28.10.2021 Справа №607/8529/21
провадження 1-кп/607/1352/2021
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області
в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_5
захисника - адвоката ОСОБА_6
захисника - адвоката ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду у м.Тернополі матеріали кримінального провадження відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021211040000304 від 11 березня 2021 року про обвинувачення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186, ч.2 ст.187 КК України,-
В провадженні Тернопільського міськрайонного суду перебуває об'єднане кримінальне провадження №12021211040000304 від 11 березня 2021 року про обвинувачення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186, ч.2 ст.187 КК України,
У судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, строк якого закінчується 29.10.2021р., оскільки ризики, визначенні ст.177 КПК України та встановлені при застосуванні йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на даний час продовжують існувати, а саме те, що обвинувачений може переховуватись від суду; незаконно впливати на потерпілих у кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачуються. Вказав, що обвинувачений вчинив корисливі кримінальні правопорушення, одне з яких, зокрема за санкцією ч.2 ст.187 КК України, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, а тому на підставі даної обставини йому слід обрати міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Зазначив, що більш м'який запобіжний захід, аніж тримання під вартою, не забезпечить його належної процесуальної поведінки.
У судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, строк якого закінчується 29.10.2021р., оскільки ризики, визначенні ст.177 КПК України та встановлені при застосуванні йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на даний час продовжують існувати, а саме те, що обвинувачений може переховуватись від суду; незаконно впливати на потерпілих у кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачуються. Зазначив, що більш м'який запобіжний захід, аніж тримання під вартою, не забезпечить його належної процесуальної поведінки.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - ОСОБА_6 щодо продовження відносно обвинуваченого дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечила, зазначивши про відсутність доказів на підтвердження існування ризиків визначених ст.177 КПК України. Просить, змінити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт.
Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні захисника підтримав, заперечивши з приводу продовження відносно нього дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - ОСОБА_7 щодо продовження відносно обвинуваченого дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою теж заперечив, зазначивши про відсутність доказів на підтвердження існування ризиків визначених ст.177 КПК України. Просить, змінити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт .
Обвинувачений ОСОБА_5 свого захисника підтримав, заперечивши з приводу продовження відносно нього дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши клопотання, матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.
Згідно ч.3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку, суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Запобіжні заходи - це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод осіб, які підозрюються у вчиненні кримінальних правопорушень. Ці обмеження стосуються свободи пересування та вільного вибору місця перебування.
Так, ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 13.03.2021р. до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та визначено заставу в розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 90800 (дев'яносто тисяч вісімсот) гривень.
Застосований під час досудового розслідування відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою неодноразово продовжувався Тернопільським міськрайонним судом, зокрема, востаннє Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 31.08.2021 р. строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 продовжено до 23год. 59 хв. 29 жовтня 2021 року.
Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 13.03.2021р. до ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та визначено заставу в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 68100 (шістдесят вісім тисяч сто) гривень.
Застосований під час досудового розслідування відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою неодноразово продовжувався Тернопільським міськрайонним судом, зокрема, востаннє Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 31.08.2021 р. строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 продовжено до 23год. 59 хв. 29 жовтня 2021 року.
Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Частина друга статті 29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Конституційний Суд України неодноразово вказував на те, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які визначені в законі (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011). Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина.
Обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016)/
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, суд, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Про фундаментальність права на свободу та особисту недоторканність свідчить також факт його закріплення у більшості міжнародних правових актів. Зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання (стаття 9), у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року вказано, що ніхто не повинен бути позбавлений волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, які встановлені законом (пункт 1 статті 9).
Право на свободу та особисту недоторканність, як і будь-яке інше право, потребує захисту від свавільного обмеження, для чого вимагається періодичний судовий контроль за обмеженням чи позбавленням свободи та особистої недоторканності, що має здійснюватися у визначені законом часові інтервали.
Тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом, пов'язаним із позбавленням особи свободи, який полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установу тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням режиму цієї установи.
У частині першій статті 183 КК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ч.1 ст.177 Кодексу. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу згідно з ч. 2 ст. 177 КПК є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
У відповідності до вимог ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється на засадах верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з практикою застосування Європейським судом з прав людини пункту 3 статті 5 Конвенції після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання особи під вартою; до того ж такі підстави мають бути чітко наведені національними судами (пункт 60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі "Єлоєв проти України").
Отже, обґрунтованість застосування запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, зокрема домашнього арешту та тримання під вартою, має піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу, періодично об'єктивним та неупередженим судом на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказані запобіжні заходи застосовуються, у тому числі при закінченні досудового розслідування, коли деякі ризики вже можуть зникнути ( пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 листопада 2017 року № 1-р/2017).
У відповідності до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У розумінні ст. 9 Конституції України - Конвенція про захист прав людини, Протоколи до Конвенції та Рішення ЄСПЛ - є частиною національного законодавства.
Разом з тим, прокурор не обґрунтовує необхідності продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 та обвинуваченого ОСОБА_5 з урахуванням рішень ЄСПЛ, а саме клопотання має ознаки формалізму, в ньому містяться лише посилання на ті обставини, на підставі яких обвинуваченим (на час обрання запобіжного заходу, - підозрюваним) ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було обрано такий вид запобіжного заходу, як тримання під вартою, та продовжено його строк ухвалами Тернопільського міськрайонного суду .
Так, прокурор в своєму клопотанні посилається на ту обставину, що обвинувачений ОСОБА_4 та обвинувачений ОСОБА_5 вчинив корисливі кримінальні правопорушення, одне з яких, зокрема за санкцією ч.2 ст.187 КК України, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, а тому на підставі даної обставини їм слід обрати міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Проте, суд критично відноситься до такої позиції прокурора, так як вона йде врозріз з практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно положень ст.5 Конвенції, та правової позиції ЄСПЛ у рішенні від 12.01.2012 у справі «Тодоров проти України», відповідно до якої «... тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою...».
Окрім того, слід вказати, що кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_4 та обвинуваченого ОСОБА_5 за ч.2 ст.186 та ч.2 ст.187 КК України, не тягне за собою автоматичне визнання його вини у вчиненні кримінальних правопорушень, в яких вони обвинувачуються, вони до винесення вироку вважаються такими, які не винуваті у вчиненні кримінальних правопорушень, які їм інкримінуються, а тому суд вважає, що сам лише розмір санкції статті, по якій пред'явлене обвинувачення, не є достатнім чинником для тримання обвинувачених під вартою.
Окрім того, як зазначено в п.143 Рішення ЄСПЛ «Бойченко проти Молдови» (№41088/05 від 11.07.2006р.), одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без вказання підстав з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню по справі, переховуватись від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатніми для ухвалення рішення про тримання заявника під вартою. Аналогічні висновки зроблено Європейським судом з прав людини в справах «Беччієв проти Молдови» та «Сарбан проти Молдови».
В рішенні ЄСПЛ «Клішин проти України» (№ 30671/04 від 23.02.2012 р.) вказано підстави для тримання під вартою мають бути підтверджені фактами.
В п.85 Рішення ЄСПЛ «Харченко проти України» (№ 40107/02 від 10.02.2011 р.), зазначено, що тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Як зазначено в п. 111-112 Рішення ЄСПЛ «Белеветський проти Росії» (№72967/01 від 01.03.2007 р.) - обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обгрунтованості до конкретної особи є порушенням п.4 ст.5 Конвенції.
Відповідно до висновків, викладених в Рішенні ЄСПЛ «Александер Макаров проти Росії» (№ 15217/07 від 12.03.2009 р.) національні органи влади зобов'язані проаналізувати особисті обставини особи докладніше та навести на користь тримання її під вартою конкретні підстави, підкріплені встановленими в судовому засіданні доказами.
В Рішенні ЄСПЛ «Мамедова проти Росії» (№ 7064/05 від 01.06.2006 р.) сказано, що посилання на тяжкість обвинувачення, як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що особа переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини є недостатнім, хоча суворість покарання і є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, і що потребує позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.
В п. 51 Рішенні ЄСРПЛ «Летельє проти Франції» (від 26.06.1991 р.) попереднє ув'язнення не повинно визначати покарання у виді позбавлення волі і не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 11.04.2013 у справі «Вєренцов проти України» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до його усталеної практики, яка відображає принцип, пов'язаний з належним відправленням правосуддя, у рішенні судів мають адекватно зазначатися підстави, на яких вони ґрунтуються. Ступінь застосування цього обов'язку наводити підстави може змінюватися залежно від характеру рішення та повинен визначатися з огляду на обставини справи.
Як зазначено у окремій думці судді ЄСПЛ Калайджиєвої в рішенні «Шалімов проти України» від 04.03.2010 р.: будь-яка концепція «автоматичної законності» позбавлення свободи несумісна з принципами Конвенції і немає сумніву, що пункт 4 статті 5 Конвенції є процесуальною гарантією та засобом юридичного захисту проти такого тримання під вартою.
З огляду на зміст клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 та обвинуваченого ОСОБА_5 воно має ознаки «автоматичної законності» позбавлення свободи, без обґрунтування такого тримання з огляду на норми КПК України та рішення Європейського суду з прав людини, оскільки прокурор в своєму клопотанні не надав нових, вагомих обставин, які б суд мав змогу застосувати як ризики, в розумінні ч.1 ст.177 КПК України, для подальшого тримання під вартою обвинувачених .
Крім того, 15 грудня 2016 року ЄСПЛ було винесено рішення у справі «Ігнатов проти України» (далі Рішення), де було визнано заяву прийнятною та визнано, що мало місце порушення ст.5 Конвенції.
У п. 40 вказаного Рішення ЕСПЛ зазначено, що Суд нагадує, що питання про те, чи є розумним термін тримання особи під вартою не може оцінюватися абстрактно. Це питання повинно бути оцінено відповідно до особливостей кожного конкретного випадку, причини, наведених у рішеннях національних судових та слідчих органів, і задокументованих фактах, на які посилається заявник у його клопотанні про звільнення. Тривале тримання під вартою може бути виправдане у даному випадку, тільки якщо є конкретні ознаки існування суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує правило поваги до особистої свободи (див, серед іншого, Лабіта проти Італії, № 26772/95, § 153, БСИЯ 2000-ІУ, і Бузаджі проти Республіки Молдова, процитоване вище, § 90). В п.41 рішення у цій справі Суд зазначає, що тримання заявника під вартою тривало майже рік і вісім місяців. Серйозність звинувачень, висунутих проти нього і ризик його втечі були згадані в первісному рішенні про застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Ці ж аргументи, а також ризик його впливу на хід розслідування, який був доданий незабаром (див. пункти 8 і 13), залишилися незмінними аж до винесення вироку, за винятком рішення від 1 жовтня 2013р., яке не містило взагалі ніяких підстав (див пункти 12 і 34 вище). Таким чином, суди використовували ті ж підстави для продовження терміну тримання заявника під вартою. Проте, відповідно до параграфу 3 статті 5, обґрунтування будь-якого терміну тримання, незалежно від того, наскільки коротким цей термін є, повинно бути переконливо продемонстроване владою.
Що ж стосується ризику того, що обвинувачені можуть перешкодити належному проведенню судового розгляду, суд зазначає, що ризики не повинні прийматися абстрактно, але повинні бути підкріплені фактичними доказами. Небезпека переховування обвинуваченого не може бути оцінена виключно на основі важкості покарання за злочин. Наявність небезпеки переховування повинно бути оцінено з посиланням на ряд інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки втечі, або зробити її настільки незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою, що знайшло свої відображення в рішенні ЄСПЛ "Строган проти України", № 30198/11, § 97, 6 жовтня 2016 p.
Крім того, в рішенні по справі "Осипенко проти України", №. 4634/04, §§ 77 і 79, 9 листопада 2010 року), вказано, що з плином часу для тривалого тримання заявника під вартою потрібне додаткове обґрунтування, але суди не надали жодних додаткових аргументів. Крім того, на жодному з етапів національні суди не розглянути будь-які інші превентивні заходи в якості альтернативи тримання під вартою. Викладені міркування є достатніми для того, щоб Суд прийшов до висновку, що мало місце порушення параграфу 3 статті 5 Конвенції».
Таким чином, суд вважає, що прокурор в судовому засіданні взагалі не довів тієї обставини, що обвинувачений ОСОБА_4 та обвинувачений ОСОБА_5 мають намір переховуватися від суду з метою уникнення відповідальності, а просто обмежився посиланням на такий ризик.
При вирішенні питання про доцільність продовження строку тримання під вартою повинні бути надані додаткові вагомі докази того, що є наявна доцільність продовження такого строку і що інші більш м'які запобіжні заходи не можуть бути застосовані. Обов'язок доказування вагомості застосування такого виняткового запобіжного заходу покладається на сторону обвинувачення, зокрема, в даному випадку, - на прокурора, який заявив клопотання про продовження тримання під вартою обвинувачених .
Тобто, саме прокурором в процесі повинно бути надано такі докази неможливості зміни запобіжного заходу на більш м'який, які б не могли б бути піддані жодному сумніву.
Суд, в свою чергу повинен ретельно дослідити наявні докази вказаних ризиків, проаналізувати, дати належну оцінку в кожній конкретній справі. Це узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні у справі "Кобець проти України" (Заява N 16437/04) від 14 лютого 2008 року зазначив, що «Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (також рішення у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Згідно Постанови №14 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2014 р. «Про узагальнення судової практики застосування судами першої та апеляційної інстанції процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою» відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків. У ході судового провадження сторона обвинувачення зобов'язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи.
Потрібно наголосити, що в клопотанні про продовження строку запобіжного заходу прокурор приділив увагу ризикам поверхнево, не навівши жодних обґрунтувань. Зокрема прокурором зазначено, що обвинувачений ОСОБА_4 та обвинувачений ОСОБА_5 може незаконно впливати на потерпілих у даному кримінальному провадженні, проте не вказано яким способом, а також зазначено, що він може вчинити інші кримінальні правопорушення, що унеможливлює обрання йому більш м'якого запобіжного заходу, проте жодних фактів на підтвердження даних обставин не наведено.
В той же час ЄСПЛ визнав, що абстрактна можливість перешкоджання кримінальному провадженню є недостатньою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Прокурор, у свою чергу, не навів доказів реальної можливості незаконного впливу обвинувачених на процес доказування у даному кримінальному провадженні, в тому числі і на потерпілих.
Зокрема, прокурором у своєму клопотанні про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 та обвинуваченому ОСОБА_5 не вказав на будь-які дії вчиненні останніми, які б свідчили про їх переховування від органів досудового розслідування та/або суду, або про їх наміри незаконно вплинути на потерпілих у даному кримінальному провадженні, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, що унеможливлює обрання йому більш м'якого запобіжного заходу. Також в клопотанні прокурор не вказав, чи обвинувачені мають достатні соціальні зв'язки.
Будь-яких інших обставин, які в свідчили про можливість вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_5 іншого кримінального правопорушення, підтверджених документально, прокурором суду не надано.
Стосовно загрози втечі, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, чи обвинувачений можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. При цьому загроза втечі не випливає з простої можливості для обвинуваченого перетнути кордон держави. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
Проте, жодного доказу, який би свідчив про дійсне існування таких ризиків прокурором в порушення вимог п. 2, 4 ч. 1 ст. 196 КПК України не зазначено.
Крім іншого, під час розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу мають бути оцінені в сукупності всі юридично значимі обставини, визначені в ст. 178 КПК України.
Суд при розгляді клопотання ретельно перевіряє дані про особу, щодо якої продовжується строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою (вік, здоров'я, сімейний стан, соціальна зайнятість особи, вид діяльності, місце проживання п.п. 3-10 ч. 1 ст. 178 КПК).
Як вбачається з матеріалів справи, обвинувачений ОСОБА_4 є неодруженим, утриманців не має, має задовільний стан здоров'я, раніше судимий, наявність постійного місця проживання: АДРЕСА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, обвинувачений ОСОБА_5 є неодруженим, утриманців не має, має задовільний стан здоров'я, працюючий, раніше судимий, наявність постійного місця проживання: АДРЕСА_2 .
Враховуючи, що в судовому засіданні прокурором не доведено наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, що б обґрунтовувало недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, вказаним у клопотанні, суд приходить до переконання, що домашній арешт в нічний час доби як більш м'який запобіжний захід, забезпечить виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов'язків, а також в повній мірі зможе запобігти спробам останніх переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілих у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачуються, а також перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Враховуючи вищевикладене, керуючись положеннями ст. 9, 29, 129 Конституції України, статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, п. 9 Інформаційного Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 51-550/0/4-13 від 04.04.2013 р. «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2014 р. «Про узагальнення судової практики застосування судами першої та апеляційної інстанції процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою», Закону України «Про попереднє ув'язнення» та ст. 177 КПК України, ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 1, ст. 8, ст.177, ст.178, ч.1 ст.183, п.2 ч.3 ст.202, ч.3 ст.331, ч. 2 ст. 369, 370 - 372 КПК України, суд, -
У задоволенні клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою - відмовити.
У задоволенні клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою - відмовити.
Клопотання захисника - адвоката ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу ОСОБА_4 на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту - задовольнити .
Клопотання захисника - адвоката ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу ОСОБА_5 на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту - задовольнити .
Змінити раніше обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 , відповідно до ч.5 ст.194 КПК України, наступні обов'язки:
-прибувати до прокурора та суду за першою вимогою;
-повідомляти суд про зміну місця свого проживання та/або роботи;
-не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає ( АДРЕСА_1 ), без дозволу суду;
-утримуватись від спілкування зі свідками, потерпілими у цьому кримінальному провадженні;
-не залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , в період доби з 23 годин 00 хвилин до 06 годин 00 хвилин наступної доби.
Встановити строк дії ухвали в частині зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 до 00 год. 00 хв. 24 грудня 2021 року.
Змінити раніше обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 , відповідно до ч.5 ст.194 КПК України, наступні обов'язки:
-прибувати до прокурора та суду за першою вимогою;
-повідомляти суд про зміну місця свого проживання та/або роботи;
-не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає ( АДРЕСА_2 ), без дозволу суду;
-утримуватись від спілкування зі свідками, потерпілими у цьому кримінальному провадженні;
-не залишати житло за адресою: АДРЕСА_2 , в період доби з 23 годин 00 хвилин до 06 годин 00 хвилин наступної доби.
Встановити строк дії ухвали в частині зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 до 00 год. 00 хв. 24 грудня 2021 року.
Відкласти судовий розгляд у кримінальному провадженні №12021211040000304 від 11 березня 2021 року про обвинувачення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186, ч.2 ст.187 КК України, на 11 годин 00 хвилин 16 листопада 2021 року, про що повідомити учасників.
Після оголошення ухвали обвинуваченого ОСОБА_4 негайно звільнити з-під варти із зали суду.
Після оголошення ухвали обвинуваченого ОСОБА_5 негайно звільнити з-під варти із зали суду.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Копію ухвали вручити учасникам кримінального провадження та для відому направити Начальнику СІЗО № 26 м. Чорткова та для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання обвинувачених.
Контроль за виконанням даної ухвали покласти на прокурора Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_3 .
Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, що визначене ч. 1 ст. 392 КПК України.
Повний текст ухвали буде складений не пізніше п'яти діб з дня оголошення резолютивної частини ухвали і оголошений учасникам судового провадження 01 листопада о 09 годин 00 хвилин.
Головуючий суддяОСОБА_1