09 листопада 2021 року м. Дніпросправа № 280/2412/21
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Волкової К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року (суддя Татаринов Д.В.) у справі №280/2412/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване в місті Мелітополь про визнання звільнення незаконним, поновлення на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
встановиВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, від 26 лютого 2021 року №22 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01 березня 2021 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби;
- поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, або, у разі ліквідації її на день ухвалення судового рішення, на посаду слідчого слідчого відділу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з аналогічними функціональними обов'язками;
- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 лютого 2021 року по день винесення рішення суду;
- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000,00 (сто тисяч) гривень;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, або, у разі ліквідації її на день ухвалення судового рішення, на посаду слідчого слідчого відділу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з аналогічними функціональними обов'язками, та стягнення з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на незаконність свого звільнення через недотримання відповідачем процедури звільнення, зокрема, через: недотримання строків попередження про звільнення; видання наказу про звільнення неповноважною особою; відсутності пропозиції іншої вакантної посади; за відсутності самого факту реорганізації та скорочення посад у ТУ ДБР.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
За наслідками розгляду справи судом першої інстанції зроблено такі висновки.
Так, суд першої інстанції, виходячи із змін законодавства, якими змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган, зазначив про те, що посада державної служби «слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі», яку обіймав позивач, була виведена із штатного розпису, як були скороченні і усі інші посади державної служби «слідчих відділів».
З цих підстав суд дійшов висновку про те, що у спірному випадку відбулося фактичне скорочення посад, у тому числі і посади, яку обіймав позивач.
У свою чергу, як зазначив суд першої інстанції, скорочення посади є підставою для звільнення позивача у відповідності до положень п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу».
Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав стверджувати про наявність у відповідача обов'язку запропонувати позивачу, перед звільненням, будь-яку вакантну посаду у тому самому державному органі. Такі висновки суд першої інстанції обґрунтував посиланням на положення Закону України «Про державну службу» (ч.3 ст.87 Закону), ч.6 ст.49-2 КЗпП України (в редакції Закону №378-ІХ), якими визначено право суб'єкта призначення, а не його обов'язок, пропонувати вакантні посади державним службовцям, які вивільняються.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність аргументів позивача про те, що наказ про його звільнення підписано не повноважною особою. З цього приводу, суд першої інстанції зазначив те. що оскаржуваний наказ підписано т.в.о ТУ ДБР у м.Мелітополі. у свою чергу, директор ТУ ДБР є найвищою посадою у відповідному ТУ Державного бюро розслідувань, яка законом уповноважена призначати на посади і звільняти з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, яких призначає Директор ДБР, та суб'єктом призначення в розумінні пункту 7 частини 1 статті 2 Закону України “Про державну службу”.
Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на те, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність у відповідача обов'язку запропонувати позивачу, перед звільненням, будь-яку вакантну посаду у тому самому державному органі. З цього приводу позивач посилається те, що хоча на момент його звільнення чинним законодавством такого обов'язку визначено не було, але на час його призначення на посаду такий обов'язок роботодавця був передбачений, тобто законом були передбачені певні гарантії трудових прав, які не можуть бути в подальшому звужені. Не погоджується позивач і з висновками суду першої інстанції щодо зміни штатного розпису, за наслідком якого скорочено посади слідчих. З цього приводу позивач вказує на те, що хоча певна реорганізація територіальних органів ДБР і відбувалася, у зв'язку із змінами у чинному законодавстві, але фактично кількість слідчих відділу та слідчих зменшено не було. При цьому, за позицією позивача, зміна статусу посади слідчого із посади державної служби на посаду, яка підлягає заміщенню особами рядового та начальницького складу, не є перешкодою для переведення позивача на нову посаду, як особи, яка раніш пройшла конкурс до органів ДБР. Також, за позицією позивача, положення пп.1 п.3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №305-ІХ, прямо передбачають трудові гарантії у вигляді збереження трудових відносин працівників ДБР в умовах зміни організаційно-штатної структури Бюро. Не погоджується позивач і з висновками суду першої інстанції про те, що оскаржуваний наказ про звільнення підписано уповноваженою особою. З цього приводу позивач вказує на те, що директори ТУ ДБР, посада яких не відноситься до державної служби, не наділені повноваженнями керівника державної служби з притаманними йому повноваженнями щодо призначення та звільнення осіб, посади яких належать до державної служби. Також позивач звертає увагу на те, що судом першої інстанції не надано оцінки аргументам позивача щодо недотримання відповідачем строків попередження про звільнення.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін з огляду на його законність та обґрунтованість.
Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що Наказом територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 23 листопада 2018 року №23 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі з 27 листопада 2018 року, як обраного за конкурсом з випробувальним строком 6 місяців.
Вказаний наказ прийнято на підставі рекомендацій конкурсної комісії №2 з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань (протокол №48 засідання конкурсної комісії №2 від 17-18 жовтня 2018 року).
