29.10.2021 м. Івано-ФранківськСправа № 909/607/21
Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Фанди О.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця Наврозашвілі Георгі Мерабовича,
до відповідача: Фізичної особи - підприємця Баранюка Артема Сергійовича,
про визнання договору франчайзингу № 01 від 20.02.2018 недійсним та стягнення збитків в сумі 302 353,18 грн., з них: 168 266,00 грн. - роялті, 134 087,18 грн. - паушальний платіж
за участю:
від позивача: Тарасенко Василь Сергійович - адвокат, (договір про надання правової допомоги від 01.10.2020; посвідчення адвоката № 001693 від 31.01.2020)
від позивача: Наврозашвілі Георгі Мерабович - фізична особа-підприємець, (витяг з ЄДР від 22.06.2021; паспорт серія НОМЕР_1 від 27.02.2014)
від відповідача: Стретович Інна Сергіївна - адвокат, (ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АС № 1021897 від 19.07.2021, посвідчення адвоката № 1201 від 07.02.2020)
установив: Фізична особа - підприємець Наврозашвілі Георгі Мерабович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Баранюка Артема Сергійовича (далі - відповідач) про визнання договору франчайзингу № 01 від 20.02.2018 недійсним та стягнення збитків в сумі 302 353,18 грн., з них: 168 266,00 грн. - роялті, 134 087,18 грн. - паушальний платіж.
Ухвалою від 09.07.2021 Господарський суд Івано-Франківської області вирішив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 26.07.2021.
23.07.2021 відповідачем по справі через канцелярію Господарського суду Івано-Франківської області подано відзив на позов (вх.№11516/21 від 23.07.2021).
Ухвалою - повідомленням від 26.07.2021 суд відклав розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 06.09.2021.
28 липня 2021 року відповідачем по справі через канцелярію Господарського суду Івано-Франківської області подано заяву про застосування строків позовної давності (вх.№11797/21 від 28.07.2021).
29 липня 2021 року відповідачем по справі через канцелярію Господарського суду Івано-Франківської області подано відзив на позов (вх.№11880/21 від 29.07.2021).
Ухвалою від 06.09.2021 Господарський суд Івано-Франківської області продовжив строк підготовчого провадження у справі № 909/607/21 на тридцять днів до 12.10.2021 та оголосив перерву в підготовчому судовому засіданні до 13.09.2021.
13 вересня 2021 року позивачем по справі через канцелярію Господарського суду Івано-Франківської області подано відповіді на відзив (вх.№14097/21 від 13.09.2021 та вх.№14158/21 від 13.09.2021)
В підготовчому судовому засіданні 13.09.2021 судом оголошувалась перерва до 22.09.2021.
Ухвалою від 22.09.2021 Господарський суд Івано-Франківської області закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 08.10.2021 о 10:00.
Ухвалою-повідомленням від 08.10.21 відкладено розгляд справи по суті на 19.10.2021, після чого в судовому засіданні 19.10.2021 відкладено розгляд справи по суті на 29.10.2021.
В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві (вх.№10159/21 від 23.06.2021) та у відповідях на відзив (вх.№14097/21 від 13.09.2021 та вх.№14158/21 від 13.09.2021) та просить суд позов задовольнити в повному обсязі.
Позовні вимоги мотивує тим, що відповідач при укладенні договору франчайзингу №01 від 20.02.2018 року навмисно ввів позивача, як другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення , а саме щодо прав та обов'язків сторін даного правочину, а також щодо наявних повноважень на його укладення, зокрема:
- зазначає, що під час укладення оспорюваного договору, відповідач приховав від позивача той факт, що станом на момент укладення договору, торговельна марка "Crema Caffe Coffee Shop" не була зареєстрована. При цьому посилається на те, що вказана реєстрація була проведена лише 12.03.2018;
- вказує, що під час укладення договору франчайзигу відповідач приховав від позивача той факт, що право на знак належить не лише відповідачу, але й третій особі - громадянці України Баранюк Тетяні Анатоліївні;
- укладаючи спірний договір, відповідач приховав від позивача, що він взагалі не має наміру виконувати свої обов'язки передбачені зазначеним договором , зокрема, обов'язку передати позивачу концепт-дизайн (дизайн-макет) приміщення (п.7.1.1. Договору), маркетингові матеріали та методичні посібники та інші документи (п.7.1.2 Договору), провести два безкоштовних навчання чотирьох працівників (бариста) позивача по роботі з обладнанням та проінструктувати щодо технологічних питань, пов'язаних з організацією роботи кав'ярні (п.7.1.3 Договору), надання технічного та консультативного сприяння у навчанні та підвищення кваліфікації працівників позивача (п.7.1.5 Договору), а також щодо консультацій позивача з приводу облаштування закладу ресторанного господарства відповідно до вимог концепт-дизайну (дизай-макету) (п.7.1.9).
Разом з тим, позивач з зазначив, що у разі визнання договору недійсним внаслідок обману сторона по договору, яка застосувала обман зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі. В спірному випадку позивач просить суд відшкодувати за рахунок відповідача збитків в сумі 302 353,18 грн., з них: 168 266,00 грн. - роялті, 134 087,18 грн. - паушальний платіж .
Позов обгрунтовано ст.15, 16, 215, 229, 230, 236 ЦК України, ст. 366, 370, 376 ГК України, ст. 16, 20 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечує з підстав викладених у відзивах на позов (вх.№11516/21 від 23.07.2021 та вх.№11880/21 від 29.07.2021).
Свої заперечення мотивує тим, що вказаний спір не може бути предметом судового розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки спірний договір укладено позивачем по справі, який на момент його укладення не був суб'єктом господарювання. В спірному випадку, як зазначає відповідач, провадження у справі слід закрити. Разом з тим, відповідач зазначає про пропущення позивачем строку позовної давності для звернення до суду, у зв'язку із чим заявив клопотання у справі про застосування строків позовної давності щодо даного спору. Окрім того, відповідач по справі вказує на те, що підписавши договір франчайзингу №01 від 06.04.2018, оспоріваний договір (Договір франчайзингу №01 від 20.02.2018 року) фактично визнали недійсним. Відповідач також зазначає, що позивач не надав достовірні докази про те, що він здійснював будь-які платежі згідно Договору франчайзингу №01 від 20.02.2018 року.
Розглянувши матеріали справи із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, вислухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.
20 лютого 2018 року між сторонами у справі укладено Договір Фрайчанзингу №01, відповідно до умов якого відповідач як правовласник повинен був передати позивачу, як франчайзіату, фрайчайзинговий пакет, що складається з інтелектуальних та інших прав - права на використання товарного знака правовласника, його ділової репутації, ділового досвіду, маркетингової технології, комерційної інформації з метою здійснення відповідачем самостійної господарської діяльності з продажу продукції під торговою маркою правовласника.
15 березня 2018 року Наврозашвілі Георгі Мерабовича зареєструвався як фізична особа-підприємець, про що свідчить долучена до матеріалів справи інформація з ресурсу https:/usr.minjust.gov.ua/.
У свою чергу, відповідно до умов п. 2.1 вищезазначеного договору, позивач, як фрайчензіат, зобов'язувався виплачувати відповідачу, як правоволодільцю винагороду (роялті) у розмірі 2% від місячного валового доходу (але не менше еквіваленту 50, 00 євро), за використання торговельної марки "Crema Caffe Coffee Shop" в місяць, відповідно до офіційного курсу євро до гривні, встановленого Національним банком України .
Разом з тим, відповідно до п. 4.1 зазначеного вище договору , позивач, як франчайзіат, в рахунок виконання зобов'язання зобов'язався сплатити на користь відповідача , як правовласника, паушальний платіж у гривневому еквіваленті 2000 євро.
Позивач у лютому 2018 року перерахував відповідачу суму еквівалентну 2000 євро, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України станом на 20.02.2018 становило 67043 грн 59к. та сплачував роялті на загальну суму 84 133 грн 00к. (сплата суми роялті проводилась відповідними платежами, які зазначені у таблиці позовної заяви (а.с. 2-3)).
При цьому, як зазначає позивач, на прохання відповідача зазначені суми сплачувались як на рахунок відповідача так і третіх осіб , а саме ОСОБА_3 (платежі від 30.03.2018 на суму 1797 грн 00к. та від 03.11.2018 на суму 1610 грн 00к.) та ОСОБА_2 (платіж від 27.02.2018 на суму 4000 грн 00к.).
Однак, як вказує позивач, в березні 2020 року позивачу стало відомо , що відповідач при укладенні договору франчайзингу №01 від 20.02.2018 року навмисно ввів позивача, як другу сторону щодо обставин, які мають істотне значення, а саме щодо прав та обов'язків сторін даного правочину, а також щодо наявних повноважень на його укладення.
Вказана обставина зумовила позивача звернутись до суду із позовом про визнання спірного договору недійсним та стягнення збитків в сумі 302 353 грн 18к.
За наведеного, суд виходить з наступного.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та з застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Так, відповідно до ч. 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
При цьому, відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
За змістом позову, позивач вказує як підставу для визнання спірного договору недійсним на наявність дефекту волі внаслідок обману зі сторони відповідача.
Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Разом з тим, згідно зі ст. 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однієї із сторін правочину або іншою заінтересованою особою ; наявність підстав для оспорювання правочину ; встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи , яка звернулася до суду.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати .По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Разом з тим, наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто недійсність договору має існувати в момент його укладення , а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань , що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним.
Вказаних висновків дотримується Верховний суд України у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 22.06.2020 у справі №177/1942/16-ц у своїх постановах, Верховний суд України у постанові від 17.06.2021 у справі №761//12692/16.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 Цивільного кодексу України при виборі і застосуванні норм права спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права , викладенні в постановах Верховного суду України.
