11 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 380/1611/20 пров. № А/857/13211/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Кухтея Р. В.
за участю секретаря судового засідання Онишкевича Т.В. Смолинця А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року (ухвалене у м. Львові, за правилами загального позовного провадження, судом під головуванням судді Сидор Н.Т., повний текст рішення складено -17.06.2021) у справі № 380/1611/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича про визнання протиправним та скасування рішення та наказу, суд-
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича, в якій із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 15.06.2020 просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 31 “Про неуспішне проходження прокурором атестації” кадрової комісії № 4 від 19 грудня 2019 року;
- визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України №371ц від 27 січня 2020 року;
- визнати протиправними дії Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича щодо видачі наказу Генеральної прокуратури України № 371ц від 27 січня 2020 року;
- поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника другого наглядового відділу управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Головного слідчого управління в Офісі Генерального прокурора, або на посаді, що є рівнозначною (рівноцінною) посаді заступника начальника другого наглядового відділу управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України в Офісі Генерального прокурора;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день ухвалення рішення суду чи фактичного поновлення на роботі.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення кадрової комісії № 4 “Про неуспішне проходження прокурором атестації” № 31 від 19 грудня 2019 року.
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора № 371ц від 27 січня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника другого наглядового відділу управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України “Про прокуратуру” з 29 січня 2020 року.
Поновлено ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді заступника начальника другого наглядового відділу управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, з 30 січня 2020 року.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 142 764 (сто сорок дві тисячі сімсот шістдесят чотири) грн 44 коп. без урахування податків, зборів та обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 142 764 грн позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції у названій частині прийняти нове, яким стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 654 707,76 грн. без урахування податків, зборів та обов'язкових платежів.
На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що суд при вирішенні спору у названій частині не урахував обставин з приводу того, що з 23.01.2020 року приступив до роботи в органах прокуратури, а відтак суд повинен був урахувати при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу розмір посадового окладу позивача станом на день звільнення. Відповідно до Постанови КМ України №1155 від 11.12.2019 року «Про умови оплати праці прокурорів» посадовий оклад заступника начальника відділу становить 35 730 грн. Вважає, що спірних правовідносин підлягає застосуванню абзац 3 п. 4 Порядку, затвердженого Постановою КМ України №100 від 08.02.1995 року, який передбачає застосування тарифної ставки посадового (місячного) окладу установленого в трудовому договорі.
Відповідач також звернувся з апеляційною скаргою у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити у вказаній частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що судом не прийнято до уваги посилання представника відповідача щодо дискреційних повноважень кадрових комісій та відсутності повноважень у суду здійснювати оцінку предмету атестації щодо його обґрунтованості та вмотивованості. Також вказує, що жодна норма Закону України «Про запобігання корупції» чи іншого закону не вказує про виключність повноважень НАЗК з перевірки декларацій і не заперечує права інших органів в межах їх повноважень здійснювати такі перевірки. Кадровою комісією у межах повноважень визначених підпунктом 3 п. 15 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” №113-IX здійснювалась перевірка кожного доводу щодо доброчесності чи не доброчесності прокурора в тому рахунку і ті які мали місце в повідомленнях засобів масової інформації та зверненнях фізичних і юридичних осіб (в тому числі анонімні), які не входять до повноважень НАЗК, адже така перевірка є значно ширшою. Отож предметом проведеної співбесіди кадрової комісії є надання оцінки професійній компетентності, етики та доброчесності позивача. При цьому завданням комісії є визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо рівня доводи професійній компетентності, етики та доброчесності, а не доведення обставин щодо порушення прокурором закону. Також просив суд урахувати висновки ВП ВС у справі №9901/729/18 та висновки ВС у справах щодо кваліфікаційного оцінювання суддів. Рішення кадрової комісії вважає обґрунтованим. Окрім того, відповідач не погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу відсутності підстав для звільнення за фактом ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури України, адже юридичним фактом що зумовлює звільнення на підставі п. 9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» є настання події - прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. При цьому вказує, що скорочення кількості прокурорів органів прокуратури передбачена ст. 14 Закону України №1697-VІІ з урахуванням змін, внесених Законом №113- ІХ.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
В судовому засіданні представник відповідача - Офісу Генерального прокурора Цинайко Н.І. надала пояснення та заперечила проти доводів апеляційної скарги.
