Справа № 120/1052/21-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дончик В.В.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
10 листопада 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Курка О. П. Сторчака В. Ю. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області, як відокремленого підрозділу ДПС на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області, як відокремленого підрозділу ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги,
10.02.2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі ГУ ДПС у Вінницькій області, Управління), в якому просила:
-визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Вінницькій області № 0090171-5306-0208 від 31.07.2019 року, № 90124- 5306-0208 від 29.07.2019 року, № 90123- 5306-0208 від 29.07.2019 року, № 90122- 5306-0208 від 29.07.2019 року, № 90121- 5306-0208 від 29.07.2019 року;
-визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Г ДПС у Вінницькій області № 93683-53 від 16.10.2019.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 позов задоволено:
-визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Вінницькій області №0090171-5306-0208 від 31.07.2019 року, № 90124- 5306-0208 від 29.07.2019 року, № 90123- 5306-0208 від 29.07.2019 року, № 90122- 5306-0208 від 29.07.2019 року, № 90121- 5306-0208 від 29.07.2019 року;
-визнано протиправною та скасовано податкову вимогу ГУ ДПС у Вінницькій області № 93683-53 від 16.10.2019 року.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, в повному обсязі.
В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги відповідач посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
07.09.2021 від позивача, через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вказала на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв'язку із чим просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи судовою повісткою, в судове засідання не з'явилися. При цьому, представником відповідача подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.
У відповідності до вимог ч.2 ст.313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
За правилами п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 13.07.2009 року між Козятинською міською радою Вінницької області (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 1644 кв.м, для комерційної діяльності, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0510500000:00:006:0083).
Пунктом 4 Договору встановлено, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 339075 грн.
Договір укладено на 10 років (пункт 7 договору).
Згідно п.п. 8, 9 вищевказаного Договору, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 20344,5 грн. в рік, що складає 6% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.
Пунктом 11 цього Договору визначено, що розмір орендної плати переглядається у разі:
- зміни умов господарювання, передбачених договором;
- зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;
- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами;
- в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п.32 Договору, зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.
Рішенням 21 сесії 6 скликання Козятинської міської ради Вінницької області № 651-VI від 20.09.2012 року затверджено нормативну грошову оцінку земель м. Козятин та встановлено, що середня (базова) вартість 1 кв. м. земель м. Козятин становить 70,34 грн.
Листами Козятинської міської ради Вінницької області №307/16 від 29.01.2016 року, №301/17 від 25.01.2017 року, №148/18 від 19.01.2018 року, №110/19 від 15.01.2019 року направлено Козятинському управлінню ГУ ДПІ у Вінницькій області списки фізичних та юридичних осіб, які орендують земельні ділянки на території Козятинської міської ради і є платниками орендної плати за землю.
На підставі отриманих від Козятинської міської ради даних, 29.07.2019 року податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення № №90124-5306-0208, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати орендної плати з фізичних осіб: за 2016 рік в розмірі 69332,82 грн., №90123-5306-0208; за 2017 рік у розмірі 73492,79 грн., №90122-5306-0208, за 2018 рік у розмірі 73492,79 грн., №90121-5306-0208, за 2019 рік у розмірі 73492,79 грн.
Крім того, ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки Porshe моделі Cayenne, 2018 року випуску, з об'ємом двигуна 2995 - бензин, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а/с 17-18).
31.07.2019 року Головним управлінням ДФС у Вінницькій області прийнято податкове повідомлення - рішення № 0090171-5306-0208, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання зі сплати транспортного податку з фізичних осіб за 2019 рік в розмірі 22916,67 грн.
На підставі вищезазначених податкових повідомлень-рішень, відповідачем сформовано податкову вимогу №93683-53 від 16.10.2019 року, якою визначено ОСОБА_1 загальну суму податкового боргу у розмірі 295393,86 грн.
Не погоджуючись з такими рішеннями податкового органу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо правомірності податкових повідомлень-рішень № №90124-5306-0208, №90123-5306-0208, №90122-5306-0208 та №90121-5306-0208, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до положень ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За змістом Земельного кодексу України та Закону України від 6 жовтня 1998 року №161-XIV "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) користування землею в Україні є платним.
