Україна
Донецький окружний адміністративний суд
08 листопада 2021 р. Справа№200/8668/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Бєломєстнова О.Ю.
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про зобов'язання вчинити певні дії, -
13.07.2021 року позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ЄДРПОУ: 08301764, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Громової, 68), у якій просить:
- зобов'язати Донецький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки;
- зобов'язати Донецький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він є учасником бойових дій. У період з 20.03.2015 року по 06.09.2018 року проходив військову службу у Слов'янському об'єднаному міському військовому комісаріаті Донецької області. Зазначає, що при звільненні він, як учасник бойових дій, мав право на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у 2015, 2016, 2017 та 2018 роках. Крім того, під час звільнення з військової служби йому не була виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Позивач звертався до відповідача з метою отримання зазначених виплат, однак безрезультатно. Наведене стало підставою звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 16.07.2021 року було відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
18.08.2021 року відповідач через відділ діловодства та документообігу суду надав відзив на адміністративний позов, у якому просив у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду та не подав заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду. В особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Питання про компенсацію невикористаних додаткових відпусток у зв'язку із звільненням зі служби виникло під час дії особливого періоду. Отже, Донецький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки позбавлений відповідних правових підстав для нарахування та виплати зазначеної компенсації для учасників бойових дій.
Крім того зазначає, що у заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров'я військовослужбовця або членів його сім'ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та з інших соціально-побутових питань), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є не обов'язковим одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців та може надаватися лише за певних підстав. Цей вид грошового забезпечення надається військовослужбовцям у межах асигнувань та у розмірі, що не перевищує розміру місячного грошового забезпечення, за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника). Такі підстави у даному випадку відсутні.
З 30.07.2021 року по 28.08.2021 року включно, та з 01.09.2021 року по 03.09.2021 року включно суддя Бєломєстнов О.Ю. перебував у відпустці.
13.09.2021 року ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Продовжено на 30 днів строк проведення підготовчого провадження у справі.
Ухвалою суду від 11.10.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Позивач у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Частиною 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що сторони були належним чином повідомлені про місце, дату та час розгляду справи, їх позиція стосовно предмета спору зрозуміла, в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу, суд доходить висновку про можливість проведення розгляду справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши подані сторонами докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 є громадянином України та учасником бойових дій, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим 27.03.1997 року, та посвідченням серії НОМЕР_3 від 21.11.2015 року.
Згідно витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) № 26 від 20.03.2015 року, з 20.03.2015 року сержант ОСОБА_1 прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов'язків.
Відповідно до витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) № 11 від 06.09.2018 року, сержанта ОСОБА_1 з 06.09.2018 року виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 та знято з усіх видів забезпечення.
Як вбачається з довідки Краматорського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за № 161 від 04.08.2021 року, ОСОБА_1 під час проходження військової служби у складі Слов'янського об'єднаного міського військового комісаріату Донецької області в період з 20.03.2015 року по 06.09.2018 року додаткова відпустка, передбачена статтею 16-2 Закону України “Про відпустки” та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в 2015, 2016, 2017, 2018 роках не надавалась і компенсація не виплачувалась.
Згідно наданої на виконання ухвали суду від 16.07.2021 року довідки Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки позивач, який проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 і був звільнений з військової служби, не отримував матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань під час звільнення.
Підставою виникнення даного спору є різне тлумачення сторонами законодавства щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, а також наявності підстав для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Стосовно доводів відповідача про те, що позивачем пропущено передбачений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) місячний строк звернення до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення). Тому у даному випадку субсідіарно підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, зокрема статті 233 КЗпП України.
Згідно з частиною 2 цієї статті уразі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
За змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, право на отримання таких спірних виплат не обмежується жодним строком.
Суд відхиляє твердження відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давниною. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Те саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
По суті даного спору суд виходить з того, що 16 травня 2019 року Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду розглянута зразкова справа № 620/4218/18 за позовом учасника бойових дій про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії та прийнято рішення, яким позов задоволено. Постановою Великої Палати Верховного суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18 за наслідками розгляду апеляційної скарги Військової частини, апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року - залишено без змін.
З урахуванням цього, в силу положень частини 5, 6 статті 13 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» а також ч.3 ст. 291 КАС України суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
У рішенні від 16 травня 2019 року по справі № 620/4218/18 Верховним Судом визначені такі ознаки типової справи:
позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;
відповідач, суб'єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;
підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України «Про відпустки», статті 5, 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», стаття 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України «Про відпустки», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
При цьому, у зазначеному рішенні зазначено, що висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Дослідивши наявні матеріали справи суд доходить висновку, що дана справа відповідає ознакам типової справи.
Згідно вимог частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Згідно з ними, нормами статті 4 Закону України від 5 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» встановлені такі види відпусток: щорічна відпустка - основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до положень статті 16-2 зазначеного Закону додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності, Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Норми статті 5 зазначеного Закону визначають, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час».
Учасникам бойових дій відповідно до положень цього Закону (статті 5, 6) надаються, зокрема, такі пільги: 12) використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Нормами частини 8 статті 101 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (частина 14 статті 101 Закону № 2011).
При цьому, нормами частини 17 зазначеного Закону № 2011 установлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.
Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Згідно норм Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Системний аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Відповідно до частини 8 статті 101 Закону № 2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011. Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону № 2011 у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Тому на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.09.2018 року.
Припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Аналогічний висновок викладений в рішенні Верховного Суду в зразковій справі №620/4218/18.
Стосовно позовних вимог щодо зобов'язання відповідача виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань суд зазначає наступне.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст. 9 Закону №2011).
Згідно ч. 4 ст. 9 Законну №2011 грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року №704 (далі - Постанова № 704) встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Підпунктом 3 пункту 5 цієї постанови надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно пункту 7 Постанови № 704, видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 (далі - Порядок № 260).
Відповідно до пунктів 2, 4 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення включає одноразові додаткові види грошового забезпечення, що яких належать, зокрема, допомоги.
Грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає: одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби.
Пунктами 1, 7 розділу ХХIV Порядку № 260 визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Згідно із п. 9 розділу ХХIV Порядку № 260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Отже, для нарахування відповідної допомоги військовослужбовець повинен ініціювати своє бажання її отримати шляхом подання рапорту. При цьому, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань вважається одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Вона надається військовослужбовцям у межах асигнувань, у розмірі, що не перевищує розміру місячного грошового забезпечення на підставі наказу командира військової частини, що видається за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця із зазначенням обґрунтованих підстав для її отримання.
Суд погоджується з існуванням у відповідача обов'язку за наявності визначених умов та можливостей, виплачувати допомогу для вирішення соціально-побутових питань, однак відповідач не вправі вирішувати це питання самостійно, а лише у випадку подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) для отримання такої допомоги.
Відповідно до частин першої та другої 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи, що позивачем не було надано суду доказів подання ним відповідного рапорту відповідачеві під час проходження служби, тому у суду відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.
Згідно приписів п.4 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
З цього слідує, що зобов'язанню відповідача вчинити певні дії має передувати визнання його бездіяльності протиправною. В той самий час позивачем такі вимоги не заявлені.
Відповідно до приписів ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Способи захисту не повинні повторювати (дублювати) один одного, бути однозначними та зрозумілими.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи наведене вище, суд вважає за необхідне прийняти рішення про:
визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.09.2018 року;
зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.09.2018 року.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», тому розподіл судових витрат судом не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 139, 193, 242-246, 293, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.09.2018 року.
Зобов'язати Донецький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (ЄДРПОУ: 08301764, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Громової, 68) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.09.2018 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Повний текст судового рішення складено та підписано 08 листопада 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Бєломєстнов О.Ю.