Позивач та відповідач - Генеральний прокурор Рябошапко Руслан Георгійович були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст.124 КАС України, шляхом надіслання повідомлень засобами поштового зв'язку та на електронну пошту, зазначену даними учасниками справи, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. В судове засідання не прибули, про причини неприбуття не повідомили.
Представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю його прибуття в судове засідання, через зайнятість в іншому процесі. Розглянувши вказане клопотання колегія суддів зазначає, що подаючи клопотання до суду про відкладення розгляду справи з підстав зайнятості уповноваженого представника, представник позивача не надав суду докази, які підтверджували б неможливість його прибуття через зайнятість в іншому засіданні. Окрім того, позивачем не надано доказів неможливості уповноваження інших осіб на представництво інтересів позивача. Позивач про відкладення розгляду справи та призначення розгляду справи на 11.11.2021 був повідомлений 25.10.2021 року, а відтак у позивача було достатньо часу для вирішення питання щодо належного представництва його інтересів в суді апеляційної інстанції 11.11.2021 року.
Водночас, колегія суддів враховує, що судом апеляційної інстанції не була визнана обов'язкова участь у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі та не явка позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи. За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд виходив з того, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву у доброчесності прокурора, без наведеного обґрунтування такого висновку. Ураховуючи встановлену судом протиправність рішення Четвертої кадрової комісії № 31 від 19 грудня 2019 року, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора № 371ц від 27 січня 2020 року, як похідної позовної вимоги та поновлення позивача на попередній роботі та стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу.
При визначенні розміру середньої заробітної плати суд першої інстанції виходив з положень п. 2 та п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (надалі - Порядок №100) та довідки Офісу Генерального прокурора від 18.03.2020 № 21-523зп відповідно до якої середньомісячна заробітна плата позивача становить 8870,00 грн, середньоденна заробітна плата позивача становить 422,38 грн.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно наказу Генерального прокурора України № 1342ц від 30 вересня 2016 року, ОСОБА_1 з вересня 2016 року переведений до Генеральної прокуратури України, де обіймав посаду заступника начальника другого наглядового відділу управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.
З 08 вересня 2017 року по 13 серпня 2018 року ОСОБА_1 перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку згідно наказів ГПУ № 3203-вц від 08.09.2017 та № 389-вц від 14.02.2018.
З 15 серпня 2018 року по 22 січня 2020 року ОСОБА_1 перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно наказу ГПУ № 3093-вц від 14.08.2018.
16 січня 2020 року позивачем подано заяву на ім'я Генерального прокурора про вихід із декретної відпустки та допуску до виконання службових обов'язків за займаною посадою з 23.01.2020.
Наказом першого заступника Генерального прокурора № 97-вц від 22.01.2020 заступника начальника другого наглядового відділу управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 допущено до роботи з 23 січня 2020 року.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” №113-IX, який набув чинності 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури.
За приписами пункту 7 розділу II “Прикінцеві і перехідні положення” Закону №113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Наказом № 276 від 12 листопада 2019 року “Про створення четвертої кадрової комісії” з метою проведення атестації прокурорів і слідчих Генеральної прокуратури України утворено четверту кадрову комісію.
04 жовтня 2019 року, позивач звернувся до Генерального прокурора Рябошапки Романа Георгійовича із заявою про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
Позивач успішно пройшов перші два етапи атестації:
- склав успішно іспит у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора - 80 балів;
- склав успішно іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки - 126 балів.
17 грудня 2019 року позивач успішно виконав практичне завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора, а також проходив співбесіду четвертої кадрової комісії з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
За результатами проведення співбесіди, згідно відомостей, оприлюднених на офіційному веб-порталі Генеральної прокуратури України, четвертою кадровою комісією прийнято рішення про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .
Зі змісту Протоколу засідання Четвертої кадрової комісії від 17 грудня 2019 року вбачається, що “відповідно до пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, було поставлено на голосування пропозицію про ухвалення рішення про успішне проходження атестації ОСОБА_1 , враховуючи результати проведеної співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Результати голосування: за - 0, проти - 5. Рішення про успішне проходження атестації ОСОБА_1 не ухвалено.
