08 листопада 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/4536/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генічеської районної державної адміністрації, Генічеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Виконавчий комітет Генічеської міської ради, про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії і стягнення моральної шкоди,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якого діє адвокат Посвалюк Вікторія Володимирівна, звернувся до суду із позовом до Генічеської державної районної адміністрації (далі - відповідач, Генічеська РДА), Генічеської міської ради (далі - відповідач-2, Рада), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Виконавчий комітет Генічеської міської ради (далі - третя особа), в якому, з урахуванням уточнених заявами від 03.09.2021р. та 09.09.2021р. позовних вимог, просить:
- визнати протиправними та незаконними дії (бездіяльність) Генічеської РДА стосовно: призупинення розгляду заяви ОСОБА_1 від 10.06.2021р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,07га для Індивідуального дачного будівництва, яка розташована за адресою: дачний масив “А” за межами населеного пункту с. Стрілкове на території Генічеської міської ради Генічеського району Херсонської області відповідно до поданого викопіювання (бажане місце розташування земельної ділянки; порушення строку її розгляду та не вчасного надіслання за належністю;
- стягнути з Генічеської РДА на користь позивача моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн.;
- визнати протиправними та скасувати рішення постійної комісії з питань курортного рекреаційного призначення та інших категорій земель Генічеської міської ради від 06.08.2021р. та рішення Генічеської міської ради №853 від 12.08.2021р. в частині відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,07га для індивідуального дачного будівництва, яка розташована за адресою: дачний масив «А» за межами населеного пункту с. Стрілкове на території Генічеської міської ради Генічеського району Херсонської області відповідно до поданого викопіювання (бажане місце розташування земельної ділянки);
- зобов'язати Генічеську міську раду розглянути на найближчій сесії заяви позивача від 10.06.2021р. та 26.07.2021р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,07га для індивідуального дачного будівництва, яка розташована за адресою: дачний масив «А» за межами населеного пункту с. Стрілкове на території Генічеської міської ради Генічеського району Херсонської області відповідно до поданого викопіювання (бажане місце розташування земельної ділянки) з врахуванням висновків суду та переважного права Позивача на отримання цієї ділянки (п. 14 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Також позивач просить стягнути з відповідачів на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000 грн.
Позовні вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що позивач 10.06.2021р. подав до Генічеської РДА клопотання у порядку статті 118 Земельного кодексу України з проханням надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва із земель рекреаційного призначення за межами с. Стрілкове на території Генічеської міської ради Генічеського району Херсонської області згідно доданого викопіювання (бажане місце розташування земельних ділянок). Відповідач листом від 21.07.2021р. № 3-505/1 повідомив позивача про те, що у зв'язку з прийняттям Закону України від 28.04.2021р. №1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набрав чинності 27.05.2021р. розгляд заяви позивача призупинено до отримання роз'яснень положень статті 122 Земельного кодексу України. 27.07.2021р. листом № 3-505/1 Генічеською РДА повідомлено позивачу, що його звернення стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою направлено до Генічеської міської ради для виконання за належністю. Представник позивача вважає, що Генічеською РДА протиправно призупинено розгляд заяви позивача, оскільки зупинення розгляду заяви не передбачено Законом України «Про звернення громадян» та несвоєчасно переслане звернення позивача до належного органу, який на той час був уповноважений вирішувати питання щодо розпорядження земельними ділянками - Генічеської міської ради, чим порушив права позивача на своєчасний та належний розгляд звернення. Представник позивача зазначає, що такими діями і бездіяльністю відповідач заподіяв позивачу моральну шкоду, яку він оцінює у 3000,00 грн., у вигляді душевних страждань, стресу та відчуття невизначеності.
Також вказано, що 26.07.2021р. позивачем подано повторно заяву вже до Генічеської міської ради через ЦНАП стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність тієї ж самої земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва. 12.08.2021р. на адвокатський запит Генічеською міською радою позивачу було повідомлено, що його заяву 06.08.2021р. розглянуто на постійній депутатській комісії з питань курортного рекреаційного призначення та інших категорій земель, за результатами чого прийнято рішення про відмову у наданні дозволу у зв'язку з відсутністю містобудівної документації (частина шоста та сьома статті 118 Земельного кодексу України) та підготовлено проект рішення, який буде включено до порядку денного засідання сесії Генічеської міської ради. Такий проект було внесено та відповідач-2 рішенням від 12.08.2021р. №853 відмовив позивачу у наданні дозволу у зв'язку з відсутністю містобудівної документації. Посилаючись на те, що до компетенції постійних комісій ради не входить прийняття замість міської ради фактично остаточних рішень з питань розпорядження земельними ділянками, а також на те, що зазначені комісією у проекті рішення та відповідачем у оскарженому рішенні підстави для відмови у наданні дозволу не передбачені статтею 118 Земельного кодексу України, представник позивача вважає їх протиправними і такими, що підлягають скасуванню. Додатково зазначає, що відповідачі не враховують право позивача як учасника бойових дій на першочергове відведення земельних ділянок.
Ухвалою від 31.08.2021р. позовну заяву залишено без руху.
Недоліки позовної заяви усунуто 03.09.2021р.
09.09.2021р. представником позивача подано заяву, якою уточнено позовні вимоги.
Ухвалою від 09.09.2021р. відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребовано докази та установлено учасникам справи строки для подання заяв по суті спору.
Генічеською РДА 27.09.2021р. подано відзив на позовну заяву. Відповідач заперечує проти задоволення позову та вказує, що 10.06.2021р. від позивача надійшла заява про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,07 га, для індивідуального дачного будівництва. У той же час, 27.05.2021р. набув чинності Закон України від 28.04.2021р. №1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», яким змінено статус окремих земель державної власності на землі комунальної власності, а також змінено суб'єкта розпорядження такими землями. У зв'язку з цим та враховуючи місцерозташування земельної ділянки, відповідач 03.06.2021р. направив лист до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про надання роз'яснень щодо застосування положень статті 122 Земельного кодексу України у частині розпорядження земельними ділянками державної форми власності для індивідуального дачного будівництва. Також аналогічні листи направлялись до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (18.06.2021р.), юридичного управління Херсонської ОДА (23.06.2021р.), голови Комітету з питань аграрної та земельної політики Верховної ради України (13.07.2021р.). Генічеською РДА звернення позивача було розглянуто 17.06.2021р. на засіданні комісії щодо реалізації повноважень районної державної адміністрації в галузі регулювання земельних відносин (протокол № 10). За результатами розгляду даної комісії 20.07.2021р. позивачу було направлено лист (роз'яснення), щодо причин продовження терміну (призупинення розгляду). Після врегулювання питання щодо повноважень відносно розпоряджень землями рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва, Генічеська РДА заяву позивача та матеріали, що були додані до неї, 13.08.2021р. остаточно перенаправлено за належністю для вирішення питання по суті до Генічеської міської ради. Тому відповідач вважає свої дії правомірними і вказує, що прав позивача не порушував. Зауважує, що позивач жодним чином не довів факту заподіяння йому моральної шкоди і її розміру.Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Відповідач-2 - Генічеська міська рада не скористалась своїм правом подати відзив по страві.
Ухвалою від 30.09.2021р. відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд встановив наступне.
Позивач ОСОБА_1 10.06.2021р. подав клопотання на ім'я голови Генічеської РДА з проханням надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,07 га для індивідуального дачного будівництва, розташованої за межами с. Стрілкове на території Генічеської міської ради Генічеського району Херсонської області, дачний масив «А», згідно викопіювання.
До клопотання про надання дозволу на розробку проектів землеустрою були додані графічний матеріал, на якому зазначене орієнтоване бажане місце розташування земельної ділянки, копія паспорта та реєстраційної картки платника податків, копія довідки про безпосередню участь в антитерористичній операції, копія посвідчення учасника бойових дій, довіреність на представника.
Листом Генічеської РДА від 20.07.2021р. № 3-505/1, позивачу поряд з іншими громадянами повідомлено, що у зв'язку з прийняттям Закону України від 28.04.2021р. №1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набрав чинності 27 травня 2021р., розгляд заяви призупинено до отримання роз'яснень положень статті 122 Земельного кодексу України.
Надалі листом Генічеської РДА від 27.07.2021р. № 3-505/1, позивачу поряд з іншими громадянами повідомлено, що їх заяви направлено до Генічеської міської ради за належністю.
