Справа № 560/2509/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Матущак В.В.
Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.
11 листопада 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
в березні 2021 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області (відповідача), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в розмірі 28216,02 грн.
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 08.06.2021 позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2019 рікк.
Зобов'язав Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Також стягнув з Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що відповідно до вимог Закону України "Про Національну поліцію" грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена.
Вважає, що оскільки в наказі від 02.01.2020 №2 о/с про звільнення позивача не зазначено щодо компенсації за невикористані дні відпустки, а зазначений наказ позивач не оскаржував, тому підстави для виплати такої компенсації відсутні.
Також зазначає, що відсутність копії журналу реєстрації прибуткових і видаткових касових документів свідчить про неможливість підтвердити реєстрацію касового ордера та недостатньо для підтвердження сплати гонорару адвокату і є підставою для відмови в задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебував на службу в Головному управлінні Національної поліції в Хмельницькій області та 21.05.2018 набув статусу учасника бойових дій та отримав відповідне посвідчення серії НОМЕР_1 .
Наказом т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області від 02.01.2020 №2 о/с позивача звільнено зі служби в поліції.
На адвокатський запит від 24.12.2020, відповідач листом від 05.01.2021 №16аз/121/29/05-2021 зазначив, що у 2020 - році звільнення - кількість відпрацьованих днів ОСОБА_1 становить 3 (три) дні, що не дає йому права на використання щорічної відпустки, а відповідно і її компенсації.
На адвокатський запит від 03.02.2021, відповідач листом від 12.02.2021 №5аз/121/12/05-2021 повідомив, що відповідно до пункту 10 статті 93 Закону України "Про національну поліцію" за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до Закону. Виплата компенсації за попередні періоди служби не передбачена. Згідно відомостей особової справи ОСОБА_1 та облікових даних УКЗ ГУНП кількість невикористаних днів щорічної оплачуваної відпустки за 2019 становить 30 діб, додаткової оплачуваної відпустки становить 12 діб.
Відповідно до наданої Головним управлінням Національної поліції в Хмельницькій області від 22.06.2020 позивачем за 2019 щорічна основна та додаткова оплачувана, а також додаткова відпустка як учаснику бойових дій не використана.
На запит суду, відповідач пояснив, що в листі від 22.06.2020 №В-124/121/12-2020 помилково зазначено, що ОСОБА_1 використав додаткову відпустку, як учасник бойових дій за 2019 та надав рапорт ОСОБА_1 від 11.01.2019 та витяг з наказу від 25.01.2019 №30о/с.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Критерії, за якими адміністративний суд перевіряє рішення суб'єктів владних повноважень, визначені у ч. 2 ст. 2 КАС України.
Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, Закон України "Про Національну поліцію" №580-VIII від 02.07.2015 (далі - Закон №580-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно зі статтею 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Приписами ст. 92 Закону №580-VIII встановлено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Положеннями частини першої, другої, третьої і четвертої статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.
Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів.
Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин сьомої, восьмої, дев'ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.
Поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.
Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.
За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Також, частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом МВС України №260 від 06.04.2016 (далі - Порядок №260, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО).
Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами сьомим та восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Разом з тим, Закон України "Про відпустки" №504/96-ВР від 15.11.1996 (далі - Закон №504/96-ВР, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 31) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 161 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 181 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Частиною першою статті 24 Закону №504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Аналіз норм права вказує на те, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України та особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII, а саме: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Разом з тим, правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, відповідно до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів, відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється, та у разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції, за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року.
Водночас, не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. При цьому, працівнику надано право використати відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовані певні спірні правовідносини.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
Таким чином, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічні правові висновки щодо регулювання аналогічних спірних правовідносин викладені у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №160/10875/19 та від 31.03.2021 у справі № 320/3843/20, які відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин..
Водночас, матеріалами справи підтверджено та учасниками справи визнано, що на момент звільнення зі служби в поліції позивач не використав за 2019 рік щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 12 календарних днів, за 2019 рік щорічну основну відпустку тривалістю 30 календарних днів, та компенсацію за вказані невикористані календарні дні відпусток при звільненні з поліції не отримав.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції, що у позивача наявне право на отримання грошової компенсації за 42 невикористаних календарних дня щорічних відпусток (тривалістю 30 календарних днів та 12 календарних днів за 2019).
Також, застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб'єктом владних повноважень, керуючись повноваженнями, наданими частиною 2 статті 9, частини 2 статті 245 КАС України суд першої інстанції обгрунтовано визнав протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2019 рік, та зобов'язав Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Доводи апеляційної скарги, що відсутність копії журналу реєстрації прибуткових і видаткових касових документів свідчить про неможливість підтвердити реєстрацію касового ордера та недостатньо для підтвердження сплати гонорару адвокату і є підставою для відмови в задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки на підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ХМ №000348, виданого 04.01.2021;
- ордер на надання правничої допомоги серії ВХ №1009313 від 09.03.2021; договір про надання правової допомоги від 04.03.2021, укладений між ОСОБА_1 (Клієнт) та а адвокатом Тарадурою Вячеславом Віталійовичем; розрахунок суми гонорару за надання правової допомоги від 09.03.2021; акт виконаних робіт від 09.03.2021; оригінал квитанції від 09.03.2021 на суму 3000,00 грн., про здійснення ОСОБА_1 оплати за надання правової допомоги відповідно до умов Договору від 04.03.2021.
Надаючи оцінку письмовим доказам, суд наголошує, що на підставі п. 2 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
З аналізу наведених правових норм встановлено, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації сторін, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.
З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 року по справі №826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Слід також зазначити, що у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Разом з тим, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У розрізі викладеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є позивачем у справі, суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1500,00 грн., яка підтверджується належними доказами та є співмірною із складністю даної справи та наданими адвокатом послугами.
Також слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 12.08.2020 по справі №826/13271/16 зауважив, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.