Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
08 листопада 2021 р. № 520/16721/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 39599198), третя особа - Головне управління державної казначейської служби України в Харківській області (вул. Бакуліна, буд. 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 38784947) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення одноразової грошової допомоги, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати противоправною бездіяльність Головного управління ДФС у Харківській області щодо не вжиття заходів спрямованих на виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , у зв'язку із встановленням інвалідності в розмірі 301 050,00 грн. (триста одна тисяча п'ятдесят гривень) на підставі погодженого ДФС України висновку;
- стягнути з Головного управління ДФС у Харківській області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомоги у зв'язку із інвалідністю, в розмірі 301 050,00 грн. (триста одна тисяча п'ятдесят гривень).
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що станом на день подання позову судове рішення по адміністративній справі №520/7878/20 відповідачем не виконано. У відповіді на адвокатський запит від 16.06.2021 року відповідач повідомив про відсутність на рахунках цільових коштів по КВЕД 2730 для виплати відповідачем одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . Таким чином, дії відповідача порушують приписи Конституції України та існуючі приписи нормативно-правових актів без наявності на те правових підстав та порушують права позивача. На підставі викладеного просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Сторони були належним чином повідомлені про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного провадження у справі, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
У відзиві на позов відповідач наголосив на тому що даний позов за своїм змістом є нічим іншим як заявою про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення по справі №520/5878/2020. На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
У відповіді на відзив представник позивача наголосив на тому, що слід розмежовувати і розуміти, що предметом позову в справі №520/7878/20 було немайнове благо у вигляді зобов'язання відповідачів вчинити дії. Однак в справі №520/16721/21 заявлено майнову вимогу, предметом якої є майнове благо, безпосередньо стягнення грошових коштів. На підставі викладеного просила задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Керуючись приписами ст.ст. 171, 257, 258 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Судом встановлено, що 20.11.2019 року на підставі огляду МСЕК №1383 ОСОБА_1 , за результатами огляду, була видана довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №993491 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого, якою встановлено причину втрати його працездатності, а саме: захворювання, пов'язане з проходженням служби (в органах Державної фіскальної служби України) та встановлено 3-ю групу інвалідності.
Відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати працездатності у відсотках серії 12 №13601 від 20.11.2019 року ОСОБА_1 визначено ступінь втрати працездатності - 50%.
Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України №850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції", днем виникнення права на отримання грошової допомоги є у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Станом на 20.11.2019 року у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги в зв'язку з настанням первинно інвалідності 3 групи, внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах податкової міліції, відповідно до Податкового кодексу України.
В подальшому 02.12.2019 року до Головного управління ДФС у Харківській області ОСОБА_1 було подано заяву з додатками до неї про здійснення дій, пов'язаних зі складанням висновку про виплату та фактичну виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності.
За результатами розгляду зазначеної заяви Головним управлінням ДФС у Харківській області був складений та направлений листом від 11.12.2019 р. №7895/8/20-40-04-01-15 висновок про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 229 941,00 грн., у зв'язку з встановленням інвалідності.
Державна фіскальна служба України листом від 14.04.2020 р. №1086/7/99-99-05-03-17 повернула розглянуті матеріали та повідомила, що розрахунок та виплата одноразової грошової допомоги працівникам податкової міліції здійснювалася підрозділом, у якому проходив службу працівник податкової міліції, згідно з Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2007 року №707.
За текстом даного листа ДФС України зазначала, що 07 листопада 2015 року втратив чинність Закон України "Про міліцію", тому приймати заяви та готувати висновки про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності та втратою працездатності колишнім працівникам податкової міліції після вказаної дати законні підстави відсутні. Розгляд матеріалів про виплату одноразової грошової допомоги працівникам податкової міліції буде відновлено після внесення відповідних змін до Податкового кодексу України.
Позивач звернувся за захистом своїх прав до суду. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 року по справі №520/5878/20 зобов'язано Головне управління ДФС у Харківській області сформувати та подати на погодження до Державної фіскальної служби України висновок про призначення одноразової грошової допомоги зв'язку із інвалідністю ОСОБА_1 , в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб у разі встановлення інвалідності 3 групи, відповідно до Закону України "Про міліцію" та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21.10.2015 року.
Зобов'язано Державну фіскальну службу України погодити висновок про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 грошову допомогу у зв'язку проходженням служби в органах внутрішніх справ, що призвело до встановлення III групи інвалідності в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб відповідно до ст. 356 Податкового кодексу України, та частини б статті 23 Закону України "Про міліцію" та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою КМУ №850 від 21.10.2015 року.
Зобов'язано Головне управління ДФС у Харківській області виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу зв'язку з захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що призвело до встановлення III групи інвалідності в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб відповідно до ст.356 Податкового кодексу України, та частини б статті 23 Закону України "Про міліцію".
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2021 р., рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 р. в даній справі залишено без змін.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання вказаного рішення суду, в зв'язку з відсутністю добровільного виконання такого рішення, а саме в частині безпосередньої виплати грошових коштів, 02.07.2021 р. Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) відкрито виконавче провадження № 65957914.
