02 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 910/12045/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронська Г.О. - головуюча, Губенко Н.М., Студенець В.І.
за участю секретаря судового засідання Калітінського М.Ю.,
представників учасників справи:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: Огородник Т.Л.,
від третьої особи-1: не з'явився,
від третьої особи-2: не з'явився,
від третьої особи-3: Ільницький О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 , Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Інтар" та Приватного підприємства "Фловекс"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Дідиченко М.А., Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.
від 14.07.2021
за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро")
до Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Інтар"
треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача: 1. ОСОБА_2 , 2. Приватне підприємство "Фловекс", 3. ОСОБА_1
про застосування наслідків нікчемного правочину,
Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2019 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" (далі -Позивач, ПАТ "Банк "Київська Русь") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Інтар" (далі - Відповідач, ПП "Виробничо-комерційна фірма "Інтар", Скаржник-2) про:
- визнання за Позивачем права іпотеки, яке виникло на підставі договору іпотеки від 30.05.2014, укладеного між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ПП "Виробничо-комерційна фірма "Інтар", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красовським О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 783;
- визнання за Позивачем права іпотеки, яке виникло на підставі договору іпотеки від 30.05.2014, укладеного між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ПП "Виробничо-комерційна фірма "Інтар", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красовським О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 781;
- визнання за Позивачем права іпотеки, яке виникло на підставі договору іпотеки від 30.05.2014, укладеного між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ПП "Виробничо-комерційна фірма "Інтар", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красовським О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 779.
2. Позовні вимоги мотивовані тим, що правочини з припинення зазначених договорів іпотеки є нікчемними з підстав, визначених ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у зв'язку з чим Позивач просить суд застосувати наслідки недійсності нікчемних правочинів, а саме: визнати за ПАТ «Банк «Київська Русь» право іпотеки, яке виникло на підставі договорів іпотеки, укладених між Позивачем та Відповідачем.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 року у справі №910/12045/19 відмовлено у задоволені позовних вимог.
4. В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що вирішення питання щодо визнання за Позивачем права іпотеки, яке виникло на підставі договорів іпотеки, не забезпечить Позивачу можливість реалізувати ту матеріально-правову мету, на якій базується іпотека, як інститут забезпечення виконання зобов'язання - задовольнити вимоги за кредитним договором. Суд першої інстанції зазначив про неефективність обраного Позивачем способу правового захисту, адже вирішення спору не призведе до відновлення прав Позивача.
5. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 року замінено Позивача з Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" (далі - Позивач).
6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 року у справі №910/12045/19 рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" право іпотеки, яке виникло на підставі договору іпотеки від 30.05.2014, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" та Приватним підприємством "Виробничо-комерційна фірма "Інтар", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красовським О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 783. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" право іпотеки, яке виникло на підставі договору іпотеки від 30.05.2014, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" та Приватним підприємством "Виробничо-комерційна фірма "Інтар", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красовським О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 781. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" право іпотеки, яке виникло на підставі договору іпотеки від 30.05.2014, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" та Приватним підприємством "Виробничо-комерційна фірма "Інтар", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красовським О.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 779. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 5763,00 грн. судового збору за подачу позовної заяви та 8 644,50 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.
7. Постанова апеляційної інстанції мотивована обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог, а саме, встановленням судом факту того що на момент розірвання договорів іпотеки (27.06.2014) Відповідач мав непогашені кредитні зобов'язання перед банком, а банк відмовився від власних майнових вимог за дійсними договорами забезпеченя (прав на іпотеку), а саме від своїх прав звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості боржника, що підпадає під ознаки нікчемності, передбачені п. 3 ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
8. Також в постанові апеляційного суду вказано, що завдяки укладенню договору застави цінних паперів і зверненню стягнення за кредитними зобов'язаннями Відповідача на цінні папери, а не на нерухоме майно, передане в іпотеку, банк втратив більше 130 000 000,00 грн., що підпадає під ознаки нікчемності, встановленої п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме банк, прийнявши у власність цінні папери в рахунок погашення заборгованості, фактично відмовився від права вимоги грошових коштів за кредитним договором; банк прийняв майно за ціною, яка більше ніж на 20 відсотків відрізняється від реальної вартості майна.
9. Крім того, апеляційним судом зазначено, що договори про розірвання договорів іпотеки та договору застави зі сторони іпотекодавця та заставодавця підписані пов'язаною з банком особою, що підпадає під ознаки нікчемності, встановленої п. 5 ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції станом на момент підписання вказаних нікчемних правочинів).
10. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що договори від 27.06.2014 про розірвання договорів іпотеки є нікчемними в силу закону, а саме п.п. 3, 5, 6 ч. 2 ст. ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції станом на 27.06.2014), а правочин щодо погашення заборгованості Відповідача перед банком за кредитними договорами 1, 2, 3, оформленого рішенням правління банку від 08.08.2014 - є нікчемним в силу п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції станом на 08.08.2014).
11. Отже, апеляційний суд дійшов висновку про правомірність обраного Позивачем способу захисту порушеного права та задовольнив позовні вимоги про визнання за Позивачем права іпотеки, яке виникло на підставі договорів іпотеки № 781 від 30.05.2014, № 783 від 30.05.2014, № 779 від 30.05.2014.
12. Крім того, апеляційним судом у вищевказаній постанові вказано, що строк позовної давності за вимогами Позивача є таким, що сплив. Проте, судом апеляційної інстанції визнано поважними причини пропуску Позивачем строку позовної давності, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволено.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та аргументи учасників справи
13. 09 серпня 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, Скаржниця-1, третя особа-3) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 року скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 року залишити без змін, відмовивши у задоволенні позову.
14. Підставою касаційного оскарження судового рішення Скаржниця-1 визначила пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції:
1) неправильно застосовано положення статей 5, 215 ЦК України та статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо існування підстав недійсності правочину в момент його вчинення, на момент укладення договору про розірвання іпотечного договору (27.06.2014) така підстава нікчемності як відмова банку від свої майнових вимог не була чинна (чинна з 11.07.2014 в редакції від 04.07.2014) - не враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.04.2020 у справі №522/25151/14-ц, від 25.04.2018 у справі №761/11870/15-ц та у постанові від 19.05.2021 у справі №522/9536/18;
2) неправильно застосовано положення частини З статті 261 ЦК України щодо початку перебігу строку позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемності правочину, які є такими в силу вимог статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" - не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 29.03.2021 у справі №910/12041/19, від 16.05.2018 у справі №910/24198/16, від 04.07.2018 у справі №819/353/16, від 05.12.2018 у справі №826/23064/15, від 27.02.2019 у справі №826/8273/16;
3) неправильно застосовано положення частини 5 статті 267 ЦК України щодо визнання поважними причини пропущення позовної давності - неправильно враховано висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.10.2020 у справі №910/10963/19, адже правовідносини не є подібними до даної справи, різні предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини; помилково не враховано висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №904/3405/19;
4) неправильно застосовано положення статей 52, 254, 256, 262 та пункту 4 Прикінцевих положень ГПК України щодо поновлення строків апеляційного оскарження рішення суду та відкриття апеляційного провадження - не враховано висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №911/2465/18;
5) неправильно застосовано положення пунктів 2, 3, 6 статті З, статей 11, 204, 216, 388, 627 ЦК України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист основоположних прав і свобод людини щодо наслідків нікчемності договору, який є таким на підставі статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", щодо обов'язку повернути все одержане - неправильно враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові Великої Палати від 11.04.2018 у справі №910/12294/16, від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, адже правовідносини не є подібними до даної справи, різні предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, неправильно враховано висновок, викладений у постанові від 24.02.2021 у справі №910/12044/19, від 29.03.2021 у справі №910/12041/19, адже судами не надавалася оцінка правочинам із відчуження майна, що було предметом іпотеки за договорами, які в подальшому були припинені за нікчемними правочинами, а учасники справи не наполягали, і не враховано висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові від 15.06.2021 у справі №922/2416/17.
15. 10 серпня 2021 року Відповідач (далі - Скаржник-2) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 року скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 року залишити без змін.
16. Підставою касаційного оскарження судового рішення Скаржник-2 визначив відповідно до частини другої статті 287 ГПК України:
- пункт 1: суд застосував пункт 3 частини 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який не підлягав застосуванню, та не врахував постанову Верховного Суду від 24.04.2020 у справі №522/25151/14-ц; суд не застосував частину 4 статті 267, частину 3 статті 261 ЦК України та не врахував постанову Верховного Суду від 14.08.2019 у справі №903/373/18; суд не застосував статті 42,52 Закону України "Про банки і банківську діяльність"; суд не врахував постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №922/2416/17;
- пункт 2 - необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у справі №910/12044/19, на яку посилається суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
- пункт 4 - недослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів.
17. 17 серпня 2021 року Приватне підприємство "Фловекс" (далі - Скаржник-3, третя особа-2, ПП «Фловекс») звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 року скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 року залишити без змін.
18. Підставою касаційного оскарження Скаржник-3 визначив пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції: неправильно застосував Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статтю 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та посилається на постанови Верховного Суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17, від 25.04.2018 у справі №761/11870/15-ц, а також постанову Верховного Суду у справі №522/9536/18; неправильно застосував статті 261, 267 ЦК України та посилається на постанову Верховного Суду від 14.08.2019 у справі №903/373/18.
19. Позивач подав до Суду відзиви на вказані вище касаційні скарги, в яких просив касаційні скарги залишити без задоволення, а постанову апеляційної інстанції без змін.
20. Третьою особою-1 в установлений законом строк відзиви на касаційні скарги не надало.
21. 01 листопада 2021 року до Суду надійшла заява ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 у справі №910/12045/19 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
22. Судом відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 у справі №910/12045/19 до закінчення її перегляду в касаційному порядку, оскільки Суд не може ставити під сумнів законність судових рішень судів попередніх інстанцій через те, що такі судові рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконними.
23. 02 листопада 2021 року представником Позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату. Клопотання мотивоване тим, що представник Позивача не може з'явитись в судове засідання через участь у загальних зборах кредиторів «Переяслав-Хмельницький хлібзавод», призначених також на 02.11.2021.
24. В судовому засіданні Відповідач та Третя особа-3 заперечували проти задоволення клопотання представника Позивача про відкладення розгляду справи.
25. Суд відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки явка представника Позивача Судом обов'язковою не визнавалась та представник Позивача на свій розсуд надав перевагу брати участь у загальних зборах кредиторів «Переяслав-Хмельницький хлібзавод».
26. Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України).
27. З урахуванням наведеного Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника Позивача.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
28. Між ПАТ «Банк «Київська Русь» (банк) та ПП «ВКФ «Інтар» (позичальник) було укладено кредитний договір № 61901-20/9-1 від 24.12.2009 (далі - Кредитний договір-1), кредитний договір № 70296-20/12-1 від 24.10.2012 (далі - Кредитний договір-2) та кредитний договір №70330-20/12-1 від 24.10.2012 зі змінами та доповненнями (далі - Кредитний договір-3) (Кредитний договір-1, Кредитний договір-2 та Кредитний договір-3 надалі разом - Кредитні договори).
29. Відповідно до умов Кредитного договору-3 банк зобов'язується надати позичальнику кредит у розмірі та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти та інші платежі. Кредит надається в грошовій формі на наступних умовах: сума кредиту 105 000 000,00 грн (в редакції договору про внесення змін); кінцевий термін повернення кредиту - 23.10.2015; ціль використання кредиту - проведення статутної діяльності; тип процентної ставки - фіксована; процентна ставка - 12,95 % річних.
30. В забезпечення виконання зобов'язань ПП "Виробничо-комерційна фірма "Інтар" за кредитним договором-3 укладено:
- договір іпотеки від 30.05.2014, зареєстрований в реєстрі за №779, відповідно до якого в іпотеку було передано торгово-офісне приміщення загальною площею 205,2 кв.м., що розташоване за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, проспект Шевченка Т., будинок 2-Д, приміщення 380 , заставною вартістю 1 893 040,00 грн.
