Справа № 369/14613/21
Провадження №2/369/5985/21
09.11.2021 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Волчко А.Я.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Альфа Банк", третя особа Національний банк України про захист прав споживача, про зобов'язання вчинити дії, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідача Акціонерного товариства "Альфа Банк", третя особа Національний банк України про захист прав споживача, про зобов'язання вчинити дії.
Одночасно з позовом, позивачем ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову, шляхом накладення заборони на вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо квартири, а саме: державну реєстрацію прав власності, відчуження, інших дій, що здійснюються державним реєстратором у Державному реєстрі прав, крім надання інформації з цього реєстру щодо квартири АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначила, що 03 липня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредиту №08-038/330 (додаткова угода №1 від 01.11.2008, додаткова угода №2 від 05.02.2009 р., додаткова угода від 07.08.2009 р., додаткова угода №3 від 28.10.2011р.).
Відповідно до п. п. 1.1 Договору, укладеного між ОСОБА_1 та АКБ «Укрсоцбанк», Позичальнику було надано грошові кошти у розмірі 158 938 (сто п'ятдесят вісім тисяч дев'ятсот тридцять вісім) доларів США з відсоткової ставкою 5,5 відсотків річних за перший рік договору та 13 процентів річних, починаючі з другого року до кінця дії договору, з погашенням кредиту рівними частинами по 946 доларів США до 10 числа кожного місяця та кінцевим строком погашення заборгованості до 02 липня 2022 року.
В якості забезпечення зобов'язання за Договором кредиту, 03 липня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір № 02-038/613, відповідно до якого іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю майнові права на незакінчену будівництвом трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 ; будівельна адреса забудови: АДРЕСА_3 .
Право набуття Іпотекодавцем у власність Предмета іпотеки підтверджується: договором № 601/Н -55 про бронювання квартири для передачі у власність від 21 червня 2007 року, що укладений між іпотекодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «Ліко-Холдінг».
Відповідно до виписки з відкритого реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - Акціонерне товариство «УКРСОЦБАНК» припинило свою діяльність 03 грудня 2019 року, правонаступником всіх прав та обов'язків є - АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «АЛЬФА БАНК».
У подальшому виникла заборгованість за кредитним договором.
03 червня 2014 року Верховною Радою України було прийнято Закон «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Вищезазначена обставина підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному сайті Верховної ради України, та є загальнодоступною для ознайомлення.
На протязі 7 років валютні позичальники намагались врегулювати заборгованість за кредитами та зберегти своє майно. Весь той час мораторій був оберегом від долі безхатченків.
Позивач також був активним позичальником та приймав участь у захисті його прав та створенні закону щодо реструктуризації валютних боргів.
23 квітня 2021 року набрав чинності Закон України № 1381-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті".
Як зазначено у Перехідних положення до зазначеного Закону України № 1381-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті", Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" втрачає чинність через п'ять місяців з дня набрання чинності цим Законом.
Датою закінчення мораторію є 23 вересня 2021 року.
Позивач звертає увага на те, що строком подання заяви на реструктуризацію надано строк до 23 липня та 60 днів на надання відповіді кредитора.
Тобто законодавець не надав додатковий строк захисту майна позичальників у разі порушення кредиторами Закону України № 1381-ІХ та незаконної відмови.
Починаючі з 24 вересня громадяни, які намагаються реструктурувати борги визначеним законом засобом, можуть втратити своє майно, оскільки законом передбачено ще інші засоби задовольнити вимоги кредитора за рахунок його житла.
16 липня 2021 року Позивач направив до Кредитора рекомендованим листом з описом вкладення відповідну заяву про реструктуризацію за процедурою, передбаченою Законом України № 1381-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті». Таким чином Позичальник, у встановлений законом спосіб, намагався врегулювати заборгованість за кредитним договором та виконати свої зобов'язання .
Проте, у відповідь на зазначену вище заяву, АТ «Альфа Банк» направив Позивачу лист за вих. № 78580-34-6/6 від 09.09.2021 року. Відповідно до якого Позивачу було відмовлено в проведенні реструктуризації за Законом України № 1381-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті".
Оскільки дії Відповідача є протиправними, Позивач звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом про зобов'язання провести реструктуризацію відповідно до вимог Закону України «Про споживче кредитування» зокрема: абзацу два підпункту 2 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення»
Позивач не виключає, що Кредитор може скористатися закінченням мораторію та задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку».
Крім того, Кредитор вже це робив у 2020 році та саме Офіс протидії рейдерству при Міністерстві юстиції України скасував рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на житло
Позивача.
Підставою скасування було саме наявність мораторію на здійснення цих дій. Копію скарги, висновок колегії Міністерства юстиції та наказу щодо задоволення скарги на рейдерскі дії Відповідача додаю до заяви.
Крім того, Відповідач не приховує, що не бажає реструктурувати борг, його мета - позбавити Позивача єдиного житла.
Позивач наголошує, що предметом позову є саме реструктуризація зобов'язань за Договором кредиту №08-038/330 від 03.07.2007 року, за забезпеченням виконання зобов'язань за яким є саме квартира АДРЕСА_1 .
Враховуючи вищевикладене просили заяву задовольнити.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суд, вивчивши матеріали заяви, прийшов до висновку, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Згідно з приписами ч. 2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Пунктом 2 частини 1 ст. 150ЦПК України передбачено забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії, а відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
В силу ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову.
Звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та те, що невжиття таких заходів призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Згідно з п. 2 ч. 1ст.150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
Заборона вчиняти певні дії застосовується, якщо потрібно обмежити право відповідача чи будь-якої іншої особи вчиняти певні фактичні чи юридичні дії, що стосуються предмета спору.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від22грудня 2006року №9«Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків».
Необхідність застосування заходів забезпечення має визначатися фактичними обставинами справи, які свідчитимуть про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Така правова позиція щодо вирішення питання про співмірність забезпечення позову викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Разом з тим, адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Разом з тим, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
Незастосування заходу забезпечення даного позову шляхом заборони відчуження стосовно об'єкта нерухомого майна квартири, та яка перебуває в іпотеці, не призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду.
Ініціюючи забезпечення позову, заявник у заяві не обґрунтував в чому полягають об'єктивні ризики невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду у справі з огляду на те, що квартира АДРЕСА_1 ., не є предметом даного позову і був переданий в іпотеку за згодою іпотекодавця, а отже, іпотекодавець усвідомлював ризики та можливість реалізації предмета іпотеки, в тому числі в позасудовому порядку на підставі застереження договору іпотеки.
Таким чином, заборона вчиняти реєстраційні дії щодо спірної квартири, порушує права стягувача та позбавляє його можливості отримати узгоджену гарантію забезпечення належного виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором та розраховувати на можливість погашення заборгованості за рахунок предмета іпотеки.
Жодних доказів на підтвердження існування очевидного та об'єктивного характеру загрози порушення прав позивача суду не надано, а сам зміст заяви зводиться до відображення припущень заявника.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Обов'язок доведення обставин, які б указували на необхідність вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача для забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, покладено на позивача відповідно до положень статті 81 ЦПК України, а оцінка доказів, наданих позивачем, є компетенцією суду.
Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2021 року в справі № 755/5333/20, провадження № 61-17180св20, вказав, що звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявник повинен не лише навести, але й довести наявність підстав для вжиття заходів забезпечення цивільного позову, а також спроможну вірогідність саме таких обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказала, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Разом з тим, у заяві про забезпечення позову заявником не доведено, що права позивача можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову та невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також не надано підтвердження наміру відповідача навмисно ухилитися від виконання рішення суду. При цьому, заявлені вимоги у заяві про забезпечення позову є неспівмірними з позовним вимогами.
Враховуючи вищевикладені обставини, оскільки позивачем не наведено достатніх підстав для застосування вказаних заходів забезпечення позову, а також не надано належних і достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданої позивачем заяви про забезпечення позову.
Беручи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з урахуванням роз'яснення Верховного Суду України та позиції Європейського суду з прав людини, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовних вимог, у тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити в порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, суд вважає, що в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Разом з тим, позивач не позбавлений права на повторне звернення до суду із обґрунтованою заявою про забезпечення позову та наданні відповідних доказів в її обґрунтування.
Керуючись ст. ст. 149, 150, 153, 260 Цивільного процесуального кодексу України, суддя,
У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Альфа Банк", третя особа Національний банк України про захист прав споживача, про зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: А.Я. Волчко