Справа №155/1017/19
Провадження №2/155/165/21
21 жовтня 2021 року місто Горохів
Горохівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого-судді - Адамчук Г.М.,
за участю секретаря судового засідання - Ревуцької М.В.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , фермерського господарства «Галстедан» про визнання договору оренди недійсним, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: державний реєстратор Луцької районної державної адміністрації Волинської області, -
ОСОБА_3 звернувся з позовною заявою до ОСОБА_4 , фермерського господарства «Галстедан» про визнання договору оренди недійсним, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: державний реєстратор Луцької районної державної адміністрації Волинської області.
Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що 13 листопада 2012 року між Горохівською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та ОСОБА_3 (Орендар) було укладено Договір оренди землі №7 (зі змінами та доповненнями від 03 серпня 2016 року), відповідно до якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 1,9735 га, для сільськогосподарських потреб, що знаходиться на території Квасівської сільської ради Горохівського району Волинської області (початок дії договору з 14 грудня 2012 року). Договір оренди землі №7, укладений 13 листопада 2012 року між Горохівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_3 був належним чином зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Горохівському районі Волинської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 14 грудня 2012 року за №072080004004908.
Однак, позивачу стало відомо, що відповідач ОСОБА_4 стала власником орендованої земельної ділянки та зареєструвала 26 грудня 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку (номер запису про право власності: 29723917), що підтверджується інформаційною довідкою №178572775 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 серпня 2019 року. Позивач вважає, що, починаючи з 26 грудня 2018 року до ОСОБА_4 , як власника земельної ділянки, перейшли права та обов'язки орендодавця за Договором оренди землі, проте відповідач не повідомляла позивача про факт державної реєстрації права власності на земельну ділянку. Більше того, відповідач ОСОБА_4 в порушення умов діючого Договору оренди землі №7, укладеного 13 листопада 2012 року з ОСОБА_3 як орендарем та до закінчення терміну дії цього правочину, укладеного терміном до 14 грудня 2031 року уклала відповідно оспорюваний Договір оренди землі №б/н від7 лютого 2019 року тієї самої земельної ділянки, яка була раніше передана в оренду ОСОБА_3 , із фермерським господарством «Галстедан» та зареєструвала 27 лютого 2019 року речове право (право оренди) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису 30594449).
Позивач вважає, що ОСОБА_4 , не розірвавши у встановленому законом порядку Договір оренди землі №7, який був укладений 13 листопада 2012 року між первісним орендодавцем Горохівською районною державною адміністрацією і орендарем ОСОБА_3 , не мала права укладати новий договір оренди тієї самої ділянки з іншим орендарем. З огляду на це, просить суд визнати недійсним Договір оренди землі №б/н, укладений 7 лютого 2019 року між ОСОБА_4 та Фермерським господарством «Галстедан».
Ухвалою судді Горохівського районного суду Волинської області від 11 вересня 2020 року було відкрито провадження в даній справі та постановлено розгляд справи поводити в порядку загального позовного провадження.
Представник позивача, ОСОБА_1 , в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю із наведених у позовній заяві підстав, просив позов задовольнити.
Представник відповідача, ОСОБА_2 , в судовому засіданні позову не визнав, вважає його безпідставним та необґрунтованим, а тому просив в його задоволенні відмовити в повному обсязі.
Крім того, 14 травня 2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги не визнав. Зазначив, що, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. У даному ж випадку захист порушеного на думку Позивача права був би ефективним лише, якби задоволення судом вимоги про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 07 лютого 2019 року між ОСОБА_4 та ФГ «Галстедан» призводило б до відновлення права оренди позивача земельної ділянки площею 1,9735 га (кадастровий номер 0882400:00:001:0314), що розташована на території Квасівської сільської ради Горохівського району Волинської області, на підставі відповідного договору оренди землі №7, укладеного 13 листопада 2012 року, однак правових підстав для цього немає. Представник відповідача зазначив, що, враховуючи презумпцію правомірності набуття ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку, можна стверджувати, що право оренди землі позивача на підставі відповідного договору оренди землі №7, укладеного 13 листопада 2012 року, могло б бути відновлено лише за визнання в судовому порядку незаконним та скасування розпорядження Горохівської районної державної адміністрації Волинської області №459 від 18 грудня 2018 року «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)», проте правових підстав для спростування презумпції правомірності набуття ОСОБА_4 права власності на вищезгадану земельну ділянку немає, як і немає жодних правових підстав для висновку, що неправомірність набуття ОСОБА_4 права власності на вищезгадану земельну ділянку прямо випливає із закону.
Заслухавши думку учасників провадження, дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв'язку, об'єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяв по суті, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом ст.12 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданими учасниками справи.
Договір оренди землі №б/н від 07 лютого 2019 року підтверджує факт його укладення на 10 років між ОСОБА_4 та ФГ «Галстедан» щодо земельної ділянки загальною площею 1,9735 га під кадастровим номером 0720882400:00:001:0314.
Згідно з інформаційною довідкою №178572775 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 серпня 2019 року, підтверджується право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку під кадастровим номером 0720882400:00:001:0314 та наявність номеру запису про інше речове право: 30594449, підстава виникнення - договір оренди землі, серія та номер: б.н, виданий 7 лютого 2019 року, видавник: ФГ «Галстедан», підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45849592 від 6 березня 2019 року.
Копія розпорядження Горохівської районної державної адміністрації Волинської області від 2 листопада 2012 року №626 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельні ділянки» підтверджує, що, розглянувши технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельні ділянки невитребуваних земельних часток (паїв), Горохівська районна державна адміністрація розпорядилась: затвердити Позивачу технічну документацію із землеустрою, що посвідчують право оренди на земельні ділянки; укласти Позивачу договори оренди на невитребувані земельні частки (паї) з райдержадміністрацією та провести державну реєстрацію у відповідності до чинного законодавства; управлінню Держкомзему у Горохівському районі та Квасівській сільській раді внести зміни у земельно-облікові документи.
Відповідно до договору оренди землі №7 від 13 листопада 2012 року (зі змінами та доповненнями) і додатками, підтверджується факт його укладення між Горохівською районною державно адміністрацією в особі голови Савчук Жанни Євгенівни та ОСОБА_3 щодо земельної ділянки загальною площею 1,9735 га.
Копія кадастрового плану земельної ділянки з ситуаційним планом земель Квасівської сільської ради підтверджує, що кадастровий номер зазначеної ділянки - 0720882400:01:001:0473.
Копія розрахунку розміру орендної плати за земельну ділянку, надану в оренду ОСОБА_3 , підтверджує факт проведення такого розрахунку розміру орендної плати за земельну ділянку за межами населеного пункту на території Квасівської сільської ради Горохівського району, грошова оцінка якої проведена станом на 2 листопада 2012 року, а кадастровий номер - 0720882400:01:001:0473.
Додаткова угода №80 до договору оренди землі від 14 грудня 2012 року №072080004004908 містить підтвердження того, що вона зареєстрована у Квасівській сільській раді за №38.
Згідно з копіями банківських квитанцій підтверджуються факт сплати позивачем орендної плати.
У відповідності до статті 8 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд погоджується з тим, що у даному ж випадку захист порушеного на думку позивача права був би ефективним лише у разі, якби задоволення судом вимоги про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 7 лютого 2019 року між ОСОБА_4 та ФГ «Галстедан» призводило б до відновлення права оренди позивача земельної ділянки площею 1,9735 га (кадастровий номер 0720882:400:00:001:0314), що розташована на території Квасівської сільської ради Горохівською району Волинської області, на підставі відповідного договору оренди землі №7, укладеного 13 листопада 2012 року між позивачем та Горохівською районною державною адміністрацією Волинської області.
Однак, відповідно до ст.13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року №899-1V (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 01 жовтня 2019 року у справі №922/2723/17 (провадження №12-2гс19) дійшла наступного висновку: «…системний аналіз наведених вище норм законодавства дають підстави стверджувати, що спірні земельні ділянки є сформованими та відносяться до нерозподілених (невитребуваних) часток (паїв), які не є землями державної чи комунальної власності, а перебувають лише у розпорядженні відповідних адміністрацій до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку».
Відсутність зазначення в договорі оренди землі №7, укладеному 13 листопада 2012 року між позивачем та Горохівською районною державною адміністрацією Волинської області обставини, що він діє до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку не може означати чинність такого договору після виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки із земельної частки (паю), адже імперативні приписи закону мають вищу юридичну силу. До того ж, враховуючи, що спірна земельна ділянка не належить до земель державної власності, а передана вона була позивачу виключно в порядку ст.13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до п.40 Договору оренди №7, укладеному 13 листопада 2012 року між позивачем та Горохівською районною державною адміністрацією, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни або розірвання договору.
Відповідачка ОСОБА_4 не отримувала відповідного державного акту на право власності на земельну ділянку. Однак суд погоджується, що здійснення державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_5 на підставі розпорядження Горохівської районної державної адміністрації №459 від 18 грудня 2018 року «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» за своєю правовою природою прирівнюється до видачі їй державного акту про право власності на земельну ділянку.
Відповідно до п.5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 7 липня 2011 року №3613-VI, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року №1952-1V було доповнено ст.28-1 «Взаємодія органу державної реєстрації прав та органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру». Згідно з ч.9 ст.28-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», до 1 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передаються у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснюється з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснюється у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.
Таким чином з 1 січня 2013 року видачу державних актів на право приватної власності на земельну ділянку, як правовстановлюючих документів на земельну ділянку, з боку органів державної влади було припинено.
Отже, здійснення державним реєстратором речових прав на нерухоме майно Горохівської районної державної адміністрації Волинської області Щерблюк Юлією Олегівною державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 на підставі вищезгаданого розпорядження було останнім днем права оренди позивача земельної ділянки площею 1,9735 га (кадастровий номер: 0720882400:00:001:0314) на підставі відповідного договору оренди землі №7, укладеного 13 листопада 2012 року між позивачем та Горохівською районною державною адміністрацією Волинської області. А відтак право оренди позивача вищезазначеної ділянки було припинено в силу імперативних приписів закону (статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»).
Частиною 2 ст.328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Отже, суд вважає, що жодних правових підстав для спростування презумпції правомірності набуття ОСОБА_4 права власності на вищезгадану земельну ділянку немає, як і немає жодних правових підстав для висновку, що неправомірність набуття ОСОБА_4 права власності на вищезгадану земельну ділянку прямо випливає із закону.
Пленум Верховного Суду України у абз. 5 п.8 своєї постанови «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» №7 від 6 квітня 2004 року зазначив, що «при розгляді спорів про переукладення договорів оренди землі суди повинні враховувати, що згідно з пунктом 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року №5 після виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акту на право приватної власності на землю зобов'язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства. З часу отримання особою державного акту на право приватної власності на землю вона набуває статусу власника земельної ділянки, у зв'язку з чим змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, а тому договір оренди земельної частки (паю) припиняється. Враховуючи вимоги статей 203, 215 ЦК України про недійсність правочину, переукладення договору оренди земельної частки (паю) після виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки і одержання власником земельної частки (паю) державного акту на право власності на земельну ділянку можливе лише за наявності волевиявлення на те сторін».
Чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено, щоб договір оренди невитребуваних земельних ділянок, укладений орендарем з районною державною адміністрацією, зберігав свою чинність і після виділення власником земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) земельної ділянки із такої земельної частки (паю).
13 листопада 2012 року позивач уклав з Горохівською районною державною адміністрацією Волинської області договір оренди землі №7 строком тривалістю в 6 років.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, яка була чинною станом на 13 листопада 2012 року), договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Державна реєстрація договору оренди землі №7 від 13 листопада 2012 року станом на 14 грудня 2012 року була врегульована Порядком ведення Поземельної книги, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 року №1021.
Згідно з частиною 1 статті 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Таким чином попередньо договір оренди землі №7 від 13 листопада 2012 року був чинним до 14 грудня 2018 року.
Разом з тим, 3 серпня 2016 року між позивачем та Горохівською районною державною адміністрацією Волинської області було укладено додаткову угоду №80 до Договору оренди землі №7 від 13 листопада 2012 року. Даною угодою сторони домовились, окрім іншого, про укладення договору оренди землі строком на 19 років та його дію до 14 грудня 2031 року.
Дану додаткову угоду було зареєстровано в Квасівській сільській раді Горохівського району Волинської області за №38. Проте станом на серпень 2016 року Квасівська сільська рада Горохівського району Волинської області не належала до органів, уповноважених на державну реєстрацію права оренди земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року №1952-IV (в редакції, яка була чинною станом на час виникнення правовідносин).
Відповідно до пункту 4 додаткової угоди №80 від 3 серпня 2016 року, додаткова угода набирає чинності після її підписання сторонами та реєстрації згідно чинного законодавства України і є невід'ємною частиною Договору оренди землі від 14 грудня 2012 року за №072080004004908.
Всупереч вимогам пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України, частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України, в матеріалах даної справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази на підтвердження обставини, що право оренди спірної земельної ділянки на підставі додаткової угоди №80 від 3 серпня 2016 року було зареєстровано в установленому законом порядку за позивачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, яка була чинною станом на час виникнення правовідносин), речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
У відповідності до п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: 1) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
З 1 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту ст.ст.182, 640, 657, 732, 745 ЦК України та ст.ст.18 та 20 Закону України «Про оренду землі» виключено обов'язковість державної реєстрації договорів оренди землі.
Враховуючи те, що державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди, то Позивачем було зареєстровано додаткову угоду до договору оренди №7, але не речове право. Суд звертає увагу, що на момент укладення додаткової угоди діяла ст.30 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якою встановлено особливості державної реєстрації права оренди на нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки, зокрема право оренди на нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки, надані в оренду органами державної влади, органами місцевого самоврядування в порядку, визначеному ст.13 Закону України «По порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», здійснюється без державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки в Державному реєстрі прав.
Тому суд погоджується, що право оренди позивача було припинене саме 14 грудня 2018 року у зв'язку саме зі спливом строку дії договору оренди землі №7 від 13 листопада 2012 року. А додаткова угода №80 від 3 серпня 2016 року до договору оренди землі так і не стала правовою підставою для права оренди за позивачем після 14 грудня 2018 року у зв'язку з не проведенням на її підставі державної реєстрації права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Крім того, суд вважає, що кадастровий номер земельної ділянки площею 2,09 га, який зазначений в кадастровому плані земельної ділянки в якості додатка до оренди землі №7 від 13 листопада 2012 року (0720882400:01:001:0473) та кадастровий номер земельної ділянки, належної ОСОБА_4 на підставі розпорядження Горохівської районної державної адміністрації Волинської області №459 від 18 грудня 2018 року «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» (0720882400:00:001:0314) суттєво відрізняються. В матеріалах даної справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази на підтвердження обставини, що дані кадастрові номери стосуються однієї і тієї ж земельної ділянки.
Позивач обґрунтовував позицію, що на дані спірні правовідносини поширюються Перехідні положення Закону України «Про оренду землі» та ст.148-1 Земельного кодексу України, однак суд не погоджується з доводами позивача з огляду на наступне.
Згідно із ч.1 ст.148-1 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов'язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.
Дана норма на спірні правовідносини не поширюється, оскільки ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку набула в порядку ст.13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», а не в порядку переходу права власності на земельну ділянку від попереднього власника.
Відповідно до Розділу IX Перехідних положень Закону України «Про оренду землі» громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону.
Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.
В даному ж випадку мав місце договір між позивачем та Горохівською районною державною адміністрацією. ОСОБА_4 ж із позивачем ніяких договорів не укладала, стороною не була, тому жодних зобов'язань по переукладенню договору оренди №7, відповідно, не має.
До даних правовідносин застосовується ст.13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (в редакції, чинній на час виникнення відповідних правовідносин), згідно якої нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.
З цих самих мотивів неможливо застосувати до даних спірних правовідносин Постанову Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року №233/3676/19, на яку посилався позивач, і в якій, крім того, обставини не були аналогічні тим, що розглядаються.
Крім того, позивач посилається на Постанову Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 року №119 «Про затвердження Порядок реєстрації договорів оренди земельної частки (паю)».
Однак, ця Постанова КМУ також незастосовувана, оскільки у даних спірних правовідносинах земельна частка (пай) перестала бути такою з моменту, коли вона стала невитребуваною, а саме з моменту виділення земельної ділянки в натурі площею 1,9735 га із загального масиву, що підтверджується актом визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 13 листопада 2012 року, який є додатком до договору оренди земельної ділянки №7 від 13 листопада 2012 року.
Враховуючи усе вищенаведене, право позивача у даній справі не є порушеним в розумінні статей 15, 16 ЦК України та статей 2, 4, 5 Цивільного процесуального кодексу України, а тому не може бути захищене судом. З огляду на це, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати у разі відмови у позову залишаються за позивачем.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 141, 223, 263-265 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , фермерського господарства «Галстедан» про визнання договору оренди недійсним, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: державний реєстратор Луцької районної державної адміністрації Волинської області - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 1 листопада 2021 року.
Головуючий