09 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 910/19319/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакова І.В. (головуючий), Львов Б.Ю., Селіваненко В.П.,
за участю секретаря судового засідання Шевчик О.Ю.,
представників учасників справи:
позивача - державного підприємства "Прозорро" - Вельгуш В.А., адвокат (довіреність від 16.03.2021 №206/08/773/11), Лучинкін Є.С., адвокат (довіреність від 04.12.2020)
відповідача - Рахункової палати України - Костицька С.В. (у порядку самопредставництва),
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України - не з'явились,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу державного підприємства "Прозорро"
на рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2021 (суддя Ярмак О.М.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 (головуючий суддя: Буравльов С.І., судді: Шапран В.В., Андрієнко В.В.)
у справі № 910/19319/20
за позовом державного підприємства "Прозорро" (далі -Підприємство, позивач, скаржник)
до Рахункової палати України (далі - відповідач),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Міністерство),
про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації.
Короткий зміст позовних вимог
Підприємство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Рахункової палати України про: 1) визнання недостовірною та такою, що завдає шкоди діловій репутації Підприємства, інформації, поширеної Рахунковою палатою України в рішенні від 29.11.2018 № 30-4 про розгляд звіту про результати аудиту ефективності використання та розпорядження майном Підприємства, що має фінансові наслідки для державного бюджету(далі - Рішення), а саме недостовірної інформації:
- в абзаці третьому сторінки 6 Рішення з текстом: "ДП "Прозорро" неправомірно збільшило первісну вартість нематеріальних активів на 0,9 млн. грн, у тому числі вартість об'єктів "Інформаційно-телекомунікаційна система "Рrоzоrro" на 0,3 млн. грн витрат, здійснених Громадською організацією "Трансперенсі Інтернешнл Україна" на модифікацію об'єкта Інформаційно-аналітичної системи "Рrоzоrro", права інтелектуальної власності на який є власністю цієї громадської організації, та "Програмно-апаратний комплекс веб-порталу Інформаційно-аналітична система з питань державних держзакупівель" - на суму витрат поточного періоду щонайменше 0,6 млн. грн. Як наслідок, викривлено дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності, а саме на 0,9 млн. грн завищено вартість нематеріальних активів та власний капітал";
- в абзаці другому сторінки 8 Рішення з текстом: "Міністерство не виконало покладених на нього статтею 8-1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" повноважень щодо погодження проекту договору про надання аудиторських послуг, укладеного між ДП "Прозорро" та ТОВ "Крестон Сі Джі Аудит". У результаті, договір укладено з аудиторською фірмою, яка на дату укладання договору (29.05.2017 р.) не мала права проводити аудит, оскільки не була включена до Переліку аудиторських фірм, які відповідають критеріям для проведення обов'язкового аудиту (включена 21.12.2017)";
- в абзаці першому сторінки 9 Рішення з текстом: "Про недостовірну оцінку фіскальних ризиків ДП "Прозорро" може також свідчити виправлення підприємством фінансової звітності за 2016 рік та неповідомлення про це орган управління. Основні фінансові показники діяльності ДП "Прозорро" не можуть бути підтверджені Рахунковою палатою, оскільки після оприлюднення фінансової звітності за 2016 рік ДП "Прозорро" у 2017 році в бухгалтерському обліку виправило помилки минулих періодів та змінило показники фінансової звітності за 2016 рік. Коригування звітності здійснюється з порушенням пунктів 4 та 5П(С)БО 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах". Це дає підстави зробити висновок про існування суттєвого ризику сплати податків у неповному обсязі. Відповідно до п.п. 1 п. 5 Порядку формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків, затверджено наказом Мінфіну від 02.06.2015 р. № 524 (у редакції наказу Мінфіну від 26.03.2018 р. № 386), наявність інформації про ухилення від оподаткування, отриманої із зовнішніх джерел, є одним із критеріїв (високий ступінь ризику) відбору платників податків-юридичних осіб";
