09 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 380/13055/21 пров. № А/857/17199/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року про повернення позовної заяви у справі № 380/13055/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправними і скасування постанов,-
суддя в 1-й інстанції -Костецький Н.В.,
час ухвалення рішення - 10.08.2021 року,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про скасування постанов від 07.08.2020 та від 03.11.2020 про накладення штрафу у виконавчому провадженні №30967688.
Разом з позовом позивачем подано заяву про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення такого. В обгрунтування поважності зазначає про те, що з 07.01.2020 і по даний час перебував на реабілітації у СПЦ “Відновлення”. Зазначає, що згідно договору та розпорядку і правил знаходження у СПЦ його стан не дозволяв йому належним чином скористатися своїми правами, і лише після відновлення у 2021 році він залишився на волонтерській основі у СПЦ. Тому вважає, що протягом 2020-2021 мав поважну причину не відлучення з території СПЦ до дня укладення договору про співпрацю від 24.05.2021. Згідно заяви про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження ОСОБА_1 ознайомився з такими 07.07.2021, та з цього часу йому стало відомо про оскаржувані постанови. Для отримання безоплатної вторинної правової допомоги йому необхідно було зібрати довідки для підтвердження свого матеріального стану. Довідки отримував 06.07.2021, 07.07.2021, 12.07.2021. З 12.07.2021 по 16.07.2021 перебував у СПЦ та виконував доручення директора. Лише 16.07.2021 ним подано заяву у Львівський МЦНБВПД про надання безоплатної вторинної правової допомоги. Вважає, що останній день на звернення з позовом -19.07.2021, оскільки 17.07.2021 - вихідний день. 19.07.2021 було проведено перше конфіденційне побачення з адвокатом для узгодження правової позиції. 19.07.2021-22.07.2021 адвокат був зайнятий у судових засіданнях. Враховуючи всі наведені обставини вважає, що пропустив 10 денний строк звернення на оскарження постанов у виконавчому провадженні №30967688 з поважних причин та просить поновити такий.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року у справі № 380/13055/21 повернуто позовну заяву.
Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що з 25.07.2021 року перебував за межами Львова, а тому після прибуття позивача до Львова 29-30.07.2021 року надіслав позовну заяву поштовим зв'язком.
Просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року про повернення позовної заяви у справі № 380/13055/21 та направити справу для продовження розгляду.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.309 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Повертаючи позовну заяву у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду 30.07.2021 із пропущенням десятиденного строку звернення до суду на оскарження постанов ВП № 30967688 від 07.08.2020, та 03.11.2020 , встановленого КАС України, поважних підстав для поновлення строку не зазначив, відтак позовну заяву слід повернути з додатками позивачеві, на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що з матеріалами виконавчого провадження позивач ознайомився 07.07.2021 (згідно його заяви від 05.07.2021 вх 7776).
Згідно наданих позивачем довідок від 17.07.2021 та 29.07.2021 з соціально-психологічного центру, видно що ОСОБА_1 з 12.07.2021 по 16.07.2021 виконував свою роботу згідно договору про співпрацю №17, з 25.07.2021 по 29.07.2021 працював волонтером та їздив підписувати договори в м.Тернопіль та Івано-Франківськ.
Згідно наявного в матеріалах справи протоколу узгодження правових позицій щодо представництва від 19.07.2021 № 523 у п.2 ч.1 зазначено правову інформацію, яку вважає за потрібне повідомити ОСОБА_1 - про виконавче провадження від 2012 року йому стало відомо у серпні 2020 року.
Позовна заява подана до суду 30.07.2021.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Статтею 118 КАС передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами, процесуальним законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено особливостями провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження скорочених строків, обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Частиною першою статті 120 КАС України передбачено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку (частина дев'ята статті 120 КАС України).
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду: 1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; 2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.
При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення високої вірогідності того, що особа могла дізнатися про порушення своїх прав, зокрема, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, а також відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів.
Згідно з частиною першою статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).
Відповідно до пунктів 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, зокрема у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Водночас, визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав.
Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Частиною 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99).
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Разом з тим, Європейський суд з прав людини, наголошує, що навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Позивачем оскаржуються постанови державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про накладення штрафів у ВП № 30967688 від 07.08.2020, та 03.11.2020. До суду позивач звернувся 30.07.2021, шляхом подання позовної заяви до поштового відділення.
З матеріалами виконавчого провадження позивач ознайомився 07.07.2021, тобто 07.07.2021 є датою коли позивачу стало відомо про такі постанови та останній дізнався про порушення його прав.
Позивач обгрунтовує поважність пропуску строку звернення до суду перебуванням в соціально-психологічному центрі, тривалим періодом укладання угоди про надання безоплатної вторинної правової допомоги, зайнятістю адвоката та відсутністю у м. Львові.
Проте апеляційний суд вважає такі причини не поважними з наступних підстав.
Згідно наданих позивачем довідок від 17.07.2021 та 29.07.2021 з соціально-психологічного центру, видно що ОСОБА_1 з 12.07.2021 по 16.07.2021 виконував свою роботу згідно договору про співпрацю №17, з 25.07.2021 по 29.07.2021 працював волонтером та їздив підписувати договори в м. Тернопіль та Івано-Франківськ.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що позивачу про оскаржувані постанови та строк їх оскарження було відомо з 07.07.2021 року, позовна заява подана до поштового відділення лише 30.07.2021 року, мотивів існування обставин, які були дійсно об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду позивачем не наведено.
Отже, враховуючи вказані законодавчі положення, суд апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо відсутності об'єктивних причин неможливості своєчасного звернення позивача до суду з позовом щодо визнання протиправними та скасування постанов від 07.08.2020 та від 03.11.2020 про накладення штрафу у виконавчому провадженні №30967688.
З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вжив усіх заходів для всебічного і повного дослідження обставин справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 123, 230, 241, 243, 308, 312, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року про повернення позовної заяви у справі № 380/13055/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук
Повне судове рішення складено 09.11.2021 року