- договір іпотеки від 30.05.2014, зареєстрований в реєстрі за №781, відповідно до якого в іпотеку було передано торгово-офісне приміщення, загальною площею 63,7 кв. м, що розташоване за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, проспект Шевченка Т., будинок 2-Д , приміщення 381 , заставною вартістю 616 851,00 грн.
- договір іпотеки від 30.05.2014, зареєстрований в реєстрі за №783, відповідно до якого в іпотеку було передано нежитлове приміщення, загальною площею 101,6 кв. м., що розташоване за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вулиця Привокзальна, будинок 8 , приміщення 2 , заставною вартістю 642 376,00 грн.
31. У подальшому, в забезпечення виконання зобов'язань ПП "Виробничо-комерційна фірма "Інтар" перед ПАТ «Банк «Київська Русь» за Кредитними договорами, 27.06.2014 між Позивачем та Відповідачем було укладено договір застави №75064-23/14-б (далі - Договір застави). Відповідно до умов якого, ПП "Виробничо-комерційна фірма "Інтар" передало в заставу ПАТ «Банк «Київська Русь» цінні папери загальною заставною вартістю 136 500 017,00 грн, а саме:
- акції ПАТ «Сінтрон» (код ЄДРПОУ 37175982) кількістю 301 700 шт., заставна вартість 27 457 717,00 грн;
- акції ПАТ «Юридичні послуги» (код ЄДРПОУ 37499765) кількістю 3 850 000 шт., заставна вартість - 77 000 000,00 грн.;
- акції ПАТ «Сіам-Капітал» (код ЄДРПОУ 35723951) кількістю 1 281 692 шт., заставна вартість - 32 042 300,00 грн.
32. 27 червня 2014 року на підставі укладених між ПП "Виробничо-комерційна фірма "Інтар" та ПАТ «Банк «Київська Русь» договорів про розірвання договорів іпотеки №779, №781, №783 від 27.06.2014 року було припинено дію укладених між сторонами забезпечувальних договорів, а саме Договору іпотеки №779, Договору іпотеки №781 та Договору іпотеки №783.
33. 08 серпня 2014 року за рішенням Правління ПАТ "Банк "Київська Русь" (витяг з протоколу №П-58/1) здійснено погашення заборгованості Відповідача перед ПАТ "Банк "Київська Русь" за вищевказаними кредитними договорами шляхом звернення стягнення на предмет застави та оприбуткування на баланс ПАТ "Банк "Київська Русь" цінних паперів на суму 136 504 168,70 грн, а саме акцій ПАТ "Сінтрон" кількістю 301 700 шт. за ціною 27 458 018,70 грн, акцій ПАТ "Юридичні послуги" кількістю 3 850 000 шт. за ціною 77 003 850,00 грн, акцій ПАТ "Сіам-Капітал" кількістю 1 281 692 шт. за ціною 32042300,00 грн.
34. На підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 №190 "Про віднесення ПАТ "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних" 19.03.2015 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №61 про запровадження з 20.03.2015 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк "Київська Русь".
35. Тимчасову адміністрацію в ПАТ "Банк "Київська Русь" запроваджено рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №61 від 19.03.2015 строком на 3 місяці з 20 березня 2015 року по 19 червня 2015 року включно.
36. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15.06.2015 №116 строк тимчасової адміністрації продовжено до 19.07.2015 включно.
37. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.07.2015 №138 на підставі постанови Правління Національного банку України від 16 липня 2015 р. №460 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" з 17.07.2015.
38. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25.08.2015 №155/44 делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк "Київська Русь", визначені ст.ст. 37, 38, ч. 1 та ч. 2 ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Волкову О.Ю. на час здійснення процедури ліквідації банку.
39. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 01.09.2015 № 1706 відсторонено уповноважену особу Фонду Волкова О.Ю. та призначено Білу І.В., якій делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк "Київська Русь", окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, а рішенням від 12.06.2017 № 2448 повноваження Білої І.В. були продовжені.
40. 18 червня 2018 року ліквідаційну процедуру та повноваження Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" Білої І.В. продовжено строком до 16.07.2020 року
41. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 грудня 2018 року №3382 "Про зміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "УКРБІЗНЕСБАНК" та ПАТ "Банк "Київська Русь" призначено Стрюкову І.О.
42. 19 квітня 2016 року на адресу ПП "Виробничо-комерційна фірма "Інтар" був направлений лист за підписом Уповноваженої особи Волкова О.Ю. за вих. №2309/16, у якому ПАТ "Банк "Київська Русь", керуючись ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", повідомив про те, що правочин з погашення заборгованості та правочини з припинення дії забезпечувальних договорів є нікчемними з підстав, визначених п. 3 та п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Також у цьому листі Позивач виклав вимогу до ПП "Виробничо-комерційна фірма "Інтар" щодо погашення заборгованості перед банком за Кредитними договорами в сумі 136 504 168,70 грн в строк до 30 квітня 2016 року.
43. Оскільки вимога Позивача не була задоволена, Позивач звернувся до господарського суду з позовом до Відповідача про застосування наслідків нікчемного правочину з мотивів того, що правочини з погашення заборгованості в силу приписів п.п. 1, 3, 4, 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є нікчемними, а тому підлягають визнанню за банком право іпотеки, що виникло на підставі договорів іпотеки від 30.05.2014, укладених між банком та Відповідачем, права за якими було припинено у зв'язку з вчиненням нікчемних правочинів.
44. Цивільний кодекс України
Стаття 15. Право на захист цивільних прав та інтересів
1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом
1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Стаття 203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Стаття 204. Презумпція правомірності правочину
1. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Стаття 215. Недійсність правочину
1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Стаття 216. Правові наслідки недійсності правочину
1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
5. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Стаття 236. Момент недійсності правочину
1. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Стаття 256. Поняття позовної давності
1. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Стаття 257. Загальна позовна давність
1. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Стаття 261. Початок перебігу позовної давності
1. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
3. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.
5. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Стаття 267. Наслідки спливу позовної давності
3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Стаття 525. Недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання
1. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 526. Загальні умови виконання зобов'язання
1. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 572. Поняття застави
1. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Стаття 575. Окремі види застав
1. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Стаття 590. Звернення стягнення на предмет застави
1. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
2. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 612. Прострочення боржника
1. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Стаття 1054. Кредитний договір
1. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
45. Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції станом на 27.06.2014 року).
Стаття 38. Заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку
1. Уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.
2. Протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв:
1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій;
2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов;
3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів;
4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку;
5) договори (правочини) з пов'язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;
6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.
3. Договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду зобов'язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі звернення до суду уповноваженої особи Фонду державне мито не сплачується.
4. Уповноважена особа Фонду вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку.
5. Протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана провести інвентаризацію банківських активів і зобов'язань.
46. Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції станом на 08.08.2014 року).
Стаття 38. Заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку
1. Уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.
2. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
3. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
47. Закон України «Про банки і банківську діяльність» » (в редакції станом на 27.06.2014 року)
Стаття 52. Угоди з пов'язаними з банком особами
1. Угоди, що здійснюються з пов'язаними з банком особами (далі - пов'язані особи), не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, укладені з іншими особами. Угоди, укладені банком із пов'язаними особами на умовах, сприятливіших за звичайні, визнаються судом недійсними з моменту їх укладення.
2. Для цілей цього Закону пов'язаними особами є:
1) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів правління банку; { Пункт 1 частини другої статті 52 в редакції Закону N 3024-VI ( 3024-17 ) від 15.02.2011 }
2) особи, які мають істотну участь у банку; { Пункт 2 частини другої статті 52 в редакції Закону N 3024-VI ( 3024-17 ) від 15.02.2011 }
3) керівники юридичних осіб, які мають істотну участь у банку; { Пункт 3 частини другої статті 52 в редакції Закону N 3024-VI ( 3024-17 ) від 15.02.2011 }
4) керівники та контролери споріднених осіб банку; { Пункт 4 частини другої статті 52 в редакції Закону N 3024-VI ( 3024-17 ) від 15.02.2011 }
5) керівники та контролери афілійованих осіб банку; { Пункт частини другої статті 52 в редакції Закону N 3024-VI ( 3024-17 ) від 15.02.2011 }
6) афілійовані особи банку; { Пункт частини другої статті 52 в редакції Закону N 3024-VI ( 3024-17 ) від 15.02.2011 }
7) споріднені особи банку; { Пункт частини другої статті 52 в редакції Закону N 3024-VI ( 3024-17 ) від 15.02.2011 }
8) асоційовані особи будь-якої фізичної особи, зазначеної в пунктах 1-5 цієї частини; { Пункт частини другої статті 52 в редакції Закону N 3024-VI ( 3024-17 ) від 15.02.2011 }
9) юридичні особи, у яких асоційовані особи, визначені в пункті 8 цієї частини, є керівниками або контролерами. { Пункт частини другої статті 52 в редакції Закону N 3024-VI ( 3024-17 ) від 15.02.2011 }
48. Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України)
Стаття 236. Законність і обґрунтованість судового рішення
1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
3. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Стаття 238. Зміст рішення
4. У мотивувальній частині рішення зазначаються:
5) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику…
Стаття 282. Постанова суду апеляційної інстанції
1. Постанова суду апеляційної інстанції складається з: 1) вступної частини; 2) описової частини; 3) мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; ґ) висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції; 4) резолютивної частини. …
Стаття 300. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції
1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. …
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
49. Суд виходить з того, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обґрунтоване судове рішення.
50. Згідно з положеннями ст. 236 ГПК законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
51. У даній справі Позивач вказує про нікчемність договорів про розірвання договорів іпотеки, у зв'язку з чим і було заявлено позов про визнання за Позивачем права іпотеки.
52. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 вказано, що у разі, якщо сторона правочину стверджує, що нікчемним є договір про розірвання договору застави, її наслідком є чинність договору застави майнових прав. Отже, спір фактично стосується наявності чи відсутності права застави ПАТ "Імексбанк". За таких умов належним способом захисту інтересів позивача є визнання права застави (пункт 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, абзац другий частини другої статті 20 Господарського кодексу України)."
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 року у справі № 910/21375/16, від 16.10.2019 року у справі № 914/2150/18, від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19.
53. За вказаних обставин, Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що у даному випадку належним і ефективним способом захисту порушених прав Позивача є визнання права іпотеки, яке виникло на підставі Договору іпотеки № 779, Договору іпотеки № 781 та Договору іпотеки № 783, у зв'язку з чим висновок суду першої інстанції про обрання Позивачем неефективного способу захисту прав є помилковим та не відповідає вищевказаній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду.
54. Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень Скаржник-2 визначив пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України. В обґрунтування касаційної скарги Позивач посилається на необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у справі №910/12044/19, на яку посилається суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
55. Суд, проаналізувавши зміст зазначеної Скаржником-2 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.02.2021 року у справі №910/12044/19, встановив, що предметом позову у вказаній справі були вимоги банку до Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Інтар" про застосування наслідків нікчемного правочину. Верховний Суд, в межах перегляду справи в касаційному порядку, рішення господарського суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими було відмовлено в задоволенні позовних вимог, скасував та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з тим, що суди попередніх інстанцій при ухваленні рішень не врахували висновок Верховного Суду України, що міститься у постанові від 17.05.2017 у справі № 910/22664/15 (провадження № 3-1295гс16) та порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
56. Розглядаючи питання про необхідність відступу від правової позиції, викладеної у наведеній постанові Верховного Суду у справі № 910/12044/19, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від правових позицій Верховного Суду, оскільки Верховний Суд скасовуючи судові рішення направив справу на новий розгляд у зв'язку з тим, що суди попередніх інстанцій при ухваленні рішень порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Вказана справа остаточно не вирішена. За результатами нового розгляду справи фактично - доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки у справі. Враховуючи, що в зазначеній справі відсутній остаточний висновок Верховного Суду, посилання Скаржника-2 на вказану справу відхиляються Судом.
57. Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
58. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 цього Закону, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
59. Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК України та статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
60. Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, в її постановах від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі №826/8273/16.
61. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
62. В оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, зокрема, про те, що договори від 27.06.2014 про розірвання договорів іпотеки є нікчемними в силу закону, зокрема, п. 3 ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції станом на 27.06.2014).
63. Пунктом 3 ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції станом на 27.06.2014) визначено, що нікчемними є договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів.
64. Проте, судом апеляційної інстанції взагалі не зазначено жодних мотивів внаслідок яких він прийшов до висновку, що договори від 27.06.2014 року про розірвання договорів іпотеки мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів. Оскаржувана постанова не містить посилань на докази в підтвердження шахрайства та зловмисних намірів посадових осіб банку.
65. Крім того, апеляційним судом зазначено, що договори про розірвання договорів іпотеки та договору застави зі сторони іпотекодавця та заставодавця підписані директором Департаменту по роботі з проблемними активами банку Устичем Ігорем Петровичем, який є пов'язаною з банком особою, що підпадає під ознаки нікчемності, встановленої п. 5 ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції станом на момент підписання вказаних нікчемних правочинів).
66. Проте, судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не наведено мотивів за яких він прийшов до висновку, що директор Департаменту по роботі з проблемними активами банку Устич Ігор Петрович є пов'язаною особою банку, оскільки у відповідності до ст. 52 Закону України «Про банки та банківську діяльність» посада директора Департаменту по роботі з проблемними активами банку не відноситься до посад вказаних в ст. 52 Закону України «Про банки та банківську діяльність», яка визначає на законодавчому рівні поняття пов'язаних осіб банку.
67.Також при визначенні початку перебігу строку позовної давності у даній справі, апеляційним судом не враховано, що предметом позову є позовні вимоги саме про застосування наслідків нікчемного правочину, у зв'язку з чим неправильно визначено початок перебігу строку позовної давності у відповідності до вимог ч. 3 ст. 261 ЦК України.
68. Правильне визначення початку перебігу строку позовної давності у даній справі має суттєве значення для вирішення питання щодо можливості визнання поважними причини пропущення Позивачем строку позовної давності та його поновлення судом.
69. Крім того, апеляційний суд задовольняючи позов та визнаючи за Позивачем право іпотеки на спірне іпотечне майно, не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а саме: договору купівлі-продажу торгово-офісного приміщення від 20.09.2014 року, яке зареєстровано в реєстрі за №2004, за яким спірне іпотечне майно було відчужене ОСОБА_1 за оплатним договором купівлі-продажу за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на вказане нерухоме майно та платіжному дорученню №5030 від 19.09.2014 року на суму 400 000,00 грн., яким підтверджується факт повної оплати за вказаним договором купівлі-продажу від 20.09.2014 року.
70. Суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не врахував висновки Верховного Суду, які викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 та від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, в яких вказано, що за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню.
71. Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв'язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмові у задоволенні позовних вимог.
72. Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухвалені судом рішення по суті спору.
73. Оскаржувана постанова у цій справі наведеним вимогам не відповідає.
74. За таких обставин, висновки господарського суду апеляційної інстанції про задоволення позову є необґрунтованими та передчасними.
75. Отже, враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій не було повно і всебічно з'ясовано обставини, які входили до предмету доказування у цій справі, виходячи із предмета і підстав позову, з огляду на спосіб захисту, обраний Позивачем для захисту його права, не розглянуто та не надано оцінку всім доказам і доводам сторін по суті заявлених вимог, справу, що розглядається, слід направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
76. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ст. 300 ГПК України).
77. Встановивши зазначені в постанові вище порушення, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, Суд дійшов висновку про те, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
78. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
79. Касаційні скарги Скаржника-1, Скаржника-2 та Скаржника-3 підлягають задоволенню частково, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
80. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене вище, вжити усі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, предмету і підстав позову, перевірити доводи і докази, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір.
Судові витрати
81. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційні скарги ОСОБА_1 , Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Інтар" та Приватного підприємства "Фловекс" задовольнити частково.
2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 року у справі №910/12045/19 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуюча Г. Вронська
Судді Н. Губенко
В. Студенець