Крім того, 26.07.2021р. позивач звернувся до відповідача-2 із адресованою Генічеському міському голові заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,07 га для індивідуального дачного будівництва, розташованої за межами с. Стрілкове на території Генічеської міської ради Генічеського району Херсонської області, дачний масив «А», згідно викопіювання.
До клопотання про надання дозволу на розробку проектів землеустрою були додані графічний матеріал, на якому зазначене орієнтоване бажане місце розташування земельної ділянки, копія паспорта та реєстраційної картки платника податків, копія довідки про безпосередню участь в антитерористичній операції, копія посвідчення учасника бойових дій, довіреність на представника.
Відповідачем-2 на адвокатський запит представника позивача надано відповідь від 12.08.2021р. №02-02-21-03/4262, у якій повідомлено, що заяву позивача розглянуто на постійній депутатській комісії з питань курортного рекреаційного призначення та інших категорій земель від 06.08.2021р., за результатами якої прийнято рішення про відмову у наданні дозволу у зв'язку з відсутністю містобудівної документації (частина шоста та сьома статті 118 Земельного кодексу України) та підготовлено проект рішення, який буде включено до порядку денного засідання сесії Генічеської міської ради.
Надалі Генічеською міською радою прийнято рішення від 12.08.2021р. №853, пунктом 197 якого ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,07 га, для індивідуального дачного будівництва, розташованої за адресою: дачний масив “А”, за межами населеного пункту села Стрілкове на території Генічеської міської територіальної громади Генічеського району Херсонської області (згідно графічних матеріалів), у зв'язку з відсутністю містобудівної документації (частина шоста та сьома статті 118 Земельного кодексу України).
Не погодившись із цим рішенням та діями відповідачів, позивач звернувся до суду.
При вирішенні цього спору суд виходить з такого.
Відповідно до статті 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;
б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;
в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;
г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;
ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;
д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).
Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв'язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим).
Таким чином, громадянин України має право на одноразову безоплатну передачу йому у власність із земель державної або комунальної власності земельної ділянки розміром не більше 0,10 га для індивідуального дачного будівництва.
Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені статтею 122 Земельного кодексу України.
Так, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч.1 ст.122).
Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва (ч.3 ст.122).
Отже, Генічеська РДА уповноважена розпоряджатись землями державної власності для окремих потреб (у тому числі і для індивідуального дачного будівництва), а Генічеська міська рада розпоряджається землями комунальної власності територіальної громади для всіх потреб.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 Земельного кодексу України.
Зокрема, згідно із частинами 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або з дня повідомлення особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, про замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку, передбаченому цією частиною, відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки, зазначити дату та номер відповідного рішення, а також майбутнє цільове призначення земельної ділянки. Зазначена інформація оприлюднюється на безоплатній основі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Таким чином, статтею 118 ЗК України встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі №607/4538/16-а, від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17.
Крім того, 27.05.2021р. набув чинності Закон України від 28.04.2021р. №1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», яким Розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 24 наступного змісту:
« 24. З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності;
д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов'язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.
Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади про викуп для суспільних потреб земельних ділянок приватної власності, прийняті до дня набрання чинності цим пунктом, є чинними, а заходи щодо відчуження таких земельних ділянок здійснюються органами, визначеними статтями 8 і 9 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності".
Особи, які отримали дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зазначені у підпункті "е" цього пункту, а також органи, що їх надали, зобов'язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. До 1 січня 2023 року зазначені землі та земельні ділянки не можуть бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об'єктів, передбачених статтею 15 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"). У разі якщо до 1 січня 2023 року такі земельні ділянки не передані у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані.
До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.»...
Таким чином, не сформовані земельні ділянки державної власності з 27.05.2021р. перейшли у комунальну власність відповідних територіальних громад.
Наявні у справі матеріали дозволяють зробити висновок, що до таких земельних ділянок належить і ділянка орієнтовною площею 0,07 га, розташованої за межами с. Стрілкове на території Генічеської міської ради Генічеського району Херсонської області, дачний масив «А», яку позивач мав намір отримати безоплатно у власність.