ПК України відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
У статті 21 Закону України "Про оренду землі" закріплено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
За приписами підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі ПК України) плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Пунктом 269.1 статті 269 ПК України передбачено, що платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, - це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Справляння плати за землю, в тому числі і орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу XII ПК України.
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).
Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України (в редакції на час прийняття оскаржуваних рішень) встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку:
- для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;
- для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.
В свою чергу, у підпункті 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК України зазначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Таким, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.
В той же час, зміна умов договору оренди землі гідно статті 30 Закону України "Про оренду землі", здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
Отже, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 цього Кодексу, у випадку невідповідності умов договору оренди землі в частині розміру орендної плати, вимогам податкового законодавства, розмір орендної плати за землю з фізичних осіб не може бути меншим мінімального розміру орендної плати в порядку, передбаченому пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України.
Поряд з цим, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції в тій частині, що визначення орендної плати за землю в розмірі більшому ніж встановлено підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України, можливе лише шляхом внесення до договору оренди земельної ділянки відповідних змін за взаємною згодою сторін, а уразі недосягнення згоди в судовому порядку.
Між тим, під час апеляційного розгляду справи з'ясовано, що незважаючи на договірний характер користування землею, розмір орендної плати обмежений законодавчо підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.
Зокрема, вказаною нормою в період 2016-2019 роки визначалося, що річна сума платежу орендної плати, встановлена у договорі:
- не може бути меншою 3 відсотків нормативно грошової оцінки (редакція в 01.01.2016);
- не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території (редакція з 01.01.2017);
- не може бути меншою за розмір земельного податку для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки (редакція з 01.01.2018).
При цьому, згідно пункту 274.1 статті 274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки.
Зважаючи на вказані правові норми та враховуючи, що за договором оренди землі від 03.07.2009 року річна сума орендної плати визначена в твердій сумі (20344,5 грн.), є меншою ніж законодавчо визначена в 2016-2019 роках, в той час, як зміни у договір оренди в частині істотних умов сторонами не вносились, відповідач мав би обчислювати річну суму податкових зобов'язань виходячи із мінімального розміру орендної плати в порядку, передбаченому пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України.
В той же час, як свідчать наведені відповідачем розрахунки по орендній платі з фізичних осіб за 2016-2019 роки, на підставі яких визначені суми податкових зобов'язань, при визначені орендної плати з фізичних осіб за 2016-2019 роки податковий орган застосував наступну формулу: 645623 (нормативно грошова оцінка земельної ділянки) * 1,249 (коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки) * 1,433 * 1,06 * 6% = 73492,79 грн.
Отже, Управління при визначенні податкових зобов'язань з орендної плати за землю застосував, як розрахункову величину 6% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, який (відсоток) визначений виходячи з суми податку, згідно договору оренди землі від 13.07.2009 року.
Тобто, відповідач фактично в односторонньому порядку визначив розмір орендної плати за землю, виходячи з 6 відсотків від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, що на переконання суду, суперечить як ПК України так і Закону України "Про оренду землі".
Як вбачається зі змісту договору оренди землі від 13.07.2009 відсоток від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (6%), обрахований, виходячи із встановленої договором суми орендної плати (20344,5 грн.) відповідно до нормативно грошової оцінки земельної ділянки на час підписання Договору, а тому останній не підлягає застосуванню відповідачем при визначенні в 2016-2019 роках грошових зобов'язань з орендної плати фізичних осіб, оскільки згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 02.03.2021 року №169, її нормативна грошова оцінка, станом на 2013 рік, склала 645623 грн., відповідно 20344,5 грн. (визначена договором орендна плата за землю) складає 3,15% від нової нормативно грошової оцінки земельної ділянки.
Враховуючи, що в договорі оренди землі від 13.07.2009 року річний розмір орендної плати визначався в твердій сумі 20344,5 грн. який є меншим мінімального розміру закріпленого ПК України, відповідач, за відсутності внесених змін до договору оренди земельної ділянки після проведення нової нормативно грошової оцінки, міг нараховувати суму податкового зобов'язання керуючись виключно положеннями пп. 288.5.1 п. 288.5 статті 288 ПК України, виходячи із мінімального розміру орендної плати.
