Справа № 766/12726/16-ц
н/п 2/766/3597/21
21.01.2021 року м. Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області у складі:
головуючого судді Єпішина Ю.М.,
секретар судового засідання Крайнюк А.В.,
за участі представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання договору довічного утримання недійсним та визнання права власності на частину житлового будинку в порядку спадкування за законом,
встановив:
ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання договору довічного утримання нікчемним та визнання права власності на частину житлового будинку в порядку спадкування за законом, з урахуванням уточнень позовних вимог.
В обґрунтування позову зазначає, що згідно рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 04.12.2013 року ОСОБА_8 виділено у власність 53/100 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Який в подальшому було відчужено 04.04.2014 року за договором довічного утримання (догляду) ОСОБА_8 від імені та в інтересах якої діяла ОСОБА_5 відповідно до довіреності від 07.03.2014 року. Вважає що довіреність не містить повноважень на укладення договору довічного утримання та умов для укладення такого виду договору в зв'язку з чим договір довічного утримання від 04.04.2014 року є нікчемним.
З урахуванням уточнень до заявлених позовних вимог просив визнати договір довічного утримання (догляду), посвідчений державним нотаріусом Другої Херсонської державної нотаріальної контори Кравченко І.О. 04.04.2014 року за реєстровим №1-431 - нікчемним. Визнати за позивачем право власності на 53/100 частини житлового будинку АДРЕСА_2 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
19.10.2016 року судді Херсонського міського суду Херсонської області Дорошинській В.Е. автоматизовано розподілено дану справу.
Ухвалою судді Херсонського міського суду Херсонської області Дорошинської В.Е. від 20.10.2016 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.
Відповідно до розпорядження Херсонського міського суду Херсонської області №01-09/1267/19 від 05.04.2019 року суддя Дорошинська В.Е. не може продовжувати розгляд справи.
05.04.2019 року судді Херсонського міського суду Херсонської області Єпішину Ю.М. повторно автоматизовано розподілено дану справу.
Ухвалою від 22.04.2019 року справу прийнято до провадження та призначене підготовче судове засідання.
Ухвалою від 24.09.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити з підстав викладених у позові з урахуванням уточнень позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 заперечували проти задоволення позову з підстав викладених у запереченнях на позов.
Дослідивши матеріали справи, надані до суду докази, заслухавши пояснення сторін та свідків, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 01.08.2011 року ОСОБА_8 як спадкодавець оформила заповіт, згідно якого належну їй 53/100 частини житлового будинку АДРЕСА_2 , заповіла у власність ОСОБА_7 та поклала на неї обов'язок надати ОСОБА_4 , право довічного користування (проживання) належною їй частиною вищевказаного житлового будинку.
Згідно довіреності від 07.03.2014 року, посвідченої приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Дергільовою О.Г., зареєстрованої в реєстрі за №240, ОСОБА_8 уповноважила ОСОБА_5 , керувати і розпоряджатися усім належним їй майном, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося, в зв'язку з цим укладати (та розривати) всі дозволені законом угоди, (втому числі угоди (договори) про перерозподіл спадкового майна), а саме: купувати, продавати, приймати подароване майно, обмінювати будови та інше майно, заставляти (передавати в іпотеку) і приймати в заставу (іпотеку) будівлі та інше майно; визначати в усіх випадках строки та інші умови на свій розсуд проводити відповідну реєстрацію цього майна у разі потреби.
04 квітня 2014 року між ОСОБА_8 від імені та в інтересах якої діяла ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Другої Херсонської державної нотаріальної контори Кравченко І.О., за реєстровим №1-431.
За умовами договору ОСОБА_8 передає у власність ОСОБА_2 53/100 частини житлового будинку АДРЕСА_2 , в замін чого набувач зобов'язався забезпечувати відчужувача житлом, шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у відчужуваному житловому будинку, забезпечення її харчуванням, доглядом, необхідною допомогою (п. 6 Договору).
Згідно п.7 Договору, вартість матеріального забезпечення, харчування, догляду, необхідної допомоги встановлена сторонами в розмірі 300 гривень щомісячно. Ця грошова оцінка підлягає індексації встановленої законом. Набувач зобов'язується в разі смерті відчужувача поховати його на кладовищі в м. Херсоні.
Згідно Свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 , виданого 19.11.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні, ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №474.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 повідомила, що з 2013 року до 2014 року щомісяця отримувала по 1500,00 грн., для ОСОБА_8 від ОСОБА_10 .
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 повідомила, що доглядала за ОСОБА_8 в 2015 році з березня по квітень. Коли ОСОБА_8 отримала травму мати ОСОБА_2 відвідувала ОСОБА_8 три дні через три на 1-2 години.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Позивач стверджує про нікчемність договору довічного утримання (догляду) від 04.04.2014 року з тих підстав, що зазначений вище договір укладено ОСОБА_5 яка діяла від імені та в інтересах ОСОБА_8 по довіреності яка не містить повноважень на укладання такого виду договору даною довіреністю не визначено умови надання довічного утримання.
Відповідно зі статтею 744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Статтею 745 ЦК України передбачено, що договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до статті 748 ЦК України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.
Згідно із закріпленою у статті 204 ЦК України презумпцією правомірності правочину правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Аналіз норм глави 57 ЦК України свідчить, що її нормами визначені загальні вимоги до форми договору довічного утримання догляду (стаття 745 ЦК України), особливості укладення договору довічного утримання (догляду) щодо майна що є спільній сумісній власності, законодавцем визначені і наслідки їх порушення.
Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми договору довічного утримання (догляду): письмова з нотаріальним посвідченням.
Відтак, якщо нотаріус посвідчив договір довічного утримання (догляду) по довіреності від імені відчужувача яка не містила повноважень на укладення такого виду договору, це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та тягнуть нікчемність договору. Згідно із частинами першою-третьою статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
На договір довічного утримання (догляду), який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, у тому числі про їх недійсність.
У цивільному законодавстві нікчемність правочинів передбачена у випадках, встановлених законом, підстав для чого у наведеній ситуації не вбачається.
При цьому питання визнання договору довічного утримання (догляду) від 04.04.2014року недійсним як оспорюваного з тих мотивів, що довіреність за якою було посвідчено договір довічного утримання (догляду) не містить повноважень на укладення такого виду договорів, судом не розглядалося і не вирішувалося, оскільки при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина друга статті 264 ЦПК України). Суд звертає увагу, що вирішення спору про визнання договору довічного утримання (догляду) недійсним як оспорюваного з тих мотивів, що довіреність за якою було посвідчено договір довічного утримання (догляду) не містить повноважень на укладення такого виду договорів, може бути предметом розгляду в іншій справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 .
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
При вирішенні цивільного спору суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
Нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов). Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків».
За правилами статей 12, 81 ЦПК України, року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У зв'язку із наведеним, не підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги про визнання за позивачем право власності на 53/100 частини житлового будинку АДРЕСА_2 , оскільки правові підстави відсутні.
Згідно з усталеною практикою Європейський суд з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява №4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Частиною першою ст.133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Оскільки у задоволенні позовних вимог суд відмовляє то і відсутні правові підстави для відшкодування понесених позивачем судових витрат.
Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 18, 19, 76, 81, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 273, 274, 353-355 ЦПК України, суд,
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання договору довічного утримання недійсним та визнання права власності на частину житлового будинку в порядку спадкування за законом - відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.М. Єпішин