Справа № 564/3163/18
04 листопада 2021 року
Костопільський районний суд Рівненської області в складі:
головуючої судді Грипіч Л. А.
з участю секретаря судового засідання Вознюк Ю.В.
за участі учасників справи :
скаржника - не з'явився
представника скаржника - не з'явилася
заінтересованої особи - начальника Костопільського районного відділу ДВС західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Ковальчука І.В.
заінтересованої особи - стягувача ОСОБА_1
представника заінтересованої особи - адвоката Остапенко В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_2 на постанову державного виконавця,
ОСОБА_2 звернувся до Костопільського районного суду Рівненської області з скаргою на постанову державного виконавця Костопільського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Зайцева М.С. про арешт майна боржника від 20.08.2019 року.
На обґрунтування скарги посилався на те, що при виконанні виконавчого листа, виданого 26.07.2019 р. Костопільським районним судом за № 564/3163/18 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2500 грн., щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12.11.2018 року до досягнення дитиною повноліття, державним виконавцем Костопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Зайцевим М.С. накладений арешт на все майно, яке належить заявникові, проте підстави для звернення стягнення на його майно відсутні, оскільки заборгованість з аліментів погашена повністю, аліменти сплачуються щомісячно, тому немає підстав для подальшого продовження арешту майна.
Посилаючись на те, що державний виконавець не вчинив дій зі зняття арешту з майна, заявник просив визнати постанову державного виконавця відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Зайцева М.С. від 20.08.2019 року у виконавчому провадження ВП 59676146 про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належать божнику - ОСОБА_2 протиправною, зобов'язати Костопільський районний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) усунути порушення шляхом винесення у виконавчому провадженні № 59676146 постанови про зняття арешту з майна боржника - ОСОБА_2 та покласти судові витрати, пов'язані з розглядом справи на Костопільський районний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), стягнувши за рахунок його бюджетних асигнувань.
13 вересня 2021 року на адресу Костопільського районного суду Рівненської області надійшов відзив на скаргу на постанову державного виконавця від Костопільського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), в якому зазначається, що дії державного виконавця відповідають вимогам ЗУ "Про виконавче провадження", постанова про арешт майна боржника винесена у відповідності до ст.56 даного Закону.
Скаржник ОСОБА_2 та представник ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідно до ч.2 ст.450 Цивільного процесуального кодексу України, неявка скаржника, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Представник Костопільського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Ковальчук І.В. в судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги з підстав викладених у відзиві.
Стягувач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 в судовому засіданні також заперечували проти скасування постанови про арешт майна боржника, оскільки арешт майна є забезпеченням виконання рішення, яким передбачено стягнення періодичних платежів (аліментів) по яких боржник допускав заборгованість.
Заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши обгрунтування скарги та дослідивши додані до неї документи, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Костопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області перебуває виконавче провадження № 59676146 по виконанню виконавчого листа, виданого 26.07.2019 р. Костопільським районним судом за № 564/3163/18 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2500 грн., щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12.11.2018 року до досягнення дитиною повноліття.
30 серпня 2019 року з метою забезпечення виконання рішення суду постановою державного виконавця Костопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Зайцева М.С. накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2 .
Державним виконавцем був проведений розрахунок заборгованості у боржника ОСОБА_2 , відповідно до якого станом на 01 серпня 2019 року заборгованість зі сплати аліментів становила 19883,33 грн.
Із поданої скарги вбачається, що ОСОБА_2 звертався до Костопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області із заявою, в якій, зокрема, просив винести постанову про скасування арешту на все його майно, посилаючись на те, що здійснив повне погашення заборгованості .
Згідно із розрахунком заборгованості від 29.06.2021 року, проведеним заступником начальника Костопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, станом на 01 липня 2021 року, заборгованість щодо сплати аліментів у ОСОБА_2 відсутня, переплата становить 512,63 грн.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно зі статтею 1 ЗУ “Про виконавче провадження” виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 ЗУ “Про виконавче провадження” визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до частини першої статті 18 ЗУ “Про виконавче провадження” виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Звертаючись до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, ОСОБА_2 , посилаючись на відсутність заборгованості зі сплати аліментів, вказував на наявність підстав для зняття арешту з належного йому майна.
Частиною другою статті 71 ЗУ “Про виконавче провадження” передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Відповідно до статті 48, 56 ЗУ “Про виконавче провадження” звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Згідно з частиною п'ятою статті 13 ЗУ “Про виконавче провадження” постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
Частинами четвертою, п'ятою статті 59 ЗУ “Про виконавче провадження” передбачено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Оскільки суду не надано доказів наявності в боржника щомісячного доходу, грошових коштів, достатніх для виконання рішення суду про сплату аліментів, а також такі докази не були надані і державному виконавцеві, тому порушень державним виконавцем вимог закону не встановлено, тобто державним виконавцем була винесена постанова про арешт майна боржника для забезпечення реального виконання рішення суду.
Отже, виконавець за правилами статті 59 ЗУ “Про виконавче провадження” позбавлений повноважень зняти арешт, накладений постановою від 30 серпня 2019 року, оскільки скаржником не наведено та не доведено належними та допустимими доказами підстав для такого рішення, визначених у вичерпному переліку частини четвертої статті 59 Закону .
Відповідно до зазначеної норми підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.
За змістом цієї норми права таке забезпечення виконання рішення, яким передбачено стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів, має бути реальним, а не декларативним.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 336/61690/17 (провадження № 61-29992св18), від 22 квітня 2021 року у справі № 742/819/20 (провадження № 61-565св21), від 28 квітня 2021 року у справі № 577/4889/19(провадження № 61-5670св20).
Виходячи з принципу та презумпції обов'язковості для виконання судових рішень, що набрали законної сили (частина перша статті 18 ЦПК України), саме на боржнику лежить тягар доведеності того, що виконання рішення зі сплати аліментів забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.
Таких обставин заявник не довів. Сама по собі сплата певний період заявником аліментів після того, як він допустив наявність заборгованості, не свідчить про те, що виконання рішення є забезпеченим в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника у розумінні пункту 7 частини четвертої статті 59 ЗУ “Про виконавче провадження”.
За таких обставин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги, оскільки дії державного виконавця щодо накладання арешту та подальшої відмови у знятті арешту з майна боржника відповідали закону, були вчинені в межах повноважень державного виконавця і до порушення прав скаржника не призвели.
Враховуючи, що в задоволенні скарги відмовлено, судові витрати залишаються за скаржником.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 211, 247, 260, 261, 353, 450, 451, 453 ЦПК України, суд, -
В задоволенні скарги ОСОБА_2 на постанову державного виконавця - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з моменту її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи або якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення , зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено 9 листопада 2021 року.
СуддяЛ. А. Грипіч