08 листопада 2021 року м. ТернопільСправа № 921/577/21
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Гирили І.М.
за участі секретаря судового засідання Бега В.М.
розглянув справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик", вул. Харченка Євгенія, 42, м. Київ, 02088 (поштова адреса: вул. Поліська, 14, м. Тернопіль, 76014)
до відповідача Фізичної особи - підприємця Сидор Олени Петрівни , АДРЕСА_1
про стягнення 17 935,06 грн заборгованості
За участі представників:
позивача: не прибув
відповідача: не прибув
В порядку ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснюється.
Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. 35-37 ГПК України не надходило.
Суть справи:
30.08.2021 (згідно з поштовою квитанцією) Товариство з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик", надалі - позивач, звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Сидор Олени Петрівни , надалі - відповідач, про стягнення 17 935,06 грн заборгованості.
Підставою позову визначено неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки за № 1680 від 04.01.2017, зокрема в частині своєчасної оплати вартості отриманого за Договором, згідно з видатковими накладними №7455/6666 від 27.02.2021 та №8062/7345 від 03.03.2020 товару, внаслідок чого у позивача виникло право на звернення до суду з даним позовом.
В підтвердження позовних вимог до матеріалів справи долучено належним чином засвідчені копії: Договору поставки №1680 від 04.01.2017; видаткових накладних за №7455/6666 від 27.02.2020 на суму 12 963,84 грн та №8062/7345 від 03.03.2020 на суму 15 658,92 грн; накладної на повернення від покупця за №1378 від 22.12.2020; квитанцій до прибуткового касового ордера за №2 197 від 21.12.2020 на суму 3 000 грн, №1 006 від 15.01.2021 на суму 3 000 грн; банківської виписки з рахунку позивача за 23.06.2021; акту звірки взаємних розрахунків тощо.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 02.09.2021, головуючим суддею для розгляду справи №921/577/21 визначено суддю Гирилу І.М.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 06.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №921/577/21; постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; судове засідання у справі № 921/577/21 призначено на 09:00 год. 04.10.2021; запропоновано учасникам справи подати/надіслати суду заяви по суті справи та з процесуальних питань (при наявності).
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 04.10.2021 судове засідання у справі № 921/577/21 відкладено на 09:00 год. 25.10.2021; зобов'язано позивача, у строк до 22.10.2021, надати (надіслати) суду: належним чином засвідчені копії первинних бухгалтерських та банківських документів, які підтверджують факт поставки товару на підставі вказаного правочину, здійснені відповідачем оплати/повернення товару за весь період дії договору та детальний, письмовий, документально обґрунтований розрахунок заявленої до стягнення суми боргу із відображенням поставок, оплат та повернень товару за весь період дії договору та з посиланням на відповідні підтверджуючі документи; запропонвано сторонам у справі подати/надіслати суду заяви по суті справи та з процесуальних питань (при наявності).
21.10.2021 від позивача на виконання вимог ухвали суду від 04.10.2021 надійшли письмові пояснення за вих. №23/2021 від 21.10.2021 (вх. №8598), згідно з якими останній зазначив, що між сторонами у справі підписано акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2020 по 12.10.2021, згідно з яким відповідач підтвердив залишок заборгованості в розмірі 17 935,06 грн. Щодо витребовуваних судом первинних документів за весь період дії договору повідомив, що надання таких за період з 04.01.2017 по 01.01.2020 виявляється неможливим, у зв'язку із закінченням строку їх зберігання. Зауважив, що предметом судового розгляду є заборгованість відповідача лише за двома видатковими накладними, по яких останнім проводились часткові оплати та повернення товару. Зокрема:
- по видатковій накладній №7455/6666 від 27.02.2020 на загальну суму 12 963,84 грн 21.12.2020 відповідачем проведено оплату в розмірі 3 000 грн, 22.12.2020 повернуто товару на суму 2 687,70 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями квитанції до прибуткового касового ордера №2197 від 21.12.2020 та накладної на повернення від покупця №1378 від 22.12.2020;
- по видатковій накладній №8062/7345 від 03.03.2020 на загальну суму 15 658,92 грн відповідачем проведено часткові оплати 15.01.2021 на суму 3 000 грн та 23.06.2021 на суму 2 000 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями квитанції до прибуткового касового ордера №1006 від 15.01.2020 та виписки АТ "Укрсиббанк" з рахунку позивача за 23.06.2021.
Враховуючи наведене, стверджує, що загальна сума заборгованості відповідача складає 17 935,06 грн, з яких: 7 276,14 грн - залишок неоплаченого боргу по видатковій накладній 7455/6666 від 27.02.2020 та 10 658,92 грн - залишок неоплаченого боргу по видатковій накладній №8062/7345 від 03.03.2020.
Окрім того, в підтвердження факту проведення господарської операції по факту здійснення поставки товару відповідачу по вказаних вище видаткових накладних позивачем долучено до матеріалів справи копії податкових накладних та квитанцій про реєстрацію накладних/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Також з метою забезпечення всебічного, повного та об'єктивного розгляду даної справи позивач долучив до матеріалів справи належним чином засвідчені копії видаткових накладних за період з 01.01.2020 по 12.10.2021 та детальний розрахунок до них.
Зважаючи на наведене вище, просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Зауважив, що Товариство добросовісно ввійшло в ситуацію відповідача, незважаючи на порушення останнім строків оплати вартості товару, позивач не скористався своїм правом на нарахування штрафних санкцій.
В судовому засіданні 25.10.2021, яке відбулось за участі повноважного представника позивача, розгляд справи було відкладено на 14:45 год. 08.11.2021, про що суд постановив відповідну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання. Представника позивача про судове засідання 08.11.2021 повідомлено під розписку (в матеріалах справи); відповідача - відповідною ухвалою.
В судове засідання 08.11.2021 позивач явки свого уповноваженого представника не забезпечив. Поряд із цим, присутній в судовому засіданні 25.10.2021 представник ТзОВ "Баядера Логістик" позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та посилаючись на наявні в матеріалах справи письмові докази. Окрім того, у наданих суду 21.10.2021 письмових поясненнях за вих. №23/2021 від 21.10.2021 (вх. №8598), позивач просив у випадку неможливості забезпечення присутності його повноважного представника, у зв'язку із введенням карантинних обмежень, вважати неявку останнього з поважних причин та розгляд справи проводити за наявними у ній документами.
Відповідач в судове засідання 08.11.2021 не прибув, причин неприбуття не повідомив, запропонованих судом в ухвалах від 06.09.2021 та від 04.10.2021 заяв по суті справи чи з процесуальних питань не надав, хоча про дату, час та місце проведення даного судового засідання був повідомлений належним чином.
Слід зазначити, що усі процесуальні документи у даній справі були надіслані судом 07.09.2021, 07.10.2021 та, відповідно, 25.10.2021 на адресу відповідача - ФОП Сидор Олени Петрівни (сформований судом витяг - в матеріалах справи), яка вказана і позивачем у позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1 рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Поряд із цим, 12.10.2021 ухвала суду від 06.09.2021 повернута підприємством зв'язку на адресу суду із відміткою працівника поштового відділення: "за закінченням терміну зберігання". Станом на день проведення даного судового засідання відомості про отримання відповідачем ухвал суду від 04.10.2021 та від 25.10.2021 відсутні.
Окрім того, зважаючи на те, що в судовому засіданні 25.10.2021 повноважний представник позивача повідомив, що акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2020 по 12.10.2021 був підписаний відповідачем за адресою здійснення підприємницької діяльності: АДРЕСА_2, м-н "ІНФОРМАЦІЯ_1" , яка вказана, зокрема, у видатковій накладній №8062/7345 від 03.03.2020, ухвала від 25.10.2021 надіслана судом і на вказану адресу.
Разом із тим, 01.11.2021 остання повернута підприємством зв'язку із відміткою працівника поштового відділення: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" за № 755-IV від 15.05.2003, з наступними змінами, (надалі - Закон № 755-IV), єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (ч. 1 ст. 7 Закону № 755-IV).
П. 5 ч. 4 ст. 9 Закону № 755-IV визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості, зокрема, про місцезнаходження (адреса місця проживання, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою - підприємцем) фізичної особи - підприємця.
Згідно з ч. 1, 4 ст. 10 Закону № 755-IV якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи-підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.
Відповідно до ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Порядок вручення судових рішень визначено у ст. 242 ГПК України, за змістом ч. 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.
Ч. 11 ст. 242 ГПК України визначено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з п. 3-5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету міністрів України № 270 від 05.03.2009 (надалі - Правила), і які регулюють відносини між ними.
Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (п. п. 11, 17 Правил).
П. 99 Правил визначено, що рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка"), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.
Рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (п. 992 Правил).
Відповідно до п. 116, 117 Правил у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Системний аналіз ст. 120, 242 ГПК України, п. 11, 17, 99, 116, 117 Правил свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
За даних обставин, зважаючи на те, що усі процесуальні документи у даній справі були направлені судом на адресу відповідача, відомості про яку значаться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвали для вчинення відповідних дій за належною адресою та які повернулися до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).
Окрім того, ст. 42 ГПК України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Приписами ст. 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (ч. 8 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Ч. 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За даних обставин, зважаючи на те, що: відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи; жодних заяв по суті справи чи з процесуальних питань не надав, явка останнього не визнавалась судом обов'язковою; позиція позивача по суті позову доведена до відома суду; наявних у матеріалах справи документів достатньо для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, суд прийшов до висновку, що неявка учасників справи не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами .
Розглянувши матеріали справи, дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд встановив наступне:
04.01.2017 між Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик", як Постачальником, з однієї сторони, та Фізичною особою - підприємцем Сидор Оленою Петрівною , як Покупцем, з іншої сторони, укладено Договір поставки №1680 (надалі - Договір), за умовами п. 1.1 якого Постачальник зобов'язався передати у власність Покупця Товар, а Покупець зобов'язався прийняти і оплатити Товар в порядку, визначеному умовами цього Договору.
Відповідно до п. 3.1-3.3 Договору постачання товару здійснюється силами та за рахунок Постачальника, на умовах DDP відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2000 р.). Сторони можуть визначити інші умови постачання товару, при узгодженні замовлення на Товар. Постачальник зобов'язаний поставити Товар за адресою, яка зазначені в замовленні Покупця, а також, що стосується алкогольної продукції, в засвідчених Покупцем копіях ліцензій як місце здійснення діяльності, або за адресою, яка зазначена в засвідчених Покупцем копіях довідок про внесення місць зберігання алкоголю до Єдиного державного реєстру. Постачальник поставляє товар Покупцю на підставі його замовлення. Покупець має право здійснити замовлення в усній формі або за допомогою факсимільного, електронного чи поштового зв'язку.
П. 3.6 Договору сторони передбачили, що Покупець зобов'язаний до моменту першої поставки надати Постачальникові Повідомлення зі зразками підписів осіб, уповноважених приймати товар і підписувати товаросупроводжувальні документи та зразками печаток (штампів). Підпис особи уповноваженої приймати товар на товаросупроводжувальних документах, зразок якого є у Повідомленні наданому Покупцем, вважається достатнім доказом того, що товар прийнятий уповноваженою особою Покупця, без необхідності завірення такого підпису печаткою (штампом).
Згідно з п. 5.1-5.3 Договору ціна на товар визначена у прайс-листі Постачальника, який діє на момент здійснення Покупцем замовлення. Ціна на товар зазначається Постачальником у видатковій накладній на товар. Загальна сума Договору дорівнює загальній вартості товару, який Постачальник поставив Покупцю впродовж строку дії даного договору згідно видаткових накладних на товар.
Розрахунки за товар здійснюються Покупцем протягом 14 календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника або в іншому узгодженому сторонами порядку та у формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю Сторін - шляхом попередньої оплати. Датою оплати Покупцем вартості отриманого від Постачальника товару є дата зарахування цих грошових коштів на рахунок Постачальника. Якщо в строк, визначений п. 6.1 Договору, Покупець не сплатив за товар відповідно до цін зазначених в рахунку або накладній і за цей час ціни на товар зросли, то надалі оплата за товар, за який Покупець не розрахувався, здійснюється Покупцем за новими цінами відповідно до чинного прайс-листа Постачальника (п. 6.1-6.3 Договору).
Відповідно до п. 9.7 Договору останній чинний протягом 2 років з дати укладення. У випадку, якщо жодна із сторін не заявила про свої наміри розірвати або змінити Договір за один місяць до його закінчення, даний Договір вважається автоматично пролонгованим на той же термін та тих же умовах.
Вказаний вище правочин підписано повноважними представниками сторін. Доказів розірвання або визнання останнього недійсним матеріали справи не містять, а наявні у справі документи (видаткові накладні) свідчать про те, що дію вказаного правочину пролонговано у порядку, передбаченому п. 9.7 Договору.
Господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання є предметом регулювання Господарського кодексу України (надалі - ГК України).
Згідно з ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі за Договором № 29 від 26.10.2020 виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або у інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно з ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України в силу господарського зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК України).
В судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на підставі Договору №1680 від 04.01.2017, згідно з видатковими накладними за №7455/6666 від 27.02.2020 на суму 12 963,84 грн та №8062/7345 від 03.03.2020 на суму 15 658,92 грн, ТзОВ "Баядера Логістик" передано, а ФОП Сидор О.П. прийнято Товар (алкогольну продукцію) на загальну суму 28 622 грн 76 коп.
Вказані вище видаткові накладні підписані повноважними представниками сторін без заперечень.
Як вже зазначалось вище, умовами укладеного правочину (п. 6.1 Договору) сторони передбачили, що розрахунки за товар здійснюються Покупцем протягом 14 календарних днів з дня отримання товару.
Таким чином, за отриманий 27.02.2020 згідно з видатковою накладною за №7455/6666 товар на суму 12 963,84 грн відповідач повинен був здійснити оплату до 12.03.2020 (включно), за отриманий 03.03.2020 згідно з видатковою накладною за №8062/7345 товар на суму 15 658,92 грн - до 17.03.2020 (включно).
Відповідно до ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Ст. 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Однак, як стверджує позивач та вбачається з матеріалів справи, відповідач, в порушення умов укладеного правочину та вимог чинного законодавства, зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати вартості отриманого за вказаними вище видатковими накладними товару виконав неналежним чином. Зокрема, отриманий по видатковій накладній №7455/6666 від 27.02.2020 на суму 12 963,84 грн товар частково оплатив (на суму 3 000 грн 21.12.2020), частково повернув (на суму 2 687,70 грн 27.02.2020). За отриманий по видатковій накладній №8062/7345 від 03.03.2020 на суму 15 568,92 грн товар 15.01.2021 та 23.06.2021 сплатив кошти в загальній сумі 5 000 грн (15.01.2021 - 3 000 грн та 23.06.2021 - 2 000 грн). Належним чином засвідчені копії квитанцій до прибуткового касового ордера №2197 від 21.12.2020, №1006 від 15.01.2020, виписки АТ "Укрсиббанк" з рахунку позивача за 23.06.2021 та накладної на повернення від покупця №1378 від 22.12.2012 знаходяться в матеріалах справи.
Таким чином, станом на день звернення позивача до суду з даним позовом та розгляду справи в суді заборгованість ФОП Сидор О.П. за отриманий на підставі Договору поставки №1680 від 04.01.2017, згідно з видатковими накладними №7455/6666 від 27.02.2020 та №8062/7345 від 03.03.2020, товар становить 17 935 грн 06 коп., які позивач і просить стягнути в судовому порядку.
Ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ній, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Факт поставки позивачем, прийняття відповідачем на підставі Договору №1680 від 04.01.2017, згідно з видатковими накладними №7455/6666 від 27.02.2020 та №8062/7345 від 03.03.2020 товару на загальну суму 28 622 грн 76 коп., його часткову (на загальну суму 8 000 грн) оплату та повернення на суму 2 687,70 грн підтверджено наявними в матеріалах справи та наведеними вище належним чином засвідченими копіями видаткових накладних, квитанцій до прибуткового касового ордера №2197 від 21.12.2020, №1006 від 15.01.2020, виписки АТ "Укрсиббанк" з рахунку позивача за 23.06.2021 та накладної на повернення від покупця №1378 від 22.12.2012.
Відповідач в судове засідання не прибув, не заперечив належними та допустимими доказами доводів позивача, як і не надав доказів своєчасної та повної оплати вартості отриманого товару.
В судовому засіданні також встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 17 935,06 грн підтверджена долученими позивачем до матеріалів справи актами звірки взаємних розрахунків за період з 01.07.2020 по 12.11.2020 та за період з 01.01.2020 по 12.10.2021, які підписані повноважними представниками сторін без заперечень.
У постановах від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18 та від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 Верховний Суд вказав, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Відповідно до практики Верховного Суду (постанови від 18.09.2019 у справі № 904/5545/18, від 27.07.2018 у справі № 905/1141/16) акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
За даних обставин, вимоги ТзОВ "Баядера Логістик" про стягнення з ФОП Сидор Олени Петрівни заборгованості в розмірі 17 935 грн 06 коп. суд визнає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, понесені позивачем витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270 грн 00 коп., суд покладає на відповідача.
На підставі наведеного, керуючись ст. 12-14, 73-74, 76-79, 86, 123, 129, 165, 178, 202, 232-233, 236-238, 240, 241, 248, 252, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Сидор Олени Петрівни , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик", вул. Харченка Євгенія, 42, м. Київ, 02088, ідентифікаційний код 35871504, 17 935 грн 06 коп. боргу та 2 270 грн 00 коп. в повернення сплаченого позивачем судового збору.
3. Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення, в порядку визначеному ст. 256-257 ГПК України.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).
Повне судове рішення складено 10.11.2021
Суддя І.М. Гирила