Однак, станом на день подання даного позову зазначене судове рішення боржником, ГУ ДФС в Харківській області не виконано.
Разом з тим, у відповіді на адвокатський запит від 16.06.2021 р. ГУ ДФС в Харківській області повідомило про відсутність на рахунках цільових коштів по КЕКВ 2730 для виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 визначеної рішеннями судів. Таким чином, Відповідачем фактично здійснено погодження розміру суми одноразової грошової виплати у зв'язку із встановленням інвалідності Позивача, однак не проведено виплату і не виконано рішення суду.
Не погоджуючись із такою бездіяльністю суб'єкта владних повноважень позивач звернувся за захистом своїх прав до Харківського окружного адміністративного суду.
По суті спірних вимог суд зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 356 Податкового кодексу України держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону № 565-XII та Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Згідно з частиною шостою статті 23 Закону № 565-XII у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Закон № 565-XII втратив чинність 07.11.2015 у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015. При цьому у пункті 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.
Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом № 565-XII, зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 07.03.2018у справі № 464/5571/16-а, від 21.06.2018 у справі № 822/31/18 та від 28.08.2018 № 804/6297/17, від 06.03.2019 у справі № 822/163/18.
Відповідно до статті 23 Закону № 565-XII постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 затверджено Порядок № 850.
Пунктом 2 зазначеного Порядку установлено, що особам, які до набрання чинності (12 березня 2015 року) Законом № 208-VIII мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку № 707.
Згідно з пунктом 1 Порядку № 707 одноразова грошова допомога (далі - грошова допомога) виплачується у разі: установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися: під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі: п'ятирічного грошового забезпечення - інвалідам I групи; чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам II групи; трирічного грошового забезпечення - інвалідам III групи; у період проходження служби, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією.
Суд зазначає, що за колишніми працівниками міліції, в тому числі і податкової міліції, яким встановлено інвалідність внаслідок захворювання, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги на умовах, передбачених Законом № 565-XII та Порядку № 850.
Відповідно до п. 2 Порядку №850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно п. 9 Порядку №850, МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
Відповідно до п. 10 Порядку №850 грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття МВС рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС.
З аналізу вищезазначеного положення №850 встановлено, що грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття рішення про її призначення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання ДФС, однак містить застереження щодо строку її виплати, а саме не пізніше двох місяців із дня прийняття рішення про призначення грошової допомоги.
Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що Державною фіскальною службою України погоджено висновок щодо призначення та виплату позивачеві одноразової грошової допомоги, однак у двомісячний строк з моменту прийняття вказаного рішення не було здійснено її виплати позивачу, тому відповідачем вчинено бездіяльність щодо невиплати позивачу цієї одноразової грошової допомоги.
Також, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що така грошова допомога позивачу може бути виплачена лише після надходження виділених коштів оскільки нормативно-правовими актами, що регулюють дані правовідносини, органам не надано повноважень порушення встановленого максимального строку виплати одноразової грошової допомоги.
При вирішенні справи суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а не проведення виплати такої соціальної виплати порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном.
Оскільки чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок чи компенсацій, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення Європейського суду у справі "Кечко проти України" від 08 листопада 2005 року).
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі №21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
При цьому суд звертає увагу на підвищені гарантії соціальної захищеності осіб, що перебувають на службі в органах внутрішніх справ, з боку держави, що повинні бути реалізованими у комплексі заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби в органах внутрішніх справ, так і після звільнення у запас або відставку.
Також, відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
Суд наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
У даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо стягнення із відповідача на користь позивача суми одноразової грошової допомоги є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до приписів ст. 139 КАС України.
Позивач у позовній заяві просив суд, стягнути за рахунок бюджетних асигнувань витрати на професійну правничу допомогу, пов'язану з підготовкою справи до розгляду в суді, у розмірі 11500,00 грн.
Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно зі ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАС України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).
Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 ст. 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат у справі до суду надано договір про надання правової допомоги та інші документи, які підтверджують витрати позивача на правову допомогу.
Положеннями ч.5 ст.134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року N 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката із незначною складністю справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд дійшов висновку, що заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11500,00 грн., підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 39599198), третя особа - Головне управління державної казначейської служби України в Харківській області (вул. Бакуліна, буд. 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 38784947) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення одноразової грошової допомоги - задовольнити в повному обсязі.
Визнати противоправною бездіяльність Головного управління ДФС у Харківській області щодо не вжиття заходів спрямованих на виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , у зв'язку із встановленням інвалідності в розмірі 301 050,00 грн. (триста одна тисяча п'ятдесят гривень) на підставі погодженого ДФС України висновку.
Стягнути з Головного управління ДФС у Харківській області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомоги у зв'язку із інвалідністю, в розмірі 301 050,00 грн. (триста одна тисяча п'ятдесят гривень).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 39599198) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судового збору у розмірі 3010,50 грн. (три тисячі десять гривень п'ятдесят копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 39599198) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму витрат на правову допомогу у розмірі 11500,00 грн. (одинадцять тисяч п'ятсот гривень).
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 08 листопада 2021 року.
Суддя Н.А. Полях