Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"09" листопада 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3534/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
при секретарі судового засідання Гадірову Туралу Рафіг огли
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авантіагро" (01103, м. Київ, Залізничне шосе, буд. 2А)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фідлайф" (61166, м. Харків, вул. Новгородська, буд. 11)
про стягнення 410178,08 грн.
за участю
представників:
позивача - Чеботарьов В.В,, ордер серія АІ №1163773 від 20.10.21;
відповідача - не з'явився.
На розгляд Господарського суду Харківської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Авантіагро" до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фідлайф" про стягнення 410178,08 грн., з яких: основна заборгованість у розмірі 400000,00 грн., пеня у розмірі 8195,89 грн., 3 % річних у розмірі 1582,19 грн. та інфляційні витрати у розмірі 400,00 грн.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов'язань за Договором постачання товару №1089 від 07.09.2020 р. в частині повної та своєчасної оплати вартості товару.
Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи складається з витрат зі сплати судового збору за подання даного позову до суду у розмірі 6152,67 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 21.09.2021 об 11:15.
Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 21.09.2021 відкладено підготовче засідання на 13.10.2021 об 11:35.
12.10.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області зареєстровано відзив на позовну заяву (вх. №24093), який досліджено та долучено до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 13.10.2021 відкладено підготовче засідання на 26.10.2021 о 12:00.
25.10.2021 в системі діловодства господарського суду Харківської області зареєстровано відповідь на відзив на позовну заяву (вх. №24989), яку досліджено та долучено до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.10.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.11.2021 об 11:45.
Позивач у судове засідання 09.11.2021 з'явився та підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві та відповіді на відзив, які просив задовольнити.
Відповідач у судове засідання 09.11.2021 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення.
Відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку присутнього в судовому засіданні представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
07.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авантіагро" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фідлайф" (надалі - відповідач, покупець) було укладено договір постачання товару №1089 від 07.09.2020 (надалі - договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується передавати у власність покупцю сировину для виробництва комбікорму у подальшому - товар у кількості та в асортименті у відповідності до підписаних специфікацій, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах договору.
Умовами п. 1.2. Договору сторони погодили, що вартість договору приблизно складає 5000000,00 (п'ять мільйонів) гривень у т.ч. ПДВ 20%.
Пунктом 2.1. Договору сторони визначили, що передача товару здійснюється на умовах, що зазначаються сторонами у підписаних специфікаціях, у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення торгівельних термінів "Інкотермс" (в редакції 2010 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером договору, а також тих особливостей, що випливають із умов договору.
Відповідно до п. 2.2. Договору, приймання товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами на складі покупця, що зазначається у підписаних сторонами специфікаціях.
Умовами п. 2.3. Договору визначено, що строк постачання товару зазначається сторонами у підписаних специфікаціях.
Пунктом 2.4. Договору визначено, що постачання кожної партії товару повинно супроводжуватися наступними товаросупроводжувальними документами: видаткова накладна на партію товару; товарно-транспортна накладна на партію товару.
Умовами пунктів 2.5., 2.6. Договору передбачено, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту його фактичної передачі покупцю (перевізнику покупця), у відповідності до узгоджених сторонами умов постачання, визначених у підписаних специфікаціях. Датою постачання товару вважається дата зазначена у видатковій накладній.
Згідно з п. 2.7 Договору постачання товару вважається здійсненим з моменту передачі постачаємого товару покупцю разом з усіма товаросупроводжувальними документами (п. 2.4 Договору) та документами, які підтверджують якість товару поставленого товару (п. 3.2 Договору). При ненаданні постачальником таких документів, покупець має право відмовитись від прийняття такого товару до надання постачальником відповідних документів.
Відповідно до пункту 4.1. Договору оплата постачаємого постачальником товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника зазначений у чинному договорі на підставі отриманих від постачальника рахунків та на умовах зазначених у підписаних специфікаціях. Днем оплати вважається дата списання грошових коштів з банківського рахунку покупця на користь постачальника.
Умовами п. 9.1. Договору визначено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2021 року або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Відповідно до Специфікації №2 від 04.06.2021, як додатку до договору постачання товару №1089 від 07.09.2020, постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити наступну партію товару - сировину для виробництва комбікорму: шрот соєвий, 30 тн, ціна з ПДВ - 19302,00 грн., ціна з ПДВ - 579060,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 96510,00 грн.
Також, умовами Специфікації сторони погодили вид транспортну та базис постачання товару. Так, вид транспорту та базис постачання: автотранспорт, DDP склад покупця - Луганська обл., Кремінський р-н., с. Бараниківка, вул. Зарічна, 124 (згідно - Інкотремс-2010). Вантажоотримувач - ТОВ "ТД "Фідлайф". Приймання товару здійснюється силами і за рахунок покупця. Транспорті витрати за рахунок постачальника.