Ухвалено рішення №31 Кадрової комісії № 4 від 19 грудня 2019 року про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 відповідно до пункту 16 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації”.
За змістом згаданого рішення: “Комісія з'ясувала обставини, які свідчать про невідповідність заступника начальника другого наглядового відділу управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, зокрема:
- на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності у зв'язку з неподанням повідомлення про суттєві зміни в майновому стані всупереч вимогам антикорупційного законодавства, а також отриманням відпустки з метою уникнення звільнення з посади, зокрема шляхом можливого працевлаштування дружини для створення підстав для отримання відпустки;
- на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності майна, що знаходиться (знаходилося) у власності чи користуванні прокурора та членів його сім'ї (об'єкти нерухомості, грошові кошти), їхнім законним, доходам відповідно до відомостей, вказаних в деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
У зв'язку з цим заступник начальника другого наглядового відділу управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України Сендак Ігор Михайлович не пройшов атестацію”.
На підставі обумовленого рішення №31 від 19 грудня 2019 року “Про неуспішне проходження прокурором атестації” кадрової комісії № 4 Генеральним прокурором видано наказ № 371ц від 27 січня 2020 року, яким позивача було звільнено з посади заступника начальника другого наглядового відділу управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України “Про прокуратуру” з 29 січня 2020 року. Підставою згаданого наказу зазначено: “рішення кадрової комісії № 4”.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відносно доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі статтею 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі (частина друга статті 15 Закону №1697-VII).
Частиною третьою статті 16 Закону № 1697-VII визначено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
25 вересня 2019 року набрав чинності Закон №113-ІХ, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв'язку з чим, внесено ряд змін до Закону №1697-VII, зокрема, в тексті Закону №1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно на «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
Серед іншого Законом №113- ІХ запроваджено зміни до ст. 14 Закону України №1697-VІІ, які фактично передбачають скорочення кількості прокурорів органів прокуратури з розрахунку того, щоб загальна чисельність прокурорів становила не більше 10000 осіб.
Також, Законом №113-ІХ доповнено статтю 51 Закону №1697-VII частиною п'ятою, такого змісту: «на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження».
Відповідно до пункту 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Згідно з пунктом 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX).
Згідно з пунктами 11, 12 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Відповідно до пункту 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Атестація може включати інші етапи, не проходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.
Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.
Відповідно до пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Отож, серед іншого підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
За змістом пунктів 2, 4 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.
Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Згідно з пунктом 6 розділу І Порядку № 221 атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Пунктами 8-11 розділу IV Порядку № 221 визначено, що співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.
Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:
1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;
2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;
3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;
4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).
Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.
Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов'язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).
Згідно з пунктами 12-16 розділу IV Порядку № 221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.
Співбесіда прокурора складається з таких етапів:
1) дослідження членами комісії матеріалів атестації;
2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання;
Співбесіда проходить у формі засідання комісії.
Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.
Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.
Пунктом 12 Порядку № 233 передбачено, що рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
Отож, атестація прокурорів є спеціальною процедурою, що має на меті підтвердження здатності прокурорами виконувати свої повноваження на належному рівні за визначеними законом критеріями, шляхом здійснення оцінки їхньої професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Така атестація є обов'язковою складовою запровадженого Законом №113-ІХ процесу реформування системи органів прокуратури та передбачає чітку процедуру та умови звільнення і переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, що здійснюється на підставі відповідних рішень кадрових комісій про успішне або неуспішне проходження атестації.
При цьому, атестація прокурорів проводиться відповідними кадровими комісіями та включає в себе три етапи, у тому числі, проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
В силу приписів пп. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Крім того, пунктом 6 розділу V Порядку № 221 визначено, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Отже, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади, тобто спричиняє для особи негативні юридичні наслідки у вигляді її звільнення з публічної служби.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі по тексту також ЄСПЛ).
Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року №1906-IV «Про міжнародні договори України» (із змінами та доповненнями), чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
За сталою практикою Європейського Суду, приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)).
Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення Суду у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002)).
Поняття "приватне життя" не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду у справі "Niemietz проти Німеччини" від 16 грудня 1992 року). Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (див. п. 47 рішення Суду у справі "Sidabras and Dћiautas проти Латвії" (справи № 55480/00 та № 59330/00, ECHR 2004) і п.п. 22-25 рішення Суду у справі "Bigaeva проти Греції" від 28 травня 2009 року (справа 26713/05)). Крім того, зазначалося, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. п.п. 43-48 рішення Суду у справі "Ozpinar проти Туреччини" від 19 жовтня 2010 року (справа № 20999/04)).
За усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, втручання вважатиметься "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення законної мети, якщо воно відповідає" нагальній суспільній необхідності", та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті. Хоча саме національні органи влади здійснюють початкову оцінку необхідності втручання, остаточна оцінка щодо відповідності та достатності наведених підстав для втручання, залишається предметом вивчення Суду на відповідність вимогам Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» [ВП] (Chapman v. the United Kingdom) [GC], заява № 27238/95, пункт 90, ЄСПЛ 2001).
У цій справі судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач подав Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію і успішно пройшов перші два етапи атестації, що не заперечуються відповідачем.
Зміст вказаної заяви свідчить про те, що позивач надав згоду на проходження атестації, погодився з умовами та процедурами її проведення, що передбачені Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим Генеральним прокурором, а також усвідомлював наслідки неуспішного проходження ним атестації, в тому числі у вигляді звільнення з посади прокурора.
Так, подавши заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію, позивач тим самим підтвердив, що він ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації, погодився на їх застосування та, маючи відповідну фахову освіту і досвід професійної діяльності, розумів правові наслідки не проходження атестації та можливе звільнення з підстав, передбачених Законом № 113-IX.
Отож, позивач добровільно погодився на проходження атестації щодо нього та усвідомлював наслідки її не проходження, а тому не є обґрунтованими твердження позивача щодо незаконності процедури атестації та неправомочності кадрової комісії, яка її проводила.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин правових позицій, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року в справі № П/800/409/17, від 25 квітня 2018 року в справі № 800/328/17, від 12 червня 2018 року в справі № 800/248/17, від 26 червня 2018 року в справі № 800/264/17, від 18 вересня 2018 року № 800/354/17, за якою «з'ясування відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання членами ВККС за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання та вмотивованості кожного критерію та його елементів з урахуванням внутрішнього переконання кожного члена Комісії і ВККС у цілому закон не передбачає, оскільки це є способом прийняття рішення, тобто способом реалізації владних управлінських функцій» виходячи з такого.
Верховний Суд у своїй постанові від 27 квітня 2021 року у справі № 640/419/20 в таких же правовідносинах висловив позицію, відповідно до якої для визначення подібності правовідносин необхідно звернутись до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких:
«…92. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанов від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.
93. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
94. У справі № 200/13482/19-а предметом позовних вимог був наказ про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури через подання ним заяви про проходження атестації іншого змісту, ніж той, який було затверджено.
95. У справі, що розглядається, предметом позову є наказ про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури через неуспішне проходження атестації.
96. У справах № П/800/409/17, № 800/328/17, № 800/248/17, № 800/264/17, № 800/354/17 предметом судового розгляду були рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прийняті за результатами кваліфікаційного оцінювання судді.
97. У цих справах Велика Палата Верховного Суду, спираючись на аналіз норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, дійшла висновку про дискреційність повноважень ВККС при визначенні кількості балів, а також відповідності судді критерію «доброчесності».
98. Отже, зважаючи на предмет правового регулювання, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судами фактичні обставини Верховний Суд уважає, що правові позиції, викладені в постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року в справі № 200/13482/19-а, а також в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року в справі № П/800/409/17, від 25 квітня 2018 року в справі № 800/328/17, від 12 червня 2018 року в справі № 800/248/17, від 26 червня 2018 року в справі № 800/264/17, від 18 вересня 2018 року № 800/354/17, до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки правовідносини в цих справах та справі, яка розглядається, не є подібними.»
Окрім вказаного, судом апеляційної інстанції відхиляються доводи відповідача про те, що суд не наділений повноваженнями здійснювати оцінку рішенням кадрових комісій за результатами атестації, зокрема на предмет дотримання прокурором правил професійної етики, доброчесності та рівня його професійної компетентності.
Так, в силу приписів пп. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Крім того, пунктом 6 розділу V Порядку № 221 визначено, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Отже, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади, тобто спричиняє для особи негативні юридичні наслідки у вигляді її звільнення з публічної служби.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.
Таким чином, спори щодо оскарження рішень кадрових комісій про неуспішне проходження прокурорами атестації належать до компетенції адміністративних судів.
Отже, під час розгляду та вирішення адміністративної справи суд наділений усією повнотою повноважень щодо перевірки оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень не лише на предмет його законності, тобто чи було таке рішення прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, але й з точки зору дотримання інших критеріїв, перелік яких наведено вище.
Оскільки предметом атестації є оцінка професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора (пункт 5 розділу I Порядку № 221), а рішення про неуспішне проходження прокурором атестації приймається кадровою комісією саме з підстав невідповідності, на думку комісії, прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи відповідача про те, що суд немає повноважень оцінювати рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації по суті.
Такий висновок узгоджується з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення та застосування Конвенції (ст. 32) та правовою позицією викладеною Верховним Судом у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 120/3458/20-а.
Так, у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001 року).
Також необхідно зауважити, що в частині судового контролю за дискреційними адміністративними актами ЄСПЛ виробив позицію, згідно з якою, за загальним правилом, національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки» від 31 липня 2008 року, рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» від 22 листопада 1995 року, рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру» від 21 липня 2011 року, рішення у справі «Путтер проти Болгарії» від 02 грудня 2010 року).
Крім того, виходячи з практики ЄСПЛ, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення у справі «Волохи проти України» від 02 листопада 2006 року, рішення у справі «Malone v. United Kindom» від 02 серпня 1984 року).
Змістовний аналіз оскаржуваного рішення кадрової комісії свідчить про те, що підставами для прийняття рішення про не проходження позивачем атестації стали висновки комісії про його невідповідність вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, які, у свою чергу, обґрунтовуються:
- на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності у зв'язку з неподанням повідомлення про суттєві зміни в майновому стані всупереч вимогам антикорупційного законодавства, а також отриманням відпустки з метою уникнення звільнення з посади, зокрема шляхом можливого працевлаштування дружини для створення підстав для отримання відпустки;
- на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності майна, що знаходиться (знаходилося) у власності чи користуванні прокурора та членів його сім'ї (об'єкти нерухомості, грошові кошти), їхнім законним, доходам відповідно до відомостей, вказаних в деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
З огляду на викладене у кадрової комісії виникли обґрунтовані сумніви щодо відповідності позивача вимогам професійної етики та доброчесності. При цьому, зазначаючи обставини, які викликали обґрунтований сумнів членів кадрової комісії, оскаржуване рішення кадрової комісії не містить жодних посилань на конкретні докази, що містять відповідно інформацію. Більш того, кадровою комісією не наведено жодної норми права, яка встановлює правило поведінки, дотримання або недотримання якої передбачає можливість сформувати сумнів щодо відповідності вимогам етики та/або доброчесності, а за відсутності належних пояснень та доказів на користь кожної самостійної підстави рішення № 31 від 19.12.2019, такий сумнів не може вважатися обґрунтованим. Також у спірному рішенні відповідачем не зазначено обґрунтувань невідповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, з урахуванням результатів успішно складених позивачем іспитів в рамках перших двох етапів атестації, а також результатів виконаного позивачем практичного завдання.
Як наслідок, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наведені підстави Кадрової комісії для висновку про невідповідність позивача вимогам професійної етики та доброчесності свідчать про недотримання відповідачем вимог щодо ясності, чіткості, доступності, зрозумілості та обґрунтованості прийнятого рішення за результатами атестації, виконання яких є запорукою доведення до прокурора, який проходить атестаційну процедуру, правомірності прийнятого щодо нього рішення та передбачуваності наслідків його прийняття.
Позаяк, кадрова комісія, вважаючи що дії позивача суперечать вимогам професійної етики та порушують норми законодавчих актів або ж Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, була зобов'язана належним чином обґрунтувати відповідні висновки, та з посиланням на конкретні докази та обставини пояснити, в чому саме полягає допущене позивачем порушення та чому, на думку комісії, таке порушення свідчить про недотримання позивачем професійної етики.
Проте, оскаржуване рішенні такого обґрунтування з покликанням на відповідні докази не містить, адже як слідує із змісту вказаного рішення та доводів апеляційної скарги кадрова комісія обмежилася лише посиланням на "наявність сумнівів щодо відповідності позивача вимогам професійної етики та доброчесності».
