Постанова
Іменем України
04 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 692/845/19
провадження № 61-18652св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: приватний нотаріус Бірюк Олег Васильович, приватний нотаріус Петраченко Олексій Васильович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 03 вересня 2020 року у складі судді Чепурного О. П. та постанову Черкаського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Вініченка Б. Б., Новікова О. М., Бондаренка С. І.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , треті особи - приватний нотаріус Бірюк О. В., приватний нотаріус Петраченко О. В. про визнання спадкового договору недійсним.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Великий Хутір Драбівського району Черкаської області померла ОСОБА_3 , яка за життя 24 лютого 2018 року вчинила заповіт, яким земельну ділянку площею 3,2063 га, що знаходиться за адресою Черкаська область, Драбівський район, Драбівська селищна рада, кадастровий номер 7120655100:02:002:1110, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та належить їй на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 01 вересня 2010 року, заповіла позивачу. Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Бірюком О. В.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, спадкове майно складається з вказаної в заповіті земельної ділянки. Спадщину він прийняв шляхом подання 23 травня 2019 року заяви про прийняття спадщини.
Від нотаріуса дізнався, що померлою ОСОБА_3 за життя 15 вересня 2012 року був укладений спадковий договір з відповідачем, предметом якого була належна ОСОБА_3 земельна ділянка, яку померла за життя заповіла позивачу.
Позивач вважає, що укладення такого договору суперечило законодавству, а тому він підлягає визнанню недійсним, оскільки на той час діяла заборона відчуження земельних ділянок, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Просив суд визнати недійсним спадковий договір, укладений 15 вересня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , предметом якого була земельна ділянка площею 3,2063 га, що знаходиться за адресою: Черкаська область, Драбівський район, Драбівська селищна рада, кадастровий номер 7120655100:02:002:1110, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА № 706036, виданого 01 вересня 2010 року Драбівською районною державною адміністрацією; стягнути понесені судові витрати.
Короткий зміст судового рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 03 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що спірний договір є нікчемним, оскільки він порушує публічний порядок, а тому визнання його недійсним не є належним способом захисту прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, з урахуванням уточнень, просить змінити рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 03 вересня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року в частині застосування наслідків недійсності нікчемного правочину з підстав, викладених у касаційній скарзі, а саме застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину - спадкового договору від 15 вересня 2012 року, що був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , за ініціативи суду - шляхом зняття заборони на відчуження земельної ділянки площею 3,2063 га кадастровий номер 7120655100:02:002:1110, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться за адресою : Черкаська обл, Драбівський район, Драбівська селищна рада, накладену 15 вересня 2012 року приватним нотаріусом Драбівського районного нотаріального округу Петраченком О. В., зареєстровану в реєстрі за № 12998529.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди при розгляді справи порушили норми матеріального права, а саме право на захист прав і свобод у судовому порядку (стаття 55 Конституції України), право на справедливе судочинство (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року), судом не застосовано наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (частина п'ята статті 216 ЦК України), що відповідно до статті 412 ЦПК України є підставою для зміни рішення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
У березні 2021 року матеріали цивільної справи № 692/845/19 надійшли до Верховного Суду та 23 березня 2021 року передані судді-доповідачу.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 26 лютого 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження, оскільки суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 171/1447/18; від 05 листопада 2020 року у справі № 676/2334/18; від 20 травня 2020 року у справі № 629/3502/16-ц; від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц; від 27 травня 2020 року у справі № 654/2693/16-ц; від 17 червня 2020 року у справі № 372/1794/17.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 24 лютого 2018 року ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 3,2063 га за адресою Черкаська область, Драбівський район, Драбівська селищна рада, кадастровий номер 7120655100:02:002:1110, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та належить їй на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 01 вересня 2010 року серії АЯ № 706036.
15 вересня 2012 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_2 спадковий договір, предметом якого є вищевказана земельна ділянка.
Спадковий договір посвідчений приватним нотаріусом Драбівського районного нотаріального округу Черкаської області Петраченком О. В.
Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, спадкове майно складається з вказаної в заповіті земельної ділянки. Спадщину прийняв ОСОБА_1 шляхом подання 23 травня 2019 року заяви про прийняття спадщини.
З спадкової справи ОСОБА_3 вбачається, що позивач у справі вчасно звернувся із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини, як спадкоємець за заповітом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; визнання правочину недійсним.
Згідно зі статтею 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Спадковий договір може бути визнано недійсним із підстав, визначених нормами глави 16 ЦК України, тому вимогу про визнання недійсним спадкового договору може бути заявлено як відчужувачем, набувачем, так й іншою заінтересованою особою.
Відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок. Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до положень пункту 15 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору, до 01 січня 2013 року, не допускається купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).).
Перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а способом відчуження, тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування.
З огляду на наведене, спадковий договір, який укладений сторонами під час дії заборони на відчуження земельних часток (паїв) щодо передачі прав на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє, порушує публічний порядок держави та є недійсним в силу закону (нікчемним).
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 просив визнати недійсним спадковий договір від 15 вересня 2012 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , наслідки недійсності правочину застосувати не просив.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Доводи касаційної скарги про те, що суди повинні були застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину безпідставні.
У частинах першій, п'ятій статті 216 ЦК України зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Тобто суд має право, а не обов'язок самостійно застосувати правові наслідки недійсності нікчемного правочину.
Висновки Верховного Суду
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалені без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 171/1447/18; від 20 травня 2020 року у справі № 629/3502/16-ц. Висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 листопада 2020 року у справі № 676/2334/18; від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц; від 27 травня 2020 року у справі № 654/2693/16-ц; від 17 червня 2020 року у справі № 372/1794/17 зроблені за інших фактичних обставин, тому їх незастосування не може свідчити про порушення судами норм матеріального права.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені судові рішення залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 03 вересня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Н. О. Антоненко
М. М. Русинчук