Постанова
Іменем України
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 948/1158/19
провадження № 61-14556св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідачі: фермерського господарства «Анаско», ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу фермерського господарства «Анаско» на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 18 березня 2021 року в складі судді: Косик С. М., та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 липня 2021 року в складі колегії суддів: Абрамова П. С., Бондаревської С. М., Пилипчук Л. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися із позовом до ФГ «Анаско», ОСОБА_4 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування його державної реєстрації.
Позов мотивований тим, що 01 жовтня 2012 року між ОСОБА_4 та ФГ «АНАСКО» укладений договір оренди земельної ділянки площею 6,5800 га на території Павлівської сільської ради, кадастровий номер 5323085000:00:004:0013, який зареєстрований у відділі Держземагенства у Машівському району. Оскільки на час укладення договору оренди 01 жовтня 2012 року між ОСОБА_4 та ФГ «Анаско» земельна ділянка, яка передана ОСОБА_4 в оренду вказаному фермерському господарству, згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 15 грудня 2003 року, належала в рівних частках позивачам та відповідачу ОСОБА_4 , тобто, вона не була єдиним власником земельної ділянки та не мала права одноособово нею розпоряджатися, а в подальшому і державний акт, виданий на ім'я ОСОБА_4 був визнаний судом недійсним, а тому і оспорюваний договір оренди земельної ділянки потрібно визнати недійсним.
25 квітня 2019 року було виділено ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в натурі у спільну часткову власність по ј частині кожному, вищевказану земельну ділянку та рекомендовано посвідчити право власності на неї в установленому законом порядку. Натомість, зареєструвати за кожним із них право власності не вдалось, так як було відмовлено у зв'язку з тим, що станом на 27 липня 2016 року існували обмеження (обтяження) орендою від 18 грудня 2012 року, а угода про розірвання оренди не зареєстрована.
ФГ «АНАСКО» у добровільному порядку розірвати договір оренди землі не погоджується.
Позивачі зазначили, що позовну давність ними пропущено з поважних причини, оскільки обставини видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, в якому було зазначено, що спадкоємцями майна є в тому числі і вони в рівних частинах з ОСОБА_4 їм стали відомі на весні 2018 року, коли ознайомилися з вказаним свідоцтвом на спадщину за законом, а потім і дізналися про укладення договору оренди земельної ділянки.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили:
визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2012 року, укладений між ОСОБА_4 та ФГ «АНАСКО» в особі Пікуля Р. М., як такий, що вчинений батьками (в даному випадку матір'ю позивачів) з явним порушенням законних інтересів неповнолітніх дітей;
скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2012 року між ОСОБА_4 та ФГ «АНАСКО» від 18 грудня 2012 року за реєстраційним номером 532300004001886;
визнати обставини причин пропуску позовної давності поважними та поновити пропущений строк на звернення до суду.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Ухвалою Машівського районного суду Полтавської області від 27 листопада 2019 року у складі судді: Косик С. М., відкрито провадження у справі.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позовну заяву подано з додержанням вимог статей 175, 177 ЦПК України, підстави для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження відсутні. Позовна заява підсудна Машівському районному суду Полтавської області і по справі може бути відкрито провадження. Відповідно до статей 19, 274 ЦПК України, ураховуючи значення справи для сторін, категорію та складність справи, справа не може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 18 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено.
Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2012 року, укладений між ОСОБА_4 та ФГ «АНАСКО», що зареєстрований у відділі Держземагенства у Машівському районі, запис у Державному реєстрі земель від 18 грудня 2012 року за номером 532300004001886, щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення, розташованої на території Павлівської сільської ради, загальною площею 6,58 га.
Скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2012 року, укладеного між ОСОБА_4 та ФГ «АНАСКО», що зареєстрований у відділі Держземагенства у Машівському районі, запис у Державному реєстрі земель від 18 грудня 2012 року за номером 532300004001886, щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення, розташованої на території Павлівської сільської ради, загальною площею 6,58 га.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 позов визнала та пояснила, що в 2002 році помер її чоловік ОСОБА_6 та всі їхні троє дітей були на той час неповнолітні. Вона звернулася для оформлення спадщини до нотаріуса, в неї був на руках сертифікат, в 2005 році отримала державний акт, спочатку земля була в оренді іншого підприємства, потім в 2012 році передала землю в оренду Пікулю Р. М. , але підписувала чисті аркуші паперу, вже пізніше побачила, що підписала договір на 49 років. В 2018 році вони з дітьми робили вдома ремонт і діти виявили документи про те, що вони також спадкоємці після смерті батька на належний йому земельний пай, а договір підписаний тільки нею, після того вони почали звертатися до адвоката. 29 вересня 2018 року позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , звернулися до ФГ «Анаско» з претензією щодо добровільного розірвання договору оренди землі, укладеного ним 01 жовтня 2012 року з ОСОБА_4 з подальшим укладенням з кожним із них окремих договорів. У відповідь на вказане звернення голова ФГ «Анаско» Пікуль Р. М. повідомив, що підстав для розірвання договору оренди землі немає.
