Постанова
Іменем України
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 521/452/17
провадження № 61-11011св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційні скарги ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Шкодіною Любов'ю Василівною, на постанову Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., та Панченка Володимира Володимировича на ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів на відшкодування здійснених витрат.
Позовна заява мотивована тим, що він є сином ОСОБА_4 . Рідна сестра ОСОБА_4 - ОСОБА_2 .
У ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько - ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилась спадщина на нерухоме майно, а саме - будинок на АДРЕСА_1 . Будинок був у поганому технічному стані, підлягав ремонту, були проблеми з документами. Тому, спадкоємцями було досягнуто домовленості, відповідно до яких ОСОБА_4 відмовляється від своєї частки на користь ОСОБА_2 . При цьому, він зобов'язується провести капітальний ремонт будинку та його якісне покращення, забезпечити послуги адвоката із супроводження процесу визнання права власності на будинок. ОСОБА_2 зобов'язувалася у майбутньому подарувати йому 1/2 частину будинку.
Вказував, що ним було зроблено переобладнання житлового будинку, у результаті чого вартість значно збільшилася, будинок було якісно покращено.
У листопаді 2016 року він дізнався, що ОСОБА_2 своєї обіцянки не дотрималася та звернулася до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до нього про усунення перешкод у користуванні приватною власністю шляхом виселення.
Зазначав, що вартість будівельних матеріалів, робіт, послуг тощо, витрачених на виконання будівельних робіт у житловому будинку у період з 01 січня 2008 року до 01 січня 2014 року згідно з експертного висновку становить - 360 602 грн, що еквівалентно станом на 01 січня 2014 року 45 114,72 доларам США.
Також вказував, що оскільки отримував кошти у доларах США, працюючи моряком дальнього плавання, то фактично на ремонт він витрачав гроші у доларах США.
Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі - 1 265 467,90 грн, що еквівалентно 45 114,72 доларам США, у якості відшкодування коштів, витрачених на проведення ремонту житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_1 , за період з 01 січня 2008 року до 01 квітня 2014 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2018 року у складі судді Лічмана Л. Г. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 250 444,69 грн, що за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 45 114, 72 доларів США.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 , як добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість, посилаючись на положення статті 390 ЦК України.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 січня 2021 року поновлено ОСОБА_3 строк апеляційного оскарження та відкрито апеляційне провадження за його апеляційною скаргою на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2018 року.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2018 року закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 не є стороною у справі та ним не доведено, що суд першої інстанції, ухваливши оскаржене рішення, вирішив питання про його права, інтереси та (або) обов'язки.
Постановою Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2018 року змінено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 650 896 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів, оскільки було встановлено, що вони домовилися про будівництво останнім спірної частини будинку, а потім про проживання його із сім'єю в будинку, тому він є добросовісним володільцем.
При цьому, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції в частині визначення розміру коштів, яка підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі частини четвертої статті 390 ЦК України, зменшивши його розмір.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Шкодіна Л. В., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, постанову Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Шкодіної Л. В., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно оцінили надані сторонами докази, дійшовши помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем (володільцем) належного їй на праві приватної власності житлового будинку.
Вважає, що оскільки позивачем не доведено того факту, що він набув частину будинку у власність, то він не може вимагати відшкодування здійснених ним витрат на підставі частини четвертої статті 390 ЦК України.
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не були досліджені докази у справі та не надана їм належна правова оцінку.
Вважає, що порушення його прав рішенням суду першої інстанції є очевидним, оскільки цей суд дійшов помилкових висновків при встановленні обставин справи, а саме щодо того, що будівництво спірного житлового будинку здійснювалося ОСОБА_1 за його особисті кошти.
Зазначає, що апеляційним судом не враховано, що спірний будинок є спільною сумісною власністю його подружжя з ОСОБА_2 , а, відповідно, його половина належить йому на праві власності.
Вказує, що цей спір є фіктивним між сторонами, ініційований позивачем з метою позбавлення його права власності на будинок.
Відзиви на касаційні скарги учасники процесу до суду не подали.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Шкодіної Л. В.
21 вересня 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2021 рокусправу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 є дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_8
ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 , вказані обставини визнані сторонами та встановленню не підлягають (частина перша статті 82 ЦПК України).
З огляду на розхідні накладні за 1960-ті роки, документи про його газифікацію забудовником будинку на АДРЕСА_1 був ОСОБА_5 .
Згідно з виписки з рішення виконавчого комітету Іллічівської районної Ради депутатів трудящих від 16 грудня 1977 року № 952 про збереження домоволодіння, вирішено побудоване ОСОБА_5 домоволодіння на АДРЕСА_1 зберегти без права власності, дозволити видачу домової книги і реєстрацію сім'ї.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
17 квітня 2009 року із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулися доньки померлого - ОСОБА_6 , та ОСОБА_2 .
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2010 року у справі № 2-3056/10, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_2 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на будинок АДРЕСА_1 , що складається з: житлового будинку літ. «А», загальною площею 202,3 кв. м, літньої кухні літ. «Б», вбиральні літ. «В», душу літ. «Г», погребу з шийкою літ. «Д», 1-3 - огорожі, І - вимощення, що розташований на земельній ділянці, площею 0,516 га. Відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_4 позовні вимоги визнали.
Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 є доньками померлого ОСОБА_5 . Це підтверджується відповідними свідоцтвами про народження, свідоцтвами про укладення шлюбу та зміну прізвищ.
Їх батько - ОСОБА_5 , побудував за власний рахунок будинок АДРЕСА_1 . З огляду на виписку з рішення виконавчого комітету Іллічівської районної ради депутатів трудящих від 16 грудня 1977 року № 952, за ОСОБА_5 було закріплено вказане домоволодіння без права власності, дозволена видача домової книги та прописка родини. Цим підтверджується, що за ОСОБА_10 було визнано право користування та володіння цим майном, його прийнято до експлуатації.
За життя ОСОБА_5 не встиг оформити житловий будинок. Після його смерті відкрилась спадщина на домоволодіння АДРЕСА_1 .
Згідно з технічного паспорту на будинок, останній складається з житлового будинку під літ. «А», загальною площею 202,3 кв. м, а також надвірних споруд: літньої кухні під літ. «Б», площею 10,8 кв. м, вбиральні під літ. «В», площею, 1,1 кв. м, душу під літ. «Г», площею 1,3 кв. м, погребу з шийкою під літ. «Д», площею 6,5 кв. м, огорожі літ. № 1-3, площею 71,2 кв. м, вимощення «І», загальною площею 47,0 кв. м.
У матеріалах вказаної справи є технічний висновок щодо можливості введення в експлуатацію житлового будинку під літ. «А» та надвірних споруд на АДРЕСА_1 , який був зроблений Приватним підприємством (далі - ПП) «Відкриття», діючого на підставі ліцензії АБ 116332 від 07 грудня 2009 року. Відповідно до цих висновків технічний стан основних несучих конструкцій та огороджувальних конструктивних елементів будинку АДРЕСА_1 , а також надвірних споруд нормальний. Крім того, будинок та надвірні споруди відповідають будівельним, санітарно-технічним та протипожежним вимогам відповідно ДБН В.2.2-15-2005, ДБН В.1.1-7, СНіП 2.01.01, СНіП 2.01.07, СНіП 2.02.01, СНіП 2.03.01, СНіП П-22, СНіП П-23, СНіП П-25. Можливий ввід в експлуатацію домоволодіння в якості індивідуального житлового будинку.
Спадкоємцями були ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 . Проте, ОСОБА_4 спадщину не прийняла ні юридично, оскільки до нотаріальної контори не зверталась, ні фактично, оскільки проживає вона в Херсонській області. Крім того, ОСОБА_4 сама заявила про відмову від спадщини.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 13 серпня 2010 року виправлено описки у рішенні від 21 квітня 2010 року, вказано вважати загальну площу будинку під літ. «А» АДРЕСА_1 такою, що складає 155,7 кв. м.
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 24 листопада 2016 року № 73873111 право власності на земельну ділянку та житловий будинок на підставі вказаного рішення Малиновського районного суду м. Одеси зареєстровано за ОСОБА_2 .