Отже, з 27.05.2021р. повноваженнями розпоряджатись такою земельною ділянкою наділена Генічеська міська рада, а Генічеська РДА такі повноваження втратила.
Щодо позовних вимог до Генічеської РДА.
Позивач уважає, що в порушення статті 7 Закону України «Про звернення громадян» відповідач у п'ятиденний строк не направив його клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою до органу, уповноваженого надавати такий дозвіл, а також призупинив розгляд клопотання, хоча вказаним законом, як і іншими, не передбачено взагалі «призупинення розгляду» звернень. Цим самим відповідач заподіяв йому моральну шкоду, яка полягала у душевних стражданнях, стресі та відчутті невизначеності. Визначаючи розмір моральної шкоди, позивач виходить з того, що він є учасником бойових дій і мав законні сподівання на те, що може безперешкодно користуватись своїм переважним правом на отримання безоплатно у власність земельної ділянки для дачного будівництва, однак тривала боротьба за захист свого права виснажує позивача, викликає психічне напруження у зв'язку з очікуванням рішення, викликає розчарування у діяльності посадових осіб, що створює додаткове психічне напруження, викликане дискримінацією під час розгляду його заяв у порівнянні з іншими громадянами.
З цього приводу суд зазначає, що як роз'яснено рішенням Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп, частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Отже обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З аналізу цієї норми слідує, що право, свобода або інтерес особи підлягають захисту в адміністративному суді (в порядку адміністративного судочинства), якщо вони порушені суб'єктами владних повноважень. Тобто завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.
Отже суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправними рішення чи дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цими рішенням чи дією (бездіяльністю).
Згідно із статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Таким чином, захист порушеного права особи відбувається, зокрема, шляхом визнання протиправними рішень суб'єкта владних повноважень (нормативно-правового акту чи індивідуального акту), його дій чи бездіяльності та у спосіб, який забезпечує відновлення таких прав - скасування (визнання нечинним) рішення, зобов'язання вчинити дії або утриматись від вчинення дій.
При цьому стягнення шкоди, яка заподіяна рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, є способом захисту права у випадку прийняття судом рішення, яким визнано протиправними рішення, дію або бездіяльність відповідача та скасовано (визнано нечинним) його рішення, зобов'язано вчинити дію або утриматись від вчинення дії.
У даному випадку позивач визначально звернувся до неналежного суб'єкта, яким є Генічеська РДА і ще до отримання від неї остаточної відповіді самостійно подав клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою до суб'єкта, який уповноважений такий дозвіл надавати - Генічеської міської ради та в порядку, який визначений Земельним кодексом України і саме цю його заяву розглядав відповідач-2.
Слід звернути увагу на те, що позивач не наводить обґрунтування того, яке його право було порушено оскарженими діями і бездіяльністю Генічеської РДА, або яке не було внаслідок їх реалізовано, а лише вказує, що у відповідача не було підстав призупиняти розгляд клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та що ним не дотримано строків пересилання цього клопотання за належністю.
У зв'язку з цим саме лише визнання протиправними дій і бездіяльності Генічеської РДА без одночасного покладення на неї обов'язку вчинити дії або утриматись від вчинення певних дій жодним чином не захищає прав чи інтересів позивача і не відновлює їх, а тому обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним і не відповідає завданню адміністративного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц).
Обрання ж позивачем неналежного способу захисту своїх прав за висновками Великої Палати Верховного Суду є самостійною підставою для відмови у позові.
Суд уважає такі висновки справедливими та застосовними і у межах спірних у цій справі правовідносин.
Відтак, за встановлених у цій справі обставин, оскаржуючи дії відповідача, позивач не вірно обрав спосіб захисту порушених, на його думку, прав та інтересів, оскільки такі дії не призвели до жодних юридично-значимих наслідків, які можуть впливати на його права чи інтереси.
Отже, у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дій і бездіяльності Генічеської РДА слід відмовити.
Оскільки судом не встановлено порушеного права позивача, яке б підлягало захисту, то відмова у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дій і бездіяльності Генічеської РДА є підставою і для відмови у задоволенні похідної позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Додатково щодо моральної шкоди суд зазначає, що відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Таким чином, відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені.
За приписами пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.
Згідно статей 11, 69, 70 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
У даному випадку позивачем не виконано свого процесуального обов'язку та не надано жодного доказу на доведення стверджуваних ним обставин заподіяння моральної шкоди та її розміру.
Його посилання на «тривалу боротьбу на захист своїх прав», «психічне напруження у зв'язку з очікуванням рішення», «розчарування в діяльності посадових осіб», а також на завдані ними душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності нічим не підтверджені, жодних інших обґрунтувань та обставин ним не наведено. Позовна заява в цій частині містить лише цитування судової практики та норм законодавства.
Тому це є додатковою підставою для відмови у задоволенні цієї позовної вимоги.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення постійної комісії з питань курортного, рекреаційного призначення та інших категорій земель Генічеської міської ради від 06.08.2021р., суд зазначає, що згідно з пунктом «б» частини 1 статті 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Пунктом «а» частини 1 статті 12 Земельного кодексу України установлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності територіальних громад.
За змістом положень ст. 122 Земельного кодексу України, вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Згідно частини 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до пункту 34 частини 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Частинами 1, 4, 10 статті 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» установлено, що постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету. Постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями. За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії.
Отже, постійні комісії ради приймають рішення у формі висновків і рекомендацій, але також уповноважені розробляти проекти рішень відповідної ради.
З огляду на викладене й те, що вирішення земельних питань здійснюється відповідним органом місцевого самоврядування виключно на пленарних засіданнях, шляхом прийняття рішень, а рішення засідання постійної комісії з питань курортного, рекреаційного призначення та інших категорій земель, оформлене протоколом №26 від 06.08.2021р. носить виключно рекомендаційних характер та жодним чином не порушує право позивача на отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення зазначеної позовної вимоги.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення Генічеської міської ради №853 від 12.08.2021р. в частині відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, а також про зобов'язання Ради розглянути на найближчій сесії заяви позивача від 10.06.2021р. та 26.07.2021р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з врахуванням висновків суду та переважного права позивача на отримання цієї ділянки (п. 14 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), слід зазначити таке.
Раніше суд зазначив, що за приписами частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, нею установлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і такими підставами можуть бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
В даному випадку Генічеська міська рада в пункті 197 оскарженого рішення від 12.08.2021р. №853 підставою для відмови позивачу у наданні дозволу зазначила лише таке: «...у зв'язку з відсутністю містобудівної документації (частина шоста та сьома статті 118 Земельного кодексу України). ...».
Отже, в оскаржуваному рішенні не наведена жодна із вимог частини 7 статті 118 ЗК України та зі змісту вказаного рішення узагалі незрозуміло, наявність яких саме обставин стало підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Згідно частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд зазначає, що приймаючи рішення, суб'єкт владних повноважень повинен навести усі підстави його прийняття у цьому рішенні. Водночас, рішення суб'єкта владних повноважень вважається прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, та не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, якщо належних мотивів та причин такої відмови у вказаному рішенні не наведено.
Також суд наголошує, що відповідачем-2 як суб'єктом владних повноважень не подано відзиву, як і не доведено поважності причин його не подання, що кваліфікується судом як визнання позову.
У цій справі не надано доказів, що на час розгляду заяви позивача та прийняття оскарженого рішення земельна ділянка, яку мав намір отримати позивач у власність, вже була надана у власність чи користування іншим особам або вона не відносилась до земель комунальної власності Генічеської міської ради. Жодних даних про те, чи відповідає місце розташування земельної ділянки критеріям, наведеним у частині 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідач-2 в оскаржуваному рішенні не навів.
Суд зазначає, що у спірних правовідносинах у відповідача відсутні можливості на власний розсуд визначати, чи надати дозвіл особі чи відмовити в цьому, якщо нею виконано всі необхідні умови для надання такого дозволу, у відповідності до вимог чинного законодавства.
Наведена ж у оскарженому рішенні причина відмови не відповідає критеріям обґрунтованості і вмотивованості.
Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність пункту 197 рішення Генічеської міської ради №853 від 12.08.2021р., яким відмовлено позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв'язку із чим це рішення в указаній частині підлягає скасуванню.
З урахуванням викладеного та приймаючи до уваги, що відповідачем-2 не доведена правомірність свого рішення щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, то пункт 197 рішення Генічеської міської ради №853 від 12.08.2021р. в оскаржуваній частині є протиправним і підлягає скасуванню, а на відповідача-2 слід покласти обов'язок повторно розглянути клопотання позивача від 26.07.2021р. і прийняти за наслідками його розгляду одне з рішень, передбачених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України.
Отже, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню, за виключенням вимоги повторно розглянути клопотання позивача від 10.06.2021р., яке первісно подане до Генічеської РДА, оскільки воно разом із доданими документами повністю аналогічне клопотанню від 26.07.2021р.
Також суд не вбачає підстав покладати на відповідача-2 обов'язок розглянути клопотання з урахуванням переважного права позивача на отримання цієї ділянки (пункт 14 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), оскільки така його пільга стосується виключно першочергового відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, а не надання дозволів на розробку проектів землеустрою.
З цього приводу суд звертає увагу на те, що у постанові від 30 травня 2018 року у справі №826/5737/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання дозволу уповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на орган місцевого самоврядування обов'язку (не є підставою для виникнення зобов'язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність чи користування. Рада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність чи користування з підстав, визначених законом, зокрема у разі невідповідності місця розташування ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів та з інших, визначених законом, підстав. Враховуючи викладене, надання дозволу одній особі на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність саме по собі не унеможливлює надання такого дозволу і іншій особі.
Отже, реалізація права позивача на першочергове відведення земельної ділянки відбувається при передачі земельної ділянки у власність, а не при вирішенні питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тому захист такого права неможливий в межах даного спору.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст.134 КАС України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст.134 КАС України).
Щодо розподілу витрат позивача на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру позивачем надано до суду: договір про надання правничої допомоги від 28.07.2021р., додаток № 1 до договору про надання правничої допомоги від 28.07.2021р., довідка про підтвердження сплати правової допомоги.
Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Посвалюк В.В. укладений договір про надання правничої допомоги від 28.07.2021р., предметом якого є надання адвокатом правової інформації, консультації і роз'яснень з правових питань, складання процесуальних документів, представництво та захист клієнта.
Відповідно до Додатку №1 до договору від 28.07.2021р. сума гонорару за надання адвокатом правової допомоги становить фіксовану суму у розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У пункті 3.2, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Аналіз вищенаведених норм процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Суд зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії”(Lavents v. Latvia)» за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).
У той же час, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд відмічає, що види та вартість наданих адвокатом послуг, зазначених у Додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 28.07.2021р. ставлять під сумнів, чи є розмір понесених позивачем витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Визначаючи питання співмірності та розумності розміру понесених витрат на правничу допомогу, за встановлених обставин, суд виходить із того, що предмет спору у цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, а тому суд вважає, що обґрунтованим та пропорційним до предмета спору розміром витрат на правничу допомогу є сума 2000,00 грн.
Інші судові витрати у справі відсутні, оскільки позивач як учасник бойових дій звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Генічеської районної державної адміністрації, Генічеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Виконавчий комітет Генічеської міської ради, про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії і стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 197 рішення Генічеської міської ради №853 від 12 серпня 2021 року, яким відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,07 га для індивідуального дачного будівництва, яка розташована за адресою: дачний масив «А» за межами населеного пункту с. Стрілкове на території Генічеської міської ради Генічеського району Херсонської області (згідно графічних матеріалів).
Зобов'язати Генічеську міську раду (75500, Херсонська область, м. Генічеськ, вул. Міська, 8, код ЄДРПОУ 35248359) з урахуванням висновків суду у цьому рішенні повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 26 липня 2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,07 га для індивідуального дачного будівництва, яка розташована за адресою: дачний масив «А» за межами населеного пункту с. Стрілкове на території Генічеської міської ради Генічеського району Херсонської області (згідно графічних матеріалів) та прийняти за наслідками розгляду одне з рішень, передбачених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Генічеської міської ради (75500, Херсонська область, Генічеський район, м. Генічеськ, вул. Міська, 8, код ЄДРПОУ 35248359) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 (дві тисячі) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А.С. Пекний
кат. 109020100