вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
10.11.2021р. Справа № 904/6861/21
За позовом: Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради, м. Дніпро
До: гр. ОСОБА_1 . м. Дніпро
Про: стягнення 13 589, 51 грн.
Суддя Васильєв О.Ю.
ПРЕДСТАВНИКИ : не викликалися
КП «Теплоенерго» ДМР (позивач) звернувся з позовом до гр. ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення 13 589, 51 грн. ( в т.ч.: 11 648, 72 грн. - основний борг; 796, 88 грн. - пеня; 840, 62 грн. - інфляційні втрати та 303, 29 грн. - 3% річних ) заборгованості, що виникла внаслідок не виконання відповідачем своїх зобов'язань зі своєчасної оплати поставленої позивачем теплової енергії за договором про постачання теплової енергії №060671 від 01.10.2005р. (укладеним між сторонами) за період : листопад 2019р. - квітень 2021р.
Ухвалою від 26.07.21р. було відкрите провадження у справі №904/6578/21 в порядку спрощеного позовного провадження, встановленими ГПК України , без призначення судового засідання та виклику сторін - за наявними у ній матеріалами.
Гр. ОСОБА_1 (відповідач) своїм правом на подання до суду відзиву на позов не скористалася, про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі була повідомлена судом належним чином, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням , направленим на адресу відповідача ( зазначену у довідці Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради №6/5-2203 від 16.08.21р., а.с. 109) та повернутим органами зв'язку з посиланням «за закінченням терміну зберігання» ( а.с.113-116).
За визначенням п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у раз неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Суд враховує висновок Верховного суду, викладений у постанові від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17: у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain) від 07.07.1989).
У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Також,як наголосив ВС у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 18.03.21 р. по справі № 911/3142/19 : «…Верховний Суд зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а , у даному випадку - суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б). Отже, доводи скаржника про те, що в матеріалах справи відсутнє підтвердження направлення на адресу Товариства рішення суду першої інстанції, спростовуються наведеним вище. Статтею 43 ГПК України встановлений обов'язок добросовісного користування учасниками судового процесу процесуальними правами. Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України»).
З урахуванням вищенаведених обставин, суд дійшов висновку щодо належного повідомлення відповідача про наявність в провадженні суду цієї справи та необхідність надання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до вимог ст.248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку , але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Законом не надано право судді продовжити цей строк ( встановлений законом ). Однак, господарським судом під час розгляду даної справи враховано, що на підставі рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 та відповідно до положень статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, від 25.03.2020 № 239, від 04.05.2020 № 343, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, з 12.03.2020 по 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 було внесено зміни до постанови від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», а саме: продовжено період карантину до 22.06.2020. В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500 продовжено період карантину до 31.07.2020; постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 продовжено період карантину до 31.08.2020.; постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2020р. № 760 продовжено період карантину до 31.10.2020р.; постановою Кабінету Міністрів України від 13.10.2020р. № 956 продовжено період карантину до 31.12.2020р.; постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020р. № 1236 продовжено період карантину до 28.02.2021р.; постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2021р. №104 продовжено період карантину до 30.04.2021р.; постановою Кабінету Міністрів України від 21.04.2021р. №405 продовжено період карантину до 30.06.2021р.; постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2021р. №611 продовжено період карантину до 31.08.2021р.; постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.21р. №855 продовжено період карантину до 01.10.2021р.; постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.21р. №981 продовжено період карантину до 31.12.2021р.
Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов'язок держави - захищати життя людини.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
Відповідно до п.4 ст. 11 ГПК України , суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Одночасно, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
У пункті 3 постанови № 11 від 17.10.2014 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" визначено, що розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004)
При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.
Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті ст. 6 Конвенції, в зв'язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, в зв'язку з поведінкою заявників.
Згідно з приписами ст.114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій; строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд , -
01.10.2005р. між МКП «Дніпропетровські міські теплові мережі» ( правонаступник - КП «Теплоенерго» ДМР, енергопостачальна організація) та ПП Білозеровою Г.Д. (споживач) укладено договір №060671 про постачання теплової енергії; відповідно до умов якого енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими цінами(тарифами) в терміни, передбачені цим договором. В п.7.4. договору сторони погодили, що остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію проводиться споживачем в продовж п'яти діб після одержання рахунку енергопостачальної організації, яка зобов'язана направити його споживачу не пізніше 10 числа місяця слідую чого за розрахунковим; у випадку утворення переплати, вона зараховується в рахунок наступних платежів. Згідно п.8.2.3 договору, в разі несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію - нараховується пеня в розмірі 1% , але не більше подвійної облікової ставки від суми простроченого платежу за кожний день прострочки ( а.с.11-12).
Як встановлено судом, предметом спору у цій справі є стягне заборгованості за поставлену відповідачу теплову енергію за період з листопада 2019р. по квітень 2021р. (на підтвердження чого, позивач посилається на відповідні доказами , а.с.26-37, 38-77).
В той же час, як вбачається з отриманого судом Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 09.11.21р. реєстратором здійснено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем Білозеровою Г.Д. за власним рішенням 26.12.2018р. (а.с.117-118).
Таким чином, починаючи з 28.12.2018р. відповідач втратив статус приватного підприємця, отже його правовідносини з позивачем за вищенаведеним договором перестали відповідати критерію «господарська діяльність» , як за складом учасників ,так і за своїм характером.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; 3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; 4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; 5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; 6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності; 8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; 9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України “Про третейські суди”, якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; 12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах; 13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; 14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою; 15) інші справи у спорах між суб'єктами господарювання; 16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.
Відповідно до рекомендацій , що містяться в Постанові Пленуму ВГСУ «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» №10 від 24.10.11 р. : …у вирішенні питань, пов'язаних з прийняттям позовних заяв, господарським судам слід розрізняти поняття підвідомчості і підсудності справ. Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції . Підсудність визначається колом справ у спорах, вирішення яких віднесено до підвідомчості певного господарського суду. З огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ( 2453-17 ), згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності … господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 4 ГПК , а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України ( 436-15 ).
Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України ( 435-15 ), Господарським кодексом України ( 436-15 ), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Відповідно до приписів ГПК України : право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується . Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді , до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи ,які не є підприємцями , державні органи , органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених , невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах , віднесених до юрисдикції господарського суду , а також для вжиття передбачених законом заходів ,спрямованих на запобігання правопорушення.
До господарського суду у справах , віднесених законом до його юрисдикції , мають право звертатися також особи , яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб ( ст.4 ) Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи , зазначені в ст.4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу. (ст.45)
За приписами ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Враховуючи наведене, позовна заява відноситься до юрисдикції загальних судів.
Оскільки станом на період договірних відносин (листопад 2019р. - квітень 2021р.) , за який відповідач за твердженням позивача порушив зобов'язання за договором відповідач вже втратив свій статус фізичної особи - підприємця, то провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1. ч.1. ст. 231 ГПК України, оскільки спір у цій справі не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а відноситься до юрисдикції місцевих судів в порядку цивільного судочинства .
Відповідно до частин 3-5 ст.231 цього кодексу : у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Суд звертає увагу, що відповідно до приписів ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
З урахуванням вищезазначеного, керуючись вимогами ст. ст. 231,236 ГПК України, , господарський суд, -
УХВАЛИB:
Закрити провадження у справі № 904/6861/21.
Ухвалу складено та підписано без їх проголошення 10.11.21р.
Відповідно до вимог ст. 235 ГПК України ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції .
Суддя Васильєв О.Ю.