договір не є договором про спільну діяльність, а є договором змішаної інвестиційно-підрядної форми відповідно до ст. 67 Господарського кодексу України та ст. 3, 6 Цивільного кодексу України. Майно (та майнові права), кошти тощо, внесені для реалізації даного Договору, не є об'єднанням вкладів сторін, не є їх спільною частковою власністю, а залишаються у власності сторони, що їх внесла; частини об'єкта, що розподіляються між сторонами, не є спільною частковою власністю сторін, а належать кожній з сторін відповідно до положень договору; при реалізації договору сторони зберігають свою юридичну самостійність.
Відтак, посилання позивача на те, що оспорюваний договір є за своєю правовою природою договором про спільну діяльність, не знайшли свого підтвердження. Доказів реалізації за спірним договором протилежного погодженим умовам, тобто ведення спільної діяльності, до матеріалів справи не надано.
Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що за своєю правовою природою спірний інвестиційний договір від 02.11.2015 № 824 є змішаним господарським договором з елементами підрядних відносин та відносин з приводу інвестування, що не суперечить приписами статей 627, 628 ЦК України.
З огляду на те, шо особливий порядок укладення договорів за пунктом 18 частини 2 статті 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» встановлений саме для договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, у той час як спірний інвестиційний договір від 02.11.2015 № 824 є договором змішаної правової форми з елементами договору підряду та інвестиційного договору, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування спеціального Порядку від 11.04.2012 № 296.
При цьому судом враховано, що позивач звертався до Міністерства аграрної політки та продовольства України з листами від 02.09.2015 № 990 та від 07.10.2015 № 1120 щодо погодження двох інвестиційних договорів, укладених між позивачем та відповідачем, а також надання дозволу на проведення робіт щодо зміни цільового призначення частин земельних ділянок.
У наданій відповіді листом від 02.11.2015 № 37-27-1-13/17961 Міністерство аграрної політики та продовольства України не заперечувало проти зміни цільового призначення земельних ділянок з метою реалізації умов укладених інвестиційних договорів відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність».
Доказів на підтвердження відсутності в першого заступника Міністра Краснопольського Я.В. повноважень на підписання такого листа позивачем не надано та матеріали справи не містять.
Відповідно до пункту 23 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5, термін зберігання листування з підвідомчими (підпорядкованими) та іншими організаціями з основних (профільних) питань діяльності складає 5 років.
Наведена інформація зазначена Міністерством аграрної політики та продовольства України в листі до позивача від 06.08.2021 № 21-1630-09/5850.
Одночасно суд наголошує, що виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" переданий зі сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до сфери управління Фонду державного майна України лише в 2019 році, тобто до підписання оспорюваного інвестиційного договору від 02.11.2015 № 824, у зв'язку з чим погодження Фонду державного майна України на момент вчинення правочину не вимагалося.
Щодо тверджень позивача про те, що умови оспорюваного правочину фактично зобов'язують позивача добровільно відмовитися від права користування земельною ділянкою, суд зауважує на наступному.
Відповідно до приписів частин 1, 2 статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Частини 1, 2 статті 92 ЗК України встановлюють, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.
Відповідно до частин 3, 4 статті 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Разом із цим, згідно з інформацією від 20.04.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:91:400:0101 перебуває в державній власності та відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 29.03.2021 дана земельна ділянка зареєстрована за позивачем на праві постійного користування.
Суд також зауважує, що за пунктом пункт 12.5 договору сторони прямо передбачили, що право на земельну ділянку залишається за позивачем, земельна ділянка не є вкладом позивача у діяльності по реалізації договору і укладення даного договору не припиняє права позивача на земельну ділянку, яке протягом дії договору залишається за позивачем.
Із матеріалів справи слідує, що позивач на виконання умов договору звертався до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві для надання згоди на поділ земельної ділянки та до КП «Київський інститут земельних відносин» щодо розроблення технічної документації із землеустрою.
Більш того, позивач звертався до відповідача з листом від 25.01.2021 № 36/1.01.-13 щодо компенсації відповідачем встановлених у наказі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 28.12.2020 № 26-1-СГ втрат сільськогосподарського виробництва у розмірі 13734187 грн. та втрат лісогосподарського виробництва в розмірі 21741 грн., що повністю сплачені відповідачем за платіжними дорученнями від 02.02.2021 № 108 та № 109.
Таким чином, посилання позивача на те, що умовами оспорюваного договору передбачалось відчуження земельної ділянки державної власності на користь відповідача не підтверджуються матеріалами справи.
Крім того, позивач стверджував про те, що інвестиційний договір від 02.11.2015 № 824 суперечить інтересам держави та суспільства, у зв'язку з чим є недійсним на підставі частини 1 статті 207 ГК України.
За змістом частини 1 статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно з частиною 3 статті 228 ЦК України в разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.
До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на: використання всупереч законові державної або комунальної власності; незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України); відчуження викраденого майна; виробництво і відчуження певних об'єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров'я громадян, тощо); виготовлення і поширення літератури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову чи релігійну ворожнечу; приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків; виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів; незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей; використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.
Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.
Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.
Натомість, позивачем не доведено невідповідності спірного договору інтересам держави і суспільства та наявність умислу будь-якої із сторін на настання протиправних наслідків, що унеможливлює визнання договору недійсним на підставі частини 1 статті 207 ГК України.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Предмет доказування у кожній конкретній справі складає певну сукупність фактів, які мають матеріально-правове значення, встановлення яких необхідне для ухвалення судом законного та обґрунтованого рішення у справі.
За наведених обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено наявності правових підстав для визнання інвестиційного договору від 02.11.2015 № 824 недійсним.
Суд наголошує, що за положеннями частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Також відповідач подавав заяву про застосування строку позовної давності до первісних позовних вимог.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.
Беручи до уваги, що заявлені первісні позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на відсутність порушених прав первісного позивача, підстави для застосування позовної давності відсутні.
Щодо вимог зустрічного позову, суд дійшов висновку про наступне.
У межах зустрічної позовної заяви позивач просив зобов'язати відповідача виконати свої зобов'язання визначені пунктами 3.1, 4.3 та пунктом 6.1.6 Інвестиційного договору № 824 від 02.11.2015, а саме: в порядку та в спосіб, що передбачений статтями 26-1 та 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", отримати вихідні данні для Проектування Об'єкта (Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:91:400:0101, площею 86,00 га.), що розташована між вулицею Газопровідною та вулицею Маршала Гречка в Подільському районі міста Києва).
Відповідно до пункту 3.1 договору для повного, своєчасного та структурованого виконання сторонами своїх зобов'язань по даному договору сторони визначили черговість реалізації договору по етапам.
Згідно з п. 4.3. договору в разі неможливості стороною-2 діяти від свого імені при виконанні делегованих функцій, сторона-1, як замовник будівництва об'єкта, виконує відповідні функції, отримавши повідомлення сторони-2.
Відповідно до п. 6.1. інвестиційного договору Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" зобов'язане: п. 6.1.3. у порядку та на умовах, що визначені законодавством та договором, належним чином виконувати функції замовника будівництва об'єкта та землекористувача земельної ділянки, які передбачені законодавством та цим Договором, в тому числі: протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання підписувати та надавати стороні-2 документи, необхідні для виконання даного Договору, (в тому числі необхідні листи, звернення, довіреності тощо); здійснити всі необхідні дії для отримання всіх дозволів, погоджень та експертних висновків, що необхідні для будівництва об'єкта, видані відповідними підприємствами, установами та організаціями, і протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання кожного з вищевказаних документів (в тому числі погоджень) надавати його стороні-2.
Згідно із частиною 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У силу приписів статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За положеннями частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У той же час, пред'явлені позовні вимоги про зобов'язання виконати умови пунктів 3.1, 4.3, 6.1.6 договору не є належним способом захисту, оскільки виконання умов договору є обов'язковим у силу вимог закону - статті 629 ЦК України.
Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №916/998/18 від 14.06.2019 року.
Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічної позовної заяви.
Інші доводи учасників справи судом розглянуті, проте на результат вирішення спору не вплинули. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України судові витрати за первісним позовом покладаються на позивача та за зустрічним позовом - на позивача за зустрічним позовом.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд
У задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" відмовити повністю.
У задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектінвестбуд" відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено: 12.11.2021 року.
Суддя К.В. Полякова