Варто також звернути увагу і на те, що згідно картки особового рахунку позивача та квитанцій від 30.06.2017 року, 20.06.2017 року та 29.05.2017 року ОСОБА_1 в 2017 році сплачувала орендну плату з фізичних осіб, однак розмір податкового зобов'язання з орендної плати визначений відповідачем без врахування здійснених платежів.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції в тій частині, що суми податкових зобов'язань згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень за податкові періоди 2016-2019 роки розраховані відповідачем всупереч вимог податкового законодавства.
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Вказане свідчить про те, що рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
У Рішенні від 20.10.2011 у справі "Rysovskyy v. Ukraine" Суд Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб ("Beyeler v. Italy", "Oneryildiz v. Turkey", "Megadat.com S.r.l. v. Moldova", "Moskal v. Poland").
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Lelas v. Croatia" і "Toscuta and Others v. Romania") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (Oneryildiz v. Turkey", та "Beyeler v. Italy").
Враховуючи те, що при прийнятті вищезазначених оскаржуваних податкових повідомлень- рішень від 31.07.2019 року № № 90124-5306-0208, 90123-5306-0208, 90122-5306-0208 та 90121-5306-0208 від 29.07.2019 року про визначення податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб за 2016 - 2019 рік відповідачем невірно здійснено розрахунок податкових зобов'язань з орендної плати, останні є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Крім того, враховуючи, що на підставі вищевказаних податкових повідомлень-рішень, які визнанні судом протиправними, сформована податкова вимога № 93683-53 від 16.10.2019 року вона також підлягає визнанню протиправною та скасуванню.
Поряд з цим, як вірно звернуто увагу судом першої інстанції, контролюючий орган не позбавлений права щодо нарахування позивачу відповідних сум податкових зобов'язань по орендній платі за умови дотримання вимог податкового законодавства щодо порядку, розміру та строків для такого донарахування.
Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню № 0090171-5306-0208 від 31.07.2019 року, колегія суддів виходить із наступного.
Підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України передбачено, що платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
При цьому, об'єктами оподаткування, відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України, є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об'єму циліндрів двигуна, типу пального.
Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб - сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна, тип пального.
Механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів для цілей віднесення таких автомобілів до об'єктів оподаткування транспортним податком встановлено нормами Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66 (з наступними змінами) (далі - Методика).
Пунктом 2 Методики визначено, що середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за такою формулою: С ср = Ц н х (Г / 100), де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні з урахуванням марки, моделі, об'єму циліндрів двигуна, типу пального; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів з урахуванням строку експлуатації транспортних засобів у роках згідно з додатком 1 до Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 р. N 403 (Офіційний вісник України, 2013 р., № 44, ст. 1576).
За змістом п.3 Методики, джерелом інформації для визначення ціни нового автомобіля є офіційні прайс-листи виробників (дилерів).
Інформація про ціни нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, об'єму циліндрів двигуна, типу пального подається до 10 січня базового податкового (звітного) періоду (року) державним підприємством "Держзовнішінформ" до Мінекономрозвитку (пункт 4 Методики).
Відповідно до п. 13 Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66, Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого податкового (звітного) року розміщує на своєму офіційному веб-сайті перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо зазначених автомобілів: марка, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна, тип пального.
У разі відсутності на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку інформації про марку, модель легкового автомобіля, що має ознаки об'єкта оподаткування транспортним податком, Мінекономрозвитку за зверненням ДФС та/або власника зазначеного легкового автомобіля визначає його середньоринкову вартість, доповнює перелік, зазначений в абзаці першому цього пункту, такою інформацією та розміщує її на своєму офіційному веб-сайті.
Пунктом 14 Методики встановлено, що Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна та тип пального.
За приписами пунктів 267.3, 267.4, 267.5 та 267.6 статті 267 ПК України базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
З наведеного слідує, що для визнання автомобіля об'єктом оподаткування транспортним податком з фізичних осіб до уваги береться, зокрема, середньоринкова вартість такого автомобіля, яка визначається статистичними методами з урахуванням певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу та встановлюється, виключно, Мінекономрозвитку, при цьому, обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку.
Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі розміщеної на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, які є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2019 році, з урахуванням чого, підставою для прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку податковим органом інформація про автомобіль, яка розрахована у відповідності до вищенаведеної Методики.
Так, ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" передбачено, що мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 01.01.2019 становить - 4173 гривні (375 * 4173 = 1564875 грн.).
Отже, платниками транспортного податку з фізичних осіб за 2019 рік, є фізичні особи, що мають у володінні транспортний засіб, з року випуску якого минуло не більше п'яти років, середньоринкова вартість якого становить понад 1564875 грн., та інформація про який розміщена на офіційному веб-сайті Мінекономіки.
Так, з метою належного з'ясування всіх обставин у справі, судом першої інстанції витребовувались у відповідача належним чином засвідчені копії документів, що слугували підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0090171-5306-0208 від 31.07.2019 року, яким визначено податкове зобов'язання зі сплати транспортного податку за 2019 рік, однак, ні на виконання вимог ухвали суду, ні з метою доказування правомірності спірного рішення, відповідач не надав суду документів, які слугували підставою для прийняття даного податкового повідомлення-рішення. Не надано таких і суду апеляційної інстанції.
Також, судом першої інстанції досліджено Перелік легкових автомобілів, з року випуску яким минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01.01.2019, який розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, за наслідком чого, було встановлено відсутність у ньому автомобіля марки Porshe моделі Cayenne, 2018 року випуск, з об'ємом двигуна 2995 - бензин. Вказаний Перелік містить лише автомобіль марки Porshe моделі Cayenne з об'ємом двигуна 3,0 - бензин.
При цьому, інформації про звернення відповідача до Мінекономрозвитку із запитом щодо середньоринкової вартості автомобіля Porshe моделі Cayenne, 2018 року випуск, з об'ємом двигуна 2995 - бензин, як того вимагає п. 13 Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66, матеріали справи не містять.
Згідно правової позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 05.11.2018 у справі №822/2687/17, застосування приблизного (заокругленого) показника об'єму циліндрів двигунів автомобілів законодавством не передбачено, а якщо технічні характеристики автомобіля, зазначеного у переліку, розміщеного на офіційному веб-сайті центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, не співпадають з технічними характеристиками автомобіля платника податку, такий автомобіль не може вважатися таким, що включений до такого переліку.
Стосовно того, що об'єм циліндрів двигуна визначений з урахуванням тисячних у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу, а в Переліку об'єми усіх автомобілів для зручності сприйняття заокруглено, суд зазначає наступне.
У статті 4 ПК України закріплено низку принципів, які повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку. Серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України).
Приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення та в процесі судового розгляду справи відповідач не навів норм закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, з якого б вбачалась можливість застосування приблизного (заокругленого) показника об'єму циліндрів двигунів автомобілів, які визначені в переліку, затвердженому Мінекономрозвитку.
Отже, спіру цій справі слід вирішити на користь платника податків, оскільки існує як прогалина у нормативному регулюванні вказаних правовідносин, так і положення податкового принципу презумпції правомірності платника податків.
В той же час, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необгрунтованість посилань відповідача на дані "НАІС ДДАІ" МВС України, згідно яких з 01.02.2019 року за ОСОБА_1 зареєстрований автомобіль Porshe Cayenne 2018 року випуску, як на підставі нарахування транспортного податку з фізичних осіб за 2019 рік, оскільки для визнання автомобіля об'єктом оподаткування транспортним податком з фізичних осіб до уваги береться, зокрема, середньоринкова вартість такого автомобіля, яка визначається статистичними методами з урахуванням певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу та встановлюється виключно Мінекономрозвитком. При цьому, обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку.
Отже, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності нарахування позивачу податкового зобов'язання згідно податкового повідомлення-рішення № 0090171-5306-0208 від 31.07.2019 року, що є підставою для скасування останнього.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області, як відокремленого підрозділу ДПС залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Курко О. П. Сторчак В. Ю.