08 листопада 2021 року справа №200/883/21-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Гаврищук Т.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року у справі № 200/883/21-а (головуючий суддя І інстанції - Кониченко О.М.), складене у повному обсязі 26 травня 2021 року у м. Слов'янську Донецької області за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просив суд:
визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 щодо зарахування до вислуги років у Збройних Силах України (календарної та пільгової) періоду проходження служби у органах виконання покарань в період з 27.08.2007 по 31.08.2009 позивачу ;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 зарахувати вислугу років у Збройних Силах України (календарної та пільгової) періоду проходження служби у органах виконання покарань в період з 27.08.2007 по 31.08.2009 позивачу.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 щодо зарахування до календарної та пільгової вислуги років у Збройних Силах України періоду проходження служби у органах виконання покарань в період з 27.08.2007 року по 31.08.2009 року ОСОБА_1 . Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 зарахувати ОСОБА_1 до календарної та пільгової вислуги років у Збройних Силах України період проходження служби у органах виконання покарань в період з 27.08.2007 року по 31.08.2009 року.
Не погодившись з вищевказаним судовим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 звернулось до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального процесуального права, просило суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на п. 2.9. Положення № 530, як єдиний нормативний акт, який регулює спірні правовідносини.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, з огляду на наступне.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .
22.09.2020 року позивач подав рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 де на теперішній час проходить військову службу головним сержантом роти забезпечення військової частини НОМЕР_1 щодо зарахування до його календарної та пільгової вислуги років у Збройних Силах України періоду проходження служби у органах виконання покарань в період з 27.08.2007 по 31.08.2009 рік, який був залишений відповідачем без реалізації з посиланням на приписи Наказу Міністерства Оборони України від 14.08.2014 №530.
Поряд з цим позивач зазначає, що отримати довідку кадрового органу він немає можливості оскільки Микитинська виправна колонія № 87 знаходиться на непідконтрольній території держави Україна.
Позивач вказує, що доказами перебування його на службі в органах Державного департаменту України з питань виконання покарань Микитинській виправній колонії №87 є трудова книжка, в якій зазначено дату та номер наказів про прийняття ти звільнення зі служби, а також відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків від 19.02.2020 року №317/10/05-02 та припис виданий Микитинською виправною колонією (№87).
Позивач вважає залишення без реалізації його рапорту щодо зарахування до його календарної та пільгової вислуги років у Збройних Силах України періоду проходження служби у органах виконання покарань в період з 27.08.2007 по 31.08.2009 рік протиправним, оскільки відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 п.1 до вислуги років зараховуються час перебування на посадах службовців у виправно-трудових установах, в органах і установах виконання покарань зараховується на пільгових умовах: один місяць служби за сорок днів: особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та кримінально-виконавчої системи, які проходять службу у виправно-трудових установах, відповідно до п. 3 п/п «г» Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393.
Згідно записів №№ 6-7 трудової книжки НОМЕР_4 , виданої 02.06.2004 року внесених на підставі наказів МВК №87 від 27.08.2007 року № 52 о/с, від 31.08.2009 року № 60 о/с, позивач служив в органах Державного департаменту України з питань виконання покарань безперервно 2 роки 0 місяців 0 днів.
Згідно наданих позивачем відомостей з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків № 317/10/05-02 від 19.02.2020 року, позивач отримував заробітну плату в Микитинській виправній колонії № 87 з 31.08.2007 року по 31.08.2009 року.
З припису, виданого старшому сержанту внутрішньої служби ОСОБА_1 старшим інспектором групи по роботі з особовим складом Микитинської виправної колонії №87 І.М. Стратілатовою слідує, що позивач службу проходив з 31.08.2007 року по 01 вересня 2009 року, наказом Микитинської виправної колонії № 87 від 31 серпня 2009 року № 60 о/с звільнений з органів кримінально-виконавчої системи за ст. 63 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України з 01.09.2009 року, у зв'язку з чим йому необхідно прибути у Артемівсько-Дебальцевський міський військовий комісаріат м. Артемівськ Донецької області.
З листа Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України від 16.04.2021 року № 4.1.-2827/Кр-21, слідує, що до архіву Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на зберігання архівна особова справа ОСОБА_1 та накази по особовому складу управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Донецькій області не передавалась.
Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача щодо відмови у зарахування до стажу спірний періодів.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність зобов'язання зарахувати позивачу до календарної та пільгової вислуги років у Збройних Силах України період проходження служби у органах виконання покарань.
Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції та зазначає наступне.
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
На виконання Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (далі - Порядок №393) Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).
Відповідно до п. 2 Порядку №260, до щомісячних основних видів грошового забезпечення належать надбавка за вислугу років.
Пунктами 1, 2, 3, 6 Розділу 5 Порядку №260 встановлено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах: від 1 до 5 років - 25 відсотків; від 5 до 10 років - 30 відсотків; від 10 до 15 років - 35 відсотків; від 15 до 20 років - 40 відсотків; від 20 до 25 років - 45 відсотків; від 25 і більше років - 50 відсотків.
Вислуга років для виплати надбавки обчислюється з дня початку до дня закінчення проходження військової служби відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Для виплати надбавки за вислугу років зараховуються періоди зазначені в постанові Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (зі змінами).
Періоди служби, які підлягають зарахуванню до вислуги років у пільговому порядку, обчислюються відповідно до чинного законодавства України.
Для виплати надбавки за вислугу років командир військової частини щорічно станом на 01 січня оголошує наказом вислугу років військовослужбовців.
Наказ видається на підставі особових справ військовослужбовців та інших документів (за їх наявності), що підтверджують проходження військової служби. Календарна та пільгова вислуга років зазначаються окремо.
Відповідно до абз. 13 п. 1 Порядку №393, установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам, зазначеним у пункті "ж" статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються час перебування на посадах службовців у виправно-трудових установах, в органах і установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях, інспекціях виправних робіт, підрозділах кримінально-виконавчої інспекції та невоєнізованої професійно-пожежної охорони, які переведені в категорію посад, що заміщуються рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби за переліком посад і на умовах (в порядку), затверджуваних відповідно Міністерством внутрішніх справ та Міністерством юстиції.
Згідно п/п «г» п. 3 Порядку №393, до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за сорок днів особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та кримінально-виконавчої системи, які проходять службу у виправно-трудових установах, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках для осіб, затриманих за бродяжництво, спеціальних приймальниках для осіб, підданих адміністративному арешту, підрозділах конвойної служби міліції, та військовослужбовцям постійного складу, які проходять службу у дисциплінарних частинах, за переліками посад і на умовах, затверджуваних відповідно Міністерством внутрішніх справ, Міністерством юстиції, Центральним управлінням Служби безпеки, Міністерством оборони.
Підставою виникнення адміністративного спору є незарахування відповідачем до календарної та пільгової вислуги років позивача періоду його служби в Микитинській виправній колонії № 87, що в свою чергу впливає на обчислення розміру надбавки за вислугу років, про що в позовній заяві зазначив позивач.
Відмовляючи в зарахуванні до вислуги років спірного періоду відповідач застосував положення ст.ст. 17-1, 17-2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII та Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 14.08.2014 № 530 (далі - Положення № 530).
Приписами п. 2.9 Положення №530 встановлено, що обчислення вислуги років для призначення пенсії здійснюється за послужним списком з особової справи військовослужбовця.
Документами, що підтверджують окремі періоди військової служби, які підлягають зарахуванню до вислуги років у календарному обчисленні або на пільгових умовах, є: довідки архівних і військово-лікувальних закладів; переліки посад льотного складу, посад управлінь з'єднань підводних човнів і з'єднань тральщиків, служба в яких підлягає зарахуванню до вислуги років на пільгових умовах, затверджені наказами Міністра оборони України; листи обліку: льотної роботи військовослужбовців льотного складу, стажу плавання військовослужбовців Військово-Морських Сил Збройних Сил України (Військово-Морського Флоту СРСР) та Державної прикордонної служби України (Прикордонних військ СРСР), виконання стрибків з парашутом військовослужбовців, служба яких пов'язана із систематичними стрибками з парашутом, роботи водолазами під водою; витяги з наказів командирів військових частин або повідомлення військових частин, управлінь (відділів) особового складу (персоналу), управлінь (відділів) кадрів або управлінь (відділів) мобілізації та комплектування відповідних штабів про час проходження військовослужбовцями служби у високогірних місцевостях, в укріплених районах СРСР із залученням до несення бойового чергування в спорудах оборонних позицій у складі бойових обслуг; довідки кадрових органів Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, про службу в цих військових формуваннях, яка підлягає зарахуванню до вислуги років у календарному обчисленні або на пільгових умовах; дипломи, посвідчення, довідки і повідомлення цивільних вищих та інших навчальних закладів про час навчання в цих навчальних закладах для зарахування часу навчання до вислуги років та загального страхового стажу; інші документи, що підтверджують періоди дійсної військової служби в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, служби в органах Міністерства внутрішніх справ СРСР та держав - учасниць СНД.
Відповідно до абз. 7 п. 1.1. Положення №530, організація роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, які проходили службу і звільнилися з інших військових формувань та правоохоронних органів, і членів їх сімей здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, нормативно-правових актів, які регулюють діяльність цих формувань та органів.
Станом на момент виникнення спірних правовідносин позивач не є пенсіонером та перебуває в трудових правовідносинах з відповідачем, що сторонами не заперечується.
Позивач не зазначав в поданому командиру Військової частини НОМЕР_1 рапорті, що просить зарахувати спірний період до вислуги років для обчислення пенсії.
Враховуючи вимоги абз. 7 п. 1.1 Положення №530, відповідач при вирішенні питання про зарахування до календарної та пільгової вислуги років позивача мав керуватись вимогами нормативно-правових актів, які регулюють діяльність органів кримінально-виконавчої системи, у тому числі Порядком №393.
Таким чином, суд дійшов висновку, що Положення № 530 не може бути застосованим до спірних правовідносин
Відтак, Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року № 2713-IV (далі - Закон № 2713-IV) визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження.
Приписи ст. 1 Закону № 2713-IV покладають на Державну кримінально-виконавчу службу України завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Відповідно до положень ст.ст. 11, 12 Закону № 2713-IV, установи виконання покарань та слідчі ізолятори утворюються і ліквідуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та виконують функції, передбачені законом та іншими нормативно-правовими актами. Законодавством визначаються особливості відвідування цих установ і слідчих ізоляторів та спеціальні вимоги режиму доступу на їх територію.
Воєнізовані формування - це підрозділи, які відповідно до закону діють у складі органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, призначені для їх охорони та запобігання і припинення дій, що дезорганізують роботу виправних установ.
Згідно ч.ч. 1, 2, 6, 8 ст. 14 Закону № 2713-IV, до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюються спеціальні звання, у тому числі «старший сержант внутрішньої служби», яке відноситься до молодшого начальницького складу.
Трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).
Порядок №393 не встановлює жодних вимог щодо видів та змісту документів, якими можуть бути підтверджені періоди проходження служби, визначені цим Порядком.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Враховуючи викладене, відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій» за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затвердив Порядок № 637.
Згідно п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).
В п. 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Тож, факт проходження служби позивачем в спірний період, початок та кінець цього періоду, а також спеціальне звання, в повній мірі підтверджені наданими позивачем документами, копії яких містяться в матеріалах справи.
Дослідивши обставини справи в контексті законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, оцінивши надані сторонами докази, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до календарної та пільгової вислуги років у Збройних Силах України період проходження позивачем служби у органах виконання покарань з 27.08.2007 року по 31.08.2009 року, що має суттєве значення для визначення розміру надбавки за вислугу років при обчисленні грошового забезпечення військовослужбовця.
Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності зарахування до календарної та пільгової вислуги років у Збройних Силах України період проходження служби у органах виконання покарань.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року у справі № 200/883/21-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 08 листопада 2021 року.
Судді А.В. Гайдар
Т.Г.Гаврищук
І.Д. Компанієць