Єдиний унікальний номер справи 754/684/20
Провадження №22-ц/824/10983/2021
21 жовтня 2021 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Зиль Т.С.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця», регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 20.12.2019 №1181/ОС «Про припинення трудового договору (контракту)»; поновити її на роботі на посаді заступника начальника служби організації та проведення закупівель регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця»; стягнути солідарно з АТ «Українська залізниця» та регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 21.12.2019 року до дати винесення судом рішення про поновлення її на роботі.
В обґрунтування позову зазначила, що працювала у регіональній філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» з 12.02.2018 року, на посаді заступника начальника служби організації та проведення закупівель - з 02.09.2019 року. Позивач під тиском директора регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» Бевза Г.А. погодилася написати заяву про звільнення з роботи з умовою, що при звільненні їй буде виплачено три посадові оклади, які б мали підтримати її фінансовий стан на час пошуку роботи. ОСОБА_2 у свою чергу пообіцяв позивачу, що якщо нею буде написана заява про звільнення то, вона при звільненні отримає три посадові оклади. У зв'язку з вищевикладеним позивач 19.12.2019 року подала заяву на звільнення за угодою сторін 21.12.2019 року, в якій зазначила умови звільнення - виплата компенсації у розмірі трьох посадових окладів. На інших умовах позивач не була згодна звільнятись. Наказом від 20.12.2019 року №1181/ОС ОСОБА_1 було звільнено з роботи 21.12.2019 року за угодою сторін, однак не виплачено компенсацію у розмірі трьох посадових окладів, і наказ такого не передбачав, хоча це було невід'ємною частиною угоди про звільнення.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва 12 березня 2021 року позовну заяву залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач направила апеляційну скаргу, в якій зазначила, що оскаржуване рішення вважає незаконним, та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв'язку з цим апелянт просить апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
27 вересня 2021 року та 18 жовтня 2021 року до Київського апеляційного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він не погоджуючись із доводами викладеними у апеляційній скарзі, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
12 жовтня 2021 року до Київського апеляційного суду від позивача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій вона просить задовольнити апеляційну скаргу.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення відсутні.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач з 12.02.2018 року прийнята на посаду економіста 1 категорії сектору документального забезпечення тендерних закупівель відділу з організації тендерних закупівель Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця». 02.09.2019 року переведена на посаду заступника начальника служби організації та проведення закупівель.
21.12.2019 року позивач була звільнена з роботи за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Відповідно до копії заяви Позивача від 19.12.2019 року, яка адресована директору регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця», остання просила звільнити її з роботи за угодою сторін 21.12.2019 року, а також виплатити їй компенсацію у розмірі трьох посадових окладів та компенсацію за невикористану відпустку й заробітну плату за відпрацьовані дні місяці.
Наказом (розпорядженням) Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 20.12.2019 року №1181/ОС Позивача було звільнено з роботи 21.12.2019 року за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Відповідно до листа Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 17.01.2020 року вбачається, що отримавши вищевказаний наказ, бухгалтерією 23.12.2019 року було проведено наступні розрахунки: оплата згідно посадового окладу пропорційно відпрацьованому часу в розмірі 13908,86 грн., нарахована компенсація за невикористану відпустку в розмірі 13989,78 грн. Перерахування було здійснено 23.12.2019 року в сумі 13099,66 грн. Відповідно до наказу НОК №1026, який був отриманий бухгалтерією 23.12.2019 року було проведено наступні розрахунки: одноразове заохочення в розмірі 2-х місячних посадових окладів в розмірі 36060,00 грн. грошова винагорода за нагороду медаллю «ПЗЗ» кращому працівникові в розмірі 1500,00 грн. Перерахування було здійснено 27.12.2019 року в сумі 29860,00 грн. Відповідно до наказу №4/174 була нарахована премія за виконання показників в листопаді 2019 року в сумі 3427,86 грн. Перерахування було здійснено 03.01.2020 року в сумі 2725,35 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що наказ про звільнення позивача з роботи є правомірним, оскільки останньою власноручно за власним бажанням було написано заяву про звільнення з посади за угодою сторін та не надано суду доказів, які б свідчили про те, що така заява написана під тиском та за відсутності власної волі позивача на те.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із таким висновком суду першої інстанції.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтує на тому, що вона уклала з відповідачем угоду з умовою, відтак невиконання такої умови призводить до недійсності такої угоди. При вирішенні справи суд першої інстанції зазначив, що така позиція позивача не передбачена трудовим законодавством, а норми цивільного права не можуть бути застосовані до трудових правовідносин.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з позицією суду першої інстанції щодо того, що правовідносини щодо припинення трудового договору врегульовано не цивільним, а саме трудовим законом.
Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Враховуючи, що відповідно до статті 21 КЗпП України предметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об'єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема статтями 3, 7, 9, 91, 44 КЗпП України) положення ЦК України щодо умов дійсності (протиправності) правочину та правових наслідків недійсності (визнання протиправним) правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв'язку з укладенням трудового договору (контракту).
Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року в справі N 6-530цс15 та в постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі N 757/49315/16-ц.
Таким чином, з огляду на вищевказане, трудові правовідносини між позивачем та відповідачем регулюються саме нормами трудового, а не цивільного законодавства. За таких умов положення ст.ст. 638, 642, 643 ЦК України, які врегульовують порядок укладення цивільно-правових договорів, змістом яких позивач й обґрунтовувала свої позовні вимоги, в даних правовідносинах застосовані бути не можуть.
Окрім наведеного, з представленої до суду заяви позивача вбачається, що вона погодила факт припинення трудових правовідносин, дату їх припинення та заявила вимогу про виплату їй певної компенсації. Роботодавцем в свою чергу було виконано умови угоди сторін щодо звільнення позивача з 21.12.2019 року. Фактично з точки зору позивача роботодавцем не було виконано лише вимогу щодо виплати їй компенсації. В той же час позивачем була заявлена вимога не про спонукання відповідача до виконання зобов'язання з виплати коштів, які з точки зору позивача прийняв на себе роботодавець, а про визнання незаконним її звільнення, хоча таке звільнення фактично було ї погоджене і виконане сторонами.
За таких умов колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, що й було вирішено судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько