ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
08 листопада 2021 року справа №755/9784/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом1. ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач 1, ОСОБА_1 ) 2. ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач 2, ОСОБА_2 )
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві)
про1) визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати з квітня 2017 року по липень 2018 року пенсії позивачу 1 та позивачу 2; 2) зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії за минулий час з урахуванням (доплат, надбавок, перерахунків) позивачу 1 та позивачу 2 з квітня 2017 року по липень 2018 року
Позивачі звернулися до Дніпровського районного суду міста Києва, зазначаючи, що відповідач протиправно припинив виплати призначених їм пенсій в квітні 2017 року в односторонньому порядку , без повідомлення позивачів про прийняті рішення щодо підстав припинення виплат пенсій та відмовив у виплаті пенсій за минулий час за період з квітня 2017 року по липень 2018 року, що на думку позивачів, є грубим порушенням їх права на соціальний захист та незаконним втручанням в право власності.
Ухвалою від 17 червня 2021 року Дніпровський районний суд міста Києва адміністративну справу №755/9784/21 передав за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями адміністративна справа №755/9784/21 передана на розгляд судді Кузьменку В.А.
Ухвалою від 02 серпня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №755/9784/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, до якого в якості доказів направлення копії відзиву учасникам справи, додав копії поштового реєстру та копії фіскальних чеків АТ «Укрпошта».
Копії поштового реєстру та копії фіскальних чеків жодним чином не засвідчені.
Належними доказами направлення відзиву іншим учасникам справи є квитанція або касовий чек, в якому зазначено найменування оператора та об'єкта поштового зв'язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість, копія реєстру відправлення поштової кореспонденції зі штампом поштового відділення тощо, засвідчені відповідно до пункту 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року №55.
Таким чином, відзив відповідача не відповідає положенням пункту другого частини четвертої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже, не може бути прийнятий до розгляду.
Суд розглядає справу за наявними матеріалами.
Позивачами 30 липня 2021 року подана до суду заява про долучення до матеріалів справи довідок, виданих ГУ ПФУ в м. Києві 30 липня 2021 року про розміри призначеної і фактично виплаченої позивачам пенсії за період 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року.
Розглянувши заяву позивача від 30 липня 2021 року суд вважає за можливе задовольнити клопотання позивачів про долучення до матеріалів справи довідок, виданих ГУ ПФУ в м. Києві про розміри призначеної і фактично виплаченої позивачам пенсії за період 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року, оскільки на дату подачі позову зазначені довідки у позивачів були відсутні.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 19 червня 2018 року №0000561937. Адреса місця проживання згідно із довідкою - АДРЕСА_1 ; місце реєстрації - АДРЕСА_2 .
Позивач 1 є пенсіонером та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до довідки ГУ ПФУ в м. Києві від 30 липня 2021 року про розмір призначеної і фактично виплаченої пенсії ОСОБА_1 за період 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року, пенсія за період з квітня 2017 року по липень 2018 року не виплачена, сума нарахованої та невиплаченої пенсії складає 74 610,68 грн.
ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 19 червня 2018 року №0000561950. Адреса місця проживання згідно із довідкою - АДРЕСА_1 ; місце реєстрації - АДРЕСА_2 .
Позивач 2 є пенсіонером та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до довідки ГУ ПФУ в м. Києві від 30 липня 2021 року про розмір призначеної і фактично виплаченої пенсії ОСОБА_2 за період 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року, пенсія за період з квітня 2017 року по липень 2018 року не виплачена, в серпні та вересні 2018 року ОСОБА_2 не доплачено 7 593,86 грн., в листопаді 2018 року - 126,81 грн., сума нарахованої та невиплаченої пенсії складає 61 086,99 грн.
Відповідач у відповідь на звернення позивача 1 листом від 03 жовтня 2018 року №87169/02/П-7285 повідомив, що згідно заяв позивача 1 та позивача 2 з 19 червня 2018 року їх взято на облік до ГУ ПФУ в м. Києві за фактичним місцем проживання як внутрішньо переміщених осіб; після надходження витягу із рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, виплату пенсії позивачам поновлено; кошти за минулий період обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України; після прийняття окремого порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, буде вирішено питання виплати коштів за минулий період.
Листами від 27 червня 2019 року №141286/02/П-8255/1 та №141287/02/П-8255/1 відповідач повідомив позивачів, що кошти, які не виплачені їм з червня по липень 2018 року та за минулий період обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати; ГУ ПФУ в м. Києві підготовлено лист до Пенсійного фонду України щодо можливості виплати позивачам коштів, які не виплачені з червня по липень 2018 року та за минулий період.
Відповідач листами від 30 березня 2020 року №2600-0205-8/40890, від 15 вересня 2020 року №20930-21528/П-02/8-2600/20 та від 18 листопада 2020 року №26207-27064/П-02/8-2600/20 відмовляв позивачам у виплаті пенсії за період квітня 2017 року по липень 2018 року та повідомляв, що питання виплати коштів буде вирішено після прийняття окремого порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлені Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно абзацу першого частини першої статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Частина друга статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначає, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі по тексту - Порядок №509), пунктами 1 та 2 якого передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи».
Особливості виплат внутрішньо переміщеним особам регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі по тексту - Постанова №637).
Пунктом 1 Постанови №637 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що призначення та продовження виплати, зокрема, пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком №509. Виплата (продовження виплати), зокрема, пенсій, що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
При цьому, відповідно до пункту 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року №1596 (да по тексту - Порядок №1596), для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком №509, уповноваженим банком є АТ «Ощадбанк».
Згідно із пунктом 1 Постанови №637 за відсутності проходження фізичної ідентифікації одержувачем соціальних виплат публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» зупиняє видаткові операції за поточним рахунком і не пізніше ніж наступного робочого дня інформує про таке рішення, зокрема, щодо одержувачів пенсій - Пенсійний фонд України та Міністерство фінансів.
Відновлення видаткових операцій проводиться публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» з дати, наступної за днем проведення фізичної ідентифікації клієнта в установах публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».
Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
В подальшому постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2017 року у справі №826/12123/16, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2018 року, визнано нечинними пункти 7, 8, 9, 13 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та абзац десятий пункту 1 Постанови №637, що стосуються припинення виплати пенсій у разі відсутності пенсіонера за місцем проживання, щодо необхідності проведення перевірок пенсіонерів та відновлення виплати пенсій лише за результатами перевірки.
Окружним адміністративним судом міста Києва під час розгляду справи №826/12123/16 встановлено, що для внутрішньо переміщених осіб прийнятими нормативно-правовими актами встановлено ряд додаткових вимог під час проведення процедури призначення (відновлення) пенсій, запроваджено контроль за здійсненням таких виплат та введено в дію нову підставу, крім визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», для припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам або відмови їх поновлення.
В судовому рішенні також зазначено, що положеннями чинного законодавства не передбачено перевірок інформації про постійне або тимчасове місце проживання пенсіонерів та отримувачів страхових виплат, які не перебувають на обліку як внутрішньо переміщені особи шляхом здійснення виходу працівників державних органів за відповідною адресою та наголошується, що вказані положення обмежують осіб, що належать до внутрішньо переміщених осіб у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такими, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку як внутрішньо переміщені особи, а також порушує принцип рівності, передбачений статтею 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені статтею 33 Конституції України.
В контексті наведеного слід також зазначити, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою.
Як встановив суд, позивачі мають відповідні довідки.
Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Згідно зі статтею 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії виплачуються за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.
Частиною першою статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлені підстави припинення виплати пенсій за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не містить підстав для припинення виплат пенсій у зв'язку із відсутністю за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб.
Отже, виплату пенсії позивачам припинено всупереч вимогам Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 та рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини, який можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб. При цьому, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
За змістом зазначених конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
В той час як нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними нормативно-правовими актами, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії.
Водночас, Постанова Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», якою затверджений Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачами.
Відповідно до частини другої статті Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Тому, припиняючи виплату пенсії позивачам за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивачів на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивачів на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії є таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивачів на мирне володіння своїм майном було порушено.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що припинення виплати пенсії позивачам з квітня 2017 року по липень 2018 року здійснено в порушення вимог, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручанням у право власності позивачів, а тому наявні правові підстави для визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати з квітня 2017 року по липень 2018 року пенсій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Щодо зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії за минулий час позивачу 1 та позивачу 2 з квітня 2017 року по липень 2018 року суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі по тексту - Порядок №365), соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 15 Порядку №365 орган що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365» внесені зміни до пункту 15 Порядку №365, відповідно до яких пункт 15 викладено в наступній редакції: «Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.».
Проте, рішенням Окружного адміністративного суду від 11 червня 2019 року, яке набрало законної сили на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року, визнані протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №788 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», яка набрала чинності 30 серпня 2019 внесені зміни до Постанови №637, зокрема, пункт 1 доповнено абзацом наступного змісту: «Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».
Суд встановив, що відповідач не заперечує право позивачів на отримання пенсії у період з квітня 2017 року по липень 2018 року, проте, обґрунтовуючи не виплату пенсії позивачам за вказаний період, відповідач в листах від 03 жовтня 2018 року №87169/02/П-7285, від 27 червня 2019 року №141286/02/П-8255/1 та №141287/02/П-8255/1, від 30 березня 2020 року №2600-0205-8/40890, від 15 вересня 2020 року №20930-21528/П-02/8-2600/20 та від 18 листопада 2020 року №26207-27064/П-02/8-2600/20 посилається на абзац двадцятий пункту 1 Постанови №637 та зазначає, що питання виплати коштів за минулий період буде вирішено після прийняття окремого порядку.
Суд звертає увагу, що на момент розгляду даної справи відповідний окремий порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі за минулий час Кабінетом Міністрів України не визначено.
Натомість, відсутність відповідного нормативно-правового документа, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий період не, є підставою для позбавлення особи такого права.
Право позивачів на отримання пенсії за минулий період закріплено у статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з частиною другої якої, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Частина перша статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Як вже зазначив суд, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України та преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Згідно із преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Отже, норми Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» спрямовані на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач.
Пенсія, як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення, є джерелом існування, доходом та власністю, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Низка рішень Європейського суду з прав людини вказують на недопустимість припинення виплати призначеної пенсії, як законного майна, зокрема, це рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року
Таким чином, відсутність відповідних механізмів проведення соціальних виплат, не є поважною причиною для невиплати пенсії.
Як встановив суд, відповідач не виплатив нараховану позивачам пенсію, суд дійшов висновку, що відповідач своєю бездіяльністю порушив гарантовані державою соціальні права позивачів, які підлягають поновленню.
З наявних в матеріалах справи довідок про розмір призначеної та фактично виплаченої позивачам пенсії за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року вбачається, що відповідач не виплатив ОСОБА_1 нараховану пенсію за період з квітня 2017 року по липень 2018 року та не виплатив ОСОБА_2 нараховану пенсію за період з квітня 2017 року по липень 2018 року та в серпні - листопаді 2018 року здійснив виплату нарахованої ОСОБА_2 пенсії не в повному розмірі.
Водночас, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії за минулий час позивачу 1 та позивачу 2 з квітня 2017 року по липень 2018 року.
Щодо клопотання позивачів допустити негайне виконання рішення суду, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачам виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення пенсії за один місяць.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути на користь позивача 1 судовий збір у розмірі 908,00 грн. та на користь позивача 2 судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення виплати з квітня 2017 року по липень 2018 року пенсії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відновити виплату пенсії за минулий час з квітня 2017 року по липень 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
5. Стягнути на користь ОСОБА_2 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 );
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; ідентифікаційний код 42098368).
Суддя В.А. Кузьменко