30 вересня 2021 року м. Дніпросправа № 160/17171/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),
суддів: Лукманової О.М., Дурасової Ю.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 (суддя Врона О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
У грудні 2020 ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області, в якій просила визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та скасувати рішення від 19.08.2020 року про відмову в призначенні пенсії за вислугу років згідно п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року № 2-р/2019 з 12.08.2020 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" період навчання в Павлоградському медичному училищі з 01.09.1992 року по 01.07.1994 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року № 2-р/2019 з 12.08.2020 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 адміністративний позов задоволено .
Не погодившись з рішенням суду , відповідач подав апеляційну скаргу, де просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що Павлоградське медичне училище, на момент навчання Позивачки, не було закладом професійної (професійно-технічної) освіти, а належало до вищих навчальних закладів.
Тому, оскільки Позивачка у спірний період часу навчалася у вищому навчальному закладі, а можливість зарахування часу навчання до трудового стажу, що дає право на пільги, передбачена лише щодо професійно-технічних навчальних закладів (ст. 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту» від 10.02.1998 № 103/98-ВР), то відсутні законні підстави для зарахування до спеціального стажу роботи Позивачки час її навчання з 01.09.1992 по 01.07.1994.
2) Відповідно до п.“д” ст.56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення” до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Статтею 2 Закону України “Про пенсійне забезпечення” передбачено декілька видів трудової пенсій, а саме: пенсія за віком, пенсія по інвалідності, пенсія в разі втрати годувальника та пенсія за вислугу років. Статтею 9 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено лише три види пенсійних виплат: це пенсія за віком, пенсія по інвалідності та пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Зарахування періодів навчання до пільгового стажу, здійснюється при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах працівникам, які були зайняті на роботах за Списками №1 та №2.
Пенсія за вислугу років, що передбачена Законом України “Про пенсійне забезпечення”, є окремим видом пенсії, відмінним від пенсії за віком на пільгових умовах.
Норми чинного законодавства не передбачають підстав для зарахування періодів навчання до стажу робіт, які дають право на призначення пенсії за вислугу років.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини по справі, колегія суддів, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджено, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_1 .
12.08.2020 року позивач звернулась до головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії згідно п. “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” №1788-ХІІ від 05.11.1991 року.
19.08.2020 року відділом з питань перерахунків пенсій управління пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області направлено на адресу позивача лист за вих. №0400-0319-8/69675 “Про відмову в призначенні пенсії”, в якому вказано, що згідно наданих документів та за даними реєстру застрахованих осіб станом на 12.08.2020 року загальний стаж позивача становить 25 років 9 днів, стаж роботи за вислугою років на 31.03.2015 року становить 20 років 8 місяців, що недостатньо для призначення пенсії за вислугою років. Періоди роботи на посаді медсестри поліклінічного відділення в комунальному закладі “Павлоградська міська лікарня №4” з 01.08.1994 року по 31.03.2015 рік зараховано до пільгового стажу, з 01.04.2015 року по 12.03.2020 рік зарахувати до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, неможливо. Для зарахування до загального стажу періоду навчання необхідно надати уточнюючу довідку, яка підтверджує дату зарахування в Павлоградське медичне училище. В дипломі серії 33 № 011932 вказана лише дата закінчення навчання в Павлоградському медичному училищі.
Переглядаючи справу в порядку апеляційного провадження, колегія суддів виходить з наступного.
Пенсійне забезпечення громадян України, в тому числі порядок призначення та виплати пенсій, визначення розміру пенсії, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV та іншими нормативно-правовим актами.
З матеріалів справи вбачається, що позивач 14.08.2019 року звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як працівнику охорони здоров'я.
Відповідач, відмовляючи у призначенні пенсій за вислугу років, зазначив, про відсутність у неї достатнього спеціального стажу для призначення такої пенсії. При цьому, пенсійний орган послався на положення п.«е» ст.55 Закону №1788 в редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 року та Закону №911-VIII від 24.12.2015 року.
Відтак, на думку апелянта, оскільки на 11.10.2017 року позивач має спеціальний стаж 23 років 02 місяці 10 днів, у неї відсутнє право на призначення пенсії за вислугу років, для якого потрібно мати стаж 26 років 6 місяців.
Колегія суддів вважає застосування пенсійним органом положень п.«е» ст.55 Закону №1788 в редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 року та Закону №911-VIII від 24.12.2015 року, безпідставним, оскільки на час подання позивачем заяви про призначення пенсії (14.08.2019 року) діяла інша редакція вказаної норми.
Так, згідно із пунктом «е» ст.55 вказаного Закону (в редакції, що діяла на час подання заяви) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Редакція вказаної норми Закону №1788 вказана з урахуванням рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019 року, яким положення статті 55 Закону №1788 в редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 року та Закону №911-VIII від 24.12.2015 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
З матеріалів справи вбачається, що на 14.08.2019 року позивач має спеціальний стаж працівника охорони здоров'я та соціального забезпечення більше 25 років.
Вказана обставина апелянтом не заперечується та не спростовується.
Відтак, судом першої інстанції вірно зроблений висновок про протиправність рішення відповідача №0400-0319-8/69675 від 19.08.2020 року про відмову в призначенні пенсії позивачу за вислугу років, та обґрунтовано застосовано статтю 9 КАС України стосовно скасування такого рішення.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність рішення №0400-0319-8/69675 від 19.08.2020 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовної заяви.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вирішуючи питання про можливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
За приписами пункту 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова
суддя Ю. В. Дурасова