Суд першої інстанції вказав, що оскільки на час укладення договору оренди 01 жовтня 2012 року між ОСОБА_4 та ФГ «Анаско» земельна ділянка, яка була передана ОСОБА_4 в оренду ФГ «Анаско», належала не тільки ОСОБА_4 , але й позивачам (спадкоємцям померлого) в рівних частках позивачам згідно зі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 грудня 2003 року, і ОСОБА_4 не була єдиним власником земельної ділянки та не мала права одноособово нею розпоряджатися, а в подальшому і державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_4 , був визнаний судом недійсним, суд першої інстанції зробив висновок, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки має бути визнаний недійсним.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 28 липня 2021 року апеляційну скаргу ФГ «Анаско» на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 18 березня 2021 року та ухвалу Машівського районного суду Полтавської області від 27 листопада 2019 року залишено без задоволення.
Ухвалу Машівського районного суду Полтавської області від 27 листопада 2019 року про відкриття провадження у справі та рішення Машівського районного суду Полтавської області від 18 березня 2021 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при укладенні ОСОБА_1 оспорюваного договору з ФГ «Анаско» були порушені спадкові права позивачів на земельну ділянку, захист яких був здійснений у судовому порядку шляхом визнання незаконним державного акту на право приватної власності на землю серії ПЛ № 142215 площею 6,580 га, виданого 18 травня 2005 року, та скасування його державної реєстрації (справа № 540/1094/18 рішення Машівського районного суду Полтавської області від 25 квітня 2019 року, що набрало законної сили 24 лютого 2020 року). Не зважаючи на те, що державний акт на право приватної власності на ім'я ОСОБА_1 на землю був скасований, ФГ «Анаско» не розірвало договір оренди земельної ділянки з останньою, а продовжує користуватись земельною ділянкою в порушення прав власників (позивачів у справі). Тому суд першої інстанції зробив правильний висновок, що права та інтереси позивачів мають буди захищені і визнання договору оренди земельної ділянки недійсним забезпечить реальне відновлення порушених прав, оскільки наявність запису в державному реєстрі про обтяження земельної ділянки оспорюваним договором оренди перешкоджає позивачам здійснити ними реєстрацію права власності на успадковані частки вказаної земельної ділянки.
При вирішенні питання поважності причин пропуску позовної давності суд першої інстанції правильно вважав, що на час видачі свідоцтва про право на спадщину до майна спадкодавця ОСОБА_6 та державного акта, виданого на ім'я ОСОБА_4 та у подальшому скасованого, позивачі були неповнолітніми, а тому не були обізнані про порушення їх спадкових прав. Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачі спільно проживали із матір'ю, ОСОБА_4 , і мали повний доступ до правовстановлюючих документів, були обізнані про отримання ОСОБА_4 орендних виплат, мають характер припущень, які не можуть бути покладені в основу доказування, та не спростовують висновку суду про те, що позивачі були неповнолітніми і не могли довідатися про порушення свого права. Згідно матеріалів справи до суду позивачі звернулися в листопаді 2019 року. Оспорюваний договір оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2012 року вони не укладали, а про наявність договору оренди земельної ділянки дізналися у 2018 році. Таким чином, позивачі звернулися до суду протягом трьох років з дня коли вони дізналися про порушення свого права.
Ухвалою Машівського районного суду Полтавської області від 27 листопада 2019 року у справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Посилання в апеляційній скарзі на процесуальні порушення місцевого суду, що на його думку, перешкоджали відкриттю провадження у справі, були підставами для залишення позову без руху, є занадто формальними, а тому відкриття провадження у справі судом першої інстанції відбулось з дотриманням права позивачів на доступ до правосуддя. Заявник в апеляційній скарзі зазначав на відсутність правомочності ОСОБА_3 щодо права підпису позовної заяви від імені ОСОБА_1 . З приводу цього слід зазначити, що в матеріалах справи наявна довіреність від ОСОБА_1 на представництво ОСОБА_3 у суді з правом підпису документів від імені довірителя. Вказана довіреність була предметом огляду суду першої інстанції та представництво інтересів, у тому числі і здійснення довірителем підпису позовної заяви довіреною особою, ОСОБА_1 , не заперечувала.