Згідно з технічним паспортом на житловий будинок на АДРЕСА_1 , станом на 02 листопада 1977 року загальна площа домоволодіння становить 62 кв. м, будинок є одноповерховим та складається з: кухні, площею 12,2 кв. м, житлової, площею 17,3 кв. м, житлової, площею 9,4 кв. м, ванної, площею 3,6 кв. м, житлової, площею 19,5 кв. м.
У технічному паспорті на вказаний будинок від 29 лютого 2009 року вказано, що його загальна площа становить 155,7 кв. м, будинок є двоповерховим, складається з: кухні 1-1, площею 11, 7 кв. м, 1-2 житлової, площею 17,5 кв. м, 1-3 житлової, площею 9,8 кв. м, 1-4 коридору, площею 3,8 кв. м, 1-5 житлової, площею 20,2 кв. м, 1-6 коридору, площею 6,5 кв. м, 1-7 санвузла, площею 3 кв. м, 1-8 коридору, площею 3,9 кв. м, 1-9 санвузла, площею 5,7 кв. м, 1-10 коридору, площею 8,4 кв. м, 1-11 кухні, площею 29,4 кв. м, 1-12 житлової, площею 21,6 кв. м, 1-13 житлової, площею 14,2 кв. м, загальною площею 155,7 кв. м, житловою площею 83,3 кв. м.
Згідно з технічним паспортом на вказаний будинок станом на 10 червня 2010 року його площа становить 202,3 кв. м.
З огляду на технічний паспорт від 24 листопада 2011 року площа основи забудови складає 113,1 кв. м.
ОСОБА_1 зареєстрований у спірному будинку з 06 травня 2011 року.
10 січня 2017 року за заявою ОСОБА_1 внесено відомості в ЄРДР по факту його звернення про те, що ОСОБА_2 шахрайським шляхом незаконно заволоділа його коштами, чим спричинено збиток на загальну суму 60 000 доларів США.
22 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про вчинення кримінального правопорушення до Малиновського відділу поліції у м. Одесі Головного управління національної поліції в Одеській області.
У справі допитувалися свідки, показанням яких суди надали відповідну правову оцінку.
Відповідно до висновку судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи від 10 квітня 2018 року № 013/2018 р., виконаного ПП «Одеський науково-дослідницький центр експертних досліджень ім. Скибінського С.С.», будинок на АДРЕСА_1 знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . До складу частини житлового будинку літ. «А», який знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_1 , входить 83,1 кв. м, вхід у який здійснюється з правої бокової частини будинку через вхідні двері. Площа приміщень житлового будинку літ. «А», які знаходяться у фактичному користуванні ОСОБА_2 , складає 72,6 кв. м, вхід здійснюється з лівої бокової частини будинку через вхідні двері та з правої частини будинку через вхідні двері.
Вказаним висновком встановлено, що ймовірна ринкова вартість житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 станом на 01 січня 2008 року (початок виконання будівельних робіт) становить - 187 860 грн, що еквівалентно 37 200 доларам США за курсом Національного банку України (далі - НБУ) 5,05 грн за долар США, а станом на 01 січня 2014 року (після виконання будівельних робіт) - 838 756 грн, що еквівалентно 104 976 доларам США за курсом НБУ 7,99 грн за долар США.
При цьому, експертом застосовано порівняльний підхід визначення ринкової вартості будинку. Крім того, у зв'язку з тим, що на момент огляду всі конструктивні елементи житлового будинку скриті опоряджувальними покриттями, у ринковій вартості житлового будинку присутня вартість матеріалів і робіт, зазначити яка ринкова вартість тільки будівельних матеріалів експерту не надається можливим.
Відповідно до висновку судової оціночно-будівельної експертизи від 04 червня 2018 року № 097/2018, виконаного ПП «Одеський науково-дослідницький центр експертних досліджень ім. Скибінського С.С.», встановлено, що вартість житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , визначена на підставі вартості одиничного показника зі Збірника укрупнених показників вартості відтворення функціональних об'єктів-аналогів для оцінки малоповерхових будинків, будівель та споруд, затвердженого наказом Фонду державного майна України, Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 23 грудня 2004 року № 2929/227, станом на 01 січня 2008 року становить 25 468 грн, а станом на 01 січня 2014 року - 386 070 грн. Експертом зроблено висновок, що вартість будівельних матеріалів, робіт, послуг, тощо, витрачених на виконання будівельних робіт у житловому будинку у період з 01 січня 2008 року до 01 січня 2014 року, становить 360 602 грн.
