10 листопада 2021 року м. Дніпросправа № 340/2116/21
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),
суддів: Чепурнова Д.В., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку
письмового провадження
в м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гулого Андрія Васильовича
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року (головуючий суддя - Жук Р.В.) в адміністративній справі
за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Гулого Андрія Васильовича
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, -
Представник ОСОБА_1 (далі - Позивач) - адвокат Гулий Андрій Васильович звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - Відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення (04.08.2017 р.) по день фактичного розрахунку (19.01.2021 р.);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення (04.08.2017 р.) по день фактичного розрахунку (19.01.2021 р.).
В обґрунтування адміністративного позову Позивач, зокрема, зазначив, що Відповідачем протиправно не здійснено нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки вказані нарахування передбачені Кодексом законів про працю України. Остаточний розрахунок здійснено Відповідачем 19.01.2021р. шляхом перерахування на картковий рахунок Позивача грошових коштів в розмірі 12 447,41 грн. Отже, на переконання Позивача, наявні підстави для стягнення з Відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року адміністративний позов задоволено (а.с.42-44).
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, зокрема, зазначив, що Відповідач провів повний розрахунок з Позивачем після його звільнення зі служби поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. Оскільки Відповідач не провів з Позивачем при звільненні з військової служби (04.08.2017р.) остаточний розрахунок і такий було проведено лише 19.01.2021р., то Позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. В той же час, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також беручи до уваги позиції судів касаційної та апеляційної інстанцій в аналогічних правовідносинах, суд дійшов висновку про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби має бути виплачений Позивачу у розмірі 12340,13 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком військовослужбовця.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі Позивач, із посиланням на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції у частині стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2017 року по 19.01.2021 року в сумі 12 340,13 грн. та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2017 року по 19.01.2021 року
Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема, тим, що Позивач не погоджується зі зменшенням розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вважає, що має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення по день фактичного розрахунку у повному розмірі. Позивач зазначає, що оскільки належні працівникові суми не були йому виплачені при звільненні, Відповідач повинен нести відповідальність за неповний розрахунок при звільненні, передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України, а саме сплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.08.2017 р. №33 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення за п.п. «і» п.8 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.07.2017 р. №100 р/с.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2020 р. по справі №340/4793/20 суд зобов'язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію при звільненні за невикористану додаткову відпустку учаснику бойових дій за 2015-2017 роки.
На виконання рішення суду, 19 січня 2021 року військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 виплачена компенсація за невикористану додаткову відпустку учаснику бойових дій за 2015-2017 роки в сумі 12 447, 41 грн.
З встановлених судом у справі обставин слідує, що Відповідач провів повний розрахунок з Позивачем після його звільнення зі служби поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. Оскільки Відповідач не провів з Позивачем при звільненні з військової служби (04.08.2017р.) остаточний розрахунок і такий було проведено лише 19.01.2021р., суд першої інстанції дійшов висновку, що Позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Відтак, Відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити Позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні з військової служби.
Рішення суду у наведеній частині не оскаржується в апеляційному порядку.
Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (в редакції Постанови КМУ №1213 від 09.12.2020), передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Згідно з пунктом 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок) нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до приписів пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно наданої Відповідачем довідки №б/н за червень, липень 2017 року встановлено, що розмір середньоденного грошового забезпечення (середнього заробітку) Позивача становить 287,14 грн. (17227,94 грн./39 роб. дні).
Судом встановлено, що період затримки розрахунку при звільненні тривав з 04.08.2017 р. по 19.01.2021 р., що складає 1264 робочих днів.
Тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні Позивача з військової служби, що виразилось у несвоєчасній виплаті компенсації за неотримане речове майно, складає 362 994,96 грн. (287,14 грн. х 1264 р.д.).
Водночас, у порівнянні із виплаченою компенсацією за неотримане речове майно у розмірі 12 447, 41 грн., суму 362 994,96 грн. не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму виплаченої компенсації.
Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 у справі №761/9584/15-ц. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в зазначеній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Вирішуючи дане питання, суд першої інстанції врахував такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії Відповідача щодо її виплати.
Наведений підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30 жовтня 2019 року, а також у постанові від 12 серпня 2020 року у справі №400/3151/19.
З матеріалів справи вбачається, що останнім днем військової служби Позивача було 04.08.2017, а з даним позовом він звернувся до суду 30.04.2021 після виплати йому Відповідачем 19.01.2021 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Враховуючи те, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні Позивача з військової служби - 362 994,96 грн. значно перевищує суму виплаченої компенсації за невиплачене речове майно - 12 447, 41 грн., а також з урахуванням того, що Позивач протягом тривалого часу не звертався до суду з позовом про виплату указаної компенсації, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до даних правовідносин принцип співмірності.
В даній ситуації істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку становить 0,034 (12 447, 41 грн./362 994,96 грн., тобто сума виплаченої компенсації поділити на середній заробіток за весь час затримки розрахунку).
Відтак сума, яка підлягає відшкодуванню становить 12340,13 грн. (287,14 грн. х 0,034 х 1264), тобто середньоденна заробітна плата Позивача помножена на істотність частки та кількість днів затримки розрахунку).
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби має бути виплачений Позивачу у розмірі 12340,13 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком військовослужбовця.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин неодноразово викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 по справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11 та постанові Верховного Суду від 10.05.2019 у справі № 815/714/16.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 05 липня 2021 року необхідно залишити без змін.
Доводи апеляційної скарги спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гулого Андрія Васильовича - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року у справі №340/2116/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий - суддя В.В. Мельник
суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.М. Іванов