Згідно умов Специфікації строк постачання товару: до 15 червня 2021 року, включно. Порядок та строки оплати товару: перерахування 100% вартості партії товару на поточний рахунок постачальника на наступних умовах: 80 % вартості товару протягом двадцяти одного календарного дня з моменту постачання кожної окремої партії, та 20% решти суми вартості товару оплачується покупцем протягом двох банківських днів після надання податкової накладної, складеної в електронній формі з дотримання умов щодо реєстрації у порядку, визначеному чинним законодавством.
Позивачем у позовній заяві наголошено, що на виконання взятих на себе договірних зобов'язань постачальником було поставлено на адресу покупця партію товару - шрот соєвий у кількості 25,18 т., загальною вартістю 486024,36 грн. з ПДВ відповідно до видаткової накладної №57 від 11.06.2021 р. Однак у порушення умов договору постачання товару №1089 від 07.09.2020 відповідач за поставлений товар своєчасно та в повному обсязі не розрахувався.
Відповідно до п. 6.1. Договору, сторони дійшли згоди, що усі спори між сторонами вирішуються згідно ст. 222-223 ГК, а саме шляхом надання претензії. Спори, в яких не було досягнуто згоди, розв'язуються у відповідності до законодавства України у Господарському суді.
З матеріалів справи вбачається, що з метою вжиття заходів досудового врегулювання спору, 26.07.2021 позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу про погашення заборгованості у розмірі 400000,00 грн. та виконання зобов'язань за договором постачання товару №1089 від 07.09.2020 року, яка залишилася з боку відповідача без відповіді та задоволення (а.с. 29-33).
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як свідчать матеріали справи, спір між сторонами по даній справі виник у зв'язку з неналежним виконанням з боку відповідача своїх зобов'язань за договором постачання товару №1089 від 07.09.2020 р. в частині повної та своєчасної оплати вартості товару, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.
Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до положень ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Авантіагро" на виконання умов п. 1.1. договору постачання товару №1089 від 07.09.2020 р. передало у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фідлайф" товар - шрот соєвий у кількості 25,18 т., загальною вартістю 486024,36 грн. з ПДВ, що підтверджується доданою позивачем до матеріалів справи належним чином засвідченою копією видаткової накладної №57 від 11.06.2021 р. (а.с. 19).
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачем складено відповідну податкову накладну №3 від 11.06.2021, яка була зареєстрована в ЄРПН 30.06.2021 р. за №9175228020. (а.с. 20-21).
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що позивачем в порушення умов договору не було надано документів, які підтверджують якість поставленого товару, а тому постачання товару не відбулося, про що посилається на відмітку на доданій до відзиву копії товарно-транспортної накладної №10/06-01 від 10.06.2021 р. Таким чином, відповідачем вказано, що подані позивачем документи не є належними доказами наявності заборгованості відповідача, так як відповідач був позбавлений саме з вини позивача здійснити оплату за договором постачання у відповідності до його умов.
Однак з урахуванням обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів, суд не може погодитися з наведеним твердженням відповідача, про що зазначає наступне.
Як зазначено судом вище та вбачається із умов п. 2.7 Договору, постачання товару вважається здійсненим з моменту передачі постачаємого товару покупцю разом з усіма товаросупроводжувальними документами та документами (п. 2.4. Договору), які підтверджують якість поставленого товару (п. 3.2 Договору). При ненаданні постачальником таких документів, покупець має право відмовитись від прийняття такого товару до надання постачальником відповідних документів.
Відповідно до п. 3.2 Договору якість кожної партії товару, що постачається, повинна бути підтверджена наступними документами: якісним посвідченням, сертифікатом відповідності - у випадку необхідності у відповідності з вимогами діючого в Україні законодавства, іншими документами, які підтверджують якість та/або безпеку постачаємого постачальником товару.
Зі змісту п. 2.5 Договору слідує, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту його фактичної передачі покупцю (перевізнику покупця) у відповідності до узгоджених сторонами умов постачання, визначених у підписаних Специфікаціях.
Отже, сторони погодили перехід права власності на поставлений позивачем товар до відповідача в момент передачі йому товару від позивача. А відтак, перехід права власності вимагає від покупця виконання обов'язку щодо оплати вартості поставленого йому товару.
Суд зауважує, що зазначена видаткова накладна №57 від 11.06.2021 р., яка свідчить про перехід права власності на товар від постачальника до покупця, підписана з боку постачальника та покупця, підписи яких скріплено печатками.
Крім того, умовами договору сторони погодили, що при ненаданні постачальником зазначених у п. 3.2 Договору документів, покупець має право відмовитись від прийняття такого товару до надання постачальником відповідних документів.
Натомість у даному разі суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази відмови відповідача від прийняття товару, поставленого згідно видаткової накладної №57 від 11.06.2021 р., або повернення такого товару. Також відсутні докази звернення відповідача до позивача з вимогою надати документи, визначені п. 3.2 договору. При цьому суд враховує, що із доданої до відповіді на відзив на позовну заяву належним чином засвідченої копії товарно-транспортної накладної №10/06-01 від 10.06.2021 р. суд не вбачає наявності відмітки відповідача про ненадання документів, які підтверджують якість поставленого товару.
У відповідності до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Також, вимогами статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Нормами ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, беручи до уваги погоджені сторонами умови договору постачання товару №1089 від 07.09.2020 р., де сторони чітко погодили та встановили порядок постачання товару, а також погодили порядок та строк його оплати, у відповідача існує обов'язок зі своєчасної оплати товару у встановлені п. 4.1. Договору та умов Специфікації №2 від 04.06.2021 строки.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем на виконання умов договору постачання товару №1089 від 07.09.2020 р. та умов Специфікації №2 від 04.06.2021 було частково здійснено оплату за поставлений товар у розмірі 86024,36 грн. з ПДВ, з яких: 36024,36 грн. сплачено 22.06.2021 р., 25000,00 грн. сплачено 23.06.2021 р., 15000,00 грн. сплачено 25.06.2021 р., 10000,00 грн. сплачено 06.07.2021 р., про що свідчать належним чином засвідчені копії банківських виписок з особового рахунку позивача та оборотно-сальдовій відомості по рахунку (а.с. 22-28, 34-35).
Таким чином, відповідачем сплачено на розрахунковий рахунок постачальника частину вартості поставленого товару. Натомість доказів належного виконання відповідачем умов договору постачання товару №1089 від 07.09.2020 р. та умов Специфікації №2 від 04.06.2021 в частині повної та своєчасної сплати заявленої до стягнення основної заборгованості у розмірі 400000,00 грн. відповідачем суду не надано та у матеріалах справи відсутні. Враховуючи вказане, заперечення відповідача проти заявленої до стягнення суми заборгованості за видатковою накладною №57 від 11.06.2021 р. не відповідають дійсним обставинам справи, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та свідчать про порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 400000,00 грн. підлягає задоволенню.
Щодо заявлених до стягнення 3 % річних у розмірі 1582,19 грн. та інфляційних витрат у розмірі 400,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з приписами ст. 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 Цивільного кодексу України).
За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У даному разі, судом встановлено порушення відповідачем умов договору постачання товару №1089 від 07.09.2020 р. в частині виконання свого обов'язку зі своєчасної та повної оплати вартості товару у встановлені п. 4.1. Договору та умов Специфікації №2 від 04.06.2021 строки.
Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем 3% річних, суд встановив, що розрахунок 3 % річних у розмірі 1582,19 грн. виконано арифметично невірно. Здійснивши власний розрахунок заявлених до стягнення 3 % річних, враховуючи обставини справи, наведені законодавчі приписи, а також прострочення відповідачем грошового зобов'язання суд встановив, що належною до стягнення є 3 % річних у розмірі 1514,79 грн.
Водночас перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем інфляційних витрат у розмірі 400,00 грн. суд зазначає, що дане нарахування не суперечить вимогам законодавства, нараховано арифметично вірно, з урахуванням чого, позовна вимога про стягнення інфляційних витрати у розмірі 400,00 грн., визнається судом обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.
Вирішуючи вимогу про стягнення пені у розмірі 8195,89 грн., суд вирішив наступне.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.
Згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У даному разі, враховуючи, що відповідачем добровільно, у передбачений законом спосіб, було укладено із позивачем спірний договір постачання товару №1089 від 07.09.2020 р. у відповідача з'явився обов'язок його виконання з урахуванням погоджених сторонами штрафних санкцій за порушення строків виконання умов договору.
Пунктом 5.2. Договору передбачено, що за порушення строків оплати, постачальник має право вимагати у покупця сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми простроченого платежу.
Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені у розмірі 8195,89 грн. суд встановив, що дане нарахування виконано арифметично невірно. Здійснивши власний розрахунок заявленої до стягнення пені суд встановив, що правомірною та арифметично вірною до стягнення є пеня у розмірі 6564,09 грн.
При цьому, відповідачем у поданому відзиві на позовну заяву не наведено жодних обґрунтованих заперечень щодо заявлених до стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та пені, так само як і не надано власного контррозрахунку на спростування встановленої судом часткової правомірності їх нарахування.
Згідно з вимогами статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Разом з тим, з'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Окрім того, суд зауважує, що зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Однак всупереч вимог статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України належних, допустимих та вірогідних доказів на спростування наведеного відповідачем не надано.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Наявні в матеріалах справи докази були ретельно досліджені судом і наведених вище висновків щодо наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовують.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати по сплаті судового збору у даній справі покладаються на відповідача в розмірі 6127,18 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Фідлайф" (61166, м. Харків, вул. Новгородська, буд. 11, код ЄДРПОУ 40514620) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авантіагро" (01103, м. Київ, Залізничне шосе, буд. 2А, код ЄДРПОУ 43181357) основну заборгованість у розмірі 400000,00 грн., пеню у розмірі 6564,09 грн., 3 % річних у розмірі 1514,79 грн., інфляційні витрати у розмірі 400,00 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 6127,18 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В задоволенні решти позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "10" листопада 2021 р.
Суддя Г.І. Сальнікова