8 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 369/10136/18
провадження № 61-7882св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Піреус Банк МКБ»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: реєстраційна служба Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2 ,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» на постанову Київського апеляційного суду від 2 квітня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Таргоній Д. О., Журби С. О., Приходька К. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Піреус Банк МКБ» (далі - ПАТ «Піреус Банк МКБ»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Піреус Банк МКБ» (далі - АТ «Піреус Банк МКБ»), звернувся з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: реєстраційна служба Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що 7 вересня 2011 року ПАТ «Піреус Банк МКБ» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № SME_WC/05575/S06. За змістом цього договору ОСОБА_1 з метою забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Інтерфудс» за кредитним договором від 7 вересня 2011 року № SME_WC/05575 передано в іпотеку банку наступне майно: земельну ділянку площею 0,167 га, кадастровий номер 3222480401:01:100:0339, на АДРЕСА_1 , цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Позивач зазначав, що йому з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру прав заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 18 червня 2018 року № 127917066 відносно згаданої земельної ділянки стало відомо про зареєстроване обтяження номер 4071581; дата, час державної реєстрації - 25 грудня 2013 року, державний реєстратор Середа О. В., підстава виникнення обтяження - ухвала суду номер 2/753/6889/13, видана 6 листопада 2013 року Дарницьким районним судом міста Києва.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 6 листопада 2013 року у справі № 753/15481/13-ц, провадження № 2/753/6889/13 задоволено клопотання про забезпечення позову та накладено арешт на земельну ділянку площею 0,167 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1 .
На час звернення до суду вказані заходи забезпечення не скасовані, що позбавляє АТ «Піреус Банк МКБ» можливості скористатися правами, наданими законодавством іпотекодержателю.
На підставі викладеного позивач просив зняти арешт з майна, власником якого є ОСОБА_1 , а саме із земельної ділянки площею 0,167 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , накладений ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 6 листопада 2013 року у справі № 753/15481/13-ц, провадження № 2/753/6889/13.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 листопада 2018 року позов задоволено. Звільнено з-під арешту майно, власником якого є ОСОБА_1 , а саме земельну ділянку площею 0,167 га на АДРЕСА_1 , який накладено ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 6 листопада 2013 року у справі № 753/15481/13-ц, провадження № 2/753/6889/13.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив з доведеності позовних вимог щодо звільнення спірного майна з-під арешту, яке передане за іпотечним договором, керуючись пріоритетом прав іпотекодержателя.
Постановою Київського апеляційного суду від 2 квітня 2019 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 листопада 2018 року скасовано та ухвалено у справі нове рішення, яким у позові відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, чинним законодавством передбачений вичерпний перелік способів зняття арешту, накладеного на підставі рішення суду про вжиття заходів забезпечення позову, а саме: скасування судом заходів забезпечення позову з власної ініціативи або за клопотанням учасника справи; скасування ухвали суду про забезпечення позову в порядку оскарження до суду вищої інстанції. ПАТ «Піреус Банк МКБ» можливістю апеляційного оскарження ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 6 листопада 2013 року не скористався.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У квітні 2019 року АТ «Піреус Банк МКБ» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 2 квітня 2019 року, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Зазначає, що апеляційний суд залишив поза увагою, що через застосовані заходи забезпечення позову банк позбавлений можливості скористатися правами, наданими йому законодавством як іпотекодержателю.
Позиція інших учасників справи
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. Відповідач посилається на те, що апеляційний суд повно та всебічно встановив фактичні обставини справи і дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови у позові.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами встановлено, що 7 вересня 2011 року ПАТ «Піреус Банк МКБ» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № SME_WC/05575/S06. За змістом цього договору ОСОБА_1 з метою забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Інтерфудс» за кредитним договором від 7 вересня 2011 року № SME_WC/05575 передано в іпотеку банку наступне майно: земельну ділянку площею 0,167 га, кадастровий номер 3222480401:01:100:0339 на АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 червня 2018 року № 127917066 право власності на земельну ділянку площею 0,167 га, кадастровий номер 3222480401:01:100:0339, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 .
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна наявні обтяження: договір іпотеки SME_WC/05575/S-2, 1032; ухвала Дарницького районного суду суду міста Києва, серія та номер 1/753/6889/13, видана 6 листопада 2013 року.
Встановлено, що ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 6 листопада 2013 року у справі № 753/15481/13-ц (провадження № 2/753/6889/13) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково клопотання позивача про забезпечення позову та накладено арешт на земельну ділянку площею 0,167 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги заявника на постанову Київського апеляційного суду від 2 квітня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно зі статтею 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.
Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.
Статтями 575, 577 ЦК України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною шостою статті 3 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки щодо зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частина сьома статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Статтею 4 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Банк, звертаючись до суду з позовом, вказував про порушення його прав як іпотекодержателя накладенням судом арешту на спірне майно в порядку забезпечення позову у справі про стягнення боргу.
Відповідно до частин першої, третьої статті 151 ЦПК України в редакції, чинній на час постановлення судом ухвали від 6 листопада 2013 року (далі - ЦПК України 2004 року), суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом. Забезпечення позову спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, відчужити його тощо.
Відповідно до частини першої статті 152 ЦПК України 2004 року позов може бути забезпечений накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання тощо.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 152 ЦПК України 2004 року).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
У справі, у якій вжито заходи забезпечення позову, предметом позову були вимоги про стягнення боргу.
Разом з цим, спірне нерухоме майно є предметом іпотеки. Накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому і не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку», оскільки відповідно до статті 1 зазначеного Закону іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.
Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 331/3944/18 (провадження № 61-11311св19), підстави відступити від зазначеного висновку суд не встановив.
Частинами третьою, п'ятою статті 154 ЦПК України 2004 року передбачено, що заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу. Питання про скасування заходів забезпечення позову вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про скасування заходів забезпечення позову.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд,визначившись правильно з характером спірних правовідносин, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, і з урахуванням наданих сторонами доказів дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.
Відмовляючи у позові, апеляційний суд виходив з того, що, незважаючи на наявність у банка пріоритетного права на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки, позивач не скористався своїм правом на оскарження ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 6 листопада 2013 року, на підставі якої накладено арешт на спірне майно, та яке є судовим актом, яким вжито заходи забезпечення позову у цивільній справі.
Чинним законодавством передбачений вичерпний перелік способів зняття арешту, накладеного на підставі судового рішення про вжиття заходів забезпечення позову, а саме: скасування судом заходів забезпечення позову з власної ініціативи або за клопотанням учасника справи; скасування ухвали суду про забезпечення позову в порядку оскарження до суду вищої інстанції.
Згідно із частиною п'ятою статті 4 Закону України від 22 грудня 2005 року № 3262 «Про доступ до судових рішень» судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень.
З'ясовано, що постановою Київського апеляційного суду від 5 лютого 2020 року у справі № 753/15481/13-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/87516588) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики апеляційну скаргу АТ «Піреус Банк МКБ» на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 6 листопада 2013 року залишено без задоволення, ухвала суду залишена без змін. Залишаючи без змін згадану ухвалу, апеляційний суд у вказаній справі врахував, що, укладаючи іпотечний договір 7 вересня 2011 року № SME_WC/05575/S-6, сторони в пункті 25 визначили, що у випадку виникнення будь-яких претензій третіх осіб стосовно предмета іпотеки, такі претензії підлягають врегулюванню виключно за рахунок іпотекодавця. За наявності прав чи вимог інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі підтверджених виконавчими документами, іпотекодержатель має переважне право отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. З огляду на те, що АТ «Піреус Банк МКБ» у цій справі не обґрунтував неправомірності накладання арешту чи того, що потреба у такому заході відпала, а зазначав лише про порушення свого переважного права як іпотекодержателя на арештоване майно, апеляційний суд таке звернення вважав передчасним та зауважив, що накладання арешту на спірне майно не позбавляє АТ «Піреус Банк МКБ» права в подальшому звернути стягнення на спірне майно з урахуванням правил пріоритетності, визначених статтею 3 Закону України «Про іпотеку».
За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду щодо відсутності підстав для звільнення спірного майна з-під арешту у обраний позивачем спосіб.
Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості, що згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 409, 401 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 2 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук