08 листопада 2021 року СєвєродонецькСправа № 360/4953/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши в письмову провадженні клопотання представника Головного управління Національної поліції в Луганській області про залишення без розгляду позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2019, 2021 роки - у кількості 42 (сорок два) календарних дні, та щорічної оплачуваної відпустки за 2019, 2020 роки - у кількості 6 (шість) календарних днів;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганської області внести доповнення до наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 05 березня 2021 року № 136 о/с у частині звільнення зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , дільничного офіцера поліції сектору превенцїї відділення поліції № 1 Щастинського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області, зазначивши відомості про невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2019, 2021 роки - у кількості 42 (сорок два) календарних дні, та щорічної оплачуваної відпустки за 2019, 2020 роки - у кількості 6 (шість) календарних днів;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2019, 2021 роки - у кількості 42 (сорок два) календарних дні, та щорічної оплачуваної відпустки за 2019, 2020 роки - у кількості 6 (шість) календарних дні;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн (дві тисячі п'ятсот гривень).
Ухвалою судді від 17.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (арк.спр.64-65).
Позивач наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі (арк.спр.1-9).
Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, просив відмовити у повному обсязі (арк. спр.70-76).
Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вимоги статті 205 КАС України, суд приходить до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.
01.10.2021 від представника відповідача через канцелярію суду разом з відзивом на позов надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, в обґрунтування якого зазначено таке. У позовній заяві заявляються вимоги щодо зобов'язання відповідача внести доповнення до наказу відповідача від 05.03.2021 № 136 о/с зазначивши в ньому відомості про невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2019 та 2020 роки (6 діб) та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2019 та 2021 роки. Предметом спору у зазначеній справі є стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористані відпустки при звільненні.
Згідно ч. 1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною п'ятою ст.122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Частиною 1 статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» зазначено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Таким чином служба в Національній поліції України є публічною службою.
Слід зазначити, що наказом ГУНП в Луганській області від 05.03.2021 № 136 о/с позивача, з 16.03.2021 звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
Відповідно до вказаного наказу про звільнення, позивачу було виплачена компенсація за невикористану відпустку в році звільнення у кількості 06 діб. Позивач 16.03.2021 у встановленому порядку наказ про звільнення отримав, що підтверджується відповідною розпискою. 16.03.2021 позивач рішення відповідача про звільнення га виплати грошової компенсації за невикористані відпустки отримав та дізнався про можливі (на його думку) порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідач звертає увагу суду, що відповідно до платіжного доручення від 18.03.2021 № 1088 з позивачем 19.03.2021 був проведений остаточний розрахунок. При цьому, лише 17.08.2021 представник позивача звернувся до відповідача про поновлення, на думку позивача, порушених прав. 27.08.2021 відповідачем надано відповідь позивачу із зазначенням обґрунтування щодо відмови у здійсненні компенсації за невикористані відпустки.
Представник відповідача зазначає, що законодавством непередбачено досудового врегулювання спору у справах зазначеної категорії.
Як стверджує відповідач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою лише 08.09.2021, таким чином ним безпідставно пропущений місячний строк звернення до суду передбачений ч. 5 ст.122 КАС України.
На підставі вищенаведеного, відповідач просить залишити без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 .
Розглянувши клопотання позивача про залишення позовної заяви без розгляду, перевіривши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.
Спірним при розгляді даної справи є, зокрема, правомірність невнесення відповідачем змін до наказу № 136 о/с від 05.03.2021 «По особовому складу» про звільнення ОСОБА_1 щодо виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2019, 2021 роки - у кількості 42 (сорок два) календарних дні, та щорічної оплачуваної відпустки за 2019, 2020 роки - у кількості 6 (шість) календарних днів.
Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який у цивільному та господарському судочинстві визначений як строк позовної давності, а в адміністративному - строк звернення до суду.
Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у Рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
На підставі аналізу сформульованих цим судом позицій можливо дійти висновку про те, що правова визначеність та принцип верховенства права є взаємопов'язаними, оскільки правова визначеність спрямована на чіткість та передбачуваність правового статусу особи, дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб, недопущення безпідставного порушення чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.
При цьому ЄСПЛ у справах «Салов проти України», п. 93, «Сутяжник» проти Росії», п. 38) підкреслює, що відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Зокрема, під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вбачається, що у ньому не визначено граничні межі, у яких адміністративні суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду.
Не містить КАС України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.
З цього приводу у ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа «Салов проти України»), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (справа «Сутяжник проти Росії», п. 38).
При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи «Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії» та інші).
Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, підсумовуючи вище викладене, можливо дійти висновку про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків звернення до суду за захистом порушених прав.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення таких строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визначення причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних у позовній заяві або у заяві про поновлення строку звернення до суду причин, підтверджених відповідними засобами доказування та доданими до них матеріалами.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Як вбачається з позовної заяви, наказом Головного управління національної поліції в Луганській області від 10.02.2021 «По особовому складу» № 81 о/с підполковника поліції ОСОБА_2 (0120510), заступника начальника Попаснянського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області, звільнено за п. 4 ч. 1 ст. 77 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), з 26.02.2021, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 18 років 10 місяців 10 днів, у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги): 17 років 07 місяців 05 днів, загальний трудовий стаж: 27 років 11 місяців 08 днів, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції та стаж служби в поліції для її виплати складає 18 років, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 04 діб, встановивши відсоток премії за лютий 2021 року 41, 83 %.
У зв'язку з тим, що відповідач не сплатив під час звільнення ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику як учаснику бойових дій за 2015, 2019, 2021 роки - у кількості 42 (сорок два) календарних дні, та щорічної оплачуваної відпустки за 2019, 2020 роки - у кількості 6 (шість) календарних днів, представник позивача 17.08.2021 звернувся до відповідача із адвокатським запитом про виплату грошової компенсації за вищевказані періоди.
Отже, вищевказаний адвокатський запит стосувався саме виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки, а не внесення змін до наказу про звільнення.
Листом від 27.08.2021 № 4060/111/19/05-2021 відповідач повідомив про відсутність підстави для здійснення компенсації за невикористану додатку відпустку, як учаснику бойових дій, не передбачені (арк.спр.29-30).
Позивачу про своє порушене право було відомо з моменту отримання наказу про звільнення, а саме з 16.03.2021, що підтверджується відповідною розпискою про отримання (арк.спр.16). При цьому, досудового порядку врегулювання спору щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки законодавчо не передбачено.
Отже, матеріалами позовної заяви підтверджується, що позивач про своє порушене право був обізнаний з моменту ознайомлення із наказом про звільнення, а саме з 16.03.2021. Звертаючись до суду з вимогами щодо внесення змін до наказу про звільнення, позивач фактично оскаржує умови звільнення з публічної служби.
Позивач у своїй заяві не надає жодних доказів та не зазначає жодних обставин, які б суд міг би визнати як такі, що є об'єктивно непереборними, не залежать від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду.
Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Проте, звертаючись до суду з вимогами щодо:
зобов'язання відповідача внести доповнення до наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 05 березня 2021 року № 136 о/с у частині звільнення зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , дільничного офіцера поліції сектору превенцїї відділення поліції № 1 Щастинського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області, зазначивши відомості про невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2019, 2021 роки - у кількості 42 (сорок два) календарних дні, та щорічної оплачуваної відпустки за 2019, 2020 роки - у кількості 6 (шість) календарних днів, позивач пропустив місячний строк на звернення до суду, передбачений ст.122 КАС України. При цьому, наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду визнаються судом неповажними.
Відповідно, клопотання відповідача щодо залишення без розгляду позовної заяви в частині вищевказаних позовних вимог, підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2019, 2021 роки - у кількості 42 (сорок два) календарних дні, та щорічної оплачуваної відпустки за 2019, 2020 роки - у кількості 6 (шість) календарних днів та зобов'язання вчинити певні дії, суд зазначає, що позивач звернувся з вказаними вимогами своєчасно, відповідно клопотання відповідача про залишення позову без розгляду в частині цих вимог задоволенню не піддягає з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Предметом спору у даній справі є, зокрема, стягнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2019, 2021 роки та щорічної оплачуваної відпустки за 2019, 2020 роки - у кількості 6 (шість) календарних днів.
Згідно з вимогами статті 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять:
Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2007 № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу” грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Таким чином, грошова компенсація за невикористані дні додаткової та щорічної відпустки входить до структури заробітної плати, і відповідно, є її складовою.
Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України “Про оплату праці” від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття “заробітна плата” і “оплата праці”, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
У цій справі ОСОБА_1 вважає, що його права порушені стосовно грошової компенсації (оплати праці) за невикористані дні основної та додаткової відпустки за період, коли він проходив публічну службу. Позивачем, в цій частині позовних вимог, не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї.
Частиною п'ятою статі 122 КАС України не визначений місячний строк звернення до адміністративного суду відносно спорів стосовно «грошової винагороди» або «оплати праці» за проходження публічної служби.
Сама процедура проходження публічної служби, в цілому випадку - служби в органах Національної поліції, має широкий характер та включає багато процедур, таких як: призначення на посади, переміщення і просування по службі, атестація, відпустки, умови звільнення зі служби, особливості проходження служби окремими категоріями осіб начальницького складу, питання соціального захисту тощо.
Натомість, питання «грошової винагороди» або «оплати праці» (рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків) врегульоване спеціальними законами: Законом України “Про оплату праці”, Кодексом законів про працю України, а також іншими підзаконними нормативними актами та судовими рішеннями.
Зазначене свідчить про те, що в даному випадку норми Закону України “Про оплату праці”, Кодексу законів про працю України, а також інших підзаконних нормативних актів є спеціальними порівняно з нормами КАС України, а тому повинні застосовуватися положення спеціальних норм в частині можливості звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
З огляду на наведене, під час розгляду справ про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати (зокрема, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, яка є складовою грошового забезпечення) повинні застосовуватися положення частини другої статті 233 КЗпП України, а не частини п'ятої статті 122 КАС України, тобто строки звернення до суду у цій категорії справ не застосовуються.
З урахуванням вищевикладеного, відсутні законодавчо визначені обмеження відносно строків звернення до суду осіб, які проходили публічну службу, стосовно питання стягнення винагороди за її проходження.
У зв'язку з чим, суд вважає за необхідне застосувати частину другу статті 233 КЗпП України в частині позовних вимог щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки, тобто позивач не обмежений строком звернення з даними вимогами.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки.
Керуючись статтями 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Клопотання представника Головного управління Національної поліції в Луганській області про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.
Залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про:
зобов'язання Головного управління Національної поліції в Луганської області внести доповнення до наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 05 березня 2021 року № 136 о/с у частині звільнення зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , дільничного офіцера поліції сектору превенцїї відділення поліції № 1 Щастинського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області, зазначивши відомості про невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2019, 2021 роки - у кількості 42 (сорок два) календарних дні, та щорічної оплачуваної відпустки за 2019, 2020 роки - у кількості 6 (шість) календарних днів.
У задоволенні решти вимог клопотання представника Головного управління Національної поліції в Луганській області про залишення позову без розгляду, відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Є.О. Кисельова