09 листопада 2021 року м. Рівне №460/3056/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гудими Н.С., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2
доУправління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації
про визнання дійі незаконними і протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації про визнання протиправними дій щодо ненарахування та невиплати належних соціальних виплат, передбачених ст.ст.30,31,48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з дати народження до її повноліття, ненарахування компенсації за невиплачені кошти за рішенням Володимирецького районного суду від 30.06.2010 у справі №2-2347/10 та зобов'язання нарахувати та виплатити такі соціальні виплати з дати народження до досягнення повноліття та компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням їх виплати відповідно до рішення суду.
Ухвалою суду від 14.04.2021 позовна заява залишена без руху.
Ухвалою суду від 24.05.2021 позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації в частині визнання протиправними дій щодо ненарахування та невиплати належних соціальних виплат, передбачених ст.ст.30,31,48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 02.08.2004 по 06.10.2020 та зобов'язання нарахувати та виплатити такі соціальні виплати за вказаний період і додані до неї документи - повернуто позивачу.
Таким чином, предметом позову є нарахування та виплата соціальних виплат, передбачених ст.ст.30,31,48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 07.10.2020 та питання нарахування компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків сплати виплат згідно з рішенням Володимирецького районного суду від 30.06.2010 у справі №2-2347/10.
Ухвалою суду від 24.05.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
За змістом позовної заяви, вимоги обґрунтовані тим, що дитина позивача проживає в населеному пункті, який віднесений до зони гарантованого добровільного відселення, а відтак з врахуванням вимог Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік" №107-VI від 28.12.2007, Закону України "Про Державний бюджет на 2014 рік" №719-VII від 16.01.2014 та рішень Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008, №6-р/2018 від 17.07.2018, має право на нарахування та щомісячну виплату на дитину, яка має інвалідність, мінімальної заробітної плати сім'ям на кожну дитину шкільного віку, яка стала інвалідом, - відповідно до пункту 8 частини першої статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991. Також вказує, що має право на виплату допомоги сім'ям, що мають дітей віком від 7 до 16 років (учні до 18 років), які проживають на території радіоактивного забруднення у подвійному розмірі - згідно зі статтею 31 вищевказаного Закону та на виплату допомоги на оздоровлення дітям-інвалідам у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат - згідно зі статтею 48 вказаного Закону. Оскільки відповідач в добровільному порядку у такому розмірі зазначені види допомог не виплачує, просить покласти на нього такий обов'язок в судовому порядку. Крім того, позивач вказує на протиправність дій відповідача щодо не нарахування та невиплати їй коштів на виконання рішення Володимирецького районного суду від 30.06.2010 у справі №2-2347/10, у зв'язку з чим просить зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити компенсацію за затримку виконання рішення суду.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву до суду не подав. Відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу за наявними матеріалами.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 разом зі своєю неповнолітньою донькою, ОСОБА_2 , є особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (а.с.6), та зареєстровані і проживають в селі Новаки Володимирецького району Рівненської області (а.с.3 зв.бік), яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991, належить до зони гарантованого добровільного відселення.
Згідно з висновків ЛКК та вкладки до посвідчення дитини, яка визнана інвалідом, інвалідність якої пов'язана з Чорнобильською катастрофою, ОСОБА_2 є дитиною, що стала інвалідом внаслідок аварії на ЧАЕС у віці до 16 років (а.с.6,7,8).
Позивач звернулася із заявою до відповідача про нарахування і виплату щомісячної виплати мінімальної заробітної плати сім'ям на кожну дитину шкільного віку, яка стала інвалідом, допомоги на оздоровлення дітям-інвалідам у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, а також про виплату вказаних допомог у подвійному розмірі.
У відповідь на вказану заяву відповідач листом від 26.02.2020 повідомив позивача, що пункт 8 частина першої статті 30 та стаття 31 виключені на підставі Закону №76-VIII від 28.12.2014. Що стосується проведення перерахунку та виплати одноразової щорічної допомоги на оздоровлення, на дітей - інвалідів захворювання яких пов'язане з наслідками Чорнобильської катастрофи згідно з ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі, що дорівнює чотирьом мінімальним заробітним платам, Законом України "Про державний бюджет України на 2021 рік" видатки не передбачено. З огляду на вищевикладене, управління немає підстав для перерахунку вищевказаної грошової допомоги в інших розмірах (а.с.10).
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII), який також створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, а також соціального захисту потерпілого населення.
Статтею 27 цього Закону передбачено, що до дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, належать неповнолітні діти, які:
1) евакуйовані із зони відчуження, у тому числі діти, які на момент евакуації знаходились у стані внутріутробного розвитку;
2) проживали на момент аварії чи прожили або постійно навчалися після аварії не менше одного року у зоні безумовного (обов'язкового) відселення;
3) проживали на момент аварії чи прожили або постійно навчалися після аварії не менше двох років у зоні гарантованого добровільного відселення;
4) проживали на момент аварії чи прожили або постійно навчалися після аварії не менше трьох років у зоні посиленого радіоекологічного контролю;
5) народились після 26 квітня 1986 року від батька, який на час настання вагітності матері мав підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, або народжені матір'ю, яка на час настання вагітності або під час
вагітності мала підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;
6) хворі на рак щитовидної залози незалежно від дозиметричних показників, а також хворі на променеву хворобу;
7) одержали дозу опромінення щитовидної залози внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка перевищує рівні, встановлені Міністерством охорони здоров'я України.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 30 Закону №796-XII (у редакції, чинній із 09 липня 2007 року), було передбачено, що потерпілим дітям, зазначеним у пунктах 1-6 статті 27 цього Закону, та їх батькам надається така гарантована державою компенсація та пільга, як щомісячна виплата мінімальної заробітної плати сім'ям на кожну дитину шкільного віку, яка стала інвалідом або перебуває на диспансерному обліку по захворюванню внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також дітям шкільного віку, батьки яких стали інвалідами I або II групи чи померли внаслідок Чорнобильської катастрофи, замість виплати, передбаченої пунктом 6 цієї статті, якщо вказана дитина не перебуває на повному державному забезпеченні. Необхідність взяття дитини на такий диспансерний облік визначається лікарською консультаційною комісією.
Статтею 31 Закону №796-XII (у редакції, чинній із 09 липня 2007 року) було передбачено, що сім'ям, які що мають дітей віком від 7 до 16 років (учнів віком до 18 років) та проживають на територіях радіоактивного забруднення, допомога, передбачена чинним законодавством України, виплачується у подвійному розмірі.
Статтею 48 Закону №796-XII (у редакції, чинній із 09 липня 2007 року) було передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення дітям-інвалідам виплачується в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
В подальшому, дія вказаних та інших статей Закону №796-XII неодноразово обмежувалася законодавцем. Такі обмеження реалізовувалися Верховною Радою України у законах про Державний бюджет України, як шляхом викладення відповідних норм в іншій редакції, так і шляхом делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення порядку та розміру доплат, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету на відповідний календарний рік.
Так, підпунктом 5 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" №107-VI від 28.12.2007, текст пункту 8 частини першої статті 30 Закону №796-XII було викладено в новій редакції, відповідно до якої, потерпілим дітям, зазначеним у пунктах 1-6 статті 27 цього Закону, та їх батькам надається такі гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема, щомісячна виплата в порядку та розмірі, встановлених Кабінетом Міністрів України, сім'ям на кожну дитину шкільного віку, яка стала інвалідом або перебуває на диспансерному обліку по захворюванню внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також дітям шкільного віку, батьки яких стали інвалідами I або II групи чи померли внаслідок Чорнобильської катастрофи, замість виплати, передбаченої пунктом 6 цієї статті, якщо вказана дитина не перебуває на повному державному забезпеченні.
Відповідно до підпункту 6 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" №107-VI від 28.12.2007 статтю 31 Закону №796-XII виключено.
Підпунктом 11 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" №107-VI від 28.12.2007, текст статті 48 Закону №796-XII було викладено в новій редакції, за якою одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008, положення пункту 28 розділу ІІ Закону №107-VI визнані неконституційними.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Тобто, з 22 травня 2008 року статті 30, 31, 37, 48 Закону №796-XII застосуються в редакції, що діяла до внесення змін Законом №107-VI.
Разом з тим, у 2012-2014 роках на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення вищевказаних статей Закону №796-XII застосовувались у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Абзацом третім підпункту 6 та підпунктом 7 пункту 4 розділу І Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VІІІ від 28.12.2014, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, пункт 8 частини першої статті 30 та статтю 31 Закону №796-XII виключено.
Відповідно до підпункту 8 пункту 4 розділу І Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VІІІ від 28.12.2014, статтю 48 Закону №796-XII викладено в новій редакції, за якою визначено, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям-інвалідам, сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, батькам померлого, щорічна допомога на оздоровлення виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018, абзац 3 підпункту 6 та підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Таким чином, рішенням Конституційного Суду України з 17 липня 2018 року відновлено дію статей 30 та 31 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII в попередній редакції, тобто в редакції, що діяла до внесення змін Законом №76-VІІІ від 28.12.2014.
Що ж стосується статті 48 Закону №796-XII, то вона залишилася викладеною в редакції Закону №76-VІІІ від 28.12.2014 з подальшими змінами за редакціями Законів №1339-VIII від 21.04.2016, №2082-VIII від 06.06.2017, відповідно до яких закріплено правило, що компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи те, що позивач разом із своєю неповнолітньою дитиною проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991, належить до зони гарантованого добровільного відселення, а донька позивача має інвалідність, яка пов'язана з аварією на ЧАЕС, то з дня прийняття рішення Конституційним Судом України, тобто із 17 липня 2018 року, вона має право на відновлення виплат, передбачених статтею 30 Закону №796-XII.
Таким чином, вимоги позивача про зобов'язання відповідача провести виплату передбаченої статтею 30 Закону №796-XII щомісячної мінімальної заробітної плати на дитину шкільного віку, яка стала інвалідом по захворюванню внаслідок Чорнобильської катастрофи, підлягають до задоволення.
Що стосується вимог позивача про зобов'язання відповідача проводити виплату допомоги сім'ям, що мають дітей віком від 7 до 16 років (учні до 18 років), які проживають на території радіоактивного забруднення у подвійному розмірі - згідно зі статтею 31 Закону №796-XII та виплату допомоги на оздоровлення дітям-інвалідам у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат - згідно зі статтею 48 Закону №796-XII, то такі до задоволення не підлягають з огляду на наступне.
Так, стаття 31 Закону №796-XII (у редакції, яка відновила дію за рішенням Конституційного Суду України з 17 липня 2018 року) передбачає, що сім'ям, які мають дітей шкільного віку (від 7 до 16 років та учні до 18 років) та які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачена чинним законодавством України допомога, виплачується у подвійному розмірі.
Буквальний зміст цієї статті свідчить про те, що вона містить відсилочну до іншого законодавства норму, тобто передбачає подвоєння розміру допомоги, встановленої для певної категорії сім'ї, за умови, що така сім'я проживає на території радіоактивного забруднення.
Допомога на дітей віком до 16 років (учнів до 18 років) була передбачена главою 7 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" №2811-XII від 21.11.1992, у тій редакції, що діяла до 01.01.2002. В новій редакції згідно з Законом №2334-III від 22.03.2001 допомога для сімей, які мають дітей такого віку, не передбачена.
Чинна редакція Закону №2811-XII не передбачає жодного виду грошових допомог для сімей, які мають дітей шкільного віку (від 7 до 16 років та учні до 18 років). Відсутній у чинному законодавстві України і будь-який інший нормативно-правовий акт, яким би передбачалася допомога для відповідної категорії сімей.
Відсутність розміру грошової допомоги для сімей, що мають дітей віком від 7 до 16 років (учнів до 18 років), унеможливлює її подвоєння через проживання такої сім'ї на території радіоактивного забруднення, а відтак відповідні позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Як вже було зауважено вище, рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року підпункт 8 пункту 4 розділу І Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VІІІ від 28.12.2014, яким статтю 48 Закону №796-XII викладено в новій редакції, неконституційним не визнавався.
Відповідно, стаття 48 Закону №796-XII залишилася викладеною в редакції Закону №76-VІІІ від 28.12.2014 з подальшими змінами за редакціями Законів №1339-VIII від 21.04.2016, №2082-VIII від 06.06.2017. В такій чинній редакції зазначена норма передбачає, зокрема, виплату дітям-інвалідам щорічної допомоги на оздоровлення у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Доказів того, що така виплата здійснюється в іншому порядку і розмірах, ніж передбачено Кабінетом Міністрів України позивачем не надано, а судом не встановлено.
Відповідно не підлягає до задоволення позовна вимога про зобов'язання нарахувати та виплатити допомогу на оздоровлення дитині-інваліду у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з урахуванням проведених виплат.
Щодо позовних вимог про зобов'язання нарахування та виплати компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків сплати виплат згідно з рішенням Володимирецького районного суду від 30.06.2010 у справі №2-2347/10, суд зазначає таке.
Постановою Володимирецького районного суду Рівненської області від 30.06.2010 у справі №2-347/10, яка набрала законної сили 05.10.2011, зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації нарахувати та виплатити позивачам компенсацію за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, а саме: щорічну одноразову допомогу на оздоровлення в наступних розмірах, зокрема ОСОБА_2 - в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат за 2007, 2008, 2009 роки; зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації з 01 квітня 2010 року призначити та виплатити ОСОБА_2 щомісячну допомогу, передбачену п.1) ч.1 ст.30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 1,5 мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на час виплати.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ від 19.10.2000 року (далі за текстом - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159).
Відповідно до положень статей 1 та 2 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно з положеннями пунктів 2 та 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 (далі - Порядок №159), компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, серед яких, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
У пункті 4 Порядку №159 закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 вказаного вище Закону №2050-ІІІ).
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Суд зазначає, що компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі №816/379/16 та від 30.09.2020 у справі №280/676/19, у постановах від 11 липня 2017 року (справа № 21-2003а16) та Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа №336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа №521/940/17), від 18 липня 2018 року (справа №490/6755/15-а) та від 12.02.2019 (справа №814/1428/18).
Таким чином, несвоєчасне нарахування та виплата Управлінням соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації належних позивачу сум встановлено постановою Володимирецького районного суду Рівненської області від 30.06.2010 у справі №2-347/10, тобто з вини органу, що призначає і виплачує відповідні допомоги, у зв'язку з чим позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов'язання Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації здійснити розрахунок та виплату ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати на виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 30.06.2010 у справі №2-347/10 соціальних виплат за період з 2007 року по день фактичної їх виплати.
Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
З врахуванням того, що позивач звільнена від сплати судового збору в силу Закону, а доказів понесення інших витрат суду не надано, підстав для присудження відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судових витрат не має.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), до Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області (код ЄДРПОУ 25797471, вулиця Соборна, 23, селище міського типу Володимирець, Рівненська область, 34300) - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 з 07.10.2020 щомісячно мінімальної заробітної плати на дитину шкільного віку ОСОБА_2 , яка стала інвалідом по захворюванню внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбаченої пунктом 8 частини першої статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації, починаючи з 07.10.2020 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячно мінімальну заробітну плату на ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) - дитину шкільного віку, яка стала інвалідом по захворюванню внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка передбачена пунктом 8 частини першої статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , згідно із Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати соціальних виплат на виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 30.06.2010 у справі №2-347/10 за період з 2007 року по день фактичної їх виплати.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 09 листопада 2021 року
Суддя Н.С. Гудима