Справа № 520/1821/14-ц
Провадження № 6/947/682/21
10.11.2021
Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючий - суддя Луняченко В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, заінтересовані особи: Другий Київський відділ державної виконавчої службиу місті Одесі Південного Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції (м. Одеса), АТ «Універсал Банк», -
01.11.2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просить: скасувати тимчасове обмеження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до виконання зобов'язань за виконавчим листом 2-207/2011 виданий 11.02.2013року Суворовським районним судом м. Одеси, про стягнення на користь ПАТ «ВТБ Банк» (правонаступник за цим договором є АТ «Універсал Банк») заборгованості, у праві виїзду за межі України, встановлене на підставі ухвали Київського районного суду м.Одеси від 07.03.2014 року у справі №520/1821/14-ц, провадження №6/520/199/14.
При цьому заявник посилається на те, що вона не ухиляється від виконання рішення суду, державний виконавець при зверненні із цим поданням не надав жодних належних та допустимих доказів цього ухилення. ОСОБА_1 не отримувала жодних постанов щодо існування виконавчого провадження. При цьому, ухвала Київського районного суду м. Одеси від 07.03.2014 року перешкоджає їй виїжджати за кордон для подальшої роботи. Також, боржники мають майно, яке можливе реалізувати, проте державний виконавець не проводить таких дій.
Заявник ОСОБА_1 надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.
До судового засідання учасники справи та представники не з'явились, повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не сповістили.
Дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.
Як встановлено судом, в провадженні Суворовського районного суду м.Одеси перебувала цивільна справа 2-207/2011 за результатами якої постановлено рішення, про стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» суму заборгованості в розмірі 206628 доларів США 96 центів, що становить 16489279 грн. 22 коп.
З вказаного рішення вбачається, що 10.07.2008 року між ВАТ ВТБ Банк (перейменовано на АТ «ВТБ Банк») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 57/2302/08-Р, відповідно до п. 1.1. якого позивач надав відповідачу грошові кошти (кредит) в сумі 200 000 (двісті тисяч) доларів США на строк 20 (двадцять) років до 10.07.2028 року включно, з процентною ставкою за користування грошовими коштами 14 % річних.
Виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором було забезпечено іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурською О.В., реєстровий № 1831, порукою ОСОБА_3 згідно договору поруки № 57/2302/08-ДП1 від 10.07.2008 р. та порукою ОСОБА_1 згідно договору поруки № 57/2302/08-ДП2 від 10.07.2008 р.
Надалі, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 07.03.2014 року було задоволено подання Головного державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про обмеження у праві виїзду боржника за межі України ОСОБА_1 .
Судом встановлено, що постановою державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гуменюком В.В. від 05.10.2021 року замінено стягувача АТ «Універсал Банк».
Відповідно до ч. 7 ст. 441 ЦПК України за результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.
Згідно з ч. 8 ст. 441 ЦПК України відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обгрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.
В ході розгляду справи судом встановлено та з рішення Суворовського районного суду м. Одеси вбачається, що виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором було забезпечено іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурською О.В., реєстровий № 1831, порукою ОСОБА_3 згідно договору поруки № 57/2302/08-ДП1 від 10.07.2008 р. та порукою ОСОБА_1 згідно договору поруки № 57/2302/08-ДП2 від 10.07.2008 р.
Також, в ході проведення виконавчих дій було встановлено, що за боржником ОСОБА_1 зареєстровано нерухоме майно, розташоване за адресом: АДРЕСА_1 ; іншого нерухомого чи рухомого майна боржник не має, не працює, рахунків в банку не має, пенсію не отримує тощо.
Згідно зі ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно ст. 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.
Стаття 313 ЦК України гарантує право на свободу пересування, що означає можливість фізичної особи вільно пересуватися по території України (після 14 років), вільно виїхати за її межі та безперешкодно повернутись до України (після 16 років), а також вільно визначити місце свого перебування, обирати способи і засоби пересування.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України» при наявності зазначених у цій нормі підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, громадянину може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта чи вилучено або затримано паспорт.
Зокрема, пункт 5 зазначеної статті передбачає таку підставу для відмови громадянину у виїзді з України, як ухилення від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів для примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; а у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.
Отже, Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання.
Утім визначення поняття «ухилення» Закон України «Про виконавче провадження» прямо не розкриває. Відповідно до Нового словника української мови у 4-х томах 1998 року видавництва, вбачається, що в сучасній українській мові слово ухилення тлумачиться наступним чином: відступати, відхилятися, вивертатися; намагатися не робити чого-небудь, не брати участі у чомусь, уникати; навмисно не давати відповіді на запитання, говорити щось інше
Тобто, з погляду етимології словосполучення ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи) вжите у ч.5ст.6 «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України» та у п. 18 ч. 3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Одночасно це і є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Проте особа, що має невиконанні зобов'язання не може вважатися винною в ухиленні, поки не доведено протилежного.
У розумінні ст.12 ЦПК України наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, як на підставу його вимог, підлягають доведенню, зокрема факту ухилення боржника від виконання зобов'язань.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для звернення до суду з відповідними поданнями є посилання виконавця саме на наявність статусу боржника у виконавчому провадженні та непогашенням боргу у добровільному порядку (самостійне невиконання боржником зобов'язання протягом строку, вказаного державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження).
При цьому під ухиленням боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього судовими рішеннями, суд розуміє будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наявність майна, грошових коштів) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
При цьому, кредитний договір забезпечений іпотечним майном, боржник ОСОБА_1 має майно, яке може бути реалізоване, проте державний виконавець не виконує рішення суду, не вживає заходів щодо реалізації майна боржника. Доказів, що спростовують зазначений факт державний виконавець не надав.
Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено заходи примусового виконання рішень які є:1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до положень ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частин 1, 2 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Згідно з ч. 5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Відповідно до ч 1. ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. 2. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.
Суд приймає до уваги той факт, що рішення Суворовського районного суду м. Одеси №, яке набрало законної сили 17.12.12 року, досі перебуває на стадії виконання.
Одночасно із цим, суд приймає до уваги той факт, що ухвалою суду ще 07.03.2014 року було задоволено подання виконавця про обмеження права виїзду за межі України, а тому відповідне обмеження триває більш ніж сім років, та за цей час невиконання виконання зобов'язань по кредитному договору яке забезпечено іпотекою та при наявності у боржника нерухомого майна свідчить про фактичну бездіяльність виконавчої служби, тому що відсутні будь яки обґрунтовані можливості тривалості виконання рішення суду , яке набрало законної сили ще у 2012 році, тобто більш ніж дев'ять років потому.
Крім того, у відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов наступного висновку в результаті перегляду справи № 2-173/2011 у постанові від 29 травня 2019 року (касаційне провадження № 61-25403св18) :
«Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
У п. 2 ч. 2 ст. 6 вказаного Закону передбачено три окремих випадки обмеження громадянина України у виїзді за кордон, а саме: до виконання зобов'язань; до розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках; до забезпечення зобов'язань заставою.
Але Верховний Суд встановив що у даному випадку зобов'язання по даному кредитному договору забезпечені іпотекою, що дає підстави для висновку про забезпечення зобов'язань іпотекою, яка є видом застави, а отже, на момент вирішення питання про обмеження у праві виїзду за кордон немає правових підстав, визначених п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»».
Обмеження на виїзд боржника з України являє собою втручання в право покидати країну гарантоване пунктом 2 статті 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тому, Європейський Суд з прав людини розглядаючи такі питання висловлюється про необхідність визначення обов'язкових критеріїв : чи є таке втручання передбаченим законом, чи переслідує воно одну чи декілька законних цілей і, чи є воно необхідним в демократичному суспільстві.
У справі Гочев проти Болгарії (Gochev v.Bulgaria) рішення від 26.11.2009 року (заява № 34383/03) Європейський суд визначив ці загальні стандарти щодо права на свободу пересування. Тимчасове обмеження в праві виїзду за ухилення від виконання зобов'язань має відповідати трьом критеріям: ґрунтуватися на національному законі; переслідувати одну або декілька легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції; відповідати справедливому балансу між правами людини та публічним інтересом, тобто бути пропорційним меті його застосування. У цій справі Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином: У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82). Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121). Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою “Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії” (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, § 60)...“.
Застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, національні суди зобов'язані забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну, було виправданим та пропорційним за будь яких обставин. Влада не може застосовувати довготривалі строки заходів, які обмежують свободу пересування особи, без регулярної перевірки їх обґрунтованості, що повинні здійснюватися судами в останній інстанції для того, щоб забезпечити гарантії незалежності та неупередженості процедури обмеження права виїзду особи за межі країни. Беручи до уваги те, що національні суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, Протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права в України, суд при вирішенні питання про обмеження свободи пересування, в межах своїх дискреційних повноважень, перевіряє критерії для такого втручання, а саме: на відповідність національного закону, в якому повинні міститися межі втручання в свободу пересування, в розумінні поняття «закон» Європейським Судом, на відповідність цілі втручання - захист прав іншої особи, в даному випадку банку, засобам, які використані приватним виконавцем, з урахуванням співмірності цілі втручання застосованим ним заходам, що є необхідним в демократичному суспільстві. Захищаючи права одних осіб суд не вправі порушувати права інших осіб.
Вказані встановлені обставини дають підстави суду зробити висновок при необхідність скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон, яке триває вкрій великий час , та замість легітимної мети становиться фактичною карою, яка не передбачена законодавством України, а тому не може вважатись таким втручання у особисте право боржника яке передбачено Законом та є пропорційним у демократичному суспільстві.
Керуючись ст. ст. 441, 446 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, заінтересовані особи: Другий Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції (м. Одеса), АТ «Універсал Банк» - задовольнити.
Скасувати тимчасове обмеження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована аз адресою: АДРЕСА_1 без вилучення паспортного документу - до виконання зобов'язань за рішенням Суворовського районного суду м.Одеси №2-207/2011, яке набрало законної сили 17.12.12 року у праві виїзду за межі України, встановлене на підставі ухвали Київського районного суду м.Одеси від 07.03.2014 року у справі №520/1821/14-ц, провадження №6/520/199/14.
Копію ухвали направити до Адміністрації Державної прикордонної служби України (м.Київ, вул.Володимирська, 20) - для виконання, Другому Київському ВДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Одеса) - до відома.
Ухвала набирає законної сили із моменту її проголошення та може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду через Київський районний суд м. Одеси протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Луняченко В. О.