ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
щодо розгляду заяви про встановлення судового контролю
05 листопада 2021 року м. Київ № 640/9361/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши заяву представника позивача про встановлення судового контролю в адміністративній справі
за позовомДержавного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу"
до третя особа:Головного управління ДПС у м. Києві Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.10.2020 у справі №640/9361/20 залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.01.2021, позов Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" задоволено.
25 січня 2021 року на виконання рішення від 05.10.2020 Окружним адміністративним судом м. Києва видані виконавчі листи у справі №640/9361/20.
Через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Окружного адміністративного суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про встановлення судового контролю у справі №640/9361/20.
Розглядаючи подану заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення у справі №640/9361/20, суд враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення "Ліпісвіцька проти України" №11944/05 від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Водночас, суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для його (рішення) виконання.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю та зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення у справі №640/9361/20.
Керуючись статтями 248, 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
1. В задоволенні заяви представника Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №640/9361/20- відмовити.
2. Копію ухвали направити сторонам.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.
Суддя С.К. Каракашьян