На замовлення ОСОБА_2 надано висновок будівельно-технічного дослідження від 10 серпня 2018 року № 10-08/18, яким встановлено, що ринкова вартість житлового будинку на АДРЕСА_1 станом на 23 вересня 2010 року (реєстрація нерухомого майна) без врахування вартості земельної ділянки складає 90 773 долара США або 718 014 грн (курс НБУ 7,91 грн).
ОСОБА_1 працював моряком закордонного плавання і отримував кошти у доларах США, які перераховував на рахунок матері - ОСОБА_11 , відкритий у банку. ОСОБА_4 отримувала грошові кошти з 2008 року до 2010 року у сумі біля 60 000 доларів США, більша частина з яких була витрачена на будівництво спірної частини будинку.
ОСОБА_1 надані суду копії накладних, квитанцій, товарних чеків про придбання будівельних матеріалів за 2006, 2008, 2009, 2010, 2011, 2012 роки, а також рукописні підрахунки сплати за роботи з будівництва. При цьому, деякі квитанції містять відомості, що замовником (покупцем) значиться саме ОСОБА_2 .
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2010 року, у якому є посилання на технічний висновок щодо можливості введення в експлуатацію житлового будинку під літ. «А» та надвірних споруд на АДРЕСА_1 , свідчить лише про те, що будівництво було в основному закінчено станом на кінець 2009 року. На той час фасад будинку не мав штукатурки, не був пофарбованим, не було тротуарного мощення, нового паркану, тощо.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц та постановах Верховного Суду від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17, від 03 березня 2021 року у справі № 766/8694/16-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 742/762/15-ц, що був застосований апеляційним судом в оскаржуваній постанові.
Підставою касаційного оскарження ухвали Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року ОСОБА_3 вказує те, що апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. Вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про закриття апеляційного провадження, оскільки рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2018 року було вирішено питання про його права, інтереси та (або) обов'язки.
Касаційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Шкодіної Л. В., та ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо касаційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Шкодіної Л. В.
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини третьої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.
Згідно із частиною четвертою статті 390 ЦК України якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
Отже, частина третя зазначеної норми матеріального права регулює права добросовісного або недобросовісного набувача чужого майна на відшкодування витрат, здійснених ним з часу, коли у власника виникло право на повернення цього майна або на отримання доходів від його використання.
Разом з тим положення частини четвертої статті 390 ЦК України застосовуються до правовідносин, при яких добросовісному набувачу (володільцю) належить право на поліпшення набутого ним майна та залишення за собою результатів такого поліпшення за умови можливості їх відокремлення або право на відшкодування сум, на які збільшилась вартість поліпшеного майна, за неможливості їх відокремлення.
Застосування зазначених норм матеріального права суттєво різниться залежно від визначення підстав та сум, які підлягають відшкодуванню. Зокрема за положеннями частини третьої статті 390 ЦК України підлягають відшкодуванню фактичні витрати, здійснені добросовісним або недобросовісним набувачем, які необхідно було зробити задля збереження майна або на його утримання з часу, коли власнику належало право зокрема на повернення майна.
На відміну від норми частини третьої статті 390 ЦК України, за положеннями частини четвертої цієї статті добросовісному набувачу або володільцю належить право отримати відокремлювані поліпшення майна або право на відшкодування невідокремлюваних поліпшень пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень.
Тому, визначаючи суму відшкодування, яка підлягає стягненню з добросовісного володільця на користь власника майна, суд має виходити з суми, на яку збільшилась вартість будинку, або часу, з якого майно підлягало поверненню та вартості необхідних витрат на його утримання та збереження, які вимушений здійснити добросовісний володілець починаючи з цього часу.
Вказаний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 07 вересня 2016 року, провадження № 6-389цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , а також змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення стягуваної суми, суд апеляційної інстанції, забезпечивши повне та всебічне встановлення й дослідження обставин справи, взявши до уваги та оцінивши всі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшли обґрунтованих висновків про те, що сторони домовилися про будівництво ОСОБА_1 спірної частини будинку, а потім про проживання його із сім'єю у цій частині будинку, тому він є добросовісним володільцем, а, отже, має право на відшкодування здійснених ним витрат у сумі, на яку збільшилася вартість належного ОСОБА_2 будинку.
При цьому, зменшуючи суму відшкодування ОСОБА_1 витрат на будівництво, суд апеляційної інстанції взяв до уваги те, що висновком судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи від 10 квітня 2018 року № 013/2018, виконаним ПП «Одеський науково-дослідницький центр експертних досліджень ім. Скибінського С.С.», встановлено, що ймовірна ринкова вартість житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 станом на 01 січня 2008 року (початок виконання будівельних робіт) становила 187 860 грн, а станом на 01 січня 2014 року (після виконання будівельних робіт) - 838 756 грн, дійшов обґрунтованого висновку, що ринкова вартість житлового будинку збільшилась на 650 896 грн, які стягнув з відповідача на користь позивача.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що позивачем не доведено того факту, що він набув частину будинку у власність, тому він не може вимагати відшкодування здійснених ним витрат на підставі частини четвертої статті 390 ЦК України, є безпідставним, оскільки вказаною нормою права передбачено тільки добросовісне володіння майном, яке було встановлено судами попередніх інстанцій щодо ОСОБА_1 , а складовими права власності є право особи одночасного володіння, користування та розпорядження майном.
Тобто, для застосування положення частини четвертої статті 390 ЦК України та відшкодування особі витрат на поліпшення майна у сумі, на яку збільшилася його вартість, така особа не обов'язково повинна бути власником майна, а достатньо встановлення судами його добросовісного володіння цим майном.
Посилання касаційної скарги на необхідність відступлення від правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 07 вересня 2016 року, провадження № 6-389цс16, з тих підстав, що суди у справі, яка переглядається, не визначили юридичну підставу набуття позивачем у власність житлового будинку, є безпідставним, оскільки неправильне, на думку заявника, врахування судом правового висновку Верховного Суду України не є підставою для відступлення від нього, а може бути підставою для скасування судового рішення, ухваленого з неправильним застосуванням норм матеріального права.
При цьому, Верховним Судом встановлено, що суди попередніх інстанцій ухвалили правильні по суті, законні та обґрунтовані судові рішення. А підстав для відступлення від наведеного правового висновку Верховного Суду України колегія суддів не вбачає.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права й зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження, зокрема, у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Щодо касаційної скарги ОСОБА_3 .
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Отже, необхідною умовою для набуття особою, яка не брала у часті у справі в суді першої інстанції, права апеляційного оскарження його судового рішення є вирішення ним питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків.
Зазначені особи можуть подати апеляційну скаргу, якщо оскаржуваним рішенням суду безпосередньо вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, тобто оскаржуваним рішенням безпосередньо встановлено, змінено або припинено права або обов'язки цих осіб.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_3 вказував на те, що будинок АДРЕСА_1 є спільним сумісним майном його подружжя з ОСОБА_2 та 1/2 частина вказаного будинку належить йому на праві власності.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси чи (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції, повно та всебічно встановив та перевірив обставини справи, дослідив та врахував усі наявні у справі докази, правильно виходив з того, що ОСОБА_3 не є стороною у справі та ним не доведено, що суд першої інстанції, ухваливши оскаржене рішення, вирішив питання про його права, інтереси та (або) обов'язки, оскільки вказаний будинок є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, пославшись на те, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 зводяться до необхідності встановлення обставин справи, їх переоцінки та переоцінки наявних у справі доказів, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Зокрема, його посилання на те, що спірний будинок було реконструйовано та перебудовано за його спільні кошти з ОСОБА_2 ним не доведені в суді апеляційної інстанції, що було його процесуальним обов'язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість його судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційні скарги ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Шкодіною Любов'ю Василівною, та ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк