ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 листопада 2021 року м. Київ № 640/16482/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеро Телеком»
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеро Телеком» (далі по тексту - позивач), адреса: 01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 8 до Головного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, в якій позивач просить
- визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві №166260413 від 01 березня 2021 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що внесення змін до Податкового кодексу України (надалі по тексту - ПК України) щодо підвищення у 10 разів ставок рентної плати для користувачів радіочастотами у діапазоні 3400-3800 МГц, що було обумовлено необхідністю досягнення суспільно значущої мети є протиправним, оскільки законодавець в особі Верховної Ради України, діяв непослідовно й не дотримав балансу між публічними та приватними інтересами, поклавши надмірний тягар на платників податків, чим порушив принцип «добропорядного врядування» та встановлений нею принцип стабільності податкового законодавства.
Також позивачем наголошено оскаржуване рішення прийнято: не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необгрунтовано, тобто без урахувань усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення, тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідною ухвалою витребувано від Головного управління ДПС у м. Києві належним чином засвідчені копії належним чином засвідчені копії документів, що стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та зобов'язано останнього у п'ятнадцятиденний термін з дня отримання копії даної ухвали, подати їх через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва.
22 вересня 2021 року позивачем через канцелярію суду було подано заяву про уточнення позовних вимог за змістом якої позивач просив змінити пункт 3 прохальної частини позову, а саме: « 3. Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 677890413 від 08 вересня 2021 року.
На виконання вимог ухвали суду від 31.08.2021 року відповідачем 11.10.2021 року подано до суду відзив на позовну заяву відповідно до змісту якого податковий орган щодо задоволення позовних вимог заперечує, з підстав безпідставності доводів викладених у позовній заяві.
Контролюючий орган у письмовому відзиві на позов посилався на необґрунтованість позовних вимог, оскільки контролюючий орган реалізував свої повноваження на підставі та у межах визначених чинним законодавством.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Аеро Телеком» є користувачем радіочастотного ресурсу України в діапазоні 3400-3800 МГц та платником відповідної рентної плати.
За грудень 2020 року позивачем подано декларацію з рентної плати, в якій, застосував ставку в 45,83 грн за 1 МГц та самостійно визначив суму грошового зобов'язання у розмірі 105 982,00 (сто п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят дві) гривні 00 копійок.
05 лютого 2021 року посадовими особами Головного управління ДПС у м. Києві, на підставі статей 75, 76 та 86 розділу ІІ ПК України, у приміщенні Головного управління ДПС у м. Києві проведено камеральну перевірку за звітний період грудень 2020 року по податковій декларації з рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеро Телеком», (код ЄДРПОУ 35256270), за результатами якої складено Акт про результати камеральної перевірки податкової звітності по рентній платі за користування радіочастотним ресурсом України № 9899/Ж5/26-15-04-13/35256270 від 15 лютого 2021 року.
Перевіркою встановлено порушення порядку заповнення податкової звітності з рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України за грудень 2020 року від 08 січня 2021 року № 9356264038 та додатку 4 від 08 січня 2021 року № 9356264036.
Враховуючи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Аеро Телеком» має діючу ліцензію від 22 січня 2019 року № 9779 «Радіозв'язок у багатоканальних розподільчих системах для передавання та ретрансляції телевізійного зображення, передавання звуку, цифрової інформації» з загальною шириною смуги 2700 МГц, в діапазоні приймання/передавання 3600,0…3700,0 МГц.
Таким чином, позивачем порушено зазначений у підпункті 161 пункту 254.4 статті 254 ПК України у діапазоні радіочастот 3400-3800 МГц, з урахуванням підрозділу 93 Розділу ХХ Перехідні положення, а саме занижено ставку податку, яка становить 458,3 грн за 1 МГц.
01 березня 2021 року з урахуванням висновку акту перевірки № 9899/Ж5/26-15-04-13/35256270 від 05 лютого 2021 року Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення Форми «Р» № 166260413, згідно з пунктом 54.3 статті 54 ПК України та відповідно до статті 123 ПК України платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «рентна плата за користування радіочастотним ресурсом України (13060000) на загальну суму 1 559 652,00 грн, з них: за податковими зобов'язаннями на загальну суму 1 039 768 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 519 884 грн.
Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, направивши скаргу від 15 березня 2021 року № 15/03 (вх. ДПС № 7995/6 від 19 березня 2021 року) до Державної податкової служби України.
За результатами розгляду скарги ДПС України прийняла рішення від 25 травня 2021 №11669/6/99-00-06-03-02-06, яким скасовано податкове повідомлення-рішення від 01 березня 2021 року № 166260413 у частині застосування штрафу у сумі 415 907,20 грн, в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеро Телеком» - задоволено частково.
Головним управлінням ДПС у м. Києві на підставі рішення про результати розгляду скарги від 25 травня 2021 №11669/6/99-00-06-03-02-06 винесено податкове повідомлення-рішення від 08 вересня 2021 року № 677890413.
Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та необґрунтованим, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Згідно статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Так, у відповідності до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №893 від 30 вересня 2020 року «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» Головне управління ДПС у м. Києві ліквідовано як юридична особа публічного права.
Наказом Державної податкової служби України від 30 вересня 2020 року №529, відповідно до статті 21-1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та Положення про Державну податкову службу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року №227, утворено як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України Головне управління ДПС у м. Києві.
Наказом Державної податкової служби України від 24 грудня 2020 року №755 з 01.01.2021 року розпочато здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом Державної податкової служби України від 30 вересня 2020 року №529, повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №893 від 30 вересня 2020 року.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань судом встановлено, що Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) перебуває у стані припинення.
При цьому, за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань філією (відокремленим підрозділом) Державної податкової служби України у тому числі є Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП:44116011).
Враховуючи, що предметом оскарження в даній адміністративній справі є податкове повідомлення-рішення прийняте Головним управлінням ДПС у м. Києві, а станом на день розгляду справи по суті філія (відокремлений підрозділ) Головне управління ДПС у м. Києві вже здійснює повноваження та виконує функції у сфері реалізації державної податкової політики, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для заміни Головного управління ДПС у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП:44116011).
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України.
У статті 2 ПК України зазначено, що зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.
Відповідно до пункту 7.3 статті 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Підпунктом 14.1.217 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що рентна плата - загальнодержавний податок, який справляється за користування надрами для видобування корисних копалин; за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин; за користування радіочастотним ресурсом України; за спеціальне використання води; за спеціальне використання лісових ресурсів; за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України.
За змістом статті 25 ПК України ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.
Базовою (основною) ставкою податку визначається ставка, що визначена такою для окремого податку відповідним розділом цього Кодексу (пункту 26.1 статті 26 ПК України).
Відповідно до пункту 251.1 статті 251 ПК України рентна плата складається з: рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин; рентної плати за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин; рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України; рентної плати за спеціальне використання води; рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів; рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами аміаку територією України.
Платниками рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України є загальні користувачі радіочастотного ресурсу України, визначені законодавством про радіочастотний ресурс, яким надано право користуватися радіочастотним ресурсом України в межах виділеної частини смуг радіочастот загального користування на підставі: ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України; ліцензії на мовлення та дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою; дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою, отриманого на підставі договору з власником ліцензії на мовлення; дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою.(п. 254.1 ст. 254 ПК України).
Об'єктом оподаткування рентною платою за користування радіочастотним ресурсом України є ширина смуги радіочастот, що визначається як частина смуги радіочастот загального користування у відповідному регіоні та зазначена в ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України або в дозволі на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою для технологічних користувачів та користувачів, які користуються радіочастотним ресурсом для розповсюдження телерадіопрограм (п. 254.3 ст. 254 ПК України).
Підпунктом 12 пункту 254.5 статті 254 ПК України (в редакції, чинній на 01.01.2020) ставка рентної плати за радіозв'язок у багатоканальних розподільчих системах для передавання та ретрансляції телевізійного зображення, передавання звуку, цифрової інформації в діапазоні частот 2- 7 ГГц за 1 МГц смуги радіочастот становила 45,83 грн.
Пунктом 1 Розділу II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16 січня 2020 № 466-ІХ (надалі по тексту - Закон № 466-ІХ), встановлено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім:
- змін до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14, абзаців десятого, двадцять першого пункту 42.1.2, абзаців сьомого, восьмого пункту 42.1.5 статті 42.1, пункту 64.5 статті 64, підпункту 78.1.21 пункту 78.1, пункту 78.4 статті 78, підпункту «е» підпункту 141.4.1, абзаців восьмого - одинадцятого підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141, статті 256, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, що набирають чинності з 1 липня 2020 року;
- змін до підпунктів 14.1.49, 14.1.162, 14.1.265 пункту 14.1 статті 14, підпункту 17.1.16 пункту 17.1 статті 17, підпункту 39.2.1.1 підпункту 39.2.1 пункту 39.2, підпункту 39.4.7 пункту 39.4 статті 39, пунктів 44.6, 44.7 статті 44, абзаців першого та другого пункту 53.1 статті 53, пунктів 58.1, 58.2 статті 58, підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78, пунктів 86.7, 86.8 статті 86, статей 102, 109, 110, 111, 112, 113, 114, 115, 116, 123, 124, 126, 128, 129, 130, 131, підпункту 133.1.5 пункту 133.1 статті 133, підпункту 134.1.7 пункту 134.1 стані 134, підпунктів "в" - "д" пункту 137.5, пункту 137.9 статті 137, пунктів 140.1, 140.2 статті 140, підпункту 140.4.2 пункту 140.4 статті 140, пунктів 170.13, 170.13 1 статті 170, пункту 277.1 статті 277, підпункту 1 пункту 297.1, пункту 297.6 статті 297 ПК України, що набирають чинності з 1 січня 2021 року;
- доповнення ПК України статтями 39-2, 112-1, 125-1, що набирають чинності з 1 січня 2021 року;
- змін до підпунктів 14.1.56 3, 14.1.56 4, 14.1.107, 14.1.109, 14.1.114, 14.1.148, 14.1.190, 14.1.212 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 19 1.1.13, 19 1.1.16 - 19 1.1.18 пункту 19 1.1 статті 19, підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80, пункту 215.1, підпунктів 215.3.2, 215.3.2 1, 215.3.3, 215.3.3 1 пункту 215.3 статті 215, пункту 221.2 статті 221, підпункту 222.1.2 пункту 222.1 статті 222, статей 226 і 227, назви та пунктів 228.1 -228.4, 228.7 - 228.9 статті 228, пункту 17 підрозділу 5 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, що набирають чинності з 1 січня 2021 року.
Цей Закон опубліковано в газеті «Голос України» 22 травня 2020 року, отже він набрав чинності з 23 травня 2020 року, за виключенням окремих змін, наведених вище.
Отже, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16 січня 2020 № 466-ІХ, внесено зміни до п. 254.4 ст. 254 ПК України та доповнено Розділ ХХ Перехідні положення ПК України підрозділом 93.
За змістом підпункту 161 пункту 254.4 статті 254 ПК України ставка рентної плати за види радіозв'язку (незалежно від служби, системи, радіотехнології, радіоелектронних засобів, випромінювальних пристроїв) в діапазоні частот 3400- 3800 МГц за 1 МГц смуги радіочастот становить 3000,00 грн.
Відповідно до підрозділу 93 Розділу ХХ Перехідні положення ПК України тимчасово, до 31 грудня 2020 року включно, ставка рентної плати за користування радіочастотним ресурсом України за види радіозв'язку, передбачені підпунктом 16-1 пункту 254.4 статті 254 цього Кодексу, встановлюється в розмірі 458,30 гривні на місяць за 1 МГц смуги радіочастот.
Таким чином, Законом № 466-ІХ, який набрав чинності 23 травня 2020 року, збільшено ставки плати за користування радіочастотним ресурсом України, зокрема, в діапазоні 3400- 3800 МГц.
Однак, відповідно до положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
В розумінні пункту 7.1 статті 7 ПК України ставка податку та порядок його обчислення є елементами податку.
Згідно з частиною першою статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 01 січня кожного і закінчується 31 грудня того ж року.
Законом № 466-ІХ, внесено зміни до великої кількості елементів податків та зборів, податкових пільг та механізмів обчислення та справляння податків та зборів, а тому, з урахуванням принципу стабільності та дати набрання чинності Законом, мають набувати чинності не раніше наступного бюджетного року, тобто з 01 січня 2021 року.
У частині наведених вище змін, цей принцип порушено, оскільки зміни були внесені фактично протягом бюджетного року, отже, склалась ситуація, коли порядок внесення змін до Податкового кодексу України порушує інші норми цього Кодексу.
Принцип стабільності податкового законодавства спрямований на конкретизацію одного з аспектів принципу правової визначеності - вимоги розумної стабільності права, яка зумовлює необхідність незмінності правових приписів протягом певного часу.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 07 вересня 2018 року у справі № 826/18755/15, постанові від 30 березня 2021 року у справі № 804/846/16.
Суд звертає увагу, що право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держави-учасниці Конвенції зобов'язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (стаття 41 Конституції України).
Європейський суд з прав людини у справі «Федоренка проти України» у рішенні від 30 червня 2006 року у § 21 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може виступати у формі не тільки майна, а й «виправданих очікувань» від ефективного використання права власності. У рішенні ЄСПЛ у справі «Стретч проти Об'єднаного Королівства» від 24 червня 2003 року майном, у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції (встановлює право особи на мирне володіння своїм майном), вважається, зокрема, «законне і обґрунтоване очікування набути майно або майнове право».
Таким чином, наявність згаданої вище норми Податкового кодексу України породжує у платників податків обґрунтовані «законні очікування» щодо майна (податку), який підлягає (або не підлягає) сплаті в наступному податковому періоді, за умови збереження або відчуження власного майна. Виходячи з цього платник податків може скористатись можливістю захистити на його думку порушене право та інтереси з огляду на доведеність чи реальність такого порушення в іншій спосіб, зокрема, пред'явленням позову про відшкодування шкоди.
У рішенні в справі «Щокін проти України» (пункт 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у підпункті 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: «Найпершою та найбільш важливою вимогою статті 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом і другий параграф визначає, що держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію «законів». Більш того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття «закону») вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні».
У параграфах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) ЄСПЛ підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, параграф 120, «Онер'їлдіз проти Туреччини», заява № 48939/99, параграф 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», № 21151/04, параграф 72, «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, параграф 51). Зокрема, на державні органи покладений обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (зокрема, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, параграф 74, «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, параграф 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», параграф 128, «Беєлер проти Італії», параграф 119).
Таким чином, принцип стабільності податкового законодавства породжує у платників податків обґрунтовані «законні очікування» щодо майна (податку), який підлягає (або не підлягає) сплаті в наступному податковому періоді, за умови збереження або відчуження власного майна.
Відтермінування моменту набрання чинності законом, що вносить зміни до елементів податків та зборів, слід розуміти як гарантію, що надається державою платнику податків для цілей податкового планування і забезпечення передбачуваності податкового законодавства. Саме стабільність елементів
Принцип стабільності податкового законодавства передбачає обов'язкове дотримання двох заборон:
1) заборона внесення змін до будь-яких елементів податків та зборів пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки;
2) заборона зміни податків та зборів, їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного періоду.
Ключовим у межах спірних правовідносин та вирішальним для правильного вирішення цього спору є те, що зміни згідно з Законом № 466-ІХ набрали чинності протягом бюджетного періоду, а не були відтерміновані.
Європейський суд з прав людини у справі 41/74 Yvonne Van Duyn vs Home Office зазначає, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи можуть покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть коли вони закріплені в нормативному акті, який взагалі не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом відповідальності держави, котрий полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для уникнення відповідальності. Якщо держава затвердила певну правову концепцію, якою в описаному випадку є стабільність податкового законодавства, то вона чинить протиправно, коли відступає від заявленої поведінки або політики, оскільки погодження такої політики (поведінки) дало підстави для виникнення обґрунтованих очікувань в осіб щодо її дотримання державою чи органом публічної влади.
Отже, актуальна практика Європейського Суду з прав людини та Верховного Суду спирається на такі загально-правові категорії як «непорушність прав», «якість та точність закону», «стабільність та остаточність судових рішень», «законні очікування» тощо. Названі поняття можна узагальнити принципом правової (юридичної) визначеності, який відіграє надважливе значення у формуванні та функціонуванні системи права демократичної держави. Європейський суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.).
Для безперешкодної реалізації прав людини та громадянина кожен повинен бути впевнений в тому, що гарантовані йому права є непорушними та підлягають належному захисту. Даний принцип закріплений на рівні Основного закону - Конституції України - та є основоположним для правової держави.
Відповідно до положень Конституції України, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21); конституційні права і свободи людини не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані (ст. 22); конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 64).
Міжнародне співтовариство ставить доволі високі вимоги до якості законів, ясності їхнього формулювання, правильного тлумачення та коректного застосування. Венеціанська комісія у своїй доповіді від 04 квітня 2011 року «Верховенство права» вказала, що правова визначеність є елементом верховенства права та є істотно важливою для питання довіри до судової системи. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону легко доступним, закон має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку. Як вказав Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі «Ольссон проти Швеції», норма національного закону не може розглядатися як право, якщо її не сформульовано з достатньою точністю так, щоб громадянин мав змогу, якщо потрібно, з відповідними рекомендаціями, до певної міри передбачити наслідки своєї поведінки.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах «Олександр Волков проти України», «C.G. та інші проти Болгарії» та ін).
Окрім того, Європейський суд зазначає, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах «Вєренцов проти України», «Кантоні проти Франції»).
Підпунктом 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України встановлено, що податкове законодавство України ґрунтується на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Таким чином, прийняття рішення платником податків про застосування змін до Податкового кодексу України, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16 січня 2020 № 466-ІХ, з урахуванням принципу стабільності, тобто з 01.01.2021, - повинно трактуватись на користь такого платника податків.
Крім того, Верховний Суд раніше вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні аналогічних норм податкового законодавства в контексті аналогічних за своїм змістом правовідносин. Зокрема, у своїй постанові від 17 березня 2021 року по справі №816/846/16 Верховний Суд сформулював правовий висновок про те, що, оскільки Закон №1621-VII було прийнято 31 липня 2014 року (набрав чинності 3 серпня 2014 року), тобто за 5 місяців до початку нового бюджетного періоду (2015 року), а Закон №71-VIIІ (набрав чинності 1 січня 2015 року), було прийнято 28 грудня 2014 року, тобто за 3 дні до початку нового бюджетного періоду, яким є 2015 рік, то історичний та нормативний підхід до розуміння положень статті 252 ПК України, зокрема, її пункту 252.20, дає підстави вважати, що зміни до ставок податку (збору), які були внесені Законами №1621-VII та №71-VIIІ у 2014 році менш, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду (2015 року), можуть застосовуватись відповідно до принципу стабільності оподаткування лише з нового бюджетного періоду - тобто з 2016 року. Саме у такому разі буде виконано умову підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, відповідно до якої зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, тобто дотримано принцип стабільності податкових відносин.
Системний аналіз наведених норм дозволяє дійти до висновку про те, що рентна плата за користування радіочастотним ресурсом України є загальнодержавним податком, елементи якого, зокрема ставка, визначається виключно Верховною Радою України та, з урахуванням принципу стабільності податкового законодавства, не пізніше шести місяців до початку бюджетного періоду, в якому така ставка діятиме, який розпочинається з 01 січня року.
Оскільки Закон № 466-ІХ набрав чинності 23 травня 2020 року, його положення в частині внесення змін до елементів податку, мають застосовуватись лише з нового бюджетного періоду, починаючи з 01 січня 2021 року.
З урахуванням того, що станом на 01 січня 2020 року ставка рентної плати за радіозв'язок у багатоканальних розподільчих системах для передавання та ретрансляції телевізійного зображення, передавання звуку, цифрової інформації в діапазоні частот 2- 7 ГГц за 1 МГц смуги радіочастот становила 45,83 грн, позивач правомірно використовував її при поданні декларації та визначенні грошового зобов'язання за грудень 2020 року.
Оскільки збільшення податкового зобов'язання на 1 039 768,00 грн, відповідно до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, ґрунтується виключно на застосуванні підвищеної ставки податку, таке збільшення слід визнати протиправним, як таке, що вчинене всупереч положенням чинного законодавства.
Відповідно до пункту 123.1 статті 123 ПК України Вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв'язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Оскільки контролюючим органом грошове зобов'язання з рентної плати за грудень 2020 року позивачу нараховано протиправно, відсутня підстава для застосування положень згаданої норми.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 17156,20 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 17156,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеро Телеком» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 08 вересня 2021 року № 677890413.
3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеро Телеком» (адреса: 01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 8, код ЄДРПОУ 35256270) понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 17 156,17 грн (сімнадцять тисяч сто п'ятдесят шість гривень сімнадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 44116011).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя К.Ю. Гарник