09 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 161/12479/21 пров. № А/857/16761/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Сеника Р.П., Кухтея Р.В.,
за участі секретаря судового засідання Кахнич Г.П.,
позивач: не з'явився
відповідач: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 серпня 2021 року у справі № 161/12479/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови, -
суддя в 1-й інстанції - Олексюк А.В.
час ухвалення рішення - 12 год. 49 хв.,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - 16.08.2021, -
ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції (далі також УПП у Волинській області ДПП, відповідач) та просив поновити строк звернення до суду, визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН № 4170763 від 07.05.2021 про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення - штрафу у розмірі 1360 грн. за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 6 ст. 122 КУпАП.
На обґрунтування вимог зокрема зазначає, що постанова винесена з грубим порушенням вимог законодавства, що регулює дорожній рух, за відсутності жодних доказів, які б могли підтвердити його вину в скоєнні адміністративного правопорушення, оскільки його притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, яке він не вчиняв. Вказує на те, що того ж дня щодо нього було винесено ще одну постанову про те, що 07.05.2021 о 01 год. 47 хв. він як пішохід перейшов проїзну частину дороги поза пішохідним переходом, при цьому перебував у стані алкогольного сп'яніння, порушив п.4 ПДР, що кваліфіковано за ч.3 ст.127 КУпАП, що на думку позивача підтверджує те, що о 02 год. 22 хв. він не міг керувати будь-яким транспортним засобом, оскільки в цей час був затриманий працівниками поліції. Позивач стверджує, що доказів того, що саме він, керував транспортним засобом та паркувався у працівників поліції немає. Наголосив, що за кермом автомобіля він не перебував, ним не керував, автомобіль йому не належить.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.08.2021 позов задоволено. Поновлено строк на оскарження постанови до адміністративного суду.
Скасовано постанову інспектора Управління патрульної поліції у Волинській області лейтенанта поліції Радчук Яни Валентинівни серії ЕАН № 417076 від 07.05.2021 року у справі про адміністративне правопорушення, якою було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 122 КУпАП ОСОБА_1 , провадження у справі закрито.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що таке прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що у матеріалах справи наявні належні та допустимі докази, які підтверджують, що саме позивач керував транспортним засобом та здійснив зупинку транспортного засобу на місці для людей з обмеженими можливостями, що і стало підставою для перевірки документів позивача та складання відповідних адміністративних матеріалів. Наголошує на тому, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом, що додатково підтверджується відеозаписом з технічного пристрою, а саме відеореєстратора із службового автомобіля патрульної поліції.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України).
Заслухавши суддю доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН № 417076 від 07.05.2021, винесеною інспектором УПП у Волинській області лейтенантом поліції Радчук Яною Валентинівною, притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.122 КУпАП ОСОБА_1 та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1360 грн.
Згідно вказаної постанови 07.05.2021 о 02 год. 22 хв. позивач керуючи автомобілем марки Volvo S60, н.з. НОМЕР_1 , в м.Луцьку по вул. Карпенка-Карого, в районі будинку №28, здійснив зупинку транспортного засобу на місці під дорожнім знаком 5.38 «Місце стоянки автомобілів» з додатковою табличкою до нього 7.17 «Особи з інвалідністю» та позначеною дорожньою розміткою 1.30, чим порушив вимоги п. 33 Правил дорожнього руху України, порушення вимог дорожніх знаків.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з відеозапису з відеореєстратора патрульного автомобіля №2021-08-03_13-35-32.mp4 вбачається, що о 01 год. 47 хв. 07.05.2021 зі сторони припаркованого по вул. Карпенка-Карого у м.Луцьку в районі ТЦ «Караван» автомобіля марки Вольво, н.з. НОМЕР_1 , відходить особа чоловічої статі та переходить дорогу поза пішохідним переходом на протилежну сторону вулиці, після чого її зупиняють працівники патрульної поліції на службовому автомобілі. В подальшому на відеозаписах з нагрудних камер ZM03028, ZM0331 та ZM0334 зафіксовано, як вийшовши зі службового автомобіля, патрульні поліцейські підходять до чоловіка, що переходив дорогу, та супроводжують його назад на інший бік вулиці до припаркованого автомобіля. На запитання працівників поліції, останній відповідав, що просто переходив дорогу, та не розуміє на який транспортний засіб у нього просять пред'явити документи. Документів, які посвідчують особу особою у нього не було.
Суд першої інстанції також зазначив, що з відеозаписів з відеореєстратора та нагрудних камер не видається можливим встановити, що саме ОСОБА_1 вийшов з автомобіля з сидіння водія та що саме він керував транспортним засобом у момент його зупинки, а також здійснював паркування автомобіля у забороненому місці. Суд вважав, що дана обставина, а також свідчення інспектора Радчук Я.В. спростовуються поясненнями свідків, наданими в судовому засіданні, відповідно до яких, транспортним засобом у той день керував ОСОБА_2 , який є власником автомобіля, а не Сачковський А.І .
З долученої до матеріалів справи представником відповідача фотокопії встановлено, що під дорожнім знаком 5.38 «Місце стоянки автомобілів» з додатковою табличкою до нього 7.17 «Особи з інвалідністю» розташований автомобіль марки Вольво, н.з. НОМЕР_1 , однак суд вважав, що оскільки даним фото не зафіксовано водія такого транспортного засобу, а також дату та час здійснення такої фотофіксації, така фотокопія не може вважатися доказом того, що саме позивачем порушено визначені оскаржуваною постановою положення ПДР, що свідчить про неповноту зібраних даних та відсутність обґрунтованих підстав для притягнення позивача адміністративної відповідальності.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Положеннями статті 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У відповідності до ст.ст. 10, 11 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити
Згідно статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Статтею 53 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.
Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до статті 41 Закону України «Про дорожній рух» регулюються Правилами дорожнього руху (далі - ПДР), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306.
Відповідно до п.1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
При цьому, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п.1.9 ПДР).
Так, згідно із п.1.10 ПДР водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії.
Транспортний засіб - це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
В свою чергу, зупинка - це припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо).
Особливості правового регулювання зупинки і стоянки транспортних засобів визначено положеннями пункту 15 ПДР.
Так, відповідно до п.15.1 ПДР зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.
Відповідно до п.8.1, 8.2, 8.2-1 та п.8.4 ПДР регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Дорожні знаки мають перевагу перед дорожньою розміткою і можуть бути постійними, тимчасовими та із змінною інформацією.
Дорожні знаки застосовуються відповідно до цих Правил і повинні відповідати вимогам національного стандарту.
Дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби. При цьому дорожні знаки не повинні бути закриті повністю або частково від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами.
Дорожні знаки (додаток 1) поділяються на групи: а) попереджувальні знаки. Інформують водіїв про наближення до небезпечної ділянки дороги і характер небезпеки. Під час руху по цій ділянці необхідно вжити заходів для безпечного проїзду; б) знаки пріоритету. Встановлюють черговість проїзду перехресть, перехрещень проїзних частин або вузьких ділянок дороги; в) заборонні знаки. Запроваджують або скасовують певні обмеження в русі; г) наказові знаки. Показують обов'язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження; ґ) інформаційно-вказівні знаки. Запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила; д) знаки сервісу. Інформують учасників дорожнього руху про розташування об'єктів обслуговування; е) таблички до дорожніх знаків. Уточнюють або обмежують дію знаків, разом з якими вони встановлені.
Дорожній знак ПДР 5.38 «Місце для стоянки» є інформаційно-вказівним знаком та застосовується для позначення місць та майданчиків для стоянки транспортних засобів. Знак з літерою «Р» та символом даху застосовується для критих стоянок. Знак з літерою "Р" та символом автобуса застосовується для критих стоянок з можливістю пересадки на маршрутні транспортні засоби.
В свою чергу, табличка до дорожніх знаків 7.17 «Інваліди» означає, що дія знака 5.38 поширюється лише на мотоколяски і автомобілі, на яких установлено розпізнавальний знак «Інвалід» відповідно до вимог цих Правил.
Згідно із п.10.9.21 ДСТУ 4100:2014 «Дорожні знаки» табличка 7.17 «Інваліди» застосовується із знаком 5.38 і вказує, що стоянковий майданчик (або спеціально відведена його частина) призначається для стоянки транспортних засобів (мотоколясок і автомобілів), на яких встановлено розпізнавальний знак «Інвалід» і якими керують інваліди. Спеціально виділене місце для стоянки транспортних засобів інвалідів може позначатися дорожньою розміткою 1.30 відповідно до вимог ДСТУ 2587:2010.
Відповідно до ч.6 ст.122 КУпАП зупинка чи стоянка транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки), а так само створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці керованих ними транспортних засобів, неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» - тягнуть за собою накладення штрафу від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
При цьому, у примітці ст.122 КУпАП визначено, що Суб'єктом правопорушення в цій статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою - четвертою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а також у разі порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладення адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб'єктом цього правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису).
Як встановлено статтею 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно дост. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
У відповідності до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до положень ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів звертає увагу, що на підтвердження вчиненого позивачем правопорушення відповідачем до матеріалів справи надано відеозаписи, які були зроблені за допомогою технічних приладів - нагрудних відеокамер патрульних та відеореєстратора із службового автомобіля патрульної поліції (а.с.38 - диск).
Судом надано оцінку поясненням допитаних в судовому засіданні свідків та оглянуто відеозаписи з нагрудних камер поліцейських, що знаходяться на цифровому носії інформації Media DVD+R та міститься в матеріалах справи (а.с.38).
Так слід зазначити, що відеозаписом video_2021-08-03_13-35-32 відеореєстратора службового автомобіля патрульної поліції зокрема зафіксовано, що водій керуючи транспортним засобом марки Volvo S60, н.з. НОМЕР_1 по вул Карпенка-Карого здійснив зупинку транспортного засобу, вийшов із автомобіля та почав здійснювати перехід проїзної частини дороги.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом, оскільки оцінюючи оглянуті відеозаписи з нагрудних камер поліцейських та запис із відеореєстратора службового автомобіля патрульної поліції в їх сукупності, встановлюється, що саме позивач, як водій транспортного засобу марки Volvo S60, н.з. НОМЕР_1 здійснив зупинку автомобіля, вийшов із нього та розпочав перехід проїзної частити автодороги.
Більше того, відповідачем до матеріалів справи долучено фотозйомку зображення транспортного засобу в момент вчинення правопорушення (а.с.40) з якої встановлюється, що автомобіль марки Вольво, н.з. НОМЕР_1 припаркований над дорожньою розміткою «Особи з інвалідністю».
Покликання ОСОБА_1 в позовній заяві на те, що він не був водієм транспортного засобу, а лише переходив через вулицю Карпенка-Карого рухаючись в сторону торгово центру є необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними у матеріалах справи відеозаписами. Колегія суддів вважає, що твердження позивача про те, що він не керував транспортним засобом слід розцінювати, як уникнення від відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення.
Суд першої інстанції не надав належної та повної уваги зазначеним доказам та дійшов необґрунтованого висновку, що відповідачем не доведено в установленому порядку факту керування транспортним засобом ОСОБА_1 та відповідно скоєння на транспортному засобі марки Volvo S60, н.з. НОМЕР_1 правопорушення, про яке зазначено в оскаржуваній постанові.
Суд апеляційної інстанції вважає, що апелянтом доведено правомірність своїх дій щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності та підтверджено належними та допустимими доказами, які наявні у матеріалах справи.
Відтак суд вважає, що під час встановлення адміністративного правопорушення, а також накладення адміністративного стягнення на позивача, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки в діях позивача наявний складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 122 КУпАП.
Згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи тому, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нову постанову якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ст.ст. 243, 286, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 серпня 2021 року у справі № 161/12479/21 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН № 4170763 від 07.05.2021 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Р. П. Сеник
Р. В. Кухтей
Повне судове рішення складено 09 листопада 2021 року