Ухвала
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 295/12440/18
провадження № 61-15714св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Домком Житомир», ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 08 липня 2020 року в складі судді: Слюсарчук Н. Ф. та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 зареєстрована у спірній квартирі. Крім неї у квартирі зареєстровані також її донька ОСОБА_2 та онук ОСОБА_3 . Наразі квартира не приватизована. Згідно з ордером від 20 вересня 1991 року № 11 спірна квартира була надана її колишньому чоловіку ОСОБА_4 на сім'ю з чотирьох осіб: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 дружину (позивача) та доньок ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Колишній чоловік у квартирі не проживає тривалий час, а рахунки переоформлені на доньку ОСОБА_2 .
Позивач вказувала, що останнім часом стосунки з донькою погіршилися та 16 січня 2018 року вона (донька) помістила її (позивача) до пансіонату для осіб похилого віку. Усі її речі залишилися у квартирі, але доступу до постійного житла вона не має. ОСОБА_2 змінила замки у квартирі та уникає спілкування. Відповідачам та ОСОБА_4 10 серпня 2018 року вона надіслала вимоги про добровільне вирішення питання щодо приватизації квартири та розподілу особових рахунків на оплату комунальних послуг. Відповідачі листи не отримали, хоча про їх надходження повідомлялися. ОСОБА_4 вимогу отримав, але відповіді не надав, лише у телефонній розмові повідомив про те, що згоди не надасть. Позивач уважала, що має такі ж права на квартиру, як і відповідачі. Проте, донька не допускає її до єдиного житла та на дзвінки не відповідає. Оскільки вирішити питання у позасудовому порядку щодо порядку користування квартирою неможливо, то вона вимушена звернутися за захистом свого порушеного права до суду. Квартира є трикімнатною. Розмір кімнат перевищує житлові норми для однієї особи, а тому виділення їй у користування однієї кімнати площею 12,2 кв. м не порушить прав відповідачів.
ОСОБА_1 просила:
виділити у її (позивача) користування кімнату площею 12,2 кв. м, а в користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кімнати площами 18,4 кв. м та 9,8 кв. м;
залишити в спільному користуванні коридор 1, коридор 2, кухню, санвузол і ванну кімнату.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 08 липня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою задоволено.
Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином: у користування ОСОБА_1 виділено кімнату площею 12,2 кв. м; у користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виділено кімнати площами 18,4 кв. м та 9,8 кв. м; у загальному користуванні залишено: коридор 1, коридор 2, кухню, санвузол та ванну кімнату.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ордер на жиле приміщення, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , було отримано ОСОБА_4 20 вересня 1991 року. Окрім ОСОБА_4 , в ордер на дану квартиру були вписані і члени його сім'ї: ОСОБА_1 - як дружина, ОСОБА_5 - донька, ОСОБА_2 - донька. Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було розірвано. Проте, відповідно до частини другої статті 64 ЖК УРСР, особи, які перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї. Між сторонами існують неприязні відносини, відповідачі створюють неможливі умови для проживання позивача, чинять перешкоди в користуванні житлом. В даному випадку законодавство не містить заборони щодо захисту порушеного права, шляхом встановлення порядку користування неприватизованим житловим приміщенням. Тим паче, заявляючи таку вимогу, ОСОБА_1 не виходить за межі судового захисту, оскільки не порушує питання про визначення порядку володіння та розпорядження даним житлом, які можливі лише у тому випадку, коли майно належить особі на праві власності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 08 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою задоволено.
Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином: виділено ОСОБА_1 у користування житлову кімнату площею 12,2 кв. м (у технічному паспорті № 5); виділено ОСОБА_2 і ОСОБА_3 житлові кімнати площами 18,4 кв. м (у технічному паспорті №6) та 8,4 кв. м (у технічному паспорті № 7). Залишено у спільному користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наступні приміщення: коридор площею 11,8 кв. м (№1), кухню площею 9,2 кв. м (№ 4), ванну кімнату площею 2,5 кв. м (№ 3), туалет площею 1,7 кв. м (№ 2).