Відносно ж доводів апеляційної скарги, які стосуються того, що Закон України «Про запобігання корупції» чи інший закону не вказує про виключність повноважень НАЗК з перевірки декларацій і не заперечує права інших органів в межах їх повноважень здійснювати такі перевірки, то колегія при вирішенні вказаних доводів апеляційної скарги враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 120/3458/20-а.
Відповідно до обумовленого висновку Верховного Суду:
«…Згідно з частиною першою статті 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про запобігання корупції» (далі - Закон №1700-VII) Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.
88. За приписами пункту 8 частини першої статті11 Закону №1700-VII до повноважень НАЗК належать здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
89. Відповідно до частини першої та другої статті 50 Закону №1700-VII НАЗК проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей. У разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб'єкт декларування, та спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції.
90. Отже, повноваження стосовно здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, незалежно від посади, яку займає така особа, віднесені до виключної компетенції НАЗК і можуть бути реалізовані в порядку, визначеному Законом №1700-VII».
З урахуванням наведеного, апеляційний суд зазначає, що висновки Кадрової комісії про невідповідність позивача вимогам професійної етики та доброчесності в частині обґрунтованого сумніву щодо відповідності майна, що знаходиться (знаходилося) у власності чи користуванні прокурора та членів його сім'ї (об'єкти нерухомості, грошові кошти), їхнім законним, доходам є необґрунтованими належними доказами, а відтак є суб'єктивними і такими, що зроблені винятково на підставі припущень та за відсутності будь-яких належних доказів, які б окремо або в сукупності свідчили про порушення позивачем вимог законодавства у сфері запобігання корупції, зокрема щодо відповідності витрат і майна прокурора та членів його сім'ї задекларованим доходам, декларування ним недостовірних відомостей, наявності ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості набутих активів.
Відсутність в оскаржуваному рішенні Комісії мотивів його прийняття, посилань на конкретні обставини і підстави, а також відсутність у відповідачів будь-яких доказових доводів, які б слугували і стали підставою для дискреційних висновків Комісії, за яких позивач не відповідає законодавчо визначеним критеріям для зайняття посади прокурора, перевірка на наявність яких здійснюється в межах атестації прокурорів, є достатнім та самостійним підґрунтям для визнання його протиправним та скасування.
Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації позивачем є передчасним та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим суд першої інстанції підставно задовольнив позовні вимоги позивача.
Стосовно доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
З матеріалів справи вбачається, що позивач був звільнений 29 січня 2020 року, а відтак 29 січня 2020 року є останнім днем роботи позивача.
Враховуючи встановлені судом обставини щодо протиправного звільнення та необхідності поновлення позивача на займаній посаді з 30 січня 2020 року, то розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає обрахунку починаючи з вказаної дати.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 821/255/17, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України №108/95-ВР “Про оплату праці” від 24.03.1995 (із змінами і доповненнями), порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, підпунктом "з" пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (надалі - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.
Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи (абзац 3 та 4 пункту 2 Порядку№100).
З матеріалів справи вбачається, що позивач у період з 08 вересня 2017 року по 13 серпня 2018 року та з 15 серпня 2018 року по 22 січня 2020 року перебував у відпустці по догляду за дитиною згідно наказів ГПУ № 3203-вц від 08.09.2017, № 389-вц від 14.02.2018 та № 3093-вц від 14.08.2018.
Після виходу з відпусток по догляду за дитиною позивача допущено до роботи в органах прокуратури з 23 січня 2020 року згідно наказу № 97-вц від 22.01.2020 року.
Із займаної посади позивача звільнено з 29 січня 2020 року згідно наказу № 371ц від 27 січня 2020 року.
Як наслідок позивач не отримував виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події його звільнення з роботи та не отримував виплат за попередні два місяці роботи, які передують вказаним місяцям.
За наведених обставин при обчисленні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача пов'язаного із незаконним звільненням не можуть бути застосовані приведені вище положення абзацу 3 та 4 пункту 2 Порядку№100.
Натомість абзацом 7 пункту 2 Порядку№100 встановлено, що якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 Порядку №100 якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового
договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.
Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового
періоду.
У відзиві на позовну заяву (а.с. 64 т.2) відповідач зазначив, що з огляду на тривале перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною розрахунок середньомісячної заробітної плати та середньоденної здійснено з посадового окладу, який згідно довідки №21-523зп від 18.03.2020 року (а.с.66 т.2) визначено у розмірі 8870 грн за один місяць.
За даними приведеного у вказаній довідці розрахунку середньоденна заробітна плата позивача становить 422,38 грн.
Розрахунок: 8870 грн.х2 міс+17740 грн.
Кількість робочих днів розрахункового періоду 42 роб. дні (21 роб. день -листопад 2019 року +21 роб. день грудень 2019 року).
Середньоденна заробітна плата становить:17740,00 грн : 42 роб. дні =422,38 грн.
Досліджуючи доводи апеляційної скарги позивача, які стосуються розміру його посадового окладу на займаній посаді заступника начальника другого наглядового відділу управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури, колегією суддів встановлено, що відповідно до довідки Офісу Генерального Прокурора №21-668 зп від 28.04.2020 року (а.с. 94 т.2) посадовий оклад позивача на займаній посаді станом на січень 2020 року становив 8870 грн.
Постановою КМ України №505 від 31.05.2012 року затверджено схеми посадових окладів працівників Генеральної прокуратури України (додаток №1). Відповідно до вказаного додатку №1 посадовий оклад заступника начальника відділу у складі управління становив 8870 грн.
Відносно ж покликань позивача на розмір посадових окладів, визначених Постановою КМ України № 1155 від 11 грудня 2019 р., то колегія суддів зазначає, що вказаною постановою затверджено схеми посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора.
Згідно підпунктів 6 та 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX 19 вересня 2019 року з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Положення щодо проходження атестації, передбаченої цим розділом, поширюються на прокурорів та слідчих органів прокуратури, які:
1) на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах;
2) на день набрання чинності цим Законом займали посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, але з поважних причин, до яких належать тимчасова непрацездатність, відпустка по догляду за дитиною, відрядження для участі в роботі інших органів на постійній основі тощо, не проходили атестацію;
3) звільнені з органів прокуратури у зв'язку з настанням підстав, передбачених підпунктами 1 і 2 пункту 19 цього розділу, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах;
4) звільнені до набрання чинності цим Законом з органів прокуратури, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах.
Прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 цього пункту, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не був переведений на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, а відтак на дату звільнення його з роботи на нього не поширювалися встановлені посадові оклади для прокурорів Офісу Генерального прокурора.
Відносно ж посилань позивача на пункт 10 Порядку №100, який передбачав необхідність коригування середнього заробітку на коефіцієнт підвищення у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, то колегія суддів зазначає, що положення приведеного пункту 10 в цілому виключено на підставі Постанови КМ N1213 від 09.12.2020 року.
Положення вказаної Постанови N1213 набрали чинності з 12.12.2020 року, а відтак на дату ухвалення судом першої інстанції судового рішення у даній справі (07.06.2021 року) не підлягали до застосування як такі що втратили чинність.
Відносно ж доводів позивача про необхідність застосування пункту 10 Порядку №100 до дати (12.12.2020 року) набрання чинності Постановою N1213, якою виключено вказаний 10 пункт, то колегія суддів зазначає, що в період з дати звільнення позивача до дати прийняття судом першої інстанції судового рішення у даній справі посадові оклади прокурорів Генеральної Прокуратури, визначалися додатком №1 Постанови КМ України №505 від 31.05.2012 року та у вказаний проміжок часу були незмінними. На посаду прокурора Офісу Генерального прокурора, як того вимагає п. 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України № 113-IX 19 вересня 2019 року позивач переведений в установленому порядку не був, а відтак у спірних правовідносинах до позивача не можуть бути застосовані посадові оклади прокурорів Офісу Генерального прокурора для обрахунку коефіцієнту підвищення середнього заробітку.
За наведених обставин справи колегія суддів прийшла висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано та правомірно винесено судове рішення у частині визначення позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що належить стягненню на його користь за період з 30.01.2020 по 07.06.2021 (338 робочих днів) у розмірі 142 764,44 грн (422,38 грн Х 338 робочих днів).
Відтак, доводи апеляційної скарги щодо порушення норм матеріального та процесуального права не спростовують законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній позивачем частині.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 308, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року у справі № 380/1611/20 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та підлягає касаційному оскарженню шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 11 листопада 2021 року.