Справа № 2-4039/05
Провадження №4-с/552/30/21
05.11.2021 Київський районний суд м. Полтави в складі:
головуючого судді - Самсонової О.А.,
секретаря судового засідання - Жарін П.М.,
за участю:
скаржника - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в приміщенні суду скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), -
ОСОБА_1 28 жовтня 2021 року звернувся до Київського районного суду м. Полтави зі скаргою на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми).
Свою скаргу обґрунтовував тим, що 18 жовтня 2021 року він одержав повідомлення від АТ «Райффайзен Банк» про арешт його рахунку. Рахунок був арештований на підставі постанови державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) у виконавчому провадженні № 4236075 від 13 жовтня 2021 року.
З постановою державного виконавця скаржник не погоджується, зазначає, що вона винесена незаконно та порушує його права. Тому просить суд визнати неправомірними дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 , банківська карта НОМЕР_2 в АТ «Райффайзен Банк», визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 13 жовтня 2021 року у виконавчому провадженні №4236075 в частині накладення арешту на грошові кошти на рахунку № НОМЕР_1 , банківська карта НОМЕР_2 в АТ «Райффайзен Банк».
В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 свою скаргу підтримав в повному обсязі, та просив її задовольнити.
Державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), який належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду скарги, в судове засідання не з'явився, з клопотаннями до суду не звертався.
Стягувач ОСОБА_2 в судове засідання також не з'явилась.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка сторін виконавчого провадження та виконавця не перешкоджає розгляду скарги, суд вважає за можливе провести розгляд скарги за відсутності осіб, що в судове засідання не з'явились, на підставі наданих до суду доказів та матеріалів.
Суд, заслухавши скаржника, дослідивши зібрані по справі докази, приходить до наступних висновків.
Встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 02 листопада 2005 року в справі № 2-4039/2005, яке набрало законної сили, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до повноліття, починаючи з 27 вересня 2005 року.
За вказаним судовим рішенням 02 листопада 2005 року видано виконавчий лист №2-4039 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 .
За вказаним виконавчим листом державним виконавцем відкрито виконавче провадження №4236075, яке в даний час перебуває на примусовому виконанні в Шевченківському відділі державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми).
Згідно зі ст. 124 Конституції України та ст.ст. 2,18 Цивільного процесуального кодексу України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і виконуються в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".
Встановлено, що зазначене судове рішення боржником ОСОБА_1 в добровільному порядку не виконано.
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим листом №2-4039, виданим 02 листопада 2005 року Київським районним судом м.Полтави, на момент повноліття дитини станом на 18 грудня 2018 року заборгованість становить 89515,11 грн. (а.с.26).
Згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень згідно зі ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Закон України «Про виконавче провадження» встановлює саме обов'язок, а не право державного виконавця, відкрити виконавче провадження та прийняти виконавчий документ до виконання, вживати заходів щодо примусового виконання.
Заходами примусового виконання рішень відповідно до норм ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до норм п. 7 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» (Закон № 1404-VIII) передбачено, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
В силу абз. 2 ч. 2 ст. 48 Закону забороняється звернення стягнення та накладення арешту лише на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15 1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19 1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26 1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18 1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Жодні інші заборони законом не визначені.
Отже, наведені норми Закону не містять заборони накладення арешту на кошти, що знаходяться на поточному рахунку боржника, на який зараховується заробітна плата боржника.
Як встановлено судом, постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) від 18 травня 2021 року звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , та постановлено проводити щомісячне утримання з усіх видів заробітку (доходу), що належить до виплати боржнику після відрахування податків, в розмірі 50%:
- витрати на проведення виконавчих дій на суму 230 грн. - першочергово одноразово,
- 50% до повного погашення заборгованості зі сплати аліментів (а.с. 27).
З вказаної постанови також вбачається, що заборгованість станом на 18 грудня 2018 року становить 104051,91 грн.
Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) від 13 жовтня 2021 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 , в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 104051,91 грн.
Вказуючи на неправомірність дій державного виконавця щодо арешту грошових коштів, розміщених на його рахунку, скаржник вказує, що на вказаний рахунок він одержує заробітну плату.
Як вбачається з довідки №Д3-В59/61-2-184 від 19 жовтня 2021 року, виданої АТ «Райффайзен Банк», ОСОБА_1 01.04.2019 року в АТ «Райффайзен банк» відкрито картковий рахунок фізичної особи № НОМЕР_3 в UAH та до вказаного рахунку випущено платіжну картку Visa Classic Inst № НОМЕР_4 , термін дії - до 31.05.2024. Картка відкрита для отримання заробітної плати (а.с. 22).
Відповідно до статті 129-1 Конституції України cуд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Загальний порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника визначений в статті 48 Закону № 1404-VIII, так звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
При цьому стаття 48 Закону № 1404-VIII встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.
Статтею 56 Закону № 1404-VIII передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 1404-VIII не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.
З наведених норм права вбачається, що виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому, саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 1404-VIII повинен визначити статус рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження коштів на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону № 1404-VIII.
Судом встановлено, що постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Полтави Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Тригубенко І.Ю. від 13 жовтня 2021 року накладено арешт на грошові кошти, розміщені на рахунках, відкритих в банківських установах на ім'я ОСОБА_1 , в тому числі грошові кошти, які розміщені на рахунках в АТ «Райффайзен Банк».
При цьому, державний виконавець визначив банківським установам порядок виконання зазначеної постанови, із застереженням щодо неможливості накладення арешту на кошти боржника на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Здійснюючи виконання постанови державного виконавця від 13 жовтня 2021 року та виконуючи покладений на нього обов'язок щодо визначення статусу рахунку № НОМЕР_1 , АТ «Райффайзен Банк» вважав за можливе накласти арешт на грошові кошти, розміщені на ньому.
Правомірність накладення державним виконавцем арешту на кошти боржника неодноразово була предметом розгляду Верховного Суду.
Так, згідно постанови від 03 лютого 2021 року у справі № 756/1927/16-ц (провадження № 61-10611св20) Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.
З наведених норм права вбачається, що судове рішення є обов'язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому стаття 48 Закону № 1404-VIII встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.
Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 1404-VIII повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону № 1404-VIII.
Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону № 1404-VIII).
Кошти, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на банківський рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк у свою чергу в межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунка клієнта (здійснює зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів тощо) і не є набувачем цих коштів.
Кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втратили свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат), та набули статус вкладу.
Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-535цс15.
Суд відхиляє доводи скаржника щодо неправомірного накладення арешту на суму 104051,91 грн., яка є більшою ніж сума заборгованості за аліментами, яка станом на 17 грудня 2018 року становила 89515,11 грн., оскільки, як вбачається з оскаржуваної постанови, 104051,91 грн. - заборгованість за аліментами з врахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів.
На підставі викладеного судом встановлено, що оскаржувана постанова державного виконавця про накладення арешту на грошові кошти прийнята на підставі та в межах повноважень, наданих державному виконавцеві, з метою реального виконання судового рішення, яке протягом тривалого часу залишається невиконаним, тому суд приходить до висновку, що таке рішення є правомірним, а вимоги скаржника про визнання неправомірними дій державного виконавця щодо винесення постанови про накладення арешту на кошти від 13 жовтня 2021 року є безпідставними та не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що в задоволенні скарги ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 447-451 ЦПК України, суд, -
В задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.
Повний текст ухвали складено 09 листопада 2021 року.
Головуючий О.А.Самсонова