Брусилівський районний суд Житомирської області
Справа № 935/2052/19
про призначення справи до судового розгляду, продовження запобіжного заходу
09 листопада 2021 року
Брусилівський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
із секретарем судового засідання - ОСОБА_2 ,
з участю прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі судового засідання в смт. Брусилів обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12019060190000582 по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Бучмани, Олевського району, Житомирської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, учасника АТО, який на утриманні неповнолітніх дітей не має, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст.89 КК України раніше не судимого,
обвинуваченого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,-
встановив:
На підставі ухвали Житомирського апеляційного суду від 08.10.2021, 25.10.2021 до Брусилівського районного суду Житомирської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, справу розподілено судді ОСОБА_6 .
В підготовчому судовому засіданні 09.11.2021 прокурор ОСОБА_3 зазначила, що справу може бути призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні, оскільки обвинувальний акт складений із дотриманням вимог ст. 291 КПК України, підстав для закриття справи, внесення подання про визначення підсудності немає. Враховуючи відсутність клопотання обвинуваченого про колегіальний розгляд справи судом у складі трьох суддів просила справу слухати судом одноособово.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник адвокат ОСОБА_5 в підготовчому судовому засіданні не заперечили проти призначення справи до судового розгляду. Обвинуваченим заявлено клопотання про розгляд справи одноособово, право на розгляд справи колегіальним складом суду роз'яснено та зрозуміле.
Потерпіла в підготовче судове засідання не з'явилась, звернулася до суду з заявою про розгляд справи без її участі, інших заяв чи клопотань не має.
Заслухавши думку прокурора, обвинуваченого та захисника, дослідивши обвинувальний акт, суд вважає, що справа підлягає призначенню до судового розгляду з наступних підстав.
Дане кримінальне провадження підсудне Брусилівському районному суду Житомирської області.
Підстав для закриття чи зупинення кримінального провадження немає. В підготовчому судовому засіданні учасники судового провадження клопотань, які б перешкоджали призначенню судового розгляду, не заявили.
Обвинувальний акт складено у відповідності до вимог кримінально-процесуального законодавства, при його затвердженні прокурором дотримані вимоги закону.
Судовий розгляд з урахуванням принципу гласності та відкритості судового провадження слід проводити у відкритому судовому засіданні.
Коло осіб, які беруть участь у судовому розгляді, слід визначити наступним: прокурор, обвинувачений, потерпіла, захисник.
На підставі ч. 2 ст. 31 КПК України, враховуючи відсутність клопотання обвинуваченого про розгляд справи судом колегіально після роз'яснення такого права, розгляд кримінального провадження слід здійснювати суддею одноособово.
Також в підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави. В обгрунтування заявленого клопотання вказав, що розгляд даного кримінального провадження не може бути завершений до спливу строків тримання під вартою, при цьому ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання від 7 до 15 років позбавлення волі, тому нині залишаються ризики того, що перебуваючи на волі ОСОБА_4 матиме можливість переховуватися від суду з метою уникнення покарання за інкримінований йому злочин, а також впливати на свідків, з якими він проживає в одному населеному пункті, також зазначила про відсутність міцних соціальних зв'язків у обвинуваченого, який не працює, не одружений. Відтак зазначає, що більш м'які запобіжні заходи не в силі запобігти вищевказаним ризикам.
Захисник адвокат ОСОБА_5 проти клопотання прокурора заперечила. Заявила клопотання про застосування відносно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. В обґрунтування клопотання зазначила, що ризики визначені кримінально - процесуальним законом відсутні, обвинувачений має постійне місце проживання та на даний час потребує реабілітації у зв'язку з складним закритим переломом суглобу, має міцні соціальні зв'язки, позитивно характеризується за місцем проживання, за тривалий час в ході розгляду провадження, коли не перебував під вартою, жодних порушень своїх обов'язків не допускав.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав думку захисника. Пояснив, що не має на меті ухилятися від суду, хоче вирішити питання про матеріальну компенсацію завданих збитків малолітній дитині потерпілого, просив обрати більш м'який запобіжний захід.
Заслухавши клопотання прокурора, думку обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника адвоката ОСОБА_5 , перевіривши надані матеріали та доводи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 суд приходить до наступних висновків.
Відповідно ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про продовження тримання під вартою судом має бути перевірено, чи наявні обставини, які свідчать про те, що заявлений при обранні такого запобіжного заходу ризик не зменшився або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбачених ст. 177 КПК України.
Згідно з ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується (ч. 1). Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків , які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті (ч. 2).
Стаття 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 27.06.1980 року «Про взяття під варту до суду» зауважує на тому, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину. Важливим критерієм орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу повинна бути санкція за злочин вчинений обвинуваченим, тобто чим більш сувора санкція передбачена за злочин поставлений обвинуваченому в вину тим більш суворий запобіжний захід повинен бути обраний щодо нього.
Як вбачається із змісту рішення Європейського суду з прав людини у справі Геращенко проти України від 07.11.2013 р., пункт 4 статті 5 Конвенції забезпечує заарештованим чи затриманим особам право на перегляд матеріально-правових та процесуальних умов, які з точки зору Конвенції є суттєвими для забезпечення законності позбавлення свободи. Це означає, що компетентний суд має перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а й обгрунтованість підозри, яка стала підставою для затримання, а також мети, з якою застосовувалися затримання та подальше тримання під вартою (також Рішення у справі Буткевичюс проти Литви ).
Відповідно до обвинувального акту у даному кримінальному провадженні, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, яке є особливо тяжким злочином та за вчинення якого, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років.
При ухваленні вироку судом першої інстанції при попередньому розгляді справи щодо ОСОБА_4 було вирішено обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, в подальшому в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції дія даного запобіжного заходу неодноразово продовжувалась, востаннє - до 18.11.2021 включно.
З огляду на викладене, суд вважає, що обґрунтованість підозри відносно обвинуваченого , станом на час розгляду питання доцільності продовження строків тримання під вартою, підтверджується обвинувальним актом та реєстром матеріалів досудового розслідування, а питання про обрання запобіжного заходу вирішено судом апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд враховує вимоги ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, фактичні обставини справи, дані про особу обвинуваченого, характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому та їх взаємозв'язок з можливими ризиками по справі.
Тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважає інтереси забезпечення права на свободу (рішення ЄСПЛ у справі «Єчус проти Литви).
Суд враховує, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК конкретним підставам і меті), що незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Судом береться до уваги те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, яким є кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 115 КК України, яке має надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, зумовлений тяжкими наслідками не лише для конкретних осіб, а й для суспільства в цілому, а також суспільний інтерес, оскільки зазначений злочин направлений проти життя особи, та є одними із найбільш тяжких злочинів проти особи, суспільна небезпека яких полягає в тому, що при їх вчинені відбувається посягання на життя людини. Тобто обвинуваченння ОСОБА_4 у вчиненні особливо тяжкого злочину, який йому інкримінується, характеризує його особу саме з негативної сторони, незважаючи на посилання сторони захисту на позитивні характеристики за місцем проживання.
Наведене вище свідчить про те, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, може свідомо бажати ухилення від відповідальності і переховуватиметься від суду, оскільки у нього відсутні гарантоване місце роботи, він не одружений, відповідно соціальні зв'язки не відзначаються міцністю, а також, перебуваючи на волі, обвинувачений зможе незаконно впливати на свідків, які ще не допитані судом у новому розгляду справи, вчиняти інші кримінальні правопорушення, оскільки потребуватиме засобів для існування, чи перешкоджати кримінальному провадженню шляхом залишення місця проживання або затягуванням судового процесу з метою відстрочення можливого суворого покарання чи вчинити інше правопорушення.
З огляду на викладене, в суду наявні обгрунтовані підстави вважати, що лише продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою сприятиме запобіганню спробам ОСОБА_4 переховуватися від суду, вчиняти інші злочини, впливати на свідків, тобто нині продовжують існувати ризики, передбачені пунктами 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому, більш м'який запобіжний захід є недостатнім для їх запобігання. Обставини, на які посилається захисник як на підставу для зміни запобіжного заходу, існували і на час обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, тому на переконання суду, будь-яких даних щодо зменшення чи відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, для можливості застосування відносно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою не встановлено.
Відтак суд ставиться критично до тверджень обвинуваченого та його захисника, про те, що він не може перебувати під вартою, оскільки обвинуваченням не доведені ризики, передбачені ст. 177 КПК України чи підстави для продовження дії найсуворішого запобіжного заходу.
Суд звертає увагу, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Також, слід зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
За таких обставин, суд вважає доцільним продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 07.01.2022, без визначення розміру застави відповідно до положень ч.4 ст.183 КПК України.
В свою чергу, клопотання обвинуваченого та його захисника про зміну обвинуваченому запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 32, 34, 217, 177, 178, 181, 194, 199, 314, 315, 316, 372, 392 КПК України, суд, -
Призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акту по обвинуваченню ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 115 КК України, в приміщенні Брусилівського районного суду Житомирської області у відкритому судовому засіданні на 19 листопада 2021 року о 14:00 годині (резервна дата 02.12.2021 на 12-00 год) за участю прокурора, обвинуваченого, потерпілої, захисника.
Судовий розгляд справи здійснювати суддею одноособово.
В судове засідання викликати свідків згідно реєстру матеріалів досудового розслідування.
Клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто з 09 листопада 2021 року до 07 січня 2022 року (включно), без визначення розміру застави.
Строк дії ухвали до 07 січня 2022 року (включно).
У задоволенні клопотання захисника адвоката ОСОБА_5 про зміну обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу - відмовити.
Копію ухвали направити начальнику Державної установи «Житомирська установа виконання покарань № 8» - для відома та виконання.
Ухвала суду в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченим - в той самий строк з моменту отримання копії ухвали.
Суддя ОСОБА_6