- в абзаці першому сторінки 4 Рішення з текстом: "ДП "Прозорро" не є повноправним власником майнових прав на усі об'єкти, що входять до складу ІТС "Рrоzоrro", а отже, при створенні ІТС "Рrоzоrro" не було забезпечено належного дотримання державних інтересів у частині ефективного функціонування електронної системи закупівель. Фактично, ГО "Трансперенсі Інтернешнл Україна" не передала у власність підприємства права інтелектуальної власності на об'єкти ІАС (включені до ІТС "Прозорро"), а лише надала невиключну ліцензію і залишається її власником. Крім того, з урахуванням вимог статті 429 ЦК України та за відсутності угоди між власником майнових прав на ІТС (фізична особа та підприємство), яка визначає відносини між ними, майнові права інтелектуальної власності на доопрацьовану ІТС також належать приватній особі Корнійчуку В.В. (який передав підприємству виключні майнові права лише на два модулі)";
- в абзаці другому сторінки 1 рішення з текстом: "Результати аудиту засвідчили, що ДП "Прозорро" за 2,5 роки із збиткового стало прибутковим. Однак, незважаючи на щорічне зростання обсягу доходів, прибуток підприємства зменшується. Одним з чинників, що впливають на зменшення прибутку, є збільшення собівартості, насамперед витрат на оплату праці, питома вага яких щороку зростає. При цьому протягом останніх 1,5 року наявна істотна диспропорція між високими темпами зростання витрат на оплату праці та приростом чистого доходу ДП "Прозорро". Так, показник чистого доходу зріс на 19,2%, а витрати на оплату праці - на 119,6%. За підсумками І півріччя 2018 року підприємство отримало чистого доходу на 5,4% більше, ніж за аналогічний період 2017 року, а витрати на оплату праці за цей період зросли на 41,9%. Відповідно, зменшується чистий прибуток та відрахування його частини до Державного бюджету України. Зазначене може свідчити про свідоме збільшення витрат з метою мінімізації платежів підприємства до бюджету";
- в абзаці другому сторінки 4 Рішення з текстом "З 01.04.2016 р. по 30.06.2018 р. підприємство сплатило 31128,9 тис. грн винагороди операторам попередньо авторизованих електронних майданчиків та отримало від них 165233 тис. грн. Враховуючи, що введення в дію та функціонування ІТС "Рrozorro", електронних майданчиків відбуваються з недотриманням законодавчих та нормативних актів, ці витрати та надходження здійснені з порушенням вимог законодавства";
- в абзацах першому- третьому сторінки 5 Рішення з текстом: "Також Міністерство в порушення вимог підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 р. № 859 "Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об'єднань державних підприємств" та Положення про розрахунок розміру посадового окладу, затвердженого наказом Мінекономрозвитку № 726, визначило в контракті з генеральним директором ДП "Прозорро" оклад у розмірі 75,95 тис. грн, завищений на 32,55 тис. грн. Внаслідок цього ОСОБА_1 на порушення вимог нормативних актів нараховано та виплачено (за розрахунками) 504,46 тис. грн (у тому числі щоквартальної премії за II квартал 2017 року - II квартал 2018 року та винагорода за ефективне управління державним майном в 2017 році). Беручи до уваги незаконне завищення окладу, заробітна плата, отримана ОСОБА_1 за час перебування на посаді генерального директора, за фактично відпрацьований час та з урахуванням розміру окладу, визначеного відповідно до вимог законодавства, потребує перерахунку та стягнення з цієї особи різниці на рахунок підприємства";
- в абзаці одинадцятому сторінки 12 заключної частини Рішення з текстом: "забезпечення відшкодування зайво отриманих у 2016, 2017 роках та І півріччі 2018 року генеральним директором ДП "Прозорро" Задворним В.В. сум квартальних премій та винагороди за ефективне управління майном внаслідок завищення окладу, а також здійснення перерахунку заробітної плати з урахуванням фактично відпрацьованого часу та окладу, встановленого відповідно до вимог чинного законодавства";
2) зобов'язання спростувати таким способом, яким було поширено Рахунковою палатою України інформацію, у рішенні про розгляд Звіту про результати аудиту ефективності використання та розпорядження майном Державного підприємства "Прозорро", що має фінансові наслідки для державного бюджету, від 29.11.2018 № 30-4.
Вимоги позивача обґрунтовані тим, що розповсюджене відповідачем рішення, яке містило недостовірну інформацію, призвело до відкриття кримінальних проваджень та мало для позивача значні правові наслідки, принизило ділову репутацію підприємства шляхом поширення відповідачем неправдивих, неточних та неповних відомостей, наявних у вказаному рішенні, що дискредитують спосіб ведення та результати діяльності підприємства, а тому, на думку позивача, наявна в Рішенні недостовірна інформація підлягає спростуванню.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.03.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021, у задоволенні позову Підприємства відмовлено.
Суди дійшли висновку, що інформація, яка міститься в оспорюваному рішенні про розгляд звіту про результати аудиту ефективності використання та розпорядження майном Підприємства, є оцінкою Рахункової палати України, яка сформована на основі документів та інформації, які під час аудиту було надано відповідачу, а викладена в зазначеному рішенні відповідача інформація відображає оцінку Рахункової палати України, сформовану за результатами здійсненого заходу державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту), яка позивачем належними доказами не спростована. Під час розгляду справи не було доведено приниження ділової репутації позивача у зв'язку з поширенням зазначеної вище інформації в оспорюваному рішенні відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Підприємство (з урахуванням додаткових пояснень щодо усунення недоліків касаційної скарги), з підстав, визначених у касаційній скарзі, просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021, а справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на підстави касаційного оскарження судових рішень, які передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та вказує, що судами попередніх інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях порушено право останнього на справедливий суд та не враховано висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.10.2019 у справі №906/904/16, а також застосовано норми права, а саме положення статті 277 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) та статті 47-1 Закону України "Про інформацію", без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 757/22307/17-ц, від 10.04.2019 у справі № 398/4136/15-ц, від 20.05.2019 у справі № 591/7099/16-ц, від 06.03.2019 у справі №545/3721/15-ц, від 30.10.2019 у справі №906/904/16,від 13.03.2019 у справі № 916/679/18, від 08.08.2018 у справі № 925/595/17, від 19.12.2018 у справі № 910/4014/16.
Також Підприємство посилається на те, що суди попередніх інстанцій під час ухвалення судових рішень належним чином не дослідили зібрані у справі докази , що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.
Доводи інших учасників справи
Від Рахункової палати України надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому остання просить залишити рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 без змін, а касаційну скаргу Підприємства - без задоволення. При цьому Рахункова палата України вважає, що суди попередніх інстанцій дотримались вимог процесуального та матеріального права, а також врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. У судових рішеннях скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Від Міністерства відзиву на касаційну скаргу не надходило.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рахунковою палатою України з 05.09.2018 по 31.10.2018 проводився аудит ефективності використання та розпорядження майном Підприємства, що має наслідки для державного бюджету.
Предметом аудиту стало використання майна Підприємством у 2016-2017 роках та І півріччі 2018 року; доходів, які одержані від реалізації продукції, робіт та інших видів господарської діяльності; капітальних вкладів; коштів, отриманих з інших джерел, що не заборонені законодавством України, управлінські рішення уповноваженого органу управління та управлінські рішення Підприємства за напрямком аудиту; аналіз нарахування та сплати податків, зборів, інших платежів, що мають фінансові наслідки для державного бюджету; нормативно-правові акти, розпорядчі та інші документи за напрямом аудиту; статистична, фінансова звітність об'єктів аудиту, що відображає їх діяльність і стосується предмета аудита.
Рахунковою палатою України складено акт аудиту ефективності використання та розпорядження майном Підприємства, що має фінансові наслідки для державного бюджету від 31.10.2018 № 04-10/23.
На засіданні Рахункової палати України 29.11.2018 представлено звіт про результати аудиту ефективності використання та розпорядження майном Підприємства, що має фінансові наслідки для державного бюджету.
У подальшому, 29.11.2018 Рахунковою палатою України прийнято Рішення про розгляд звіту про результати розгляду аудиту ефективності, яким вирішено :
1) розробити план заходів з усунення виявлених порушень та недоліків і поінформувати Рахункову палату;
2) забезпечити використання ІТС "Prozorro" відповідно до вимог Закону України "Про публічні закупівлі";
3) забезпечити відшкодування зайво отриманих у 2016, 2017 роках та І півріччі 2018 року генеральним директором Підприємства Задворним В.В. сум квартальних премій та винагороди за ефективне управління майном внаслідок завищення окладу, а також здійснити перерахунок заробітної плати з урахуванням фактично відпрацьованого часу та окладу, встановленого відповідно до вимог чинного законодавства;
4) переглянути стратегічний план розвитку Підприємства до 2020 року, вилучити з нього напрями діяльності, пов'язані з друкуванням продукції, а також актуалізувати показники підприємства з урахуванням непровадження такої діяльності;
5) забезпечити розробку та подання на затвердження Мінекономрозвитку інвестиційних планів Підприємства на середньострокову перспективу (3-5 років) з метою виконання вимог Закону України "Про управління об'єктами державної власності";
6) розглянути питання щодо визначення осіб, відповідальних за здійснення фінансового контролю за використанням і збереженням фінансових ресурсів підприємства;
7) документально закріпити функції адміністрування та контролю за адмініструванням у посадових інструкціях відповідних фахівців;
8) вжити заходи щодо виконання у повному обсязі рекомендацій Рахункової палати України, наданих за результатами аналізу стану публічних закупівель.
Пунктом 8 Рішення № 30-4 вирішено направити матеріали щодо фактів виявлених порушень до Генеральної прокуратури України та Національного антикорупційного бюро України за підслідністю.
Листом від 04.01.2019 № 04-38 Рахунковою палатою України повідомлено Підприємство, що на засіданні Рахункової палати України 29.11.2018 розглянуто та затверджено звіт про результати аудиту.
Державне бюро розслідувань 27.05.2019 направило на адресу Підприємства лист з повідомленням про здійснення досудового розслідування кримінального провадження від 02.04.2019 № 62019000000000421 за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Підприємства за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України.
Листом від 25.07.2019 Національне антикорупційне бюро України повідомило про здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 24.07.2019 № 52019000000000646 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 191 Кримінального кодексу України, за фактом можливого заволодіння державним майном службовими особами державного підприємства.
Головний відділ по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області 10.06.2019 звернувся до Підприємства з листом, в якому просив останнього надати відомості, які підтверджують статус особи, уповноваженої на виконання функцій держави - директора Підприємства Задворного В.В.
Стверджуючи, що розповсюджене відповідачем рішення, на думку позивача, містило недостовірну інформацію, призвело до відкриття кримінальних проваджень та мало для останнього значні правові наслідки, принизило ділову репутацію підприємства шляхом поширення відповідачем неправдивих, неточних та неповних відомостей, наявних у вказаному рішенні, що дискредитують спосіб ведення та результати діяльності підприємства, позивач звернувся з позовом до суду.
Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Спір у даній справі стосується визнання інформації недостовірною, такою, що порушує право на недоторканість ділової репутації позивача та спростування недостовірної інформації.
За доводами касаційної скарги, Підприємство посилається, зокрема, на те, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях порушено право останнього на справедливий суд та не враховано висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.10.2019 у справі №906/904/16, а також застосовано норми права, а саме положення статті 277 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) та статті 47-1 Закону України "Про інформацію", без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 757/22307/17-ц, від 10.04.2019 у справі № 398/4136/15-ц, від 20.05.2019 у справі № 591/7099/16-ц, від 06.03.2019 у справі №545/3721/15-ц, від 13.03.2019 у справі № 916/679/18, від 08.08.2018 у справі № 925/595/17, від 19.12.2018 у справі № 910/4014/16.
Щодо наведеного Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 310 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або
4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Суд зазначає, що можливість касаційного провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником з огляду на принцип диспозитивної визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником у касаційній скарзі), покладається на скаржника.
Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/19319/20 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, з огляду на таке.
Так, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій не врахували того, що при вирішенні питання про визнання поширеної інформації недостовірною суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності; водночас скаржник зазначає, що така позиція була викладена у постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 757/22307/17-ц, від 10.04.2019 у справі № 398/4136/15-ц, від 20.05.2019 у справі № 591/7099/16-ц, від 06.03.2019 у справі №545/3721/15-ц. Також Підприємство посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду у постановах від 13.03.2019 у справі № 916/679/18, від 08.08.2018 у справі № 925/595/17, від 19.12.2018 у справі № 910/4014/16 стосовно того, що приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів. Чинне законодавство не містить визначення поняття ділової репутації юридичної особи, оскільки воно є морально-етичною категорією й одночасно особистим немайновим благом, якому закон надає значення самостійного об'єкта судового захисту. Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Таким чином, суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про те, що скаржником не було доведено приниження ділової репутації Підприємства у зв'язку з поширенням інформації Рахунковою палатою України у Рішенні № 30-4, оскільки не врахував висновки зазначених постанов Верховного Суду. Також скаржник у касаційній скарзі наголошує на порушенні судами права Підприємства на справедливий суд, оскільки судами не було надано доказам скаржника належної оцінки, не наведено мотивів урахування одних доказів та відхилення інших, а тому вказані рішення не відповідають критеріям обґрунтованості та законності, що також не відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №906/904/16.
За результатами розгляду матеріалів касаційної скарги встановлено, що посилання скаржника в касаційній скарзі на постанови Верховного Суду в інших справах (від 22.05.2019 у справі № 757/22307/17-ц, від 10.04.2019 у справі № 398/4136/15-ц, від 20.05.2019 у справі № 591/7099/16-ц, від 06.03.2019 у справі №545/3721/15-ц, від 13.03.2019 у справі № 916/679/18, від 08.08.2018 у справі № 925/595/17) не можуть бути взяті до уваги, оскільки ці постанови прийняті хоча й за правового регулювання спірних правовідносин, схожого з тим, що має місце в даній справі, але за іншої, ніж у цій справі, фактично-доказової бази, тобто за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами, зокрема апеляційним господарським судом, доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення. Наведене свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах та в даній справі.
Також не може бути прийняте посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 19.12.2018 у справі № 910/4014/16 та від 30.10.2019 у справі №906/904/16, оскільки зазначеними постановами справи передані на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення спору з відповідної справи, а, отже, й формування остаточного правового висновку Верховного Суду у ній, тому що за результатами нового розгляду можливе встановлення (дослідження) інших обставин справи і доказів, що вплине й на правові висновки у ній.
Таким чином, доводи скаржника про неврахування судом попередньої інстанції відповідних висновків Верховного Суду не знаходять підтвердження, а касаційне провадження підлягає закриттю на підставі наведеного припису пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
Що ж до оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, то необхідно зазначити таке.
Так, відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або
4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Разом з тим достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
За таких обставин Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Водночас доводи касаційної скарги, пов'язані із встановленням судами попередніх інстанцій фактичних обставин і дослідженням доказів у справі, які (обставини та докази) покладені в основу оскаржуваних судових рішень, не можуть бути предметом перевірки Касаційним господарським судом у силу припису частини другої статті 300 ГПК України, згідно з якою суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційне провадження у справі № 910/19319/20 підлягає закриттю.
Керуючись статтею 234 та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою державного підприємства "Прозорро" на рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 910/19319/20.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Б. Львов
Суддя В. Селіваненко