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 29 листопада 2018 року в справі було відкрите загальне позовне провадження. За таких обставин, за приписами цивільного процесуального законодавства повідомлення учасників справи про дату, час і місце засідання суду є обов'язковим. ОСОБА_2 свою апеляційну скаргу обґрунтовує неповідомленням її судом першої інстанції про дату, час і місце засідання суду, яке проведено 08 липня 2020 року без її участі. Як убачається із матеріалів справи про судове засідання, призначене на 08 липня 2020 року, відповідач ОСОБА_2 викликалася рекомендованим повідомленням (а.с. 204-205, т.1). Разом із тим, поштове відправлення повернуто суду за закінченням терміну зберігання. Розміщення оголошення про виклик ОСОБА_2 до суду на офіційному веб-сайті судової влади України не повністю узгоджується зі змістом частини одинадцятої статті 128 ЦПК України та матеріалами справи, а тому не може вважатися належним повідомленням. Отже, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки розглянув справу без участі відповідача ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання (перебування) якої відомо та яка належними чином про дату, час і місце засідання суду, що було проведено 08 липня 2020 року, повідомлена не була, а таке повідомлення було обов'язковим, та скаржник обґрунтовує апеляційну скаргу такою підставою. За такої обов'язкової підстави, апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове судове рішення, яким позов задовольняє у повному обсязі з наступних мотивів.
Апеляційний суд зазначив, що право ОСОБА_4 припинилося на спірне житло, коли за власною волею він знявся з реєстрації за адресою: квартира АДРЕСА_1 та зареєструвався за іншою адресою. Такі обставини належними чи допустимими доказами не спростовані. Також відсутні докази відновлення припиненого права третьої особи на житло у спосіб, передбачений законом. Рішенням Житомирського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року залишено без змін рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 травня 2020 року, яким відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_1 про визнання її такою, що втратила право на користування спірним житловим приміщенням (а. с. 8-9, т. 2). Рішенням встановлено, що ОСОБА_1 з 15 січня по 20 червня 2018 року перебувала в приватній установі з надання послуг щодо догляду із забезпечення проживання для осіб похилого віку. Договір із установою був укладений ОСОБА_2 . У період із 22 червня по 01 липня 2018 року ОСОБА_1 знаходилася на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні КП «Лікарня №2 ім. В.П. Павлусенка» Житомирської міської ради, а в подальшому, ОСОБА_7 нетривалий проміжок часу перебувала в санаторії з місцезнаходженням в Коростишівському районі Житомирської області. Після цього проживає в квартирі працівника церкви. Також у вказаному рішенні суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 не могла користуватися житлом постійно з поважних причин та спірна квартира сприймається нею, як її місце проживання. 10 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулася з письмовою вимогою до ОСОБА_2 про встановлення добровільного порядку користування спірною квартирою, оскільки останньою їй чиняться перешкоди у користуванні житлом (а. с.11, т. 1). Під час розгляду даного спору у судах першої та апеляційної інстанції між сторонами не досягнуто згоди щодо встановлення порядку користування спірною квартирою. Спір сторонами шляхом взаємних поступок не вирішений.
Апеляційний суд вказав, що позивачем заявлені вимоги до осіб, які мають право на житло, про встановлення порядку користування спірною квартирою, шляхом виділення їй у користування кімнати площею 12,2 кв. м. За технічною характеристикою спірного житла квартира АДРЕСА_1 розташована на другому поверсі п'ятиповерхового будинку та складається у трьох кімнат житловою площею 39 кв. м (12,2 кв. м; 18,4 кв. м; 8,4 кв. м), які усі є ізольованими та мають вихід лише у коридор квартири. Отже, суд першої інстанції при розгляді даного спору дійшов обґрунтованого висновку, що права позивача можуть бути захищені шляхом виділення останній у користування ізольованої житлової кімнати площею 12,2 кв. м, площа якої більше рівня середньої забезпеченості (7,5 кв. м) та не перевищує максимальну площу (13,65 кв. м). Проте, при виділенні двох житлових кімнат відповідачам: дочці ОСОБА_2 та її повнолітньому сину ОСОБА_3 суд першої інстанції припустився помилки, зазначивши площу однієї із кімнат 9,8 кв. м, якої не існує. Отже, апеляційний суд доходить висновку, що відповідачам належить виділити у користування житлові кімнати площами 8,4 кв. м та 18,4 кв. м, кожна із яких також є ізольованою, приймаючи до уваги, що відповідачі, хоча є родичами (мати та син), але особи різної статі та син досяг повноліття і старше дев'яти років. Площа кожної із кімнат перевищує рівень середньої забезпеченості (7,5 кв. м) та загальна площа на відповідачів не перевищує максимальної площі на кожного (13,65 кв. м х 2 = 27,3 кв. м (8,4+18,4=26,8 кв. м)). Окрім того, житлові кімнати, що виділяються відповідачам, знаходяться поряд (соборно). Відступ від ідеальних часток обговорювати передчасно, оскільки квартира ще не приватизована.
Аргументи учасників справи
У вересні 2021 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 08 липня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року, у якій просить: скасувати оскаржені судові; ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою судів залишилася та обставина, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є неналежними відповідачами у даній справі. Як встановлено судом, 20 вересня 1991 року на ім'я ОСОБА_4 . Міністерством оборони СССР КЕЧ Житомирського району було видано ордер на родину, яка складалася із чотирьох осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_8 та ОСОБА_2 . Відповідно до інформації, яка була надана КП «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №14» Житомирської міської ради договір найму квартири АДРЕСА_2 , не укладався. Суд апеляційної інстанції дійшов до помилкового висновку про припинення права користування ОСОБА_4 квартирою АДРЕСА_1 .
Зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 04 березня 2019 року у справі № 645/5178/17; від 04 вересня 2019 року у справі № 537/1801/16-ц; від 11 грудня 2019 року у справі № 199/1535/16-ц; від 01 квітня 2020 року у справі № 759/3860/17; від 07 червня 2021 року у справі № 641/8253/18; від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17; від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц; від 15 травня 2019 року у справі № 554/10058/17; від 08 липня 2020 року у справі № 612/808/18.
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу в якому просить: продовжити строк для подання відзиву на касаційну скаргу; касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення залишити без змін.
Клопотання мотивоване тим, що строк для подання відзиву на касаційну скаргу мотивоване тим, що ОСОБА_1 отримала ухвалу про відкриття касаційного провадження тільки 18 жовтня 2021 року та не могла належним чином підготувати відзив на касаційну скаргу за один день, а тому подає його в найкоротший можливий термін.
Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Аналіз клопотання свідчить, що строк на подання відзиву пропущений з поважних причин, а тому суд продовжує його.
Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що в касаційній скарзі, скаржник посилається на те, що підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах ВС від 04 березня 2019 року у справі № 645/5178/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 537/1801/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі №759/3860/17. від 07 червня 2021 року у справі № 641/8253/18. В той же час, зазначені скаржником позиції Верховного Суду, які повинні були врахувати суди попередніх інстанцій - не мають жодного відношення до даної справи. Останні, хоча і постановлені Верховним Судом у справах, що не є подібними.
У касаційній скарзі, скаржник зазначає, що неправильно визначені відповідачі у справі, оскільки відповідачем у даному випадку має виступати міська рада, котра являється орган місцево самоврядування та наймодавцем квартири. В даному випадку, спір виник щодо порядку користування житлом. Спір стосується наймача та членів сім'ї наймача. Даний спір не має жодного відношення до органу місцевого самоврядування, оскільки не стоїть питання про визнання наймача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, розірвання договору найму жилого приміщення і виселення в зв'язку з систематичним порушенням правил співжиття, псуванням і руйнуванням жилих приміщень, тощо.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року: відкрито касаційне провадження у справі та встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 20 жовтня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року призначено справу до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 04 березня 2019 року у справі № 645/5178/17; від 04 вересня 2019 року у справі № 537/1801/16-ц; від 11 грудня 2019 року у справі № 199/1535/16-ц; від 01 квітня 2020 року у справі № 759/3860/17; від 07 червня 2021 року у справі № 641/8253/18; від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17; від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц; від 15 травня 2019 року у справі № 554/10058/17; від 08 липня 2020 року у справі № 612/808/18.
Фактичні обставини
Апеляційний суд встановив, що ордер на жиле приміщення, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , було отримано ОСОБА_4 20 вересня 1991 року. Окрім ОСОБА_4 , в ордер на дану квартиру були вписані і члени його сім'ї: ОСОБА_1 - як дружина, ОСОБА_5 - донька, ОСОБА_2 - донька.
В подальшому шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було розірвано.
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 .
Склад зареєстрованих осіб в квартирі АДРЕСА_1 - 3 чоловіка: ОСОБА_1 , 1947 року народження, онук ОСОБА_3 , 1993 року народження, дочка - ОСОБА_2 , 1973року народження. Особовий рахунок відкрито на ОСОБА_2 .
Спірна квартира не приватизована.
Апеляційний суд встановив, що припинилося право ОСОБА_4 на спірне житло у зв'язку із , коли за власною волею він знятям з реєстрації за адресою: квартира АДРЕСА_1 та реєстарцією за іншою адресою. Відсутні докази відновлення припиненого права третьої особи на житло у спосіб, передбачений законом.
Рішенням Житомирського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року в справі № 295/1105/19, залишеним без змін рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 травня 2020 року, відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_1 про визнання її такою, що втратила право на користування спірним житловим приміщенням
У справі № 295/1105/19 встановлено, що ОСОБА_1 з 15 січня по 20 червня 2018 року перебувала в приватній установі з надання послуг щодо догляду із забезпечення проживання для осіб похилого віку. Договір із установою був укладений ОСОБА_2 . У період із 22 червня по 01 липня 2018 року ОСОБА_1 знаходилася на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні КП «Лікарня №2 ім. В.П. Павлусенка» Житомирської міської ради, а в подальшому, ОСОБА_7 нетривалий проміжок часу перебувала в санаторії з місцезнаходженням в Коростишівському районі Житомирської області. Після цього проживає в квартирі працівника церкви. ОСОБА_1 не могла користуватися житлом постійно з поважних причин та спірна квартира сприймається нею, як її місце проживання. 10 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулася з письмовою вимогою до ОСОБА_2 про встановлення добровільного порядку користування спірною квартирою, оскільки останньою їй чиняться перешкоди у користуванні житлом.
Апеляційний суд встановив, що між сторонами не досягнуто згоди щодо встановлення порядку користування спірною квартирою. Спір сторонами шляхом взаємних поступок не вирішений.
Позиція Верховного Суду
У пункті 5 частини першої статті 396 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Аналіз пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України свідчить, що якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, то касаційне провадження закривається.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».
У справі, що переглядається позивач звернулась з позовом про встановлення порядку користування неприватизованою квартирою. Встановлені фактичні обставини: квартира не приватизована; сторони є користувачами квартири згідно з ордером; позивач просила виділити їй в користування ізольовану, не прохідну кімнату, що знаходиться в квартирі, яка складається у трьох кімнат житловою площею 39 кв. м (12,2 кв. м; 18,4 кв. м; 8,4 кв. м), кожна з яких є ізольованою та має вихід лише у коридор квартири. Площа кожної із кімнат перевищує рівень середньої забезпеченості (7,5 кв. м) та загальна площа на відповідачів не перевищує максимальної площі на кожного.
Усправі№ 645/5178/17 (провадження № 61-45649св18) сторони були співвласниками квартири на підставі свідоцтва про право власності та свідоцтва про право на спадщину за законом, суди встановили, що житлова кімната, яку позивач просить виділити відповідачу, не є ізольованою, через неї здійснюється вхід до двох інших ізольованих кімнат, які виділяються позивачеві. Верховним судом зазначено, що потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.
Усправі№ 537/1801/16-ц позивач звернулась з вимогою про встановлення порядку користування спільною квартирою. Суди встановили, що: спірна квартира належала співвласникам на праві спільної сумісної власності; згідно з висновком експертного будівельно-технічного дослідження виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири неможливо; квартира складається з трьох суміжних неізольованих житлових кімнат.
Усправі№ 199/1535/16-ц позивач звернувся з позовом про визначення порядку користування квартирою, зобов'язання вчинити дії, розподіл особового рахунку на оплату житлово-комунальних послуг. У зустрічному позові один з відповідачів просив про визнання правочину недійсним, витребування оригіналу свідоцтва про право власності на квартиру з чужого незаконного володіння. Суди встановили, що: квартира перебуває у спільній частковій власності; оскільки одна з кімнат є прохідною до інших двох кімнат, які позивач за первісним позовом просить передати в користування відповідача за первісним позовом та вхід до кімнат можливий через встановлення перегородок та влаштування дверного прорізу, зважаючи, що проти перенесення існуючого дверного прорізу та демонтажу перегородок між приміщеннями відповідач за первісним позовом заперечує, то такий порядок користування приміщеннями, порушує права відповідача, як співвласника квартири, а тому позовні вимоги в частині визначення порядку користування квартирою, зобов'язання відповідача виконати спільно з позивачем переобладнання спірної квартири згідно висновку експерта задоволенню не підлягають.
Усправі№ 759/3860/17 позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з позовом про встановлення порядку користування квартирою. Суди встановили, що: квартира перебуває у спільній частковій власності; ОСОБА_3 на час звернення до суду з даним позовом та на час ухвалення рішення судом першої інстанції не набула права спільної часткової власності на частку у спірній квартирі. Верховний Суд у цій справі зазначив, що колегія суддів не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про визначення саме такого порядку користування спірної квартирою, оскільки надавши в користування позивачу кімнату площею 14,4 кв.м, а відповідачці 14,8 кв.м, та залишивши кімнату площею 15,2 кв. в загальному користуванні, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що кімната площею 14,8 кв.м не є ізольованою. Крім того, такий порядок фактично зменшує як частку ОСОБА_1 так і частку інших співвласників у праві спільної сумісної власності вказаною квартирою, яка становить по 22,2 кв. м. Тому встановлений судами попередніх інстанції порядок щодо користування кімнатами в квартирі для сторін та спільне користування всіма іншими приміщеннями квартири не відповідає вимогам закону та порушує права сторін.
Усправі№ 641/8253/18 ОСОБА_1 звернувся з позовом про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом вселення, визначення порядку користування житлом, виселення. Судами встановлено, що відповідно до технічного паспорта квартира складається з двох кімнат, житловою площею 29, 1 кв. м, у тому числі одна кімната, площею 17, 6 кв. М, інша кімната, площею 11, 5 кв. м. Одна кімната не є ізольованою, а є прохідною між коридором та другою кімнатою. Враховуючи, що одна з кімнат, яку позивач просить виділити у користування відповідачу, є прохідною, а сторони не є членами сім'ї, а є сторонніми особами, апеляційним судом відмовлено в задоволенні позову.
Усправі№ 638/2304/17 ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування грошових коштів; у справі № 523/9076/16-ц. Суди встановили, що ОСОБА_1 пред'явив позов до ОСОБА_2 , оспорюючи договір дарування грошових коштів, який у подальшому став підставою для скасування податкових повідомлень ГУ ДФС у Харківській області в адміністративній справі.
Висновки Верховного Суду у справах № 523/9076/16-ц, № 308/3162/15-ц, № 127/93/17-ц, № 570/3439/16-ц, № 372/51/16-ц, № 554/10058/17, № 612/808/18стосуються того, що визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача, а установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Втім, в зазначених справах не є тотожними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також є різним матеріально-правове регулювання спірних відносин зі справою, що переглядається.
Таким чином, висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду: від 04 березня 2019 року у справі № 645/5178/17; від 04 вересня 2019 року у справі № 537/1801/16-ц; від 11 грудня 2019 року у справі № 199/1535/16-ц; від 01 квітня 2020 року у справі № 759/3860/17; від 07 червня 2021 року у справі № 641/8253/18; від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17; від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц; від 15 травня 2019 року у справі № 554/10058/17; від 08 липня 2020 року у справі № 612/808/18та на які посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними до правовідносин в справі, що переглядається.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
З урахуванням того, що після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України Верховним Судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду: від 04 березня 2019 року у справі № 645/5178/17; від 04 вересня 2019 року у справі № 537/1801/16-ц; від 11 грудня 2019 року у справі № 199/1535/16-ц; від 01 квітня 2020 року у справі № 759/3860/17; від 07 червня 2021 року у справі № 641/8253/18; від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17;від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц; від 15 травня 2019 року у справі № 554/10058/17; від 08 липня 2020 року у справі № 612/808/18 та на які посилалася особа у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, то суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження.
Керуючись статтями 127, 260, 396, 400 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Продовжити ОСОБА_1 термін на подання відзиву на касаційну скаргу.
Закрити касаційне провадження у справі № 295/12440/18 за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 08 липня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року , з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме - застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 04 березня 2019 року у справі № 645/5178/17; від 04 вересня 2019 року у справі № 537/1801/16-ц; від 11 грудня 2019 року у справі № 199/1535/16-ц; від 01 квітня 2020 року у справі № 759/3860/17; від 07 червня 2021 року у справі № 641/8253/18; від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17; від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц; від 15 травня 2019 року у справі № 554/10058/17; від 08 липня 2020 року у справі № 612/808/18.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук