Справа № 756/3245/21
Провадження № 2/756/3612/21
04 листопада 2021 року місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Ткач М.М.,
за участі секретаря судового засідання - Тагієва Р.Д.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних в результаті дорожньо-транспортної пригоди та недоплаченої частини страхового відшкодування,
Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовною заявою до ОСОБА_5 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (далі - ПАТ «СК «ВУСО») про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних в результаті дорожньо-транспортної пригоди та недоплаченої частини страхового відшкодування.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 17.08.2018 року о 12 год. 15 хв. ОСОБА_5 керуючи автомобілем марки «RENAULT KANGOO», д.н.з. НОМЕР_1 , в м. Києві по вул. М. Малиновського, 1, при перестроюванні не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем марки «КІА MAGENTIS», д.н.з. НОМЕР_2 , що під керуванням ОСОБА_4 . Постановою Київського апеляційного суду від 15.03.2019 року ОСОБА_5 було визнано винним у вчиненні вищевказаного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Внаслідок ДТП автомобіль позивача отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками. Відповідно до звіту № 1321 від 08.09.2018 року вартість відновлювального ремонту становить 35 733,59 грн., а вартість матеріального збитку - 23 906,43 грн. Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_5 на момент вчинення ДТП була застрахована у ПрАТ «СК «ВУСО» із лімітом відповідальності страховика у розмірі 130 000, 00 грн., а франшиза складає 2000,00 грн. 19.04.2019 року ПрАТ «СК «ВУСО» виплатило позивачу відшкодування за пошкоджений в результаті ДТП транспортний засіб у розмір 13640,18 грн., проте позивач зазначає, що здійснена сума страхового відшкодування не відповідає розміру реальних збитків, завданих пошкодженням транспортного засобу, сума страхового відшкодування на думку позивача є заниженою. При цьому, зазначається, що згідно рахунку на оплату від 03.09.2019 СТО офіційного дилера автомобілів «КІА» в Україні, «Корея Моторс» вартість ремонту пошкодженого автомобіля складає 63 601,11 грн. Відтак, позивач зазначає, що невідшкодованими залишилися збитки у розмірі 49 960,93 грн. Зважаючи на положення ст.22, 29 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з ПрАТ «СК «ВУСО» підлягає стягненню частина страхового відшкодування у розмірі 8266, 25 грн. та на підставі ст..22, 1166, 1187 ЦК України до стягнення з ОСОБА_5 підлягає 41 694,68 грн. Крім того, позивач зазначає, що є інвалідом другої групи та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986-1987 роках. Внаслідок ДТП зазнав моральних переживань, які були викликані фактом отримання шоку від зіткнення транспортних засобів з вини ОСОБА_5 , неодноразових звернень до Оболонського районного суду м.Києва та Київського апеляційного суду з приводу встановлення вини ОСОБА_5 у скоєнні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, що призвело до погіршення його здоров'я та завдало фізичних страждань, що спричинило фізичний і психологічний дискомфорт. Вказані обставини, а також неможливість використання пошкодженого майна, витрачання часу на звернення до СТО, ПрАТ «СК «ВУСО» , суб'єкта оціночної діяльності, порушили його звичайний життєвий ритм, що також спричинило психологічний дискомфорт. Вказані обставини свідчать про заподіяння позивачу з вини ОСОБА_5 моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн.
З урахуванням вищевикладеного, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_5 матеріальні збитки, заподіяні пошкодженням транспортного засобу у розмірі 41694,68 грн. та моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн. та стягнути з ПрАТ «СК «ВУСО» недоплачену частину страхового відшкодування у розмірі 8266, 25 грн.
Ухвалою Оболонського районного суду від 15 березня 2021 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
26.04.2021 на адресу суду від ПрАТ «СК «ВУСО» надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить позовні вимоги залишити без задоволення. При цьому, зокрема, зазначається, що позивач помилково заявляє вимоги про стягнення зі страховика додаткового страхового відшкодування у розмірі 8266,25 грн., розраховуючи на суму, недоотриманого (на його думку) страхового відшкодування з визначеної суми матеріального збитку 23906,43 грн. при цьому ігноруючи вимоги пункту 36.2 ст.36 Закону №1961-ІV (податок на додану вартість, який міститься в калькуляції наданого ним до суду ФОП ОСОБА_6 у вартості складників та матеріалів). Позивачем самостійно замовлено Звіт ФОП ОСОБА_6 , поданий разом з позовною заявою. Звіт проведено без повідомлення відповідача про дату та місце проведення, і без його присутності, що суперечить приписам п. 5.2 «Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів», таким чином, звіт ФОП ОСОБА_6 не відповідає вимогам ст.ст. 77-79 ЦПК України і не має бути доказом про розмір збитків.
24.06.2021 на електронну пошту суду від представника ОСОБА_5 надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні заявлених вимог, при цьому, зокрема, зазначає, що позивач не надав до суду належних доказів понесених матеріальних збитків, а саме в матеріалах справи відсутні будь-які докази фактичних витрат позивача на ремонт автомобіля. Представник підтримує позицію ПрАТ «СК «ВУСО» викладену у відзиві та стверджує, що звіт про визначення вартості матеріального збитку №1321 та попереднє замовлення наряд №АС00053248 від 19.09.2018 року на суму 63601,11 грн. не можуть бути доказом про розмір збитків у справі, оскільки вони підготовлені з порушенням вимог ст. ст. 77-79 ЦПК України та були проведені без повідомлення ОСОБА_5 про дату та місце проведення огляду, як то вимагає п. 5.2 «Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів». Щодо моральної шкоди, представник зазначив, що позивач не надав суду жодних доказів, що б підтверджували факт погіршення здоров'я та фізичний і психологічний дискомфорт. При цьому, позивачем не надано доказів звернення до ПрАТ «СК «ВУСО» з вимогою компенсувати моральну шкоду під час подання заяви про здійснення відшкодування шкоди та під час погодження суми страхового відшкодування з ПрАТ «СК «ВУСО» . Представник зазначає, що відповідач не зобов'язаний відшкодовувати збитки постраждалій від ДТП стороні (позивачу) , за виключенням випадку, якщо шкода буде перевищувати ліміт відповідальності. Але цього не відбулося, оскільки позивач не надав доказів фактичних збитків, а попередня вартість матеріального збитку визначена в звіті про вартість матеріального збитку від 23.08.2018 року, погоджена позивачем, складає 18768,21 грн. При цьому ліміт відповідальності по майновій шкоді згідно страхового полісу складає 100000,00 грн., з тих же причин, ОСОБА_5 не повинен відшкодовувати моральну шкоду.
19.08.2021 року на адресу суду від позивача надішла відповідь на відзив в якому, зокрема, зазначається, що ОСОБА_5 помиляється у природі договору страхування цивільно-правової відповідальності, також позивач, як потерпілий від ДТП, має право вільно, на власний розсуд обрати спосіб захисту свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, або шляхом звернення до страховика та у подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст.1194 ЦК України підстав. Тому відповідачів у справі вважає належними. Страхове відшкодування, проведене ПрАТ «СК «ВУСО» не відповідає розміру реальних збитків, завданих пошкодженням транспортного засобу. Крім того, зазначив, що представниками відповідачів не надано належних та допустимих доказів на спростування поданих позивачем письмових доказів по справі. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірні, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Враховуючи те, що майно позивача було ушкоджено внаслідок ДТП, та те, що внаслідок ушкодження цього майна, він переніс певні душевні страждання, викликані дискомфортом у вигляді неможливості тривалий час використовувати свою власність за її прямим призначенням, клопотами по ремонту автомобіля, витрати часу на відновлення порушеного права, він має право на відшкодування заподіяної моральної шкоди. Враховуючи не визнання відповідачами факту та розміру нанесеної позивачу моральної шкоди, він звернувся за проведенням соціально-психологічного дослідження при діагностиці моральної шкоди потерпілого.
Протокольною ухвалою суду 27.09.2021 було залишено без розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог, просив суд відмовити у їх задоволенні з підстав викладених у відзиві.
Представник ПрАТ «СК «ВУСО» в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином.
Суд, заслухавши учасників судового процесу, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що власником транспортного засобу «КIA MAGENTIS» д.н.з. НОМЕР_2 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 є ОСОБА_4
17.08.2018 року приблизно о 12 год. 15 хв. ОСОБА_5 керуючи автомобілем марки «Рено», д.н.з. НОМЕР_1 , в м.Києві по вул.М.Малиновського, 1, при перестроюванні не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем марки «КІА», д.н.з. НОМЕР_2 , що призвело до пошкодження обох транспортних засобів. Своїми діями ОСОБА_5 порушив п. 10.1 Правил дорожнього руху України.
Постановою Оболонського районного суду м.Києва від 17.12.2018 було закрито провадження по справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_5 за ст. 124 КУпАП.
Постановою Київського апеляційного суду від 15.03.2019 року постанову судді Оболонського районного суду м. Києва від 17 грудня 2018 року щодо ОСОБА_5 за ст. 124 КУпАП, було скасовано. Постановлено нову постанову, якою визнано винним ОСОБА_5 у вчинені правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та закрито провадження по справи на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП.
Відповідно до ч. 6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративні правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Оскільки вказана вище постанова суду є чинною і має по цій справі преюдиційне значення, вказані обставини стосовно вини ОСОБА_5 у вказаному ДТП, відповідно до вказаної норми ч. 6 ст.82 ЦПК України, не підлягають повторному доведенню.
На момент ДТП, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 була застрахована в ПрАТ «СК «ВУСО».
Згідно з полісом ОСЦПВВНТЗ № АК/7661398 ОСОБА_5 , виданого ПрАТ «СК «ВУСО» на забезпечення ТЗ «Рено» д.н.з. НОМЕР_1 , дійсного на дату ДТП ліміт відповідальності страховика встановлено у розмірі 100 000, 00 грн.
21.08.2018 позивач звернувся до ПрАТ «СК «ВУСО» з повідомленням про дорожньо-транспортну пригодк, яка сталася 17.08.2018 та заявою про страхове відшкодування, надав всі необхідні документи для прийняття страховою компанією рішення та виплати страхового відшкодування, що не заперечується сторонами по справі.
Як слідує з копії акта огляду транспортного засобу від 21.08.2021, представник страховика - відповідача - ПрАТ «СК «ВУСО», провів огляд автомобіля позивача, описавши і зафіксувавши його пошкодження. З таким актом під розпис було ознайомлено позивача. Останній з актом був згідний.
23.08.2018 суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_7 на замовлення - ПрАТ «СК «ВУСО» було складено звіт про визначення вартості матеріального збитку автомобіля позивача, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача склала 23845,60 грн. Вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу заміняємих складових у розмірі 62% складає 18 768,21 грн.
Позивачу на розрахунковий рахунок було перераховано суму страхового відшкодування у розмірі 13 640,18 грн (сума вартості матеріального збитку 18768,21 грн - вартість ПДВ 3128,03 грн - франшиза 2 000,00 грн), що не заперечується сторонами.
Однак, 08.09.2018 за замовленням позивача ФОП ОСОБА_8 було складено звіт №1321 про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику КТЗ, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу «КIA MAGENTIS» д.н.з. НОМЕР_2 склала 35 733,59 грн, а вартість матеріального збитку - 23906,43 грн.
Різницю між сумою вартості збитку за цим звітом та сумою виплаченого вже йому страхового відшкодування в розмірі 13 640,18 грн і просить позивач стягнути на його користь з відповідача - ПрАТ «СК «ВУСО».
Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно зі статтею 1 192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Таке деліктне правовідношення виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).
За змістом Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (ст. ст. 9, 22 - 31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП майну третьої особи.
Приписи ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачають, що у зв'язку з пошкодженням т/з відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом Т/З з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Пунктами 1.6 та 8.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої наказом МЮ України та Фонду державного майна України від 24.11.03 р. № 142/5/2 092, визначено, що відновлювальний ремонт передбачає здійснення комплексу операцій через заміну складових частин або відновлення справності/роботоздатності Т/З за формулою визначення вартості ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу Т/З.
Відповідно до ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
А так як деліктні відносини поєдналися із відносинами обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування став страховик завдавача шкоди - відповідач - юридична особа у справі. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому цим Законом. І після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
Суд зауважує, що під час розгляду цієї справи, суд приймає до уваги шкоду, заподіяну внаслідок ДТП, а не вище вказаний звіт, виходячи з того, що визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, що повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методиці товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, зареєстрованої у МЮ України 24.11.03 р. за № 1074/8395).
Пунктом 2.4 вищезазначеної Методики визначено, що вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Відповідно до ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
У відповідності до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП майну третьої особи.
Згідно зі ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу (далі - т/з) відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом т/ з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до положень п. 36.1 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Рішення про здійснення страхового відшкодування приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Згідно із п.36.2 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у т. ч. шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
Відповідно до п. 36.4 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна.
Відповідно до вимог ст. 1 194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Як встановлено судом, страховик визначив розмір страхового відшкодування у зв'язку з виниклою ДТП в сумі 13 640,18грн і ліміт відповідальності ця сума не перевищила. Страховик виплатив страхове відшкодування позивачеві у вказаній вище сумі, що підтверджується матеріалами справи, і позивач не заперечує її отримання.
Тобто страхове відшкодування позивачеві було виплачене страховиком і спір між ними з приводу суми був відсутній.
Відповідно до пунктів 34.2.34.3, 34.4 ст.34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження). Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.
Як убачається із матеріалів відповідачем ПрАТ «СК «ВУСО» у встановлені Законом строки було проведено огляд пошкодженого транспортного засобу позивача, з участю останнього, який підписав акт огляду транспортного засобу. 23.08.2018 суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_7 на замовлення - ПрАТ «СК «ВУСО» було складено звіт про визначення вартості матеріального збитку автомобіля позивача.
Позивач звернувшись до ФОП ОСОБА_8 для оцінки вартості (розміру) майнової шкоди, завданої його транспортного засобу порушив п.34.4 ст.34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди лише у разі, якщо представник страховика не з'явився у визначений строк для огляду транспортного засобу. Крім того, слід зазначити, що під час огляду пошкодженого транспортного засобу експертом ФОП ОСОБА_8 був присутній лише позивач, даних про те, що про проведення вказаного огляду було повідомлено страхову ПрАТ «СК «ВУСО», винуватця ДТП, матеріали справи не містять. З електронних повідомленнь долучених у підтвердження повідомлення страхової ПрАТ «СК «ВУСО» про огляд пошкодженого автомобіля, убачається, що вказані повідомлення про огляд були надіслані після проведення огляду, так, запрошено на огляд, який відбудеться 28.09.2018, тоді як сам звіт вже був складений 08.09.2018 року.
З огляду на викладене, суд не може взяти до уваги звіт про оцінку №1321 від 08.09.2018, як належний та допустимий доказ по справі.
Клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи з метою визначення дійсного розміру матеріального збитку, завданого власнику автомобіля, яким керував позивач на момент ДТП, сторонами не заявлялось.
За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача ПрАТ «СК «ВУСО» недоплаченого страхового відшкодування в розмірі 8 266, 25 грн. є такими, що не підлягають задоволенню.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач також просив стягнути з відповідача ОСОБА_5 матеріальних збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу у розмірі 41 694,68 грн. (різниця між попередньою вартістю відновленого ремонту 63 601,11 грн та виплаченим страховим відшкодуванням у суму 13 640, 18 грн і частиною страхового відшкодування, яке просив стягнути з ПрАТ «СК «ВУСО» у розмірі 8266,25 грн).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14 звернула увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).
Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України, страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Згідно зі ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до підпункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Статтями 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до роз'яснень, наведених у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому, такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Аналогічні по суті висновки, викладено Верховним Судом у постановах
від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св 18),
від 13 червня 2019 року у справі № 587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18),
від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18 (провадження № 61-11244св19),
від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18),
від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження №61-14827св19) та
від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19).
В постанові Верховного суду від 25 березня 2019 року у цивільній справі №591/3152/16-ц, зазначено, що факт проведення відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля та проведення позивачем оплати за його проведення підтверджується актом виконаних робіт та квитанцією про сплату грошових коштів.
При цьому в постанові від 30 жовтня 2019 року в справі №753/19288/14-ц, Верховний Суд також зазначив, що «...у разі здійснення відновлювального ремонту пошкодженої речі розмір збитків визначається як реальна вартість матеріалів і робіт, затрачених на її відновлення, а у разі не проведення ремонту - як вартість матеріалів і робіт, необхідних для її відновлення у майбутньому. При цьому особою, яка має право на відшкодування збитків у разі проведення відновлювального ремонту, є саме та особа, шо понесла відповідні витрати».
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (ч.3, 4 ст.12 ЦПК України).
Згідно частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення позивачем витрат на здійснення фактичного відновлювального ремонту автомобіля КІА MAGENTIS», д.н.з. НОМЕР_2 , і їх розміру.
Суд критично оцінює посилання представника позивача, як на доказ підтвердження розміру завданих збитків, звіт про оцінку від 08.09.2018 та Попереднє замовлення -наряд від 19.09.2018 року оскільки розмір збитку, про відшкодування якого просить позивач, повинен визначатися як вартість затрачених на відновлювальний ремонт коштів, тобто як вартість реально витрачених матеріалів і проведених робіт. У такому разі попереднє замовлення -наряд, звіт не є визначальним доказом розміру завданих збитків, оскільки у ньому зазначені лише можливі витрати, які можуть бути понесені позивачем.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/19288/14-ц (провадження № 61-9687св18).
Позивач розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, доказів на підтвердження розміру витрат на відновлювальний ремонт і того, що вони понесені саме ним, суду не надав.
Разом з тим, відповідно до ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ліміт страхового відшкодування за шкоду, завдану майну, відповідно до страхового поліса № АК/7661398 ОСОБА_5 , виданого ПрАТ «СК «ВУСО» на забезпечення ТЗ «Рено» д.н.з. НОМЕР_1 , дійсного на дату ДТП встановлено у розмірі 100 000, 00 грн.
У разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 04 липня 2017 року у справі № 755/18006/15.
Враховуючи вищевикладене, винний водій, який уклав відповідний договір страхування і сплатив відповідні страхові платежі нестиме відповідальність у разі настання страхової події у випадку встановлення перевищення ліміту відповідальності, відповідно до полісу.
З огляду на зазначене вище, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у частині стягнення з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача 41 694,68 грн.
Стосовно стягнення з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн. слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
На підставі ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. При цьому, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, моральна шкода відшкодовується незалежно від наявності вини.
Відповідно до п. 5 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Відповідні обставини встановлюються судом на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц (провадження N 14-538цс19) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
В обґрунтування цієї частини позовних вимог, позивач зазначив про те, що моральна шкода полягала у тому, що внаслідок ДТП зазнав моральних переживань, які були викликані фактом отримання шоку від зіткнення транспортних засобів з вини ОСОБА_5 , неодноразових звернень до Оболонського районного суду м.Києва та Київського апеляційного суду з приводу встановлення вини ОСОБА_5 у скоєнні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, що призвело до погіршення його здоров'я та завдало фізичних страждань, що спричинило фізичний і психологічний дискомфорт. Вказані обставини, а також неможливість використання пошкодженого майна, витрачання часу на звернення до СТО, ПрАТ «СК «ВУСО», суб'єкта оціночної діяльності, порушили його звичайний життєвий ритм, що також спричинило психологічний дискомфорт.
Позивачем у підтвердження факту що ДТП призвело до погіршення його здоров'я та завдало фізичних страждань, що спричинило фізичний і психологічний дискомфорт надав висновок соціально-психологічного дослідження №16-08-21 моральної шкоди потерпілого (громадська експертиза) проведений Лабораторією діагностики моральної шкоди від 26.08.2021 року, який був отриманий через три роки після настання страхового випадку та станом на день подачі позову був відсутній.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Крім того, вищезазначений висновок має рекомендаційний характер, та на переконання суду, не свідчить поза розумним сумнівом про завдання моральної шкоди позивачу в розмірі, пред'явленому, останнім, до стягнення.
При цьому, Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц, участь у ДТП, пошкодження власного майна безумовно негативно вплинуло на моральний стан позивача та призвело до моральних страждань.
Згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Науменко проти України»).
Визначаючи розмір моральної шкоди судом враховано моральний стан позивача в результаті ДТП, де позивач отримав нервовий стрес, що призвело до душевних страждань, керуючись принципом справедливості, виваженості, розумності, суд приходить до висновку, що з боку неправомірних дій відповідача, що встановлено постановою Київського апеляційного суду від 15.03.2019 позивач дійсно зазнав моральних страждань, яку суд визначає в розмірі 2 000 гривень та яку вважає за необхідним стягнути з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача. Відтак, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди. Урешті заявлених вимог, слід відмовити.
При цьому, суд зауважує, що попереднє звернення потерпілого (позивача) у випадках, передбачених законом, до страховика чи винуватця ДТП із заявою про виплату страхового відшкодування чи моральної шкоди, відповідно, загалом, не є обов'язковим та не виключає право позивача звертатись безпосередньо до суду із позовом про стягнення шкоди.
Що стосується вимог про відшкодування позивачем на користь відповідача ПрАТ «СК «ВУСО», витрат на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн. слід зазначити наступне.
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних в результаті дорожньо-транспортної пригоди та недоплаченої частини страхового відшкодування розглядалась судом за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Враховуючи особливості розгляду справи у спрощеному провадженні, відповідна заява стороною про понесення витрат на правничу допомогу має бути подана до виходу суду в нарадчу кімнату. Як убачається із матеріалів справи, адвокат Шилін В.А. подав відповідну заяву до виходу суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У обґрунтування заяви про понесені позивачем витрат на правничу допомогу, адвокат Шилін В.А. подав договір про надання правової допомоги від 12.06.2020 року укладений між адвокатом Шилін В.А. та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО», додаток №1 від 02.08.2021 до договору про надання правової допомоги від 12.06.2020.
У пункті 1 додатку №1 від 02.08.2021 до договору про надання правової допомоги від 12.06.2020 адвокатом Шилін В.А. та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» погоджено, розмір фіксованого гонорару в сумі 8000,00 грн за надання правничої допомоги, представлення інтересів клієнта в Оболонському районному суді м.Києва у справі №756/3245/21.
Оплату гонорару за надання правничої допомоги не пізніше 30 днів після набрання законної сили рішення суду першої інстанції (п.2 додатку №1 до договору).
Верховний Суд в постанові від 28.12.2020 року по справі № 640/18402/19 дійшов висновку, що розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Крім того, слід зазначити, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України), що узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема, постановою від 22.01.2021 року в праві 925/1137/19.
За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При встановленні гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Слід також зазначити, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07. 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року в справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19).
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи викладене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та доводи сторін, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, беручи до уваги доводи відповідача щодо завищення розміру заявлених заявником витрат на правову допомогу, а також ураховуючи критерій складності справи, ціну позову, досвід адвоката (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС №8802/10 від 13.03.2020), принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про достатність правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 76-82, 89, 137, 141, 258-259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних в результаті дорожньо-транспортної пригоди та недоплаченої частини страхового відшкодування - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) моральну шкоду в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.
Урешті заявлених позовних вимог-відмовити.
Стягнути з ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 29 (двадцять дев'ять) гривень 43 копійки в дохід держави.
Стягнути з ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (код ЄДРПОУ - 31650052, юридична адреса: місто Київ, вул. Казимира Малевича, 31) витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 08.11.2021.
Відомості про сторін:
1. Позивач - ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 );
2. Відповідач - ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 );
3. Відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» (код ЄДРПОУ - 31650052, юридична адреса: місто Київ, вул. Казимира Малевича, 31).
Суддя М.М. Ткач