01.10.2021м. СумиСправа № 920/907/21
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи № 920/907/21 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Завод Харківські будматеріали” (61009, Харків, пров. 3-й Рудниковий, буд. 6; код ЄДРПОУ 41892690),
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумські джерела” (40024, м. Суми, вул. Харківська, буд. 6; код ЄДРПОУ 34328663),
про стягнення 4784 грн 64 коп.,
Встановив:
17.08.2021 позивач звернувся з позовом, в якому просив стягнути з відповідача 4784,64 грн заборгованості за поставлений товар та суму судового збору. Також в пункті 4 прохальної частини позову - заявлене клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 25.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 920/907/21; задоволено клопотання позивача, заявлене в п. 4 прохальної частини позову про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження; справу постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; встановлено сторонам строки для подання до суду заяв по суті справи. Копія зазначеної ухвали надіслані на адресу учасників справи.
Відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення сторони були повідомлені належним чином про розгляд даної справи.
17.09.2021 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що заборгованості перед позивачем не має, оскільки в повному обсязі сплачував за кожну поставку товару; повернуті позивачем добровільно кошти відбулися за недоотриманий товар належної якості: через пошкодження цегли під час доставки; крім того, як зазначив, відповідач, позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості за договором поставки, строк позовної давності по якому сплинув, у зв'язку з чим у поданому відзиві відповідачем зроблено заяву про застосування строку позовної давності за договором поставки, за яким було повернуто кошти. Отже, відповідач просив застосувати строк позовної давності до позовних вимог, відмовити в задоволені позову та здійснити розподіл судових витрат.
05.10.2021 позивач надіслав відповідь на відзив (вх №8508/21), в якій позивач заперечував проти доводів, викладених у відзиві на позовну заяву з огляду на наступне. Відповідач зазначає, що позивачем лише вибірково надані накладні стосовно поставки товару та платіжні доручення про сплату коштів, та не надано доказів несплаченої відповідачем заборгованості. Однак таке твердження не відповідає дійсності. Станом на 14.05.2018 ані переплати, ані боргу між ТОВ «Завод ХБМ» та відповідачем не існувало. Після 30.10.2018 ані сплат, ані поставок між ТОВ «Завод ХБМ» та відповідачем не відбувалося. ТОВ «Завод ХБМ» було надано до суду разом з позовною заявою всі без винятку копії видаткових накладних та платіжних доручень за період:, поставки партій товару з 15.05.2018 по 30.10.2018, з яких вбачається, що позивачем: було поставлено товару на загальну суму 852511,88 грн, відповідачем сплачено на користь позивача за товар на загальну суму 852819,24 грн, але з урахуванням повернутої відповідачу переплати у розмірі 5092,00 грн у останнього у підсумку виникла заборгованість у розмірі 4 784,64 грн. Вказана заборгованість розраховується позивачем наступним чином: 852511,88 грн (загальна сума поставок партій товару) - 852819,24 грн (загальна сума сплат за товар) + 5092,00 грн (сума повернутої відповідачу переплаті::) := 4784,64 грн. У відповідача дійсно на певний момент періоду поставок виникла переплата у розмірі 5092,00 грн., а саме: після поставки партії товару за видатковою накладною № БМ-00001613 від 21.07.2018 на суму 54334,77 грн та відповідних сплат за товар згідно з платіжним дорученням № 701 від 20.07.2018 на суму 6000,00 грн, № 702 від 20.07.2018 на суму 9 000,00 грн та № 705 від 26.07.2018 на суму 44426,77 грн (всі копії додано до позовної заяви). У зв'язку з цим на прохання ТОВ «Сумські джерела» (лист за вих. №1/13 від 13.08.2018) позивачем вказану переплату у розмірі 5092,00 грн було повернуто відповідно до платіжного доручення № 401 від 16.08.2018. При цьому заборгованість у розмірі 4784,64 грн, вказана в позовній заяві, виникла не за поставку конкретної партії товару, а після співставлення загальних сум поставки товару за період з 16.08.2018 по 30.10.2018, їх сплати та повернення переплати, оскільки суми партій товару, зазначені у видаткових накладних, не відповідають таким самим сумам, що здійснював відповідач відповідно до платіжних доручень. Отже, у поданій відповіді на відзив, позивач позовні вимоги підтримав та вважає, що він звернувся в межах строку позовної давності.
Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
Між товариством з обмеженою відповідальністю «Завод Харківські будматеріали» (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сумські джерела» (далі - відповідач, покупець) було досягнуто усної домовленості щодо поставки будівельних матеріалів, зокрема цегли силікатної. Тобто між позивачем та відповідачем укладено договір поставки у спрощений спосіб.
Позивачем здійснено наступні поставки товару (силікатної цегли) відповідачу а саме:
1)за видатковою накладною від 23.05.2018 №КУ-БМ-04300 на суму 58776,30 грн;
2)за видатковою накладною від 23.05.2018 №КУ-БМ-04302 на суму 58776,30 грн;
3)за видатковою накладною від 21.07.2018 №БМ-00001613 на суму 54334,77 грн;
4)за видатковою накладною від 04.08.2018 №БМ-00002546 на суму 61958,78 грн;
5)за видатковою накладною від 04.08.2018 №БМ-00002747 на суму 61958,78 грн;
6)за видатковою накладною від 11.08.2018 №БМ-00002921 на суму 61958,78 грн;
7)за видатковою накладною від 11.08.2018 №БМ-00002922 на суму 61958,78 грн;
8)за видатковою накладною від 12.08.2018 №БМ-00002923 на суму 61958,78 грн;
9)за видатковою накладною від 18.08.2018 №БМ-00002924 на суму 61958,78 грн;
10)за видатковою накладною від 18.08.2018 №БМ-00003569 на суму 61958,78 грн;
11)за видатковою накладною від 01.09.2018 №БМ-00003654 на суму 61958,78 грн;
12)за видатковою накладною від 06.09.2018 №БМ-00004609 на суму 61651,42 грн;
13)за видатковою накладною від 30.10.2018 №БМ-00009172 на суму 61651,42 грн;
14)за видатковою накладною від 30.10.2018 №БМ-000091733 на суму 61651,43 грн;
Таким чином, за період з 15.05.2018 по 30.10.2018 на адресу ТОВ «Сумські джерела» позивачем було поставлено товар на загальну суму 852511,88 грн, що підтверджується вищезазначеними видатковими накладними.
В свою чергу, відповідач здійснив проплату за поставлений товар, відповідно до наступних платіжних доручень: № 653 від 15.05.2018 в сумі 100000,00 грн; № 659 від 16.05.2018 в сумі 17552,60 грн; № 701 від 20.07.2018 в сумі 6000,00 грн; № 702 від 20.07.2018 в сумі 9000,00 грн; № 705 від 26.07.2018 в сумі 44426,77 грн; № 713 від 02.08.2018 в сумі 124000,00 грн; № 717 від 07.08.2018 в сумі 54000,00 грн; № 720 від 08.08.2018 в сумі 55000,00 грн; № 721 від 09.08.2018 в сумі 15000,00 грн; № 722 від 10.08.2018 в сумі 20000,00 грн; № 723 від 13.08.2018 в сумі 16000,00 грн; № 724 від 15.08.2018 в сумі 20701,90 грн; № 725 від 15.08.2018 в сумі 123917,56 грн; № 737 від 28.08.2018 в сумі 62000,00 грн; № 749 від 31.08.2018 в сумі 61917,56 грн; № 782 від 23.10.2018 в сумі 123302,85 грн.
Отже, відповідачем було сплачено на користь позивача грошові кошти за поставлений товар на загальну суму 852819,24 грн.
Разом з тим, під час періоду поставок партій товару, відповідач звернувся до позивача з листом за вих. № 1/13 від 13.08.2018 з проханням повернути переплату в сумі 5092,00 грн згідно з рахунком №БМ-00000030 від 25.06.2018.
16.08.2018 платіжним дорученням №401 позивачем відповідачу було повернуто грошові кошти у розмірі 5092,00 грн.
Таким чином, як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, з урахуванням повернутої відповідачу переплати у розмірі 5092,00 грн після повної поставки всіх партій товару у ТОВ «Сумські джерела» виникла заборгованість перед ТОВ «Завод ХБМ» у розмірі 4784,67 грн.
16.03.2021, з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до ТОВ «Сумські джерела» з вимогою за вих. № 139106 щодо сплати заборгованості у розмірі 4784,67 грн у семиденний строк від дня отримання вимоги. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вимога вручена адресату 18.03.2021.
Водночас, відповідач заборгованість в розмірі 4784,67 грн позивачу не сплатив, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (ст. 11 Цивільного кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ч.1 ст.626 ЦК України).
Відповідно до приписів ст.631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення, а згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.
За положеннями ч.1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом для даного виду договорів не вимагається.
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами (ч.1 ст.208 ЦК України).
Відповідно до приписів ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
Частинами 1 та 2 ст.642 ЦК України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Як вбачається із видаткових накладних, що наявні в матеріалах справи, останні містять пропозицію позивача прийняти відповідачем цеглу силікатну.
Оскільки ТОВ «Сумські джерела»» платіжними дорученнями, що містяться в матеріалах справи та вище перераховані, частково оплачено ці видаткові накладні, це свідчить, що відповідач прийняв пропозицію позивача купити у нього вказаний в видаткових накладних товар.
Отже, вищенаведене свідчить про наявність домовленості сторін щодо поставки, як зазначає позивач у своєму позові.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Закон не виключає можливості укладення договорів поставки у спрощений спосіб: шляхом оплати покупцем поставленого постачальником товару за видатковими накладними.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Як вбачається із частково оплачених відповідачем накладних, в останніх визначено предмет договору поставки і його ціна, кількості ,загальна вартість, тобто узгодженого сторонами істотні умови договору поставки.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Щодо заперечень відповідача про відсутність заборгованості щодо поставленого позивачем товару, суд не приймає їх до уваги, оскільки матеріалами справи підтверджується поставка позивачем відповідачу товару на загальну суму 852511,88 грн, та сплати відповідачем за поставлений товар 852819,24 грн, а також повернення позивачем відповідачу грошових коштів в сумі 5092,00 грн як переплати. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар склала 4784,64 грн. крім того, посиланян відповідача про повернення позивачем відповідачу коштів в сумі 5092,00 грн як за поставку неякісного товару не доведена відповідачем належними та допустимими доказами, а тому також не приймається судом до уваги.
Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 4784,64 грн вартості поставленого товару суд вважає законними, обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, а отже такими, що підлягають задоволенню.
Щодо заяви про застосування строку позовної давності, викладеної відповідачем у відзиві на позов суд зазначає наступне:
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Статтями 257 та 258 ЦК України визначено строки загальної та спеціальної позовної давності.
Відповідно ст. 257 ЦК України до позовних вимог у даній справі позовна давність встановлюється у три роки - загальна позовна давність.
Згідно з приписами частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску. Аналогічна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 30.04.2020 у справі № 19/49-10.
Відповідно до частин третьої - п'ятої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Тобто зазначена норма ЦК України пов'язує можливість захисту порушеного права з наявністю у заявника поважних причин пропущення строку.
Традиційним для національної правової системи є розуміння позовної давності як інституту матеріального, а не процесуального права. Зокрема, сплив позовної давності не є процесуальною перешкодою для звернення особи до суду за захистом свого права чи інтересу. Суд не має права відмовити у відкритті провадження у справі з мотивів пропущення позовної давності, оскільки така підстава не передбачена законом. У зв'язку з цим поновлення позовної давності розглядається судом як виняток, що має місце лише за наявності надзвичайних обставин.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України). Такі правові позиції викладені ВС, зокрема, в постановах від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17, від 13.11.2018 у справі № 924/127/17, від 15.01.2019 у справі № 910/2972/18, від 10.04.2019 у справі № 6/8- 09, від 13.08.2019 у справі № 910/11614/18, від 22.08.2019 у справі № 910/15453/17, від 03.09.2019 у справі № 920/903/17, від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17.
У поданій заяві про застосування строку позовної давності викладеній у відзиві на позов відповідач зазначає, що позивачем пропущено даний строк при зверненні до суду з даним позовом, оскільки пройшло 3 роки з моменту поставки товару, за яким було повернуто кошти.
У відповіді на відзив позивач заперечує обставини, вкладені відповідачем у відзиві та вважає, що позивач звернувся до суду в межах трирічного строку встановленого ст. 257 ЦК України.
Частиною 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до видаткової накладної №БМ-00009173 від 30.10.2018 позивач поставив відповідачу товар на суму 61651,43 грн. Враховуючи положення ч. 1 ст. 692 ЦК України у відповідача з 31.10.2018 виник обов'язок щодо оплатити товару після його прийняття.
Таким чином, строк позовної давності є наступним : з 31.10.2018 по 31.10.2021. Відповідно до поштового конверту, в якому позивач надіслав позовну заяву, останній звернувся до суду 11.08.2021, тобто в межах загального строку позовної давності. Отже заявлене відповідачем заява про застосування строку позовної давності до вимог позивача є необґрунтованою, а тому суд відмовляє в її задоволенні.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про задоволення позову.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України”, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України”, “Серявін та інші проти України” обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Щодо інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування у даній справі.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір в сумі 2270,00 грн покладається на відповідача.
Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумські джерела” (40024, м. Суми, вул. Харківська, буд. 6; код ЄДРПОУ 34328663) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю “Завод Харківські будматеріали” (61009, Харків, пров. 3-й Рудниковий, буд. 6; код ЄДРПОУ 41892690) 4784,64 грн (чотири тисячі сімсот вісімдесят чотири грн 64 коп.) заборгованості за поставлений товар, а також 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят грн 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).
Повний текст рішення складено та підписано 10.11.2021.
Суддя В.Л. Котельницька