27 листопада 2018 року ОСОБА_1 відповідно до статті 36 Закону України “Про державну службу” складено Присягу державного службовця, що підтверджується відомостями з трудової книжки Позивача серія НОМЕР_1 .
Наказом територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 28 листопада 2018 року №25 о/с ОСОБА_1 переведено на посаду слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі.
Наказом Державного бюро розслідувань №153-ос від 28 травня 2019 року позивача визнано таким, що пройшов випробувальний строк при призначенні на державну службу та присвоєно 6 (шостий) ранг державного службовця.
Директором ТУ ДБР у м. Мелітополі 18 листопада 2020 року позивачу вручено попередження про наступне вивільнення (вих.№17-09/13633/9-23/2020 від 18 листопада 2020 року) у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури ТУ ДБР у м. Мелітополі, відповідно до наказу ДБР від 15 жовтня 2020 року №581 “Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань”, затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року №202дск “Про затвердження змін штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі” та відповідно до наказу ДБР від 15 жовтня 2020 року №583 “Про внесення змін до Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами”, попереджено про наступне скорочення посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01 лютого 2021 року та про звільнення на підставі пункту 1 частини першої, четвертої статті 87 Закону України “Про державну службу”.
Із вказаним попередженням позивача ознайомлено 20 листопада 2020 року.
В подальшому, 28 січня 2021 року позивачу було вручено попередження за вих.№17-09/425/9-23/2021 від 26 січня 2021 року, в якому зазначено, що відповідно до наказу ДБР від 15 жовтня 2020 року №581 “Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань”, затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року №202дск “Про затвердження змін штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі” та відповідно до наказу ДБР від 15 жовтня 2020 року №583 “Про внесення змін до Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами”, керуючись наказом Державного бюро розслідувань від 30 грудня 2020 року №303дек “Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань” та наказом Державного бюро розслідувань від 25 січня 2021 року №43дек “Про затвердження та введення в дію штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на 2021 рік”, попереджено про наступне скорочення посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01 березня 2021 року та про звільнення на підставі пункту 1 частини першої, четвертої статті 87 Закону України “Про державну службу”.
Із вказаним попередженням позивача ознайомлено 28 січня 2021 року.
Наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26 лютого 2021 року №22 о/с позивача, ОСОБА_1 , звільнено з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01 березня 2021 року, з формулюванням: “у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби”.
Правомірність та обгрунтованість звільнення позивача є предметом спору, який передано на вирішення суду.
За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову з огляду на таке.
Щодо підстав звільнення позивача.
Як зазначено вище, в оскаржуваному наказі зазначена підстава звільнення - у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису.
Згідно із ст..1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції до змін, внесених Законом № 305-IX) Державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Відповідно до ч.1, 2 ст.14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці, працівники, які уклали трудовий договір із Державним бюро розслідувань.
Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу».
За змістом частини першої статті 87 Закону № 889-VIIІ (в редакції на час видання оскаржуваного наказу) скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення.
Отже, наведена правова норма пов'язує припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
У спірному випадку встановлено та не заперечувалось позивачем те, що у зв'язку з прийняттям Закону № 305-IX, яким змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції, було затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань. Зокрема, внаслідок реалізації наказів ДБР від 20.02.2020 №202дск та від 30 грудня 2020 №303дск, посади державної служби у слідчому управлінні Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, були повністю виведені зі штатного розпису територіального управління. Була скорочена та виведена зі штатного розпису і посада державної служби «слідчого управління першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополь», яку обіймав позивач.
Отже, встановивши факт скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для звільнення позивача на підставі положень частини першої статті 87 Закону № 889-VIIІ.
Щодо аргументів позивача про обов'язок відповідача запропонувати позивачу, перед звільненням, вакантну посаду у тому самому державному органі.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: "3. Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".
При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
За змістом роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб'єкта призначення або керівника державної служби, а не обов'язком.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що положення чинного законодавства не передбачали обов'язку суб'єкта призначення або керівника державної служби працевлаштувати працівника, який вивільняється.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28.07.2021 (справа №640/11024/20).
Відносно аргументів позивача про те, що на час його призначення на посаду слідчого ТУ ДБР законом були передбачені певні гарантії трудових прав працівника, що вивільняється, у тому числі передбачено обов'язок суб'єкта призначення або керівника державної служби запропонувати вакантну посаду у тому самому державному органі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити те, що по-перше: вказане не означає того, що до позивача не можуть застосовані інші положення закону, ніж ті, які діяли на час його призначення на посаду. По-друге, оцінюючи правомірність звільнення особи, суд надає оцінку наказу про звільненню, на предмет його правомірності, виходячи із того правового регулювання, яке діяло на час видання наказу про звільнення та яке було застосовано чи не застосовано під час вирішення питання щодо звільнення особи.
