08 листопада 2021 року м. Житомир справа № 240/8384/21
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Капинос О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати мені грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити мені середній заробіток за 587 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 20.09.2019 року по 29.04.2021 року включно, обчислений шляхом множення середньоденного розміру мого грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість днів затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на день звільнення зі служби відповідачем було затримано проведення з ним розрахунку при звільненні, а саме: виплату належної позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно, чим порушено вимоги Кодексу законів про працю України, а тому позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У відзиві на позов позивач просить у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 яка перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 19.09.2019 №222 позивач звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини з 19.09.2019 .
Сторонами не заперечується факт того, що військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки 30.04.2021. Зазначені обставини підтверджуються випискою по картковому рахунку позивача.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вважає, що має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що не заборонено спеціальним законодавством.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 у справі №823/2249/18.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
У даному ж випадку відповідачем не заперечується факт того, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено 30.04.2021, а тому позивач має право на середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У той же час, визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд виходить із такого.
Так, метою встановлення відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Середній заробіток працівника згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Визначаючись із сумою середнього заробітку за затримку виплати позивачеві належних йому сум, суд зазначає таке.
Середній заробіток працівника згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абзацу третього пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 19.09.2019 №222 позивач звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини з 19.09.2019 .
Сторонами не заперечується факт того, що військова частина НОМЕР_1 (на фінансовому забезпечення якої перебуває військова частина НОМЕР_2 ) виплатила позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки 30.04.2021.
Тому, саме військова частина НОМЕР_1 здійснює безпосередній розрахунок та виплату всіх видів грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 .
Отже, час затримки розрахунку при звільненні складає 587 днів (з 20.09.2019 по 29.04.2021 включно).
Судом вживалися заходи для витребування у відповідача довідки про розмір середньоденного грошового забезпечення позивача станом на момент виключення зі списків особового складу військової частини, шляхом постановлення ухвали.
Ухвалу відповідачем отримано, однак у встановлений в ухвалі строк вказані судом докази не надано та не повідомлено суд про причини неможливості їх надання, що позбавляє суд можливості розрахувати, з урахуванням принципу пропорційності, суму середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача.
Одночасно, суд враховує, що з урахуванням положень ст.77 КАС України, обов"язок доказування правомірності своїх дій, рішень, бездіяльності покладається на відповідача, як суб"єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
Разом з тим, відповідачем не надано докази на підтвердження своїх доводів.
Посилання відповідача у відзиві на пропуск строку звернення до суду суд до уваги не приймає, оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено 30.04.2021, а позов подано до суду 06.05.2021, тобто з дотриманням місячного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Відповідачем в порушення ч. 2 ст. 77 КАС України не доведено правомірності своєї бездіяльності щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за 587 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 20.09.2019 по 29.04.2021 року включно.
Аналогічний спосіб захисту порушеного права підтримано Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 13.10.2021 у справі №240/8058/21.
Беручи до уваги задоволення позову та приписи ст. 139 КАС України, на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрати на сплату судового збору у сумі 908 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_4 , виданий Житомирським РВ УМВС України в Житомирській області 24.11.1998) середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_4 , виданий Житомирським РВ УМВС України в Житомирській області 24.11.1998) середній заробіток за 587 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 20.09.2019 по 29.04.2021 року включно.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_4 , виданий Житомирським РВ УМВС України в Житомирській області 24.11.1998) судовий збір у розмірі 908 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Капинос