03 листопада 2021 року
м. Київ
справа №260/2355/20
адміністративне провадження № К/9901/10929/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
за участю:
секретаря судового засідання Калініна О.С.,
представника позивача Шерегі В.М.,
представника відповідача Петрової О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року (судді: Пліш М.А., Качмар В.Я., Ніколін В.В.) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області (далі - ГУ ДПС у Закарпатській області, відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.06.2020 №0002500505, №0002540505, №0002530505.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року позов було задоволено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове-повідомлення-рішення від 16 червня 2020 року № 0002540505. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на порушення контролюючим органом процедури призначення фактичної податкової перевірки, зокрема, призначення такої за відсутності законодавчо встановлених підстав, а також на те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б дозволяли стверджувати про те, що зафіксовані в акті перевірки порушення правил роздрібної торгівлі та зберігання пального, були допущені саме позивачем.
Підставою до касаційного оскарження позивач вказує застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 04.09.2020 по справі №821/1274/18, від 15.05.2020 по справі №816/3238/15 та від 03.12.2020 по справі №821/2154/16.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а оскаржуване рішення - таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Також сторони скористались своїм процесуальним правом та подали додаткові письмові обґрунтування на підтвердження своїх правових позицій, які просили врахувати під час вирішення справи по суті.
У судовому засіданні представник позивача підтримав свої вимоги, а представник відповідача - свої заперечення, з підстав та обґрунтувань, викладених в означених вище процесуальних документах.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 травня 2020 року ГУ ДПС у Закарпатській області видано наказ № 471 "Про проведення фактичних перевірок" у травні - червні 2020 року згідно переліку, до якого було включено суб'єкт господарювання за адресою: АДРЕСА_1 , АЗС.
За результатами перевірки ГУ ДПС у Закарпатській області складено Акт від 22 травня 2020 року № 000345.
В ході проведення перевірки встановлено факт роздрібної торгівлі пальним без наявності відповідної ліцензії, непроведення розрахункової операції через реєстратор розрахункових операцій та невидачу відповідного розрахункового документа, а також встановлено порушення ведення обліку товарних запасів за місцем їх зберігання.
16 Червня 2020 року на підставі вказаного Акту фактичної перевірки контролюючим органом винесено податкові повідомлення рішення:
- № 0002500505, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн за порушення вимог п. 1, п. 2 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг";
- № 0002530505, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 500000 грн за порушення вимог ч. 34 ст. 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального";
- № 0002540505, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 18150,00 грн за порушення вимог п. 12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстратору розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено факт існування за адресою: Тячівський район, смт. Тересва, вул. Народна, 256 автозаправної станції (АЗС) та не доведено окремо факту реалізації позивачем пального іншим особам на підставі ліцензії на право зберігання пального та без застосування реєстратора розрахункових операцій, так само як і порушення позивачем порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, з огляду на відсутність в Акті перевірки інформації щодо методів, способів та обладнання? за допомогою яких відповідачем здійснювалося визначення обсягу пального в резервуарі за місцем здійснення фактичної перевірки.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції частково погодився з його висновками, а саме: в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16 червня 2020 року № 0002540505, яким до позивача за порушення п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», застосовано штрафну санкцію у розмірі 18150 грн, з огляду на те, що акт перевірки, дійсно, не містить інформації щодо методів, способів та обладнання, за допомогою яких відповідачем здійснювалося визначення обсягу пального в резервуарі за місцем здійснення фактичної перевірки, у зв'язку з чим, зазначена в акті перевірки інформація щодо залишкової кількості пального не може вважатися достовірною.
Поряд із цим, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, зокрема, докази фотофіксації перевірочних заходів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такі повною мірою підтверджують порушення позивачем вимог в частині роздрібної торгівлі пальним без наявності відповідної ліцензії, непроведення контрольної розрахункової операції через реєстратор розрахункових операцій та невидачу відповідного розрахункового документа.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, предметом касаційного перегляду в силу приписів частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є лише вимоги, у задоволені яких судом апеляційної інстанції було відмовлено, та які стали підставою для звернення позивача з даною касаційною скаргою до Верховного Суду.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
В силу приписів частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Повноваження податкового органу щодо проведення перевірок, в тому числі й фактичних, визначено положеннями пункту 75.1. статті 75 та підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України.
Відповідно до п. 75.1.3. ст. 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичних перевірок визначено положеннями статті 80 ПК України. Фактична перевірка проводиться на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, за обов'язкової наявності хоча б однієї з підстав, визначених підпунктами 80.2.1 - 80.2.7 ст.80 Податкового Кодексу.
Судомами попередніх інстанцій з'ясовано, що фактична перевірка господарської одиниці ФОП ОСОБА_1 (АЗС за адресою: АДРЕСА_1 ) проводилась на підставі до п.80.2 ст. 80 ПК України з метою належної організації заходів по контролю за дотриманням норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання норм чинного законодавства у сфері трудових відносин.
До початку проведення такої перевірки позивач ознайомився з направленнями від 13.05.2020 №893/05-05, №894/05-05 та отримав копію наказу від 06.05.2020 №471.
