08 листопада 2021 року Справа № 480/7287/21
Сумський окружний адміністративний суд у складі судді Воловика С.В., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Суми адміністративну справу № 480/7287/21 за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Північно-східного офісу Держаудитслужби (далі - відповідач, Держаудитслужба), про:
- стягнення з відповідача середнього заробітку за період з 13.07.2021 по 29.07.2021 в сумі 8 890, 07 грн.,
І. Позиція позивача
У період з 01.02.2013 по 12.07.2021 ОСОБА_1 проходив публічну службу в Управлінні Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області. Наказом № 455 від 12.07.2021, позивача звільнено із займаної посади на підставі частини 2 статті 86 Закону України «Про державну службу» за угодою сторін.
Під час звільнення 12.07.2021, ОСОБА_1 була нарахована та виплачена заробітна плата за липень 2021 року у сумі 53212, 83 грн. Згодом, 29.07.2021 позивачу додатково було нараховано та виплачено заробітну плату у сумі 850, 00 грн.
У зв'язку з цим, на переконання позивача, під час звільнення відповідач розрахувався не у повному розмірі, що свідчить про порушення статей 47, 116 Кодексу законів про працю України та наявність підстав для стягнення середнього заробітку за період з 13.07.2021 по 29.07.2021.
З огляду на зазначене, ОСОБА_1 вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
ІІ. Заперечення відповідача
Не погоджуючись з позовом, Держаудитслужба у відзиві (а.с. 25-29) зазначила, що підстави для виплати ОСОБА_1 середнього заробітку відсутні, оскільки виплачена 28.07.2021 сума коштів в розмірі 850, 00 грн. є премією (150, 00 грн.) та надбавкою за інтенсивність праці (700, 00 грн.), нарахованими працівникам за липень 2021 року.
На думку відповідача, у зв'язку з тим, що премія та надбавка за інтенсивність праці є заохочувальними виплатами, які нараховуються наприкінці місяця, а також, беручи до уваги те, що на момент звільнення позивача ці додаткові виплати не були нараховані, висновки про неповний розрахунок під час звільнення та, як наслідок, виникнення обов'язку сплатити середній заробіток за час затримки, є необґрунтованими.
За таких обставин, Держаудитслужба вважає, що підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 13.07.2021 по 29.07.2021 відсутні, у зв'язку з чим, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 26.08.2021, позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 480/7287/21, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, справу призначено до розгляду в письмовому провадженні з 19.10.2021, встановлені строки для подання заяв по суті справи.
Керуючись статтями 257, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, Держаудитслужбою 30.09.2021 подано клопотання про розгляд справи № 480/7287/21 за правилами загального позовного провадження, у задоволенні якого, Ухвалою суду від 18.10.2021 відмовлено.
IV. Обставини справи
Відповідно до наказу Північно-східного офісу Держаудитслужби № 455-о від 07.07.2021, на підставі частини 2 статті 86 Закону України «Про державну службу», ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного фінансового інспектора відділу контролю в галузі оборони, в правоохоронних органах та органах влади Управління Півгічно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області за угодою сторін з 12 липня 2021 року.
У день звільнення позивачу була нарахована та виплачена заробітна плата за липень 2021 року у сумі 53 212, 83 грн.
Наказом Північно-східного офісу Держаудитслужби № 327 від 27.07.2021, ОСОБА_1 премійовано у розмірі 150, 00 грн., а відповідно до наказу № 511-о від 21.07.2021, йому встановлена надбавка за інтенсивність праці у розмірі 140% посадового окладу. Ці кошти, платіжним дорученням № 1319 від 28.07.2021, були перераховані на рахунок позивача.
V. Норми права які регулюють спірні правовідносини та їх застосування
Частина 2 статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, регулюються Законом України «Про державну службу».
Відповідно до статті 5 згаданого Закону, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно зі статтею 83 Закону України "Про державну службу", підставою для припинення державної служби, зокрема, є ініціатива державного службовця або угода сторін. За змістом статті 86 Закону, державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Державний службовець може бути звільнений до закінчення вказаного строку, за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом. Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
На виконання статті 89 Закону, державний службовець зобов'язаний до звільнення з посади чи переведення на іншу посаду передати справи і довірене у зв'язку з виконанням посадових обов'язків майно особі, уповноваженій суб'єктом призначення у відповідному державному органі. Уповноважена особа зобов'язана прийняти справи і майно.
Отже, Закон України «Про державну службу» не містить норм, які б регулювали порядок розрахунків з державним службовцем у разі припинення державної служби. Такі норми містяться у Кодексі законів про працю України.
Зокрема, частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України установлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Системний аналіз вказаних норм, дає підстави дійти висновку, що у день звільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний виплатити працівникові всі суми які йому належать, тобто, суми, нараховані до виплати. При цьому, обов'язок власника або уповноваженого органу сплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки, передбачений статтею 117 КЗпП України, виникає лише в тому разі, коли належні працівникові суми, тобто, суми, нараховані до виплати, не були сплачені у день звільнення.
Якщо у день звільнення, працівникові нараховані не всі суми, які йому належать, виплаті підлягають лише нараховані кошти, а спір стосовно виплати інших коштів, вирішується у встановленому порядку. У такому разі, обов'язок власника або уповноваженого органу сплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки згаданих сум (коштів, які належать працівникові, але не нараховані у день звільнення), передбачений статтею 117 КЗпП України, може виникнути лише тоді, коли спір вирішено на користь працівника.
VI. Висновки суду щодо доводів сторін та вирішення спору
Обґрунтовуючи наявність підстав для виплати середнього заробітку, ОСОБА_1 зауважує на тому, що у день звільнення 12.07.2021 йому були виплачені не всі належні суми, а повний розрахунок проведений лише 29.07.2021.
Втім, дослідивши подані матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті в їх сукупності, суд не може погодитись з указаними доводами позивача, з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 був звільнений з посади державної служби 12.07.2021 відповідно до частини 2 статті 86 Закону України «Про державну службу» за угодою сторін, про що 07.07.2021 прийнятий наказ № 455-о. У день звільнення 12.07.2021, позивачу були виплачені усі кошти, нараховані йому до виплати.
При цьому, суд констатує, що спору про розмір сум, належних ОСОБА_1 при звільненні, не виникало, зауваження щодо неповного розрахунку, відповідачу не надходили.
Після звільнення позивача, наказом № 511-о від 21.07.2021, працівникам Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області була встановлена надбавка за інтенсивність праці за період роботи з 01 по 31 липня 2021 року. Так, ОСОБА_1 вказана надбавка установлена у розмірі 140 відсотків посадового окладу за період роботи з 01 по 12 липня 2021 року.
Також, згідно з наказом № 327 від 27.07.2021, по результатах роботи у липні 2021 року, працівники Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області були премійовані. Зокрема, позивачу установлена премія в розмірі 150, 00 грн.
Вказані кошти, 28.07.2021 були перераховані на картковий рахунок ОСОБА_1 згідно з платіжним дорученням № 1319. При цьому, приймає до уваги, що зауважень стосовно розміру чи строків виплати згаданих коштів, позивач не висував.
З огляду на зазначене, суд робить висновок, що станом на день звільнення ОСОБА_1 з посади державної служби 12.07.2021, надбавка за інтенсивність праці та премія не встановлювались, підстави для їх виплати були відсутні, у зв'язку з чим, ці кошти не нараховувались до виплати позивачу.
За таких обставин, суд вважає, що у день звільнення 12.07.2021, ОСОБА_1 були виплачені усі належні (нараховані) йому суми, а встановлення і виплата наприкінці липня 2021 року надбавки за інтенсивність праці та премії, не зумовлюють виникнення у Держаудитслужби передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України обов'язку сплатити позивачу середній заробіток за період з 13.07.2021 по 29.07.2021.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відповідність дій Держаудитслужби при звільненні ОСОБА_1 критеріям, встановленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та недоведеність факту затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку, не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Північно-східного офісу Держаудитслужби про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Воловик