Отже, оскільки положення частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII були чинними саме в тій редакції, яку наведено вище та яку застосовано відповідачем, то у суду відсутні підстави для висновку про неправомірність звільнення позивача без пропозиції йому іншої посади в ТУ ДБР.
Щодо посилань позивача на пп.3, 4 п.3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №305-ІХ та можливість переведення його на посаду слідчого без проходження конкурсу, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Частиною 3 статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» передбачено, що на службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки. Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, вказаною нормою права прямо передбачено обов'язковість проведення конкурсу на службу в ДБР.
Як зазначено вище, у зв'язку з прийняттям Закону № 305-IX (набрав чинності з 27.12.2019) змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.
Відповідно до пунктів 3, 4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 305-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань” директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України “Про Державне бюро розслідувань” з урахуванням внесених цим Законом змін.
Працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України “Про Державне бюро розслідувань” з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.
Отже, вказаною нормою права встановлено, що працівники, які на час набрання чинності цим законом (27.12.2019) вже перебували на посадах ДБР та перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують свої повноваження до їх звільнення.
У спірному випадку позивач, після набрання чинності Законом № 305-IX, продовжував виконувати свої повноваження до часу свого звільнення.
Таким чином, посилання позивача на положення до пунктів 3, 4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 305-IX суд апеляційної інстанції вважає безпідставним.
Крім цього, надаючи оцінку аргументам позивача щодо можливості переведення позивача з посади державної служби «слідчого» на посаду «слідчого», яка підлягає заміщенню особами рядового та начальницького складу, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на таке.
Відповідно до частини 1 статті 14-3 Закону України “Про Державне бюро розслідувань” державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України “Про державну службу”.
Тобто, переведення допускається лише з посади державної служби на посаду державної служби у системі Державного бюро розслідувань.
В той же час, встановлені обставини справи свідчать про те, що у чинному штатному розписі ТУ ДБР у м. Мелітополі відсутні посади державної служби обсяг та перелік функціональних завдань та обов'язків, за якими є рівнозначними з посадою слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, яку займав ОСОБА_1 .
Щодо аргументів позивача про те, що наказ про його звільнення підписано не повноважною особою.
Відповідно до частини 1 статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення.
Згідно із п.1 ч.1 ст.87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
За положеннями статті 87 Закону України «Про державну службу» рішення про звільнення на підставі частини першої цієї статті приймає суб'єкт призначення або керівник державної служби.
Таким чином, наказ про звільнення особи з посади державної служби може бути виданий або суб'єктом призначення або керівником державної служби.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну службу» керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов'язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі.
Пунктом 7 частини 1 статті 2 Закону України “Про державну службу” визначено, що суб'єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» директор Державного бюро розслідувань призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань, директорів та заступників директорів територіальних управлінь Державного бюро розслідувань.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 13 Закону України “Про Державне бюро розслідувань” Директор територіального управління Державного бюро розслідувань: призначає на посади та звільняє з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором Державного бюро розслідувань відповідно до статті 12 цього Закону.
Відповідно до абзацу 8 пункту 3 розділу III Положення про Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, затвердженого наказом ДБР від 29 грудня 2020 року № 875, Директор ТУ ДБР призначає на посади та звільняє з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, яких призначає Директор ДБР.
Таким чином, директор ТУ ДБР є найвищою посадою у відповідному ТУ Державного бюро розслідувань, яка законом уповноважена призначати на посади і звільняти з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, яких призначає Директор ДБР, та є суб'єктом призначення в розумінні пункту 7 частини 1 статті 2 Закону України “Про державну службу”.
Отже, наказ про звільнення позивача у зв'язку зі скороченням посади державної служби видано повноваженою особою - директором ТУ ДБР, який є суб'єктом призначення відносно працівників відповідного територіального управління.
Щодо аргументів позивача про несвоєчасне попередження про звільнення.
Відповідно до ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1---1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Аналогічні приписи містять положення ч.6 ст.49-2 КЗпП України.
У спірному випадку встановлено, що Директором ТУ ДБР у м. Мелітополі 18 листопада 2020 року позивачу вручено попередження про наступне вивільнення. Із вказаним попередженням позивача ознайомлено 20 листопада 2020 року. Крім цього, в подальшому позивачу було вручено попередження за вих.№17-09/425/9-23/2021 від 26 січня 2021 року. Із вказаним попередженням позивача ознайомлено 28 січня 2021 року.
Отже, встановлені обставини справи не дають підстав стверджувати про недотримання відповідачем вимог ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу», ч.6 ст.49-2 КЗпП України.
Таким чином, проаналізувавши зазначені обставини справи, аргументи позивача, з якими він пов'язує незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстав для його скасування не існує.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року у справі №280/2412/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки. передбачені ст..ст.328. 329 КАС України.
Вступну та резолютивну частину проголошено 09.11.2021
Повне судове рішення складено 10.11.2021
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк