08 листопада 2021 року справа №409/460/21
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),
суддів Гайдара А.В., Сіваченка І.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 19 квітня 2021 року по справі №409/460/21 (суддя 1-ї інстанції Максименко О.Ю.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Луганській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 17.02.2021 року -
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення від 17.02.2021 року №87-ДК/0033По/08/01/-21, винесену державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель Гончаровим Ю.Є., закрити провадження по справі в зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування позову зазначила, що вказаною постановою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 170 грн.
Однак, відсутні докази вчинення позивачем правопорушення, оскільки земельна ділянка використовується позивачем на умовах оренди на підставі договору оренди землі.
Орендодавцем земельної ділянки є Білокуракинська селищна рада. Згідно умов Договору оренди цільове призначення земельної ділянки сільськогосподарське призначення для сінокосіння і пасовища.
В проекті землеустрою зазначено характеристику ґрунтів: лучно-болотні, мулувато-болотні і торфувато-солончакові не осушувані важкосуглинкові і легко глинисті.
На момент отримання земельної ділянки вона поросла верболозом та іншою дерниною, яка не придатна ні для пасовища ні для сінокосіння.
Згідно з умовами договору позивачка має право здійснювати поліпшення орендованої земельної ділянки.
Висновок інспектора про нецільове використання земельної ділянки є невірним, оскільки в даному випадку її обробіток свідчить про здійснення агротехнічних заходів для поліпшення земельної ділянки.
Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 19 квітня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення, прийняти постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Підставою для відмови в задоволенні позову визначено ненадання позивачем відповідної постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, відсутність клопотання про витребування доказів, що позбавило суд першої інстанції можливості з'ясувати наявність або відсутність правових підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Отже, суд першої інстанції порушив вимоги ст.72 КАС України.
Також тривалий час судом першої інстанції, в порушення приписів ч.5 ст.251 КАС України, позивачу не надавалося та не надсилалося рішення, прийняте за позовом ОСОБА_1 у цій справі.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає заяву у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
Відповідно до договору оренди земельної ділянки № 545, укладеного між орендодавцем Білокуракинською селищною радою та орендарем ОСОБА_1 16.12.2019 року, Білокуракинська селищна рада передала позивачу у строкове платне користування земельну ділянку для сінокосіння та випасання худоби загальною площею 6,9626 га кадастровий номер 4420981500:05:002:0003, розташовану на території с.Луб'янка Білокуракинського району Луганської області. Цільове призначення земельної діялнки - для сінокосіння та випасання худоби. (а.с. 11-12).
Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом- земельної ділянки, яка знаходиться в користування позивача, за наслідками якої складено акт № 87-ДК/89/АП/09/01/-21 від 11.02.2021. (а.с.13-14)
В результаті перевірки земельної ділянки загальною площею 6,9626 га кадастровий номер 4420981500:05:002:0003 встановлено, що на частині даної земельної ділянки відсутні дернина та трав'яниста рослинність (що є невід'ємною частиною складу сіножатей), натомість вона має ознаки аграрної обробки, наявні залишки сформованих стебел кукурудзи та дозрілих кукурудзяних початків, що підтверджується фотофіксацією. Зазначений факт свідчить, що вказана земельна ділянка комунальної форми власності сільськогосподарського призначення (угіддя - пасовища) використовується не за цільовим призначенням, чим порушено вимоги пункту 2 частини 5 статті 20, пункту «а» частини 1 статті 96 Земельного кодексу України, стаття 37 Закону України «Про охорону земель», за що передбачена відповідальність згідно пункту «г» частини 1 статті 211 Земельного кодексу України.
За наслідками перевірки державним інспектором Гончаровим Ю.Є. відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення від 17.02.2021 № 87-ДК/0033П/07/01/-20, в якому визначено, що земельна ділянка комунальної форми власності сільськогосподарського призначення (угіддя - пасовища), площею 6,9626 га кадастровий номер 4420981500:05:002:0003, цільове призначення - для сінокосіння та випасіння худоби (код КВЦПЗ-01.08), розташована за межами населених пунктів на території Білокуракинської селищної ради Білокуракинського району Луганської області, використовується орендарем ОСОБА_1 не за цільовим призначенням, чим порушено вимоги п. 2 ч. 5 ст. 20, п. «а» ч. 1 ст. 96 ЗК України, ст. 37 Закону України «Про охорону земель», за що передбачена відповідальність згідно пункту «г» частини 1 статті 211 Земельного кодексу України (а.с.17-18).
Постановою від 17.02.2021 року 87-ДК/0033По/08/01/-21 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 53 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн (а.с.9-10).
Також державним інспектором щодо позивача складено припис від 17.02.2021 № 87-ДК/0030Пр/03/01/-21, яким ОСОБА_1 визначено усунути виявлені порушення земельного законодавства шляхом приведення земельної ділянки площею 6,9626 га кадастровий номер 4420981500:05:002:0003, яка розташована за межами населених пунктів на території Білокуракинської селищної ради Білокуракинського району Луганської області, у стан придатний для використання за цільовим призначенням (а.с.21-22).
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивач, звертаючись до суду з позовом про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 17.02.2021 року № 20-ДК/0033По/08/01-21, постанову з таким номером не надає, не звертається з клопотанням до суду про її витребування у відповідача. Тому суд першої інстанції позбавлений можливості з'ясувати наявність правових підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, тому доводам, викладеним в позовній заяві, не надається оцінка.
Оцінка суду.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі пункту 4 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України) одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
За змістом статті 9 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.
Положеннями статті 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частини перша та четверта статті 70 КАС України визначає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до частини першої статті 79 КАС України письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.
Як свідчать матеріали справи позивачем надано постанову про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.53 КУпАП в розмірі 340 грн - порушення правил використання земель, а саме використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Ця постанова прийнята 17.02.2021 року за №87-ДК/0033По/08/01/-21.
Суд першої інстанції зазначив, що в обґрунтування позовних вимог та при викладенні обставин позивач вказувала, що відносно неї було складено постанову за №20-ДК/0033По/08/01/-21, проте скасувати просить постанову за №87-ДК/0033По/08/01/-21. Тому, після відкриття провадження у справі, судом першої інстанції позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху з пропозицією уточнити , яку саме постанову просить скасувати позивач.
Після надання уточнених позовних вимог, в який ОСОБА_1 зазначила про скасування постанови за №20-ДК/0033По/08/01/-21, суд першої інстанції прийняв рішення, яким відмовив в задоволенні позову з тих підстав, що в матеріалах справи наявна постанова за №87-ДК/0033По/08/01/-21, однак позивач не просить її скасувати. При цьому позивач не надала постанову за №20-ДК/0033По/08/01/-21, тому суд позбавлений можливості надати правову оцінку підставам притягнення позивача до адміністративної відповідальності за постановою, яка відсутня в матеріалах справи та не надана позивачем.
Однак, суд першої інстанції не дав оцінки обставинам притягнення позивача до адміністративної відповідальності постановою за №87-ДК/0033По/08/01/-21, яку спочатку оскаржувала позивач та стосовно якої викладала суть спору та свою незгоду з притягненням її до відповідальності за ст.53 КУпАП.
Між тим, виходячи з принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов'язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
Тобто, саме суд першої інстанції, з власної ініціативи повинен був встановити, яку саме постанову оскаржує позивач та чи не є визначення іншого номеру постанови в позовній заяві помилкою, опискою тощо. Вказані обставини входять до предмету доказування та підлягають обов'язковому встановленню судом.
Зважаючи на викладене, суд вважає передчасними висновки суду першої інстанції, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 КАС України, а відтак таке судове рішення не є таким, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.
Щодо обставин притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст.53 КУпАП суд зазначає наступне.
На підставі статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно частин першої та другої статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Як визначено частиною першою статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
У відношенні ОСОБА_1 17 лютого 2021 року було складено адміністративний протокол (а.с.17-18), цього ж дня була прийнята постанова про притягнення її до адміністративної відповідальності (а.с.9-10), що порушує право позивача на захист та суперечить позиції Конституційного Суду України у рішенні № 5-рп/2015 від 26 травня 2015 року, який заборонив розгляд справи про адміністративне правопорушення одразу після складання протоколу, вказавши, що складання протоколу та постанови - це дві різні стадії адміністративного провадження, між яким має бути часовий інтервал. Одночасне винесення протоколу, а потім відразу і постанови є порушенням норм КУпАП, прав громадян, а тому такі штрафи не можуть вважатися законними.
Крім цього суд зазначає наступне.
Статтею 1 Земельного кодексу України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
На підставі частини першої статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Відповідно до статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать:
а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:
а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;
б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;
г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;
ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.
Згідно статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
На підставі статті 34 Земельного кодексу України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби, а органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.
Відповідно до статті 36 Закону України «Про охорону земель» охорона земель сільськогосподарського призначення забезпечується на основі реалізації комплексу заходів щодо збереження продуктивності сільськогосподарських угідь, підвищення їх екологічної стійкості та родючості ґрунтів, а також обмеження їх вилучення (викупу) для несільськогосподарських потреб.
Вимоги до власників і землекористувачів, у тому числі орендарів, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності окреслені статтею 35 Закону України «Про охорону земель».
Відтак, власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов'язані:
- дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України;
- проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів;
- підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі на основі застосування екологобезпечних технологій обробітку і техніки, здійснення інших заходів, які зменшують негативний вплив на ґрунти, запобігають безповоротній втраті гумусу, поживних елементів тощо;
- дотримуватися стандартів, нормативів при здійсненні протиерозійних, агротехнічних, агрохімічних, меліоративних та інших заходів, пов'язаних з охороною земель, збереженням і підвищенням родючості ґрунтів;
- забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку;
- забезпечувати захист земель від ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолення, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур'янами, чагарниками і дрібноліссям.
Як визначено статтею 37 Закону України «Про охорону земель» власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов'язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.
Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється.
Як свідчать матеріали адміністративної справи за ст.53 КУпАП відносно ОСОБА_1 , відповідач вважає, що позивач зобов'язаний використовувати земельну ділянку виключно як сіножаті та випасання худоби , тобто в межах виду користування, передбаченого умовами договору оренди землі.
Між тим в договорі оренди земельної ділянки №545 відсутні умови щодо заборони технічної обробітки ґрунту, здійснення посівів та інших умов діяльності в рамках обраного виду цільового призначення земельної ділянки позивача.
Крім того, постановою КМУ «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» від 17 жовтня 2012 р. № 1051 (в поточній редакції) визначено перелік угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь (КВЗУ) та надано визначення цих угідь. Відповідно до додатку 4 до Порядку ведення Державного земельного кадастру:
Група угідь «рілля» (001.00) включає сільськогосподарські угіддя, які систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари (ГОСТ 26640-85) та парники, оранжереї і теплиці Як вже зазначалось вище, до ділянок ріллі не належать сіножаті і пасовища, що розорані з метою їх докорінного поліпшення і використовуються постійно під трав'яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви; підгрупа угідь «сіножаті» «Підгрупа включає сільськогосподарські угіддя, які систематично використовуються для сінокосіння (ГОСТ 26640-85), до яких потрібно включати рівномірно вкриті деревинною та чагарниковою рослинністю площею до 20 відсотків ділянки».
Згідно вказаного в додатку 4 стандарту «ГОСТ 26640-85» визначення ріллі було більш прозорим та конкретизувало термін можливого розорення «рілля - сільськогосподарське угіддя, що систематично обробляється та використовується під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари. Примітка. До ріллі не відносять ділянки сіножатей та пасовищ, зайняті посівами сільськогосподарських культур не більше 2-3 років, розорані з метою корінного поліпшення, а також міжряддя садів, що використовуються під посіви».
Наразі ГОСТ 26640-85 визнано таким, що не використовується на території України, однак посилання на нього наявне в поточній редакції додатку 4 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою КМУ №1051 від 17.10.2012 р.
Правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля визначає Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (далі Закон № 963-IV).
Відповідно до статті 10 Закону № 963-IV державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право:
безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель;
давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов'язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків;
складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності;
у разі неможливості встановлення особи правопорушника земельного законодавства на місці вчинення правопорушення доставляти його до органів Національної поліції чи до приміщення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради для встановлення особи порушника та складення протоколу про адміністративне правопорушення;
викликати громадян, у тому числі посадових осіб, для одержання від них усних або письмових пояснень з питань, пов'язаних з порушенням земельного законодавства України;
передавати до органів прокуратури, органів досудового розслідування акти перевірок та інші матеріали про діяння, в яких вбачаються ознаки кримінального правопорушення;
проводити у випадках, встановлених законом, фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку як допоміжний засіб для запобігання порушенням земельного законодавства України;
звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.
Згідно статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Колегія суддів зазначає, що державний інспектор при розгляді даної справи не з'ясував обставин, що мали значення під час здійснення заходу щодо перевірки дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів та дійшов помилкового висновку щодо нецільового використання земельної ділянки. В даному випадку мало місце застосування позивачем на земельній ділянці агротехнології у вигляді засівання ділянки по міжряддях зерновою культурою (кукурудзою) та багаторічними травами, що в подальшому дозволить отримувати якісну товарну сільськогосподарську продукцію (сіно).
Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом земельна ділянка складений за допомогою комп'ютерних технологій, що свідчить про складання акту не за місцем знаходження земельної ділянки. Матеріали адміністративної справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.53 КУпАП не містять будь-яких належних доказів вчинення позивачем правопорушення, яке їй ставиться в провину.
Підсумовуючи викладене суд вважає, що постанова від 17.02.2021 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.53 КУпАП є протиправною та підлягає скасуванню, що обумовлює задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, допустив грубе порушення норм процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення - скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позову.
Відповідно до статті 139 КАС України підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати по справі в розмірі 1135 грн (а.с.26, 107)
Керуючись статтями 139, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 19 квітня 2021 року по справі №409/460/21 - задовольнити.
Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 19 квітня 2021 року по справі №409/460/21 - скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Луганській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 17.02.2021 року - задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 від 17.02.2021 року №87-ДК/0033По/08/01/-21, винесену державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель Гончаровим Ю.Є. з закриттям провадження по справі.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Луганській області за рахунок бюджетних асигнувань (код ЄДРПОУ 39771244) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по справі в розмірі 1135 гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 08 листопада 2021 року та відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення виготовлено 08 листопада 2021 року.
Головуючий І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
І.В. Сіваченко