Аргументи учасників справи
ФГ «Анаско» 28 серпня 2021 року засобами поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 18 березня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 липня 2021 року, в якій просить: скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачі у справі не є сторонами договору оренди землі. На момент укладення оспорюваного договору оренди землі у позивачів існувало не реалізоване право на спадщину за законом. Судом апеляційної інстанції не врахований висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, відповідно до якого неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин, також не врахований висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах щодо належного способу захисту коли сторони не виявляли свого волевиявлення на укладення договору викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року справа № 145/2047/16-ц. Суди зробили висновок про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України, незважаючи на те, що позивачі не були сторонами оспорюваного ними договору оренди землі , цей договір ними не підписувався, умови його не погоджувались. Тому належним способом захисту є звернення до суду з позовом про повернення земельної ділянки, яка є предметом договору оренди, а не визнання такого правочину недійсним. Належним способом захисту є не вимога про визнання правочину недійсним, а вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Помилковими є висновок судів про існування факту порушення спадкового права позивачів на земельну ділянку при укладенні ОСОБА_4 договору оренди землі, оскільки суди не вказують, яка саме норма матеріального права була порушена. Чинним є державний акт на право приватної власності на землю серії ПЛ № 142215 площею 6,580 га від 18 травня 2005 року, оскільки постановою Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 540/1094/18 постанова Полтавського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року скасована і справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У матеріалах справи відсутні докази того, що оспорюваним договором оренди землі було порушено права позивачів. У матеріалах справи є докази того, що позивачі мали користь (додаткові блага) від існування цього договору, оскільки грошові кошти за оренду цієї землі отримувала їхня рідна мати, що веде із ними спільний побут (в позові позивачі зазначають що вони разом робили ремонт у будинку своєї матері ОСОБА_4 , який був їх постійним житлом і зазначають цей будинок як місце свого постійного проживання).
Відповідно висновки судів про те. що на момент укладення договору оренди позивачі були неповнолітніми не відповідає дійсності. Позов заявлено 05 листопада 2019 року, а про існування свого права на спадщину та спірного договору позивачі знали раніше, ніж за три роки до моменту пред'явлення позову, оскільки на момент укладення договору оренди 01 жовтня 2012 року позивачі вже були повнолітніми, тобто, від цього часу до моменту пред'явлення позову минуло більше 5-ти років; позивачі мали в наявності свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 грудня 2003 року. Суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про те, що реалізація спадкоємцями права на спадщину є підставою для поновлення позовної давності.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц; від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц; та постановах Верховного Суду України: від 09 грудня 2015 року у справі № 6-849цс15; у справі № 6-233цс14; від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16; від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17; від 28 вересня 2016 року у справі № 6-832цс15; від 14 вересня 2016 року у справі № 6-2165цс15; від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14; від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1503цс16; від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс16.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 01 жовтня 2012 року між ОСОБА_4 та ФГ «АНАСКО» укладено договір оренди землі.
За умовами вказаного договору ОСОБА_4 передала ФГ «АНАСКО» в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, розташовану на території Павлівської сільської ради, загальною площею 6,58 га, зі сплатою орендної плати в натуральній та грошовій формі не менше 3 % у строк з 01 вересня по 31 грудня.
Договір був зареєстрований у відділі Держземагенства у Машівському районі, запис 18 грудня 2012 року за номером 532300004001886.
Сертифікат на право на земельну частку (пай) серія ПЛ № 0286060 був виданий ОСОБА_6 на підставі розпорядження Машівської райдержадміністрації від 01 квітня 1997 року № 113 на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Павлівка» розміром 6,45 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).
Відповідно до дубліката свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 грудня 2003 року, виданого державним нотаріусом Машівської державної нотаріальної контори Асановою Р. Ш., спадкоємцями майна ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина - ОСОБА_4 та неповнолітні діти, зокрема: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в рівних частках кожному у спадковому майні, що складається з права на земельну ділянку (пай) землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Павлівка» розміром 6,45 га в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка належала спадкодавцю на підставі права, посвідченого сертифікатом ПЛ № 0286060 Машівської райдержадміністрації 20 грудня 1997 року, зареєстрованого 11 лютого 1998 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 60.
Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 25 квітня 2019 року визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Машівської районної державної адміністрації Полтавської області від 06 січня 2005 року за № 6 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам Павлівської сільської ради у розмірі земельної частки (паю)» у частині передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 6,58 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на дільниці приватизації бувшого КСП «Павлівка», а також визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 142215 площею 6,580 га, розташованої на території Павлівської сільської ради Машівського району Полтавської області, який був виданий 18 травня 2005 року ОСОБА_4 на підставі розпорядження голови Машівської районної державної адміністрації № 6 від 06 січня 2005 року та зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010555800012 і скасовано його державну реєстрацію.
Рішенням сільського голови Михайлівської сільської ради Машівського району Полтавської області на 27 сесії сьомого скликання № 1235 від 16 серпня 2019 року було вирішено виділити гр. ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в натурі (на місцевості) у спільну часткову власність по ј частині кожному, земельну ділянку площею 6,5800 га за кадастровим номером 5323085000:00:004:0013 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Михайлівської сільської ради Машівського району Полтавської області та рекомендовано вказаним особам посвідчити право власності на вказану земельну ділянку у встановленому законодавством порядку.
29 вересня 2018 року ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , звернулися до ФГ «Анаско» з претензією щодо добровільного розірвання договору оренди землі, укладеного ним 01 жовтня 2012 року з ОСОБА_4 з подальшим укладенням з кожним із них окремих договорів.
У відповідь на вказане звернення голова ФГ «Анаско» Пікуль Р. М. повідомив, що підстав для розірвання договору оренди землі немає.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина шоста статті 203 ЦК України).
Аналіз частини шостої статті 203 ЦК України свідчить, що будь-які правочини, що вчиняються батьками (усиновлювачами), не можуть суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей. Така вимога спрямована на створення можливостей для охорони майнових прав та інтересів вказаних осіб. Звичайно, діти за життя батьків (усиновлювачів), за винятком певних випадків, не мають відповідних прав на їх майно. Однак заради забезпечення недопущення порушення їх прав та інтересів та можливості реалізації батьками відповідних майнових
прав щодо дитини (наприклад, на утримання дитини - стаття 180 СК України) передбачається, що при вчиненні будь-яких правочинів батьки мають враховувати права та інтереси дітей.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 жовтня 2021 року у справі № 587/1697/19 (провадження № 61-5327св21) зазначено: «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2021 року у справі № 761/40409/16-ц (провадження № 61-9813св20) зазначено, що: «під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах».
Поділ спадкового майна провадиться за згодою спадкоємців, що прийняли спадщину. При недосягненні згоди поділ провадиться судовим порядком відповідно до часток належних кожному з спадкоємців за законом або за заповітом (частина перша статті 562 ЦК УРСР 1963 року).
Тобто, спадщина належить спадкоємцям, які прийняли її на праві спільної часткової власності
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюютьсяЗемельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (частина перша статті 2 Закону України «Про оренду землі»).
Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи (частина перша статті 4 Закону України «Про оренду землі»).
Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (частина перша статті 761 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що за загальним правилом саме власник тієї або іншої речі, реалізовуючи право власності, укладає договір найму. Він може це здійснювати безпосередньо або ж за допомогою представника. Проте, можливе укладення договору найму й особою, якій належать майнові права на предмет найму. Для визначення того, хто може бути орендодавцем в договорі оренди земельної ділянки, не виключається застосування положень частини першої статті 761 ЦК України (особа, яка має майнові права). Аналіз частини першої статті 761 ЦК України свідчить, що до особи, якій належать майнові права, відноситься також співвласник у праві спільної часткової власності на земельну ділянку.
Плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 359 ЦК України).
У справі, що переглядається:
при зверненні із позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2012 року, укладений між ОСОБА_4 та ФГ «АНАСКО» в особі Пікуля Р. М., посилаючись на те, що цей договір вчинений батьками, а саме - матір'ю позивачів, з явним порушенням законних інтересів неповнолітніх дітей;
суди встановили, що земельна ділянка, яка є предметом договору оренди землі від 01 жовтня 2012 року, укладеного між ОСОБА_4 та ФГ «АНАСКО», належить спадкоємцям майна ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: ОСОБА_4 (дружина) та неповнолітнім дітям, зокрема: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в рівних частках кожному;
суди не врахували, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (частина перша статті 761 ЦК України). До особи, якій належать майнові права, відноситься також співвласник у праві спільної часткової власності на земельну ділянку;
встановлені судами обставини свідчать про відсутність порушень прав та інтересів позивачів з боку відповідачів оспорюваним договором;
за таких обставин, відсутні як підстави для недійсності оспорюваного договору оренди землі, так і порушені права чи інтереси внаслідок укладення цього договору. Тому суди зробили помилковий висновок про задоволення вимог про визнання договору оренди недійсними та відповідних похідних вимог. У зв'язку із цим оскаржені рішення належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 жовтня 2021 року у справі № 587/1697/19 (провадження № 61-5327св21) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2021 року у справі № 761/40409/16-ц (провадження № 61-9813св20), колегія суддів вважає, що оскаржені рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити; оскаржені рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
ФГ «Анаско» сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 152,60 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 3 073,60 грн. Тому з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ФГ «Анаско» підлягають стягненню судові витрати по 1 408,70 грн.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу фермерського господарства «Анаско» задовольнити.
Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 18 березня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 липня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до фермерського господарства «Анаско», ОСОБА_4 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування його державної реєстрації відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь фермерського господарства «Анаско» 1 408,70 грн судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь фермерського господарства «Анаско» 1 408,70 грн судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь фермерського господарства «Анаско» 1 408,70 грн судових витрат.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Машівського районного суду Полтавської області від 18 березня 2021 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 28 липня 2021 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук