ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
08 листопада 2021 року справа №640/14954/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивачка, ОСОБА_1 )
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві)
про1) визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати заборгованості позивачці за період з 2015 року по 2019 рік; 2) зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити недоотриману пенсію позивачці за період з 2015 року по 2019 рік на рахунок АТ КБ «Приватбанк», IBAN НОМЕР_1
Позивачка звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи, що відповідач протиправно відмовив їй у виплаті пенсії за період з 2015 року по 2019 рік, оскільки суми пенсій, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, питання виплати коштів за минулий період буде вирішено після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.
Ухвалою від 02 червня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/14954/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Ухвалою від 15 вересня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва зобов'язав позивачку до 05 жовтня 2021 року надати суду належним чином засвідчені докази звернення до органів Пенсійного фонду України в 2015 році для виплати їй пенсії як внутрішньо переміщеній особі, докази відмови у виплаті або припинення виплати з 2015 року пенсії, а також докази, що підтверджують дату відновлення виплати пенсії та надати пояснення щодо періоду невиплати пенсії (з урахуванням місяця припинення та місяця відновлення виплати пенсії); ГУ ПФУ в м. Києві надати суду належним чином засвідчені докази що підтверджують відмову у виплаті або припинення виплати пенсії ОСОБА_1 в 2015 році, докази відновлення виплати пенсії ОСОБА_1 в 2019 році та надати пояснення щодо підстав припинення виплати пенсії та періоду заборгованості виплати пенсії.
Відповідач 21 липня 2021 подав до суду відзив на адміністративний позов, до якого в якості доказів направлення копії відзиву учасникам справи, додав копію поштового реєстру та фіскального чеку АТ «Укрпошта».
Копія поштового реєстру та копія фіскального чеку жодним чином не засвідчені.
Належними доказами направлення відзиву іншим учасникам справи є квитанція або касовий чек, в якому зазначено найменування оператора та об'єкта поштового зв'язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість, копія реєстру відправлення поштової кореспонденції зі штампом поштового відділення тощо, засвідчені відповідно до пункту 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року №55.
Таким чином, відзив відповідача не відповідає положенням пункту другого частини четвертої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до частини п'ятої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
У свою чергу частина шоста статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвала про відкриття провадження у справі №640/14954/21 представником відповідача отримана 10 червня 2021 року.
Враховуючи викладене, суд не приймає до розгляду відзив на позовну заяву у зв'язку з порушенням встановленого судом строку надання відповідачем відзиву на позовну заяву та відсутністю клопотання про поновлення пропущеного строку подання такого відзиву, а тому відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, розглядає справу за наявними матеріалами.
Відповідно до пояснень позивачки, наданих на виконання ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року, вона є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років з 24 березня 2014 року, відповідачем з 01 січня 2015 року протиправно припинено виплату пенсії у зв'язку з не підтвердженням місця фактичного проживання; виплату пенсії позивачці поновлено з 04 жовтня 2019 року, проте заборгованість за минулі роки не виплачена; за період з 01 січня 2015 року по 01 січня 2020 року на пенсійний рахунок позивачки нарахована пенсія в сумі 3 202,00 грн.
На виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року відповідач надав пояснення, в яких зазначив, що 04 серпня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про переведення виплати пенсії в зв'язку із зміною місця проживання та довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; з лютого 2015 року виплата пенсії ОСОБА_1 припинена відповідно до результатів перевірки дійсності довідки управлінням соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації; 04 жовтня 2019 року позивачка звернулася із заявою про поновлення виплати пенсії та довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; пенсія позивачці поновлена з 04 жовтня 2016 року, виплату пенсії розпочато в листопаді 2019 року шляхом перерахування на поточний рахунок відкритий в АТ «Ощадбанк»; заборгованість за період з 04 жовтня 2016 року по 31 жовтня 2019 року у сумі 36 226,99 грн. обліковується згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів від 05 листопада 2014 року №637 України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідками від 03 жовтня 2019 року №3001-5000206908 та від 11 березня 2020 року № 3002-5000277223.
Відповідно до довідки від 11 березня 2020 року № 3002-5000277223 фактичним місцем проживання позивачки є: АДРЕСА_1 ; місцем реєстрації - АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 є пенсіонером та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивачка звернулася до відповідача із заявою від 04 жовтня 2019 року про поновлення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам.
Адвокат позивачки Бут В.А. звернувся до відповідача із адвокатськими запитами від 24 березня 2021 року та від 07 травня 2021 року, в яких просив, зокрема, виплатити заборгованість з пенсії ОСОБА_1 за період з 2015 року по 2019 рік.
За результатом розгляду адвокатського запиту від 07 травня 2021 року відповідач листом від 17 травня 2021 року №2600-0202-8/79224 відмовив у виплаті позивачці суми пенсії за минулий період та повідомив, що кошти за минулий період обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України; окремий порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам не прийнятий; питання виплати коштів за минулий період буде вирішено після прийняття окремого порядку.
Згідно із довідкою від 15 вересня 2021 року про фінансовий стан для заповнення декларації, наданої АТ «Ощадбанк» за період з 01 січня 2015 року по 01 січня 2020 року на пенсійний рахунок позивачки зараховано 3 202,00 грн.
Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлені Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно абзацу першого частини першої статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Частина друга статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначає, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі по тексту - Порядок №509), пунктами 1 та 2 якого передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи».
Особливості виплат внутрішньо переміщеним особам регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі по тексту - Постанова №637).
Пунктом 1 Постанови №637 в редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачці, встановлено, що призначення та продовження виплати, зокрема, пенсій особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком №509.
Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 1 лютого 2015 року такої довідки.
Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Термін дії довідки Порядку №509 в редакції, чинній на дату припинення виплати пенсії позивачці, не встановлений.
Отже, довідка, видана відповідно до Порядку №509 є безстроковою.
Відповідно до пункту 9 Порядку №509 в редакції, чинній на дату припинення виплати пенсії позивачці, у разі зміни місця тимчасового перебування заявник звертається за видачею довідки до іншого уповноваженого органу, а раніше видана довідка вилучається, про що вносяться відповідні зміни до Єдиної інформаційної бази даних про взятих на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.
В матеріалах справи містяться довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 від 03 жовтня 2019 року №3001-5000206908 та від 11 березня 2020 року № 3002-5000277223 та, як стверджує відповідач та не заперечує позивачка, 04 серпня 2014 року позивачка звернулася до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про переведення виплати пенсії в зв'язку із зміною місця проживання та довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, отже статус внутрішньо переміщеної особи позивачка отримала не пізніше, ніж 04 серпня 2014 року.
Відповідно статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Відповідач не надав суду доказів скасування будь-якої довідки (або довідок) про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що жодна з довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 не скасована.
Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Згідно зі статтею 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії виплачуються за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.
Частиною першою статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлені підстави припинення виплати пенсій за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
З пояснень відповідача вбачається, що виплата пенсії позивачці з лютого 2015 року припинена відповідно до результатів перевірки дійсності довідки управлінням соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації.
Проте, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не містить підстав для припинення виплат пенсій відповідно до результатів перевірки дійсності довідки управліннями соціального захисту населення.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідач не надав суду рішення про припинення виплати пенсії позивачці з лютого 2015 року із зазначенням підстави припинення виплати пенсії.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що виплату пенсії позивачці з 01 лютого 2015 року припинено всупереч вимогам Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Тому, припиняючи виплату пенсії позивачам за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивачів на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивачів на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії є таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивачки на мирне володіння своїм майном було порушено.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачці з лютого 2015 року по 04 жовтня 2016 року є протиправними, а тому позивачка має право на отримання пенсії за період з 01 лютого 2015 року по 04 жовтня 2016 року.
Як вбачається з пояснень відповідача, пенсія позивачці поновлена з 04 жовтня 2016 року та виплату розпочато в листопаді 2019 року, що також підтверджується довідкою АТ «Ощадбанк» про зарахування за період з 01 січня 2015 року по 01 січня 2020 року на пенсійний рахунок позивачки 3 202,00 грн. та копією пенсійної справи позивачки.
Отже, період не виплати відповідачем пенсії позивачці - з 01 лютого 2015 року по 31 жовтня 2019 року.
Стосовно визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати заборгованості позивачці за період з 2015 року по 2019 рік та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити недоотриману пенсію позивачці за період з 2015 року по 2019 рік суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі по тексту - Порядок №365) соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 15 Порядку №365 орган що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365» внесені зміни до пункту 15 Порядку №365, відповідно до яких пункт 15 викладено в наступній редакції: «Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.».
Проте, рішенням Окружного адміністративного суду від 11 червня 2019 року, яке набрало законної сили на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року, визнані протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №788 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», яка набрала чинності 30 серпня 2019 внесені зміни до Постанови №637, зокрема, пункт 1 доповнено абзацом наступного змісту: «Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».
Суд встановив, що відповідач, обґрунтовуючи не виплату пенсії позивачці за період, з 04 жовтня 2016 року по 31 жовтня 2019 року посилається на абзац двадцятий пункту 1 Постанови №637 та зазначає, що питання виплати коштів за минулий період буде вирішено після прийняття окремого порядку.
Суд звертає увагу, що на момент розгляду даної справи відповідний окремий порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі за минулий час Кабінетом Міністрів України не визначено.
Натомість, відсутність відповідного нормативно-правового документа, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий період не, є підставою для позбавлення особи такого права.
Право позивачки на отримання пенсії за минулий період закріплено у статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з частиною другої якої, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Частина перша статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Як вже зазначив суд, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України та преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Згідно із преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Отже, норми Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» спрямовані на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач.
Пенсія, як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення, є джерелом існування, доходом та власністю, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Таким чином, право позивачки на отримання пенсії є беззаперечним.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Низка рішень Європейського суду з прав людини вказують на недопустимість припинення виплати призначеної пенсії, як законного майна, зокрема, це рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року
Таким чином, відсутність відповідних механізмів проведення соціальних виплат, не є поважною причиною для невиплати пенсії.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати заборгованості позивачці за період з 01 лютого 2015 року по 31 жовтня 2019 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити недоотриману пенсію позивачці за період з 01 лютого 2015 року по 31 жовтня 2019 року.
Щодо клопотання позивачки допустити негайне виконання рішення суду, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачам виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення пенсії за один місяць.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, на користь позивача належить стягнути судовий збір у розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетний асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати заборгованості ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2015 року по 31 жовтня 2019 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2015 року по 31 жовтня 2019 року.
4. Допустити негайне виконання рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві у межах суми стягнення за один місяць.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 );
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; ідентифікаційний код 42098368).
Суддя В.А. Кузьменко