За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав вважати, що така перевірка позивача була проведена з порушенням визначеного податковим законодавством порядку.
Аналізуючи виявлені в ході такої перевірки порушення судом апеляційної інстанції було встановлено, що 13 травня 2020 року невстановленим працівником АЗС ФОП ОСОБА_1 було реалізовано 12,15 літрів дизельного палива за ціною 16,50 грн за літр на загальну суму 200,47 грн, однак вказана операція через реєстратор розрахункових операцій не проводилась, розрахунковий документ не видавався.
Відповідно до абз. 5 ст. 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 р. №265/95-ВР (далі - Закон №265) реєстратор розрахункових операцій - пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг), операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів та з приймання готівки для подальшого переказу. До реєстраторів розрахункових операцій відносяться: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, вбудований електронний контрольно-касовий реєстратор, комп'ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо.
Відповідно до абз. 6 ст. 2 Закону № 265 розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.
Відповідно до п. 1, п.2 ст. 3 Закону України № 265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані:
1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;
2) надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).
У відповідності до пункту 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР за порушення вимог Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів доходів і зборів застосовуються фінансова санкція у розмірі 1 гривні, у разі непроведення вперше розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи.
Факт непроведення контрольної розрахункової операції через реєстратор розрахункових операцій та невидача відповідного розрахункового документу підтверджується доказами фотофіксації, що були здійснені під час проведення реалізації пального на АЗС. На вказаних фотознімках чітко видно колонку з заправним пультом, вартість одиниці палива, кількість заправленого палива, суму такого та особу, яка здійснила реалізацію.
Посилання позивача на те, що продаж дизельного пального без видачі чеку РРО здійснила особа на ім'я « ОСОБА_2 », яка, однак при цьому не є працівником ФОП ОСОБА_1 , обґрунтовано були відхилені судом апеляційної інстанції, адже визначальним для вирішення питання про застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій є факт порушення визначеного законом порядку реалізації товарів. У свою чергу сам факт неперебування особи, якою були допущені відповідні порушення, із суб'єктом господарювання в офіційних трудових відносинах не може бути підставою для звільнення такого суб'єкта господарювання від відповідальності.
Крім того, в ході перевірки було встановлено факт відсутності ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним через АЗС, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що на момент проведення перевірки належала ФОП ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 34 ст. 15 Закону № 481 суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.
У відповідності до абз. 22 ч. 2 ст. 17 Закону № 481 до суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: надання послуг із зберігання пального іншим суб'єктам господарювання та/або реалізація пального іншим особам на підставі ліцензії на право зберігання пального, отриманої відповідно до статті 15 цього Закону, - 500000 гривень.
Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що відповідачем правомірно встановлено порушення позивачем ч. 34 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» №481/95-ВР від 19.12.1995, щодо відсутності ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним та застосовано штрафну санкцію на підставі абз. 22 ч. 2 ст. 17 вказаного Закону за реалізацію пального іншим особам на підставі ліцензії на право зберігання пального.
Судом апеляційної інстанції також обґрунтовано було враховано, що підтвердженням встановленого контролюючим органом факту роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії є і те, що після закінчення фактичної перевірки та притягнення до адміністративної та фінансової відповідальності позивач зареєструвався платником акцизного податку з реалізації пального, а з 15.10.2020 ним отримано ліцензію на роздрібну торгівлю пальним на АЗС за адресою: АДРЕСА_1 .
Наведені обставини також були предметом дослідження судом при розгляді справи про адміністративне правопорушення №307/1554/20.
Так, постановою Тячівського районного суду Закарпатської області від 27 липня 2020 року, залишеною без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року, ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 155-1 (порушення встановленого законом порядку проведення розрахунків у сфері торгівлі.) та ч. 1 ст. 164 КУпАП (провадження господарської діяльності без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону).
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У даному випадку за наявності остаточного судового рішення, яке набрало законної сили, обставини щодо порушення ФОП ОСОБА_1 порушення вимог п. 1, п. 2 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та ч. 34 ст. 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" не підлягають повторному дослідженню у даній справі.
При цьому колегія суддів враховує, що Верховний Суд, зокрема, у постанові від 28 квітня 2020 року (справа №815/94/16), зазначив, що передбачене частиною четвертою статті 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматись судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Але для спростування преюдиційних обставин, передбачених указаним положенням КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази, яких. Однак позивачем у цій справі суду надано не було.
Таким чином, переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права. Висновки суду апеляційної інстанції є результатом оцінки наявних у його розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судом здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з'ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів. При цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено.
Доводи скаржника у розрізі підстав касаційного оскарження зводяться до незгоди із правовою оцінкою наданим відповідачем доказам, однак, такі доводи відповідно до статті 341 КАС України виходять за межі касаційного перегляду і не є свідченням неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.
Постанови Верховного Суду, на які послався скаржник у касаційній скарзі, ухвалені за відмінних обставин справи та не є релевантними до обставин цієї справи.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України у зв'язку з цим, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року залишити без змін, а касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх
Судді: О.В. Білоус
Н.Є. Блажівська
Повний текст постанови виготовлено 08 листопада 2021 року.