Висновки про застосування практики Касаційного суду містяться і в нормах статті 310 та 316 Господарського процесуального кодексу України
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
В спірному випадку між сторонами по справі виникли правовідносини на підставі Договору франчайзингу №01 від 20.02.2018, який за своєю правовою природою є договором комерційної концесії, які регулюються ч. 1 ст. 1115 Цивільного кодексу України.
Відповідно до договору комерційної концесії, одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг (ч. 1 ст. 1115 ЦКУ).
Згідно з положеннями ст. 1117 ЦК України, сторонами в договорі комерційної концесії можуть бути фізична та юридична особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності.
Договір франчайзингу №01 від 20.02.2018, як зазначалось вище, позивач уклав не маючи статусу суб'єкта підприємництва (після чого ,15.03.2018 року, здійсненив державну реєстрацію як фізична особа-підприємець) та відповідач був зареєстрований як фізична особа-підприємець.
При цьому суд хоче звернути увагу на твердження відповідача про закриття провадження у справі з вказаних вище причин, зокрема укладення спірного договору позивачем по справі, який на момент його укладення не був суб'єктом господарювання.
Щодо вказаного твердження, то суд вважає його необгрунтованим, оскільки відповідно до п.1 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах , що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч.2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності , крім правочинів , стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів , укладених для забезпечення виконання зобов'язання , сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
В спірному випадку, з урахуванням приписів зазначеної вище правової норми, позивач на момент подання позову, з урахування встановлених вище судом обставин у справі, був фізичною особою-підприємцем та спірний договір по справі виконувався ним саме як суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою-підприємцем, що підтверджено документами по виконанню договору (виставленими рахунками, проведеними оплатами тощо).
Щодо посилання позивача на те, що відповідач по справі приховав, що право на знак належить не тільки відповідачу, а й третій особі, як на підставу визнання спірного договору недійсним, то суд теж вважає їх безпідставними та необгрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (п. 1 ст.626, ст. 627, п.1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Разом з тим, при укладенні договорів, жодна із сторін не позбавлена можливості щодо вільного доступу до інформації та її отримання. Відповідач не довів належними та допустимими доказами протилежного.
Одночасно, суд зазначає, що належність права власності на торговий знак третій особі ніяким чином не порушує суб'єктивне право чи інтерес позивача по справі при укладенні спірного договору.
Таким, чином, сторони по справі, підписавши спірний договір фактично визнали його і у відповідності до вимог чинного законодавства приступили до його виконання, як про це встановлено судом з обставин у справі.
Щодо твердження відповідача про визнання недійсним сторонами спірного договору, внаслідок укладення нового Договору франчайзингу №01 від 06.04.2018 року, то суд вважає твердження необгрунтованим, виходячи з наступного.
Нормами чинного законодавства чітко передбачено можливість визнання договорів недійсними лише у судовому порядку. Про підставу визнання недійсним договору, сторонами може бути також зазначено у договорі. Крім того, підстави припинення договору можливо визначити умовами договору. В спірному випадку жодного застереження про недійсність оспорюваного договору внаслідок укладення Договору франчайзингу №01 від 06.04.2018 року , в угодах сторонами не зазначено.
За наведених обгрунтувань позову та враховуючи встановлені судом обставин у справі, вимог чинного законодавства, суд приходить до висновку , що в спірному випадку позивач по справі не довів які саме його суб'єктивні права та інтереси порушені, при укладенні спірного договору.
Таким чином, у позові в частині визнання недійсним Договору франчайзигну №01 від 20.02.2018 року слід відмовити.
Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Договору франчайзигну №01 від 20.02.2018 року, позовні вимоги про стягнення з збитків в сумі 302 353 грн 18 к.також не підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених Господарським процесуальним кодексом.
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).
За аналізу наведеного вище, суд вважає позовні вимоги позивача необгрунтованими , недоведеними та такими, що непідлягають задоволенню. Таким чином, в позові слід відмовити.
Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності вх.№9862/19 від 06.06.19) для захисту порушеного права, передбачених ст. 267 ЦК України, слід зазначити наступне.
Приписами статей 256, 257, 267 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваним законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необгрунтованості.
З огляду на вказане, а також враховуючи необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог у даній справі суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених ст. 267 ЦК України.
Судові витрати за правилами ст. 129 ГПК України залишити за позивачем.
Керуючись ст. 73, 74,86, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
в и рі ш и в :
в задоволенні позову фізичної особи-підприємця Наврозашвілі Георгі Мерабовича до Фізичної особи-підприємця Баранюка Артема Сергійовича про визнання недійсним договору франчайзингу № 01 від 20.02.2018 та стягнення збитків в сумі 302 353,18 грн., з них: 168 266,00 грн. - роялті, 134 087,18 грн. - паушальний платіж відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Західного апеляційного Господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 12.11.